Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2923)
З потоку життя (6092)
Душі криниця (3367)
Українці мої... (1441)
Резонанс (1461)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1647)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
АДЕЛЬ СТАН╤СЛАВСЬКА: Я ТА, ЩО ТРИМА╢ СВ╤Т
Сьогодн╕ господинею Поетично╖ Св╕тлиц╕ ╓ Адель Стан╕славська. Справжн╓ ╕м'я – Олександра...


«РИМОВАНИЙ ╤РП╤НЬ»
3 жовтня в столичному Будинку письменник╕в в╕дбулася презентац╕я зб╕рника поез╕╖ «Римований...


«ЯК ДАЛ╤ ЛОВИТИМЕШ ГАВИ - НЕ БУДЕ У ТЕБЕ ДЕРЖАВИ!»
Наше покол╕ння на цих знущаннях повинно поставити крапку. Щоб н╕коли ╕ н╕кому не хот╕лося б╕льше...


ЗАХИСТИ, ПОКРОВО-МАТИ!
День Покрови Пресвято╖ Богородиц╕ — велике християнське свято, яке щор╕чно в╕дзнача╓мо 14...


ТА╥НА СЛОВА
У золот╕ вереснев╕ дн╕ Червоноград ста╓ центром л╕тературного свята... П╕дбито п╕дсумки VIII...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 31.01.2014
«ЛЮБОВ ВС╤М ДОСТУПНА, ЯК СОНЦЕ ╤ КВ╤ТИ», або ПОЕТИЧНИЙ СВ╤Т ЗЕНОВ╤Я ФИЛИПЧУКА

Зенов╕й Филипчук – у поез╕╖ не новачок. «╤нш╕ багатства» – це зб╕рка досв╕дченого ╕ зр╕лого поета, ╕ саме до не╖ мен╕ хочеться сказати к╕лька супров╕дних сл╕в, дати до рук читача сво╓р╕дний ключ-паспарту, який би допом╕г йому в╕дчинити вс╕ ╖╖ прихован╕ глибини ╕ краще зрозум╕ти творчий задум автора.
З. Филипчук-поет – автор одн╕╓╖ теми – рел╕г╕йно╖. Ус╕ його в╕рш╕ пронизан╕ глибокою в╕рою в Бога, внутр╕шн╕м розум╕нням того, що без вол╕ Творця н╕чого в св╕т╕ не в╕дбува╓ться ╕ в╕дбутися не може. Його житт╓ва дорога – це дорога до храму ╕ Господа. Така св╕тла ╕ жертовна в╕ра – пл╕д його ф╕лософських роздум╕в над сутн╕стю життя, над зм╕стом Б╕бл╕╖, яку в╕н пост╕йно вивча╓, в╕дкриваючи в н╕й все нов╕ ╕ нов╕ п╕дтексти та ╕стини. ╤ це в╕дбито в багатьох його в╕ршах.

Душа повинна знати з ранн╕х дн╕в –
Куди ╕ з ким ╕ти, аби п╕знати
Джерела чист╕ г╕р ╕ почутт╕в…
╤накше буде в бруд╕ потопати.
Душа повинна бути не будь-де,
А там, де бачить в ╕стин╕ себе.
Тод╕ й без кап╕тал╕в ╖й можливо
Ут╕лити в життя найб╕льше диво.

Але в╕ра, як в╕домо, без д╕л мертва, тому поет не обмежу╓ться теоретичними аспектами, а залиша╓ться практикуючим християнином, вида╓ ╕ пропагу╓ рел╕г╕йну л╕тературу, в╕дв╕ду╓ свят╕ м╕сця ╕ допомага╓ тим, хто цього потребу╓. Все це в╕дбито у його творах.

Це не штука т╕льки говорити
Про вищ╕ ц╕нност╕ духовн╕.
А треба ними, люди, жити
Як в глибин╕, так ╕ назовн╕.
╤ слово, сказане тобою,
Звичайне слово, що в╕д серця,
Засв╕тить сяйвом, теплотою
Ясн╕ш од золотого персня…

Б╕льш╕сть в╕рш╕в зб╕рки «╤нш╕ багатства» сприймаються як добре виважене житт╓ве кредо автора, його житт╓ва програма, освячена словами «добро», «любов» ╕ «милосердя», «краса в╕рност╕».
Але вм╕╓ поет не т╕льки випов╕сти у слов╕ душу, а й змалювати гарний образ, створити хвилюючу пейзажну замальовку чи осв╕дчитися в любов╕ кохан╕й ж╕нц╕ так, щоб кожне слово зазвучало по-сво╓му, особливо ╕ неповторно:

В╕д тво╓╖ усм╕шки, я знаю,
Мелод╕йно ╕ ласкаво так
Йде пром╕ння, мов у зелен-гаю
Ходить ангел по земних стежках.
В╕д тво╓╖ усм╕шки, я в╕рю,
Проминуть печал╕ дощов╕.
╤ розкв╕тнуть в мами на подв╕р’╖
На св╕танку з кв╕тами п╕сн╕.

Зенов╕й Филипчук весь у невтомних пошуках, експериментах ╕ творчому гор╕нн╕. Не завжди, зв╕сно, вда╓ться йому знайти т╕ ╓дин╕ й потр╕бн╕ слова, бо людина — не Бог, але виняткова працездатн╕сть ╕ наполеглив╕сть митця дають право сказати, що св╕й поетичний талант в╕н не закопав ╕ не змарнував, а продовжу╓ розвивати ╕ примножувати, як запов╕джено у б╕бл╕йн╕й притч╕.
Маю переконання, що кожен з нас отриму╓ такий хист, який потр╕бен йому, щоб зробити життя щасливим, зм╕стовним ╕ головне – врятувати душу для в╕чност╕. Добре з цього приводу сказав Лев Толстой: «Людина зобов’язана бути щасливою. Якщо вона нещасна, то сама в цьому винна. ╤ зобов’язана до тих п╕р працювати над собою, поки не усуне то╖ незручност╕ чи непорозум╕ння. Головна незручн╕сть в тому, що коли людина нещасна, не може позбутися невир╕шених питань: нав╕що я на св╕т╕? Нав╕що св╕т? ╕ т. д. А якщо щаслива, то пок╕рно дяку╓ ╕ вам того ж бажа╓». Звичайно, потужний поетичний дар – це велика р╕дк╕сть, розк╕ш ╕стор╕╖. Поет╕в першо╖ величини завжди одиниц╕. Б╕льш╕сть з нас – рядов╕ орач╕ поетично╖ ниви. До них себе ╕ в╕дносить Зенов╕й Филипчук. Йому не йдеться про те, щоб вивищитися, здобути ширше визнання ╕ жити з╕ свого пера. Його мета б╕льш скромна: випов╕сти душу у слов╕, просп╕вати хвалу Творцев╕ Св╕ту ╕ Д╕в╕ Мар╕╖, подякувати янголов╕-охоронцев╕ за ненастанну оп╕ку над душею.
Якби Зенов╕й Филипчук не писав в╕рш╕в, не тягнувся до слова образного ╕ художнього, то його життя було б с╕рим ╕ нец╕кавим. Поез╕я в╕дкрива╓ перед ним двер╕ в ╕нш╕ св╕ти, дозволя╓ наблизитися до Вседержителя, зазирнути в тайну св╕тобудови. Творч╕ пошуки ╕ складання римованих строф дарують йому вт╕ху неземну, хоча, зрозум╕ло, часто ╕дуть в пар╕ з мукою, знев╕рою ╕ нав╕ть розпачем. Без такого по╓днання – радост╕ ╕ муки – творчост╕ не бува╓, як не бува╓ правди без кривди, св╕тла без темряви, краси без потворност╕. Така дуал╕стична сутн╕сть цього св╕ту, який Господь позначив сво╖м важким перстом.
Душа поета – дитя Всесв╕ту, ╕ тому все, що ╓ на земл╕ доброго, вона прийма╓ ╕ любить. А в╕д злого ╕ наповненого ненавистю з болем одверта╓ться.

Де не глянеш – плетиво страждань
╤з нежданих гострих небезпек.
Де не ступиш – сотн╕ калабань.
Хоч л╕тай за компасом лелек.
Та й на них, окрилених створ╕нь,
Теж монтують пастки вс╕х систем.
Найчаст╕ше – молод╕жну л╕нь
Щодо мисл╕: нащо тут живем?
Кожен цар… князьок…
 ╕ просто дик…

Загадковий св╕т навколо нас ╕ дивн╕ Господн╕ д╕ла. Зрозум╕ти, пояснити людською лог╕кою н╕чого неможливо. Тому так багато людей знев╕рюються, залишаються байдужими до в╕ри ╕ стають ате╖стами. ╤ свою м╕с╕ю поет бачить в тому, щоб допомогти ╖м прозр╕ти, побачити гр╕ховн╕сть життя, прийти до Храму з каяттям. Це не просто, але я в╕рю, що ц╕ в╕рш╕ мають ц╕лющу силу, тому що написан╕ в╕д душ╕, без ф╕лософських ускладнень, мовою простою, ясною ╕ зрозум╕лою для вс╕х. Ця книжка не для пересичених естет╕в ╕ мовних пурист╕в, а б╕льше для читача рядового, але просв╕тленого в╕рою, любов’ю до людей ╕ Бога.

Любов – це тв╕й ╕спит
 на тему: людина.
Любов – це блаженство –
 коли незрадлива.
Любов, як окраса, не лиш для ел╕ти.
Любов вс╕м доступна,
 як сонце ╕ кв╕ти…

Усе межово, як бачимо, просто, зрозум╕ло ╕ ясно. Така поез╕я спроможна схвилювати серце ╕ того, хто с╕╓ хл╕б, ╕ того, хто водить машину… Свого читача поет добре зна╓, бо живе серед людей працьовитих, простих труд╕вник╕в.
На цьому св╕т╕ багато такого, чого людина не може зрозум╕ти ╕ прийняти, що виклика╓ в не╖ розпач ╕ нав╕ть жах. Але поет, роздумуючи над сутн╕стю цього св╕ту, н╕коли ╕ н╕ в чому не звинувачу╓ Бога, навпаки – ц╕лком ╕ у всьому поклада╓ться на нього з повною дов╕рою. В╕н зна╓, що наша людська лог╕ка перед вищою Господньою лог╕кою безсила. Та Вища Сутн╕сть, що засв╕тила зор╕, створила землю ╕ все живе на н╕й, яка спроможна зрозум╕ти тисяч╕ мов ╕ все живе почути – понад наше розум╕ння. Нам в╕дкрита лише маленька мачина, твердить автор зб╕рки «╤нш╕ багатства», а Господев╕ – все. Тому людин╕ треба вчитися терп╕ти ╕ не ремствувати. Хоча це не так просто. Але усв╕домлення того, що видимий св╕т без невидимого (божественного) н╕що ╕ ма╓ розглядатися т╕льки в нерозривн╕й ╓дност╕ з ним, – да╓ йому силу ╕ в╕ру творити ╕ сп╕вати в╕ршован╕ псалми.

Це правда, що нас чека╓
Царство Небесне, в котр╕м
Н╕хто вже н╕кого не ла╓,
Мов блискавка люта чи гр╕м.
Там гарно, як в н╕жному луз╕,
На килим╕ трав запашних…
Де вс╕ тво╖ р╕дн╕ та друз╕ –
Щаслив╕. ╤ ти – б╕ля них.

Ще одна прикметна особлив╕сть ц╕╓╖ зб╕рки в тому, що вона заклика╓ до любов╕ ╕ милосердя. Але яка вона р╕зна – наша любов. ╤ немислимо однаково любити р╕дну мат╕р ╕ вороже налаштовану особу, свого друга ╕ в╕двертого недруга, працьовитого приятеля ╕ с╕льського п’яничку, невтомного книжника ╕ сер╕йного убивцю, патр╕ота сво╓╖ батьк╕вщини ╕ ╖╖ одвертого недруга, шов╕н╕ста, миротворця ╕ того, що залив кров’ю п╕всв╕ту.
Жал╕ти ус╕х? Так, без сумн╕ву, стверджу╓ автор. Сп╕вчувати кожному ╕ вс╕м разом? Безперечно! Молитися за вс╕х без винятку? Так, це треба робити, бо «т╕льки в молитв╕ разом можна цей св╕т примирити, щоб день новий прийшов з добром»…
Особлива любов поета – Л╕тург╕я. Бо Л╕тург╕я – це дотикання до в╕чност╕, у н╕й ╓ щось неземне, вона зм╕ню╓ людину, спонуку╓ до роздум╕в про божественний св╕т, про сенс життя. А ще дозволя╓ переживати так╕ незвичн╕ душевн╕ стани.
╤ ц╕ в╕дчуття поет намага╓ться передати у в╕ршованих строфах, добитися того, щоб у його в╕ршах звучала л╕тург╕йн╕сть.
Хочеться побажати Зенов╕ю Филипчуку усп╕х╕в на цьому важкому ╕ незм╕нно складному шляху. Хай Мат╕р Божа, до чистого св╕тла яко╖ пост╕йно в╕н звернений, не полиша╓ його без сво╓╖ оп╕ки, щоб в╕н ╕ надал╕ жив з переконанням ╕ м╕г стверджувати, що для в╕руючого серця Пречиста Д╕ва ╓ райським куточком:

Тоб╕ так личить з╕рка з неба.
Тоб╕ так рад╕сть до лиця.
╤ з твого погляду дерева
Йдуть взимку, наче до в╕нця.
З тво╓╖ ласки в Укра╖н╕
Духовний вогник св╕тить м╕й.
╤ вулички цв╕туть веч╕рн╕
Узорами музичних мр╕й.
Я зупинився. ╤ не знаю,
Куди покличе завтра час,
Але в душ╕ над╕ю маю:
Небесна Мати чу╓ нас.

Петро СОРОКА
 м. Терноп╕ль

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12854

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков