Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#5 за 31.01.2014
КЛЕЙНОДИ У СПАДОК

Уроки ╕стор╕╖

8 С╤ЧНЯ 1654 РОКУ В╤ДБУЛАСЯ ПЕРЕЯСЛАВСЬКА РАДА. БЛИЗЬКО 300 ОС╤Б Б╤ЛЬШ Н╤Ж НА 300 Л╤Т НАПЕРЕД ВИЗНАЧИЛИ ╥╥ ДОЛЮ – ЗАЛЕЖНОСТ╤ ТА РАБСТВА. НИН╤ СИТУАЦ╤Я ПОВТОРЮ╢ТЬСЯ: НАМ ЗНОВУ ОБИРАТИ ШЛЯХ – ДО ╢ВРОПЕЙСЬКОГО ЧИ ДО МИТНОГО СОЮЗУ...

ОПОВ╤ДКИ ПРО МИНУВШИНУ УКРА╥НИ-РУС╤ П╤СЛЯ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

(Продовження. Поч. у № 3-4)

П╕дбурен╕ та п╕дкуплен╕ полковники посунули ст╕ною на Виговського, на ходу виплескуючи сво╓ невдоволення. Двох посл╕в, котрих гетьман в╕дправляв до Варшави, козаки забили. ╤ якби не польськ╕ жовн╕ри, запрошен╕ гетьманом, нев╕домо, чи вц╕л╕в би й Виговський. Вони силом╕ць п╕дхопили його, посадили на коня. ╤ за мить заг╕н польських вершник╕в щез за га╓м. Полковники не встигли й отямитися – так усе швидко в╕дбулося.
– От кому служив Виговський! – пролунало над га╓м ╕ стоголосо прокотилося над козацьким в╕йськом.
– Ганьба зрадников╕ Виговському! – в╕д╕звалося луною.
Невдовз╕ на р╕чц╕ Узень, неподал╕к в╕д Б╕ло╖ Церкви, з╕бралася ╕нша рада. Вона закликала Виговського скласти сво╖ повноваження ╕ в╕ддати булаву. Гетьман був у розпач╕ – старшина та полковники так ╕ не зрозум╕ли переваг Гадяцько╖ угоди ╕, по сут╕, заганяли себе у ст╕йло московського самодержця. А це означало повну втрату незалежност╕ ╕ вольностей. Так в╕н розм╕рковував. На жаль, так ╕ сталося.
Виговський зрозум╕в, що його битва за в╕льну Укра╖ну програна. Цьому м╕г би якоюсь м╕рою посприяти Гадяцький догов╕р. Та того не сталося. Укра╖ну по живому розр╕зали на дв╕ частини – Л╕вобережну та Правобережну. Одна гиб╕ла п╕д чоботом рос╕йського царя, ╕нша – польсько╖ шляхти.
Сам в╕н ос╕в на землях, що перебували п╕д владою Реч╕ Посполито╖. Король передав йому в управл╕ння Барське староство та Ки╖вське во╓водство, так би мовити, в подяку за Гадяцьк╕ статт╕. ╤ тепер в╕н мав чин сенатора. Та це його не дуже т╕шило. В╕н на той момент клопотався ╕ншим – якимось чином вивезти з Чигирина дружину Олену та сина Остапа. В╕н зв’язався з ╤ваном Мазепою, який на той час був «покойовим» у польського короля Яна ╤╤ Казимира, з проханням посприяти.
А московськ╕ во╓води знайшли в Ки╓в╕ юного Юрася Хмельниченка, якому виповнилося в╕с╕мнадцять рок╕в, ╕ привезли на козацьку раду, що з╕бралася в т╕й же Герман╕вц╕ на Ки╖вщин╕.
– Бути тоб╕ гетьманом Укра╖ни, – надоумлювали Богданового спадко╓мця в пут╕. – Тв╕й оп╕кун ╤ван Виговський зрадив запов╕ти твого батька, в╕дцурався в╕д Переяславсько╖ угоди м╕ж Укра╖ною та Москов╕╓ю. Ти ма╓ш в╕дновити справедлив╕сть заради дружби м╕ж нашими народами та заради пам’ят╕ про твого батька. Ми ж ус╕ православн╕ ╕ ма╓мо триматися купи.
Т╕льки-но Юрась вийшов з карети, знатн╕ козаки та полковники дружно заволали:
– Хмельниченка – в гетьмани! Щоб була тая слава, що за гетьмана Богдана! – й зд╕ймали вгору шапки.
Юрась злякано, по-дитячому водив карими очицями то на одних, то на ╕нших учасник╕в ради. Чорнявий, опецькуватий як на св╕й в╕к, здавалося, не в╕дав, чого в╕д нього хот╕ли. Розгублено дякував навс╕б╕ч старшин╕ за дов╕ру та й присягнув в╕йську ╕ московському царев╕.
– Слава нащадков╕ великого Богдана! – рев╕ла рада, спод╕ваючись, що в╕н примножить звитяги славного гетьмана.
Отак ╕ «з╕сватали» малол╕тнього, недосв╕дченого Юрася на гетьмана. Дорадниками йому призначили генерального осавула ╤вана Ковалевського, прилуцького полковника Петра Дорошенка та запорозького кошового ╤вана С╕рка. Тут же вир╕шено в╕дправити посл╕в до Виговського за бунчуком та булавою.
– Ясновельможний гетьман Укра╖ни Юр╕й Хмельницький наказу╓ в╕ддати йому клейноди, – вимогливо сказав старший посольства.
Схоже, Виговський чекав на посланц╕в. Спок╕йно всм╕хнувся:
– Мен╕ нин╕ з ними т╕льки морока. Я ╖х не для себе тримав. Одначе наполягаю на тому, щоб супроводжував ╖х до гетьмана м╕й брат Данило. Бо хтозна, кому ще заманеться ними оволод╕ти.
Посли погодилися. Данило пов╕з клейноди у супровод╕ загону вершник╕в. ╤ван доручив йому переговорити з Юрасем, аби той в╕дпустив дружину й сина. Данило зустр╕вся з Хмельниченком.
– Прошу безперешкодно в╕дпустити з Чигирина на волю Олену Стеткевич, дружину мого брата ╤вана Виговського, та мою дружину Катерину, твою сестру, гетьмане.
– Я з ж╕нками не воюю, – гоноровито в╕дказав Юрась. – Нехай забираються геть з мо╖х очей. Що ще?
– Хочу донести до твого в╕дома, гетьмане, що м╕й брат ╤ван – не зрадник Укра╖ни. В╕н лише виконував запов╕т твого батька – дбати про укра╖нськ╕ вольниц╕, як про з╕ницю ока, – Данило пильно подивився в оч╕ Юрася. А той в╕дв╕в погляд ╕ раптом розкип’ятився:
– Не л╕зь, куди тебе не просять! – гримнув Юрась. – Я пам’ятаю настанови батька! Перемовини зак╕нчено!
Обнад╕яний запевненнями, Данило Виговський повертався додому. Та б╕ля Лисянки на його заг╕н напали москал╕. Сутичка була короткою, але жорстокою. Нападники частину козак╕в пос╕кли, декому вдалося вирватися. Вони й розпов╕ли, що сталося… Данила зв’язали ╕, нав╕ть не пов╕домивши Юрасю, повезли до Москви. Та в дороз╕ б╕ля Калуги розтерзали бранця, пор╕зали на шматки. А пот╕м залили оч╕ ср╕блом й в╕дправили назад до Чигирина. Дружина Катерина м╕сця соб╕ не знаходила та все побивалася б╕ля труни неб╕жчика. Кажуть, ╕ Юрась ранком приб╕г попрощатися з т╕лом родака. Глянув – ╕ заплакав. Не для його вразливо╖ юно╖ душ╕ так╕ страх╕ття. Хоч, можливо, це зроблено зумисно, аби ще дужче залякати молодого гетьмана.
Розправа з Данилом Виговським не на жарт розгн╕вила козак╕в. Вони не спод╕валися на таку жорсток╕сть московських зайд.
– Не чувано, щоб отак православн╕ позбиткувалися над православним чолов╕ком! – обурювалися козаки, хрестячись.
А царськ╕ во╓води продовжували напос╕дати на Хмельниченка. Князь Трубецькой, мов лукавий лис, п╕д час зустр╕ч╕ з Юрасем умовляв та наполягав:
– Ясновельможний гетьмане, як людина досв╕дчена, вважаю за потр╕бне довести до в╕дома, що обрання гетьманом на рад╕ в як╕йсь Герман╕вц╕ – то лише половина справи. Повноправним гетьманом ти станеш лише тод╕, коли тебе затвердять на рад╕ у славному м╕ст╕ Переяслав╕. Треба поновити статт╕, як╕ ми уклали п’ять рок╕в тому на рад╕ за участ╕ твого батька Богдана. ╤ зробити це сл╕д саме в Переяслав╕.
Юрась погодився. В╕н ╕ гадки не мав, яку свиню п╕дкладуть царськ╕ во╓води йому ╕ вс╕й Рус╕-Укра╖н╕. Переяславська рада в╕дбулася 27 жовтня 1659 року. ╥╖ можна назвати не радою, а зрадою. Бо вона остаточно зруйнувала домовленост╕, як╕ п╕дписував ще Богдан. П╕д виглядом поновлення так званих «Статей Богдана Хмельницького» було зав╕рено 14 статей, як╕ московськ╕ дипломати самов╕льно внесли в текст. За ними московський во╓вода мав бути не лише в Ки╓в╕, а й у Переяслав╕, Н╕жин╕, Черн╕гов╕, Брацлав╕, Уман╕. Гетьманов╕ заборонялося вести дипломатичн╕ перемовини з ╕ншими кра╖нами, а т╕льки через московський уряд. Ки╖вський митрополит зобов’язувався визнати зверхн╕сть московського патр╕арха. Козацька рада не мала права усувати гетьмана без згоди царя, а гетьманов╕ призначати або зв╕льняти полковник╕в без згоди ради. Гетьман може в╕дправлятися в пох╕д лише з дозволу московського самодержця, проте зобов’язаний надавати в╕йсько на вимогу царя. Козацьк╕ залоги мають залишити терени Б╕ло╖ Рус╕.
Юрась хот╕в було в╕дмовитися, та його залякали присутн╕стю величезного московського в╕йська навколо Переяслава. ╤ Трубецькой ще й натякнув, що не п╕дписання цих статей попаху╓ зрадою. А за нею можна й головою поплатитися. Принижений, психолог╕чно розчавлений Хмельниченко п╕дписав нав╕ть пункт, за яким увесь р╕д Виговських п╕длягав депортац╕╖. Спочатку родак╕в ненависного ╤вана Виговського вивезли до Москви, а зв╕дти до Тобольська. Шлях до Сиб╕ру для невгодних укра╖нських гетьман╕в та полковник╕в був прокладений…
Тим договором Юрася об╕клали, як вовка, червоними прапорцями на полюванн╕. Тепер гетьманов╕ не можна ступити крок ул╕во чи вправо без згоди Москви. Фактично саме зв╕дси почалася трагед╕я вс╕╓╖ подальшо╖ ╕стор╕╖ Рус╕-Укра╖ни. Бо та переяславська п╕дробка 1659 року, зд╕йснена московськими дипломатами, стала ╓диним оф╕ц╕йним документом, п╕д яким у подальшому п╕сля обрання ставили п╕дписи укра╖нськ╕ гетьмани, тим самим лег╕тим╕зуючи ╖╖. Ех, Юрасю, славного батька син н╕кчемний, що ти наробив?! О, старшино та полковники, як могли ви в╕ддати Укра╖ну, за незалежн╕сть яко╖ так палко змагалися, на поталу московитам? О, легендарний запорозький отамане ╤ване С╕рко, чом допустив отаке поневолення? Заплакала Укра╖на, вмиваючись кривавими сл╕зьми…

В╕ктор СТУС,
письменник, заслужений журнал╕ст Укра╖ни
(Продовження буде)

На фото: Юр╕й Хмельницький

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #5 за 31.01.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12855

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков