"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема "Українці мої..."
#7 за 14.02.2014
БУВ ВЕЛИКИМ НАУКОВЦЕМ ╤ ПРАЦЕЛЮБОМ
В╕чн╕ у Слов╕
Сьогодн╕ мина╓ 40 дн╕в, як в╕д╕йшов за в╕чну межу один з найшанован╕ших ╕ найв╕дом╕ших кримських укра╖нц╕в, доктор ф╕лолог╕чних наук, професор Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕мен╕ В. Вернадського, один з фундатор╕в укра╖нсько╖ ф╕лолог╕╖ на теренах Криму Петро Максимович Киричок. П. М. Киричок упродовж багатьох десятир╕ч очолював кафедру укра╖нсько╖ л╕тератури в Кримському державному педагог╕чному ╕нститут╕, який згодом став С╕мферопольським держун╕верситетом, а ще згодом — Тавр╕йським нац╕ональним ун╕верситетом (ТНУ). До останн╕х дн╕в свого життя професор Киричок працював викладачем кафедри укра╖нсько╖ л╕тератури цього вишу. Багато майбутн╕х вчител╕в укра╖нсько╖ мови та л╕тератури виховав ╕ навчив в╕н не т╕льки самим любити ╕ шанувати р╕дне укра╖нське слово, а й передавати цю любов сво╖м учням. Захоплююч╕ лекц╕╖ професора Киричка в╕дкривали нам, студентам (а його студентом свого часу був ╕ автор цих рядк╕в), ц╕кав╕ стор╕нки з ╕стор╕╖ р╕дно╖ л╕тератури, спонукали до творчо╖ прац╕, вселяли горд╕сть за великих творц╕в нашо╖ нац╕онально╖ л╕тератури, пов’язаних з видатними ╕менами ╤вана Котляревського, Тараса Шевченка, ╤вана Франка, Лес╕ Укра╖нки, ╤вана Нечуя-Левицького, Михайла Коцюбинського, Василя Стефаника та багатьох ╕нших. Професор Киричок був не лише теоретиком та мудрим навчителем р╕дно╖ л╕тератури, а й сам писав ц╕кав╕ досл╕дження про письменник╕в та ╖хню творч╕сть, в╕дкривав читачам малов╕дом╕ стор╕нки з ╕стор╕╖ укра╖нсько╖ драматург╕╖ Х╤Х стол╕ття, зокрема, широко в╕дом╕ його науков╕ досл╕дження про життя ╕ творч╕сть Марка Кропивницького, ╤вана Карпенка-Карого (Тоб╕левича), Михайла Старицького, Лес╕ Укра╖нки та ╕нших, про зародження укра╖нського театру та про гастрол╕ перших укра╖нських театральних труп по Укра╖н╕ та в Криму. Ц╕кав╕, науково об╜рунтован╕ досл╕дження П. М. Киричка про малов╕дом╕ ╕сторичн╕ поеми Степана Руданського «Мазепа, гетьман укра╖нський», «╤ван Скоропада», «Павло Полуботок» та ╕н., про життя ╕ л╕карську та творчу д╕яльн╕сть на теренах П╕вденного берега Криму цього прекрасного поета ╕ перекладача, автора славнозв╕сно╖ п╕сн╕ «Пов╕й, в╕тре, на Вкра╖ну», що давно стала народною, публ╕кувалися у наукових та л╕тературно-художн╕х виданнях, з-пом╕ж яких ос╕бне м╕сце пос╕да╓ ╕ газета «Кримська св╕тлиця». До реч╕, саме за цю подвижницьку працю Петра Максимовича Киричка було одним з перших у Криму пошановано л╕тературною прем╕╓ю ╕мен╕ Степана Руданського, започаткованою Кримським республ╕канським фондом культури. Велику наукову ╕ п╕знавальну ц╕нн╕сть складають досл╕дження професора Киричка про перебування в Криму класик╕в нашо╖ л╕тератури Лес╕ Укра╖нки, Михайла Коцюбинського та вже згадуваного Степана Руданського. Чимало наукових статей про укра╖нську культуру в Криму, про ╖╖ творц╕в та примножувач╕в видрукував Петро Максимович у «Кримськ╕й св╕тлиц╕». За матер╕алами славетного укра╖нського професора можна писати дисертац╕╖, здобувати науков╕ знання, удосконалюючи ╕ розвиваючи його тези, поглиблюючи теми, як╕ в╕н порушував у сво╖х досл╕дженнях ╕ як╕ ще довго хвилюватимуть наше сусп╕льство. В арх╕вах «Кримсько╖ св╕тлиц╕» лишилося ще немало актуальних статей-досл╕джень професора П. М. Киричка, як╕ редакц╕я пер╕одично публ╕куватиме на сво╖х стор╕нках. Укра╖нська ф╕лолог╕чна наука, укра╖нська громада Криму (та й х╕ба лиш Криму?!) втратила великого вченого-ф╕лолога, невтомного досл╕дника, популяризатора ╕ творця нац╕ональних духовних ц╕нностей, справжнього патр╕ота сво╓╖ В╕тчизни. Але лишилися його чудов╕ безц╕нн╕ прац╕, багата творча спадщина, до яко╖ ми ще не раз будемо звертатися. Ось ╕ нин╕, напередодн╕ 200-р╕чного юв╕лею в╕д дня народження Т. Г. Шевченка ми пропону╓мо одне з досл╕джень професора П. М. Киричка — «Пушк╕н ╕ Шевченко».
Данило КОНОНЕНКО
Петро КИРИЧОК ПУШК╤Н ╤ ШЕВЧЕНКО
Коли ми говоримо про Пушк╕на ╕ Шевченка, то завжди ма╓мо на уваз╕ поет╕в, як╕ художньо неперевершено в╕добразили у сво╖й творчост╕ думи ╕ прагнення сво╖х народ╕в — укра╖нського ╕ рос╕йського. Тому проблема Пушк╕н ╕ Шевченко законом╕рно перероста╓ в проблему Пушк╕н ╕ Укра╖на, Шевченко ╕ Рос╕я. Пушк╕н знав Укра╖ну, поважав ╖╖ народ. За царським вел╕нням в╕н у 1820 роц╕ прибув на службу до генерала ╤нзова в Катеринослав. Царизм вважав Пушк╕на ╕ Шевченка особами неблагонад╕йними, бунт╕вними. Щоправда, до Пушк╕на було ставлення, як до дворянина, — поблажливе, а до Шевченка, як кр╕пака, — неймов╕рно жорстоке ╕ приск╕пливе. На матер╕ал╕ життя, побуту та ╕стор╕╖ укра╖нського народу Пушк╕н написав к╕лька визначних твор╕в, як╕ сво╖м ╕дейним спрямуванням почасти суперечили оф╕ц╕йним урядовим приписам. В╕н, прим╕ром, п╕дм╕тив у д╕яльност╕ гетьмана Укра╖ни ╤вана Степановича Мазепи (Колединського) одну чи не з найсутт╓в╕ших його рис, а саме — прагнення до визволення Укра╖ни в╕д колон╕ально╖ залежност╕ ╕ побудови самост╕йно╖ держави, основою управл╕ння яко╖ були б демократизм ╕ гуман╕зм. Показовим у цьому в╕дношенн╕ ╓ д╕алог гетьмана з Мар╕╓ю в поем╕ «Полтава»:
МАЗЕПА Покой души твоей мне дорог, Мария, так и быть: узнай. Давно замыслили мы дело, Теперь оно кипит у нас. Благое время нам приспело. Борьбы великой близок час. Без милой вольности и славы Склоняли долго мы главы Под покровительством Варшавы, Под самовластием Москвы. Но независимой державой Украйне быть уже пора: И знамя вольности кровавой Я подымаю на Петра. Готовы все: в переговорах Со мною оба короля...
╤ван Мазепа, таким чином, за Пушк╕ним — п╕д╕йма╓ проти рос╕йського царя «знамя вольности», а отже, ╕ не може бути в╕н в╕дступником, а тим паче зрадником свого народу, сво╓╖ держави. ╤ в якому б негативному план╕ пот╕м в╕н не поставав, наведен╕ рядки поеми все спростовують. Проти отако╖ оц╕нки Пушк╕ним д╕яльност╕ гетьмана Мазепи як державного д╕яча, що дбав про св╕й народ ╕ боровся за визволення його з-п╕д колон╕ально╖ залежност╕, Шевченко, звичайно, не м╕г заперечувати. Св╕дченням цьому ╓ уся його творч╕сть, спрямована на здобуття укра╖нським народом вол╕ ╕ побудову сво╓╖ незалежно╖ держави. Без чого поет не мислив свого життя:
Мен╕ однаково, чи буду Я жить в Укра╖н╕, чи н╕. Та не однаково мен╕, Як Укра╖ну зл╕╖ люди Присплять, лукав╕, ╕ в огн╕ ╥╖, окраденую, збудять... Ох, не однаково мен╕.
Не з добро╖ вол╕ Тарас Шевченко прибув до столиц╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ — Петербурга. Його туди зав╕з пом╕щик Павло Васильович Енгельгардт. Прогресивн╕ укра╖нськ╕ ╕ рос╕йськ╕ письменники та д╕яч╕ культури заприм╕тили в укра╖нського юнака неабиякий малярський ╕ поетичний хист. Вони викупили його з кр╕пацтва ╕ надали можлив╕сть навчатися ╕ зак╕нчити столичну художню академ╕ю. Шевченко був вдячний сво╖м укра╖нським ╕ рос╕йським благод╕йникам ╕ сво╓ю творч╕стю засв╕дчував сво╓ шанобливе ставлення до рос╕йського народу, його слова. Рос╕йською мовою в╕н написав пов╕ст╕ «Несчастный», «Прогулка с удовольствием и не без морали», «Музыкант», «Художник», «Княгиня», «Близнецы», «Капитанша», «Повесть о безродном Петрусе», «Матрос», поеми — «Слепая», «Бесталанный» («Тризна»), драму «Никита Гайдай». В╕в «Щоденник» рос╕йською мовою, щоб жандарми взагал╕ не заборонили йому писати. Пушк╕н ╕ Шевченко — це поети не лише р╕зного походження, а й р╕зних характер╕в, погляд╕в на сусп╕льн╕ явища ╕ процеси, поети р╕зно╖ дол╕. Хоча м╕ж ними можна в╕днайти й чимало сп╕льних рис та под╕бностей як в б╕ограф╕╖, так ╕ творчост╕. Обидва поети пересл╕дувалися царизмом ╕ померли, власне, за сприяння одного ╕ того ж рос╕йського ╕мператора Миколи ╤. Пушк╕н загинув на дуел╕, Шевченко ж внасл╕док жорстокого знущання п╕д час перебування на в╕йськов╕й служб╕ рядовим солдатом, куди його, як непок╕рного, запроторив цей же цар. Отже, як проти Пушк╕на, так ╕ проти Шевченка д╕яла одна ╕ та ж рука в мундир╕ ╕мперського рос╕йського оф╕цера або манкурта. Не лише за життя, а й п╕сля смерт╕ на захист Пушк╕на ╕ Шевченка виступили рос╕йськ╕ поети з в╕ршами-рекв╕ями, в яких визнавали ╖х як мужн╕х борц╕в з царизмом та його бюрократичною системою. У 1837 роц╕ М. Лермонтов написав в╕рш «Смерть поэта», в якому не лише уславив ген╕й Пушк╕на, а й п╕ддав нещадному осудов╕ тих, хто п╕дняв брутальну руку на «виразника духу ╕ вол╕» свого народу:
Погиб поэт! — невольник чести — Пал, оклеветанный молвой, С свинцом в груди и жаждой мести, Поникнув гордой головой!.. Не вынесла душа поэта Позора мелочных обид, Восстал он против мнений света Один, как прежде... и убит!
Ця поез╕я Лермонтова розповсюджувалась у Петербурз╕ ╕ за його межами в рукописному вигляд╕. ╥╖ зм╕ст став в╕домий рос╕йському ╕мператоров╕ Микол╕ ╤, який обурився тими рядками, в яких поет назива╓ винуватц╕в смерт╕ Олександра Пушк╕на:
И вы не смоете всей вашей черной кровью Поэта праведную кровь!
21 лютого 1837 року Лермонтова було заарештовано, а 25 лютого за наказом ╕мператора було направлено в д╕ючу арм╕ю на Кавказ, де в╕н ╕ загинув п╕д час дуел╕ з оф╕цером Мартиновим. Р╕вно через 24 роки, а саме 27 лютого 1861 року, видатний рос╕йський поет М. Некрасов написав в╕рш на смерть Т. Г. Шевченка майже п╕д такою ж самою назвою, що ╕ в Лермонтова, «На смерть Шевченко». Сво╖м зм╕стом поез╕я Некрасова дещо перегуку╓ться з в╕ршем Лермонтова:
Все он изведал: тюрьму петербургскую, Справки, доносы, жандармов любезности, Все — и раздольную степь Оренбургскую, И ее крепость... Кончилось время его несчастливое, Все, чего с юности ранней не видывал, Милое сердцу, ему улыбалося. Тут ему бог позавидовал: Жизнь оборвалася.
Сп╕льних мотив╕в, проблем, тем ╕ нав╕ть художн╕х прийом╕в можна чимало в╕днайти в поез╕ях Пушк╕на ╕ Шевченка. Особливо це пом╕тно в ╖хньому ставленн╕ до села, селян, с╕льсько╖ природи. Поез╕ю «Деревня» Пушк╕н розпочина╓ захоплюючими рядками. В «деревне» в╕н вбача╓ спок╕й ╕ притулок для сво╓╖ невгамовно╖ душ╕:
Приветствую тебя, пустынный уголок, Приют спокойствия, трудов и вдохновенья, Где льется дней моих невидимый поток, На лоне счастья и забвенья.
╤ дал╕, п╕сля майстерного змалювання чар╕вного с╕льського пейзажу, поет круто поверта╓ не лише х╕д думок, а й ритм╕ку в╕рша, переводячи його ╕з спок╕йного стану в гн╕вний, збуджений, засуджуючий все те зло, що порушу╓ життя селянина, н╕вечить його:
Здесь барство дикое без чувства, без закона, Присвоило себе насильственной лозой И труд, и собственность, и время земледельца. Здесь тягостный ярем до гроба все влекут, Надежд и склонностей в душе питать не смея, Здесь девы юные цветут Для прихоти бесчувственной злодея...
Водночас укра╖нський поет, як ╕ Пушк╕н, засуджу╓ вс╕лякий гн╕т ╕ проголошу╓ любов до р╕дного народу, краю, сво╓╖ хати. Саме отакими почуттями наснажен╕ поез╕╖ Шевченка:
Село! Село! Весел╕ хати! Весел╕ здалека палати — Бодай ви терном поросли! Щоб люди й сл╕ду не знайшли, Щоб ╕ не знали, де й шукати.
Пушк╕н сво╖м поетичним ген╕╓м п╕дн╕сся над сво╖ми сучасниками, над сво╓ю епохою. Т╕льки в╕н м╕г гн╕вно кинути в обличчя Микол╕ ╤ так╕ непок╕рлив╕ ╕ правдив╕ слова: «Когда б я в день декабрьского восстания был в Петербурге, то непременно был бы на Сенатской площади среди восставших». Коли ж декабристи були засуджен╕ ╕ заслан╕ до Сиб╕ру, а ватажки страчен╕, то Пушк╕н написав в╕доме «Послание в Сибирь», котре передав А. Г. Муравйовою, яка ви╖жджала ╕з Москви до свого чолов╕ка на каторгу на початку с╕чня 1827 року, що зак╕нчувалося в╕рою в те, що:
Оковы тяжкие падут, Темницы рухнут — и свобода Вас примет радостно у входа, И братья меч вам отдадут.
На в╕дм╕ну в╕д Пушк╕на Шевченко зверта╓ться безпосередньо з╕ сво╖ми в╕ршами до народу ╕з закликом повставати й знищувати царизм з його кр╕посницькою системою:
А щоб збудить Хиренну волю, треба миром, Громадою обух сталить, Та добре вигострить сокиру — Та й заходиться вже будить. («Я не нездужаю, н╕вроку»).
Постать О. Пушк╕на для Т. Шевченка була дорогою ╕ величною. В╕н циту╓ його у сво╓му «Щоденнику». Шевченков╕ ╕мпонували пушк╕нськ╕ рядки, в яких йдеться про ставлення Адама М╕цкевича до дол╕ слов’янських народ╕в:
Он (тобто А. М╕цкевич — П. К.) говорил о временах грядущих, Когда народы, распри позабыв, В великую семью соединятся.
Одначе засудження Пушк╕ним А. М╕цкевича за осуд загарбницько╖ пол╕тики рос╕йського царизму Шевченко сприйняти н╕коли б не зм╕г:
Но теперь Наш мирный гость нам стал врагом — и ядом Стихи свои, в угоду черни буйной, Он напояет. Издали до нас Доходит голос злобного поэта, Знакомый голос!..
Великий укра╖нський Кобзар завжди закликав слов’янськ╕ народи до братерського ╓днання, а отже, ╕ до сп╕льного опору будь-яким загарбникам:
╤ св╕т ясний, невеч╕рн╕й Тихо зас╕я╓. Обн╕м╕ться ж, брати мо╖, Молю вас, благаю.
Р╕зне ставлення було у Пушк╕на ╕ Шевченка до визвольно╖ боротьби кавказьких народ╕в. У поем╕ «Кавказский пленник» Пушк╕н заклика╓ народи цього г╕рського краю «змиритися», а отже, ╕ припинити боротьбу з рос╕йським царизмом, бо, мовляв, ╕де гр╕зний генерал ╢рмолов, який уславився сво╓ю жорсток╕стю в придушенн╕ ╖х: «Смирись, Кавказ: идет Ермолов!». Шевченко ж у поем╕ «Кавказ» в образ╕ Прометея уславлю╓ геро╖чну боротьбу народ╕в Кавказу за свою волю ╕ в╕рить в праведну ╖хню перемогу:
За горами гори, хмарою повит╕, Зас╕ян╕ горем, кров╕ю полит╕. Споконв╕ку Прометея Там орел кара╓, Що день божий довбе ребра Й серце розбива╓. Розбива╓, та не вип’╓ Живущо╖ кров╕. — Воно знову ожива╓ ╤ см╕╓ться знову.
Як величн╕ св╕тов╕ ген╕╖ Пушк╕н ╕ Шевченко усв╕домлювали свою роль, значення сво╓╖ творчост╕ для демократичного розвитку св╕тово╖ цив╕л╕зац╕╖. Пушк╕н ц╕лком св╕домо «воздвигал себе памятник нерукотворный», до якого н╕коли «не зарастет народная тропа». Сво╓ю «главой непокорной» в╕н п╕дн╕мався вище найславетн╕шо╖ в Рос╕╖ споруди на честь перемоги над Наполеоном «Александрийского столпа», в╕дкритого 30 серпня 1834 року в досить урочистих обставинах на Дворцов╕й площ╕. «Александрийская колонна» споруджувалася за проектом арх╕тектора О. Монферана з 1829 до 1834 року. Це велична монол╕тна колона ╕з пол╕рованого червоного пюттерлакського гран╕ту, ув╕нчана бронзовою ф╕гурою ангела з хрестом в руц╕, який топче гадюку. Ф╕гура ангела уособлю╓ мир, гадюка — переможених ворог╕в. Обличчю ангела автор скульптури Б. Орловський надав портретн╕ риси Олександра ╤. ╤ Пушк╕н сво╓ю творч╕стю п╕дн╕мався вище ангела-царя, твердо в╕рячи в те, що:
...долго буду тем любезен я народу, Что чувства добрые я лирой пробуждал, Что в мой жестокий век восславил я свободу И милость к падшим призывал.
У багатьох л╕тературних досл╕дженнях досить часто згаду╓ться «Александрийский столп», але читачев╕ н╕чого не пов╕домля╓ться про цю споруду, яка вона та що явля╓ собою? «Александрийский столп» — це монол╕тний стрижень заввишки 25,56 метра, який не ма╓ соб╕ р╕вних. Цей монол╕т трима╓ться на постамент╕ без будь-яких кр╕плень, трима╓ться силою сво╓╖ ваги. Загальна висота пам’ятника — 47,5 метра, вага — 841 тонна, включаючи бронзу — 128 тонн. П╕д основу пам’ятника забито 1 250 паль. Якщо Пушк╕н «будував» для себе пам’ятник, то Шевченко запов╕дав сво╓му народов╕ зберегти про нього пам’ять ╕ згадати п╕сля того, як здобуде соб╕ справжню волю шляхом криваво╖ боротьби:
Поховайте та вставайте, Кайдани порв╕те ╤ вражою злою кров’ю Волю окроп╕те. ╤ мене в с╕м’╖ велик╕й, В с╕м’╖ вольн╕й, нов╕й, Не забудьте пом’янути Незлим тихим словом.
Запов╕ти ╕ пророкування Пушк╕на ╕ Шевченка актуальн╕ ╕ в наш╕ дн╕, коли укра╖нський ╕ рос╕йський народи будують сво╖ демократичн╕ держави, в яких ╕мена поет╕в н╕коли не забудуться, де ╖хн╓ слово пробуджу╓ почуття поваги ╕ братерського ставлення до вс╕х народ╕в.
(З арх╕ву «КС»)
"Кримська Свiтлиця" > #7 за 14.02.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12875
|