Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2841)
З потоку життя (5993)
Душі криниця (3337)
Українці мої... (1437)
Резонанс (1450)
Урок української (985)
"Білі плями" історії (1640)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (259)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ЩЕДР╤ БОРИС ╤ ГЛ╤Б
Наш╕ традиц╕╖


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ, або З МИРУ ПО НИТЦ╤ – НА ╤НТЕРНЕТ «СВ╤ТЛИЦ╤»!
Наближа╓ться черговий щор╕чний «момент ╕стини» - необх╕дно терм╕ново з╕брати 3-4 тис....


Поетична Св╕тлиця. ПОЕЗ╤Я ОКСАНИ ШПИРКО
Сьогодн╕шня поетична стор╕нка «КС» пропону╓ сво╓му читачев╕ продут╕ степовими...


«П╤СН╤, ГАПТОВАН╤ НИТКАМИ»
Нещодавно у С╕мферопол╕, в конференц-зал╕ Кримського ╕нженерно-педагог╕чного ун╕верситету,...


ВТРИЧ╤ Б╤ЛЬШЕ, Н╤Ж ВИВ╤В МОСКОВСЬКИЙ ПАТР╤АРХАТ: У КИ╢В╤ ХРЕСНИЙ Х╤Д ЗА УКРА╥НСЬКУ ЦЕРКВУ З╤БРАВ 65 ТИСЯЧ В╤РЯН
Ранок суботи, центр столиц╕ заполонили автобуси з в╕рянами з ус╕х усюд. Укра╖нц╕ при╖хали на...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 28.02.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#9 за 28.02.2014
КРИЛАТ╤ П╤СН╤ ВЕТЕРАНА

Люди мистецтва

Музиканта ╕ композитора Дмитра Петровича Малого ще й дос╕ в╕тають з 90-р╕чним юв╕ле╓м, який в╕н в╕дсвяткував 20 вересня минулого року. Так, п╕д час нашого сп╕лкування до нього зав╕тала кримська поетеса Ольга Дубинянська, мати нашо╖ колишньо╖ кореспондентки Яни, яка мешка╓ зараз у Ки╓в╕. Пан╕ Ольга прийшла з особливим дарунком — сво╓ю зб╕ркою в╕рш╕в, саме в╕рш╕в, а не текст╕в, написаних у стовпчик. Подарунок, прямо скажемо, досить типовий в╕д творчо╖ людини творч╕й. Тим б╕льше, що для композитора сп╕впраця з поетами — це р╕ч звичайна. А Дмитро Петрович, попри св╕й поважний в╕к, ще й дос╕ активно працю╓, та ╕ взагал╕ не сидить ц╕лими днями вдома б╕ля телев╕зора. В╕н в╕дв╕ду╓ р╕зн╕ заходи, у тому числ╕ ╕ всеукра╖нського та державницького спрямування. А це вечори на честь Дня незалежност╕, концерти укра╖нських митц╕в, був в╕н ╕ на юв╕ле╖ «Кримсько╖ св╕тлиц╕», хоч ╕ не входить до кола наших читач╕в.
Бо насправд╕ виявилося, що композитор не Малий, а Малий, в╕н — чистокровний рос╕янин, народжений у Оренбурз╕, де пров╕в значну частину життя, а на проживання до Криму при╖хав лише у 1961 роц╕. ╤ хоч Дмитро Петрович не сп╕лку╓ться укра╖нською, та ма╓ в доробку чимало п╕сень, написаних на слова укра╖номовних автор╕в, таких, як Данило Кононенко («Земле моя кримська», «Р╕дна п╕сня»), Леон╕д Янчук («П╕сня моряка», «Г╕мн укра╖нських моряк╕в»), Фед╕р Степанов («Ой, роки далек╕», «Салгир»). ╢ у нього к╕лька п╕сень, присвячених в╕дом╕й укра╖нськ╕й вишивальниц╕ В╕р╕ Серг╕╖вн╕ Ро╖к: «Мам╕», «Сину» на слова Над╕╖ Риндич та п╕сня «Враження в╕д виставки» Людмили Овд╕╓нко, ╓диним недол╕ком яко╖ ╓ ця не п╕сенна назва.

Познайомився з В╕рою Серг╕╖вною композитор ще у 1962 роц╕, та й сьогодн╕ п╕дтриму╓ стосунки з ╖╖ сином Вадимом Михайловичем. А вишита серветка, що прикраша╓ п╕ан╕но в квартир╕ музиканта, — пл╕д навчання у В╕ри Серг╕╖вни його дружини Л╕д╕╖ Олександр╕вни, шк╕льно╖ вчительки, з якою прожив Дмитро Петрович у щасливому шлюб╕ понад 55 рок╕в ╕ яку втратив 10 рок╕в тому.
Таке поважне зац╕кавлене ставлення до укра╖нсько╖ культури ╕ традиц╕й (на в╕дм╕ну в╕д б╕льшост╕ рос╕йськомовних кримчан) ма╓ сво╓ кор╕ння, що сяга╓ далекого дитинства музиканта. Ще за давн╕х час╕в саме в Оренбурз╕ перебував у засланн╕ Тарас Григорович Шевченко ╕ залишив по соб╕ добру пам’ять та прихильн╕сть м╕сцевих жител╕в. Був там (спод╕ваюся, ╕ збер╕гся) й музей укра╖нського класика, ╕ Дмитро Малий диву╓ться, що такого нема╓ в Криму. Та музей потребу╓ реальних експонат╕в, хоча пам’ять про цю видатну людину могла б бути вшанована ╕ на вищому р╕вн╕.
Знайомство Дмитра Петровича з укра╖нською п╕снею в╕дбулося, коли хлопець ще навчався у середн╕й школ╕. Сталося так, що в╕н був надзвичайно музикальною дитиною, перейнявши цей хист у батька, який ще в студентськ╕ роки керував хором. Батько був самоучкою, але добре грав ╕ сп╕вав, у дом╕ мали ╕ музичний ╕нструмент п╕д назвою ф╕сгармон╕я.
Засп╕вав у хор╕ ╕ маленький Дмитрик ще у 12 рок╕в, спочатку в шк╕льному, один серед вчител╕в, пот╕м — у клуб╕, де був також укра╖нський хор. Незабаром допитливий хлопчик теж долучився до укра╖нсько╖ п╕сн╕. Йому сподобалася укра╖нська народна творч╕сть, особливо п╕сн╕ в обробц╕ Миколи Леонтовича, як╕ переважали в репертуар╕ хору. Оренбург був тод╕ м╕стом багатонац╕ональним з розвиненою музичною культурою, зв╕дки походило чимало в╕домих свого часу музикант╕в ╕ сп╕вак╕в.
Та у п╕дл╕тковому в╕ц╕ у Дмитра почав ламатися голос, ╕ в╕н неспод╕вано для себе затанцював, а згодом вир╕шив грати в ансамбл╕ баян╕ст╕в, ╕ вже на трет╕й день, як вперше взяв до рук баян, вийшов на сцену. Певний час житт╓в╕ плани Дмитра були пов’язан╕ з баяном. З 9-го класу загальноосв╕тньо╖ школи в╕н почав паралельно навчатися у музичному училищ╕ гр╕ на цьому ╕нструмент╕, хоча згодом бачив себе вже диригентом в╕йськового оркестру, задля чого треба було вирушити на навчання до Лен╕нграда. Залишалося лише одержати атестат про середню осв╕ту.
Але не судилося: Дмитро належав саме до т╕╓╖ молод╕, випускний веч╕р для яко╖ став випуском не у велике життя, а в об╕йми смерт╕, бо останн╕й дзвоник пролунав для нього 20 червня 1941 року. Святкування нового етапу в сво╖й б╕ограф╕╖ хлопц╕ продовжили на природ╕. А повертаючись додому, побачили натовп людей б╕ля репродуктора, тод╕ й д╕зналися, що сталося. Але на той час швидше зрад╕ли, н╕ж злякалися, бо й сам╕ часто гралися у в╕йну. Тож наступного дня посп╕шили до в╕йськкомату. Та Дмитра в╕д╕слали зв╕дти додому: надто молодий. Проте до 15 липня в╕н вже «подоросл╕шав», ╕ його в╕дправили до Пензи для навчання в артилер╕йському училищ╕, як це тод╕ називалося, на к╕нн╕й тяз╕, бо пересувалася зброя з допомогою коней. Дал╕ були Ташкент, Алма-Ата, Чирчик, а зак╕нчив свою фронтову п╕дготовку молодий солдат у Ферган╕, де розташовувалося евакуйоване сюди Харк╕вське артилер╕йське училище. Зв╕дти вийшов в╕н вже у званн╕ молодшого лейтенанта.
Дал╕ на юнака чекав Лен╕нградський фронт, де його було призначено командиром взводу артилер╕йсько╖ розв╕дки 849-го артилер╕йського полку 294-о╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖. Це вже була зовс╕м не дитяча гра — в к╕нц╕ серпня 1942 року див╕з╕ю кинули на прорив Лен╕нградсько╖ блокади. Далека в╕д во╓нно╖ тематики, чула ╕ я про Синяв╕нськ╕ болота, де велика група радянських в╕йськ, з десяток див╕з╕й, потрапила в оточення. Розпочалося справжн╓ пекло: голод, холод ╕ водночас ворожий вогонь, що косив радянських б╕йц╕в. На прорив п╕шли в к╕нц╕ вересня. Треба було роз╕рвати це смертоносне к╕льце, бо ╕ншого шансу вижити просто не ╕снувало. Д╕йшло до рукопашно╖. В результат╕ — колосальн╕ втрати: з╕ взводу молодшого лейтенанта Малого у 34 особи в живих лишилося тро╓, та й т╕ поранен╕, дво╓ в ноги, а комвзводу — в плече. Детал╕ т╕╓╖ кошмарно╖ ноч╕ не викреслити ╕з пам’ят╕, не в╕рилось ╕ самому Дмитру, що в╕н таки врятувався. Та до думки про це завжди прим╕шувалась ╕ г╕ркота, бо його товариш╕, з якими виривалися ╕з оточення, померли у госп╕тал╕, ╕ не в╕д ран, вони отру╖лися з╕псованою кониною.
Л╕кування тривало два м╕сяц╕, але поранення це було не останн╕м. Дал╕ на оф╕цера чекав 1-й Б╕лоруський фронт, де при прорив╕ фашистсько╖ оборони його тяжко поранило в ногу. Тод╕ на л╕кування знадобився майже р╕к, ╕ результат все одно був невт╕шний: ╕нвал╕дн╕сть та демоб╕л╕зац╕я. Дмитро Петрович ╕ зараз ходить з паличкою.
╤ все ж таки в╕н продовжував жити ╕ продовжував грати: до 1946 року — в оркестр╕ народних ╕нструмент╕в, де довелося опанувати балалайку, а пот╕м — в ансамбл╕ п╕сн╕ ╕ танцю Южноуральського в╕йськового округу в╕н очолив оркестрову групу, продовжуючи навчання в музичному училищ╕. А коли зак╕нчив його, вступив до Московсько╖ консерватор╕╖ на диригентсько-хорове в╕дд╕лення.
Навчання давалося легко. Дмитро Малий пост╕йно був ╕менним стипенд╕антом, дедал╕ вищого рангу, ╕, зак╕нчуючи консерватор╕ю, вже мав стал╕нську стипенд╕ю, що дор╕внювала зарплат╕.
До Криму при╖хав разом ╕з дружиною ╕ сином Костею за с╕мейних обставин. Почав викладати у музичному училищ╕, де незабаром став директором. Пот╕м очолював культпросв╕тучилище, але збунтувався, коли над╕йшло розпорядження скоротити там навчання з чотирьох до двох рок╕в. Розум╕в: це повна профанац╕я ╕ п╕дготувати спец╕ал╕ста за в╕дпов╕дним фахом так швидко просто неможливо. Одержавши догану, «неслухняний» Дмитро Малий пере╖хав до Краснодару. Там працював у педагог╕чному ╕нститут╕ та ╕нститут╕ культури. Але змушений був повернутися до Криму знову, вже у званн╕ доцента — того вимушувало здоров’я дружини. Останн╓ м╕сце його роботи — це перша музична школа, яку в╕н очолював до свого виходу на пенс╕ю у 1987 роц╕.
Як композитор починав Дмитро Малий з п╕сн╕ «Синяв╕нськ╕ болота», написано╖ на слова сина солдата, який теж побував там у оточенн╕. П╕сню засп╕вали у Лен╕нград╕, де ця тема була найболюч╕шою. Взагал╕ ж Дмитро Петрович у сво╖й творчост╕ передовс╕м оптим╕ст ╕ патр╕от. Переважають у нього п╕сн╕ громадянського звучання. Особливе м╕сце належить маршам, один з яких присвячено гостям Криму. Цей укра╖номовний текст по-справжньому надиха╓ ╕ м╕г би слугувати в╕зит╕вкою м╕ста. В ритм╕ маршу звучать ╕ п╕сн╕ на слова Леон╕да Янчука, просякнут╕ позитивом ╕ любов’ю до сво╓╖ держави. Характерними ╓ слова присп╕ву «Г╕мну укра╖нських моряк╕в»:
Слава наш╕й Укра╖н╕,
В╕чна слава у в╕ках!
Шляхом вол╕, шляхом дол╕
Пронесемо г╕дно стяг.
Мен╕ як редактору з багатор╕чним стажем важко не пом╕тити, скаж╕мо, того, що «В╕чна слава у в╕ках» — це елементарна тавтолог╕я, те ж саме, що ╕ масло масляне, але мо╓ зауваження не до композитора, для якого важливими ╓ настрой, тематика та ритм╕чн╕сть тексту, до того ж не важко зам╕нити слово «в╕чна» на «св╕тла». Мушу зауважити, що п╕сенн╕ тексти увесь останн╕й час залишаються найслабшим м╕сцем у музичних творах.
Любов’ю до Укра╖ни та ╖╖ людей дихають в╕рш╕ Данила Кононенка, що теж стали п╕снями. «Р╕дна п╕сня», скаж╕мо, присвячена нашому укра╖нському сп╕ваков╕ Оресту Мартин╕ву, виконавцю багатьох речей Дмитра Малого. ╤ не дивно, що ставлення поета ╕ композитора до ц╕╓╖ людини зб╕глося: сво╖м виконанням в╕н вм╕╓ одухотворити нав╕ть далекий в╕д досконалост╕ тв╕р, що вже говорити про хорош╕ п╕сн╕. Тим б╕льше, що Орест Мартин╕в теж в╕дда╓ належне патр╕отичним п╕сням з ч╕ткою громадянською позиц╕╓ю. ╢ у композитора ╕ «Марш ветеран╕в», «Г╕мн Таврид╕» та ще багато рос╕йськомовних твор╕в урочистого звучання.
Написав в╕н к╕лька п╕сень ╕ на власн╕ слова. Першою стала п╕сня «Наши года», текст яко╖ автор прин╕с до редакц╕╖ «Крымских известий». Його надрукували, хоча ╕з ╕дейних м╕ркувань «ампутували» к╕нц╕вку, де Дмитро Петрович суму╓ за великою державою, яку боронив колись, не шкодуючи н╕ життя, н╕ здоров’я, проливаючи кров у чужих тепер Рос╕╖ ╕ Б╕лорус╕.
Та було б помилковим вважати, що композитора не надихають л╕ричн╕ в╕рш╕. У цьому ключ╕ в╕н сп╕впрацю╓, зокрема, з укра╖нським кримським поетом Федором Степановим та багатьма рос╕йськомовними авторами. А взагал╕ ╓ автором близько трьохсот музичних твор╕в.
Оц╕нку ╖м дали кримчани. Дмитро Петрович — заслужений д╕яч мистецтв АРК, в╕н — почесний голова Кримського в╕дд╕лення Всеукра╖нсько╖ музично╖ сп╕лки. А на честь 90-р╕ччя на його грудях поб╕льшало ще на один орден: «За в╕рн╕сть обов’язку», яким нагородила юв╕ляра кримська Верховна Рада. Серед орден╕в ╓ ╕ во╓нн╕: Орден В╕тчизняно╖ в╕йни ╤╤ ступеня та Орден Червоно╖ З╕рки. Ма╓ ветеран й Орден Богдана Хмельницького та безл╕ч медалей.
Але ще рано Дмитру Малому п╕дбивати п╕дсумки свого життя: в╕н невтомно продовжу╓ писати його подальшу ╕стор╕ю. ╤ це перо н╕коли не випаде ╕з рук, бо навчив в╕н любити музику ╕ сина, ╕ внук╕в — вс╕ вони зак╕нчили музичну школу, хоч ╕ обрали ╕ншу профес╕ю. Ймов╕рно, ця любов й надал╕ переходитиме в╕д покол╕ння до покол╕ння, а п╕сня ветерана, розправивши крила, полетить далеко за обр╕й.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #9 за 28.02.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=12914

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков