Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#12 за 21.03.2014
СВ╤ТЛИЙ ТАРАС╤В АНГЕЛ — ╤ВАН СОШЕНКО

Шевченк╕на

Оточення Шевченка

Зустр╕ч ╕з ╤ваном Максимовичем Сошенком (1807-1876) стала для Т. Шевченка доленосною. Як же насправд╕ в╕дбулося це знайомство? Тут гуля╓ багато розпов╕дей, здогадок, переказ╕в... Зважаючи на б╕ограф╕ю Сошенка, записану з лист╕в ╕ спогад╕в художника Михайла Чалого, уперше земляки зустр╕лися не в Л╕тньому саду: «Коли я був у «г╕псових головах» чи то, зда╓ться, вже в «ф╕гурах» (1835-1836), разом з╕ мною малював брат дружини Ширя╓ва. В╕д нього я д╕знався, що в його зятя служить у п╕дмайстрах м╕й земляк Шевченко, про якого я дещо чув ще у В╕льшан╕й, п╕д час перебування в свого першого вчителя, художника Степана Степановича Превлоцького. Я пильно просив родича Ширя╓ва прислати його до мене на квартиру. Дов╕давшись про бажання познайомитися ╕з земляком, Тарас другого ж дня, в нед╕лю, розшукав мою квартиру на 4-й л╕н╕╖ й прийшов до мене в такому вигляд╕: одягнений в засмальцьований тиковий халат, сорочка й штани з грубого полотна заляпан╕ фарбою, босий, розхристаний ╕ без шапки. В╕н був похмурий ╕ сором’язливий. З першого ж дня нашого з ним знайомства я пом╕тив у нього велике бажання вчитися живопису. В╕н почав бувати в мене в свята, тому що в звичайн╕ дн╕ й мен╕ було н╕коли, ╕ його хазя╖н не в╕дпускав. П╕д час цих в╕дв╕дин Тарас уривками розпов╕дав мен╕ деяк╕ еп╕зоди з╕ свого минулого й майже завжди зак╕нчував сво╖ розпов╕д╕ нар╕каннями на долю. Мене до глибини душ╕ схвилювала жалюг╕дна доля юнака, але допомогти йому я був неспроможний. Та й чим м╕г допомогти його горю я, б╕дний труд╕вник-маляр, який працював безперервно заради шматка хл╕ба насущного, без зв’язк╕в, без протекц╕╖, без грошей. А врятувати обдарованого хлопця треба, хоч би що там було. В цей час я був добре знайомий з в╕домим малорос╕йським письменником ╢вгеном Греб╕нкою. От з ним я насамперед ╕ порадився, як же допомогти нашому земляков╕. Греб╕нка щиро поставився до мо╓╖ пропозиц╕╖, почав часто запрошувати Тараса до себе, давав йому читати книжки, переказував р╕зн╕ в╕домост╕. Пот╕м уже я представив Тараса конференц-секретарев╕ Академ╕╖ мистецтв В. ╤. Григоровичу з великим проханням визволити його з жалюг╕дного становища. З Греб╕нкою Тарас почав ╕нод╕ бувати у придворного живописця Венец╕анова, який разом ╕з Григоровичем познайомив його з В. А. Жуковським». Шевченко про зустр╕ч ╕з Сошенком занотував ╕ в «Автоб╕ограф╕╖». Згадавши про сеанси в Л╕тньому саду, Тарас пише: «В один из этих сеансов познакомился он с художником Йваном Максимовичем Сошенком, с которым и до сих пор в самых искренних братских отношениях. По совету Сошенка он начал пробовать портреты с натуры акварелью» (Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. — С. 52).
Р╕ч ясна, що автоб╕ограф╕я, в тому числ╕ й пов╕сть «Художник», — це не щоденник, ╕ автор м╕г переставляти под╕╖ в час╕ й простор╕, нав╕ть вдаватися до вигадки. Не кажемо про уникання опису под╕й, пов’язаних ╕з м╕ркуваннями консп╕рац╕╖.
Отже, зустр╕ч╕ Шевченка з Сошенком у Л╕тньому саду, можливо, й не було. Проте ц╕лком ╕мов╕рно, що митець перен╕с цей факт ╕з пов╕ст╕ до автоб╕ограф╕╖ з метою п╕дкреслити особист╕сний характер твору, щоб розкрити ╕м’я розпов╕дача, який списаний з Сошенкового спогаду. Ще в╕рог╕дн╕шим ╓ зближення в пов╕ст╕ двох р╕зночасних под╕й: зустр╕ч╕ з незнайомцем у Л╕тньому саду й знайомства поета з Сошенком. Другий сумн╕в стосу╓ться датування: Сошенко, як запевняв Чалий, познайомився з Шевченком у 1836 роц╕. Щоправда, в╕дносячи цей час до «ф╕гур», ╤ван Максимович не виключав можливост╕, що це могло статися ще в «г╕псових головах» (тобто в 1834-1835 роках).
Шевченкознавець Петро Жур (1914-2002), в╕днайшовши арх╕ви про перебудову санкт-петербурзького Великого театру й складений у зв’язку з цим контракт проведення живописних роб╕т арт╕ллю Ширя╓ва, доводить: зустр╕ч Сошенка з Шевченком в╕дбулася-таки 1836 року. При цьому досл╕дник зважа╓ на згадку про реставрац╕йн╕ роботи головного героя пов╕ст╕ «Художник» (читай Шевченка. — В. Ж.) Петербурзького Великого театру: «В воскресенье поутру явился мой приятель. И на спрос мой, почему он не был в Летнем саду, сказал мне, что у них начиналася работа в Большом театре (в то время Кавос переделывал внутренность Большого театра) и что по этой причине он теперь не может посещать Летний сад» (Жур П. Шевченк╕вський Петербург. – С. 26).
Окр╕м розб╕жностей щодо м╕сця й обставин побачення земляк╕в (всупереч розпов╕д╕ Сошенка Чалому), надибу╓мо в пов╕ст╕ ще на нев╕дпов╕дност╕. Наприклад, у пов╕ст╕ «Художник» Шевченк╕в герой розпов╕да╓ про зустр╕ч у Л╕тньому саду: «Я остановился. Мальчик (потому что это, действительно, был мальчик лет четырнадцати или пятнадцати) оглянулся и начал что-то прятать за пазуху. Я подошел к нему ближе и спросил, что он здесь делает.
— Я ничего не делаю, — отвечал он застенчиво. — Иду на работу, да по дороге в сад зашел. — И, немного помолчав, прибавил: — Я рисовал» Шевченко Т. ПЗТ у 12-ти т. — Т. 4. — К., 2003. — С. 121-122).
Якщо пристати на дату, визначену шевченкознавцем Петром Журом у книжц╕ «Л╕то перше», Тарасов╕ тод╕ виповнилося двадцять два роки. Навряд чи двадцятидвор╕чного юнака можна було сприйняти за чотирнадцяти або п’ятнадцятир╕чного, адже р╕зниця в╕дчутна. Чи розб╕жн╕сть м╕ж датою зустр╕ч╕ й в╕ком героя пов╕ст╕ не наводить на думку, що Т. Шевченко об’╓днав у пов╕ст╕ р╕зн╕ под╕╖, в╕ддален╕ одна в╕д одно╖ роками? Якщо так, то перший випадок (мабуть, близький до дати появи поета в Санкт-Петербурз╕) в╕дбувся в Л╕тньому саду. Другий — знайомство з розпов╕дачем у 1834-1836 роках, на квартир╕ Сошенка. Щоправда, досл╕дники, включаючи М. Моренця й П. Жура, не припускали сумн╕ву щодо ╕дентичност╕ розпов╕дача з «Художника» з постаттю Сошенка — йдеться про дв╕ р╕зн╕, об’╓днан╕ в цьому геро╖ художнього твору, особи.
Петро Жур у допов╕д╕ на Дванадцят╕й науков╕й Шевченк╕вськ╕й конференц╕╖ звернув увагу на ще одну розб╕жн╕сть м╕ж пов╕стю й спогадом ╤вана Сошенка. У твор╕ написано, що розпов╕дач п╕д час першого приходу до нього Тараса жив на верхньому поверс╕, бо «сошел вниз», щоб запросити головного героя (вважай, Шевченка — В. Ж.), а п╕д╕ймаючись у квартиру, подався «на лестницу». За розпов╕ддю ж Сошенка, в╕н у цей час мешкав на 4-й л╕н╕╖ в будинку Мосяг╕на, в п╕двал╕ чотириповерхового будинку. Проте, звернувши увагу на цю суперечн╕сть, Петро Володимирович запевня╓: Сошенко, коли писав спогади, ймов╕рно, забув, де мешкав, – насправд╕ ж квартирував в ╕ншому прим╕щенн╕. Б╕льш того, Жур у ц╕й же допов╕д╕, як ╕ в книжц╕ «Шевченк╕вський Петербург», ставить п╕д сумн╕в об’╓ктивн╕сть розпов╕д╕ Сошенка у виклад╕ Чалого.
Наполягаючи на обставинах зустр╕ч╕, описано╖ у пов╕ст╕, тобто на побаченн╕ з Сошенком у Л╕тньому саду, Петро Жур поклика╓ться на спогади Петра Гавриловича Лебединцева (1819-1896), надрукован╕ 1882 року журналом «Киевская старина». Петро Гаврилович писав, що, мовляв, Сошенко розпов╕дав про цю зустр╕ч не як Чалому, а як викладено у пов╕ст╕ «Художник». Ось цей фрагмент ╕з спогад╕в: «Про сво╓ перше знайомство з Тарасом Григоровичем Сошенко розпов╕дав мен╕ ╕накше, н╕ж сказано у п. Чалого. Вл╕тку, одного м╕сячного петербурзького вечора, прогулюючись у Л╕тньому саду, Сошенко побачив, що якийсь голодранець, у затрапезному п╕стрьовому халат╕, босий ╕ без шапки, коп╕ю╓ ол╕вцем одну ╕з статуй, що прикрашають але╖ саду. Пом╕тивши п╕вденний тип обличчя, Сошенко захот╕в глянути на його роботу. Зайшовши ззаду, в╕н побачив, що малюнок досить непоганий; тод╕, ляснувши юного художника по плечу, Сошенко спитав: «Зв╕дк╕ль, земляче?» — «З В╕льшано╖». — «Як — з В╕льшано╖? Я сам з В╕льшано╖», — сказав Сошенко ╕, зац╕кавившись земляком, п╕знав у цьому халатников╕ Тараса Шевченка, кр╕пака Павла Енгельгардта, законтрактованого Ширя╓ву в найми для фарбування даху та паркан╕в. Дос╕ в╕н про Тараса н╕ в╕д кого не чув. Земляцтво, безсумн╕вний талант Тараса зворушили Сошенка, в╕н вир╕шив спочатку з╕брати про нього в╕домост╕, а пот╕м представити професоров╕, через якого Тарасу Григоровичу дозволено в╕дв╕дувати приватно Академ╕ю мистецтв, а згодом представили В. А. Жуковському, вихователю пок╕йного государя ╕мператора Олександра Миколайовича» (Спогади про Тараса Шевченка. – К., 1982. — С. 52).
Проте, з╕ставляючи Сошенкову розпов╕дь в обох вар╕антах, кожен неупереджений читач в╕ддасть перевагу написаному Чалим. Адже там ст╕льки подробиць, не згаданих н╕ в пов╕ст╕, н╕ в автоб╕ограф╕╖ Шевченка, до того ж таких, про як╕ Чалий особисто не м╕г знати, що сумн╕ву не залиша╓ться в автентичност╕ розпов╕д╕. Справд╕, не м╕г же Чалий вигадати, скаж╕мо, пр╕звище Соловйова чи знати родинн╕ стосунки Соловйова й Ширя╓ва. Натом╕сть у розпов╕д╕ Лебединцева не знаходимо ╕нших факт╕в, ан╕ж т╕, що викладено в автоб╕ограф╕╖ Шевченка й зацитовано в статт╕ Чалого, знаючи, що пов╕сть «Художник» надрукована 1887 pоку. До реч╕, матер╕али були, напевно, прочитан╕ Лебединцевим до опубл╕кування статт╕ (автоб╕ограф╕чний лист до редактора «Народного чтения» побачив св╕т 1860 pоку, а стаття Чалого з викладом спогад╕в Сошенка й цитатою з автоб╕ограф╕╖ поета про зустр╕ч у Л╕тньому саду спогадами 1876 року. — В. Ж.).
Отже, висновок напрошу╓ться сам собою: якщо в частин╕ зустр╕ч╕ Сошенка з Шевченком ма╓мо не повторення надрукованого, то це, принаймн╕, л╕тературна рем╕н╕сценц╕я. А раз так, то в пов╕ст╕ «Художник» об’╓днан╕ дв╕ р╕зночасн╕ под╕╖: зустр╕ч юного Тараса з кимсь у Л╕тньому саду, за к╕лька рок╕в до знайомства з Сошенком, ╕ справжн╓ знайомство з ╤ваном у його петербурзьк╕й квартир╕. Незаперечно одне: ця зустр╕ч для Шевченка була доленосна, вона вплинула на подальший розвиток його таланту як маляра.
Потрапивши до Академ╕╖ мистецтв, Тарас працю╓ без утоми. Вид╕лена йому к╕мнатка з антресолями в колишн╕й ризниц╕ поруч ╕з церквою перетворю╓ться на справжню експериментальну лаборатор╕ю. Музейний меморiал Кобзаря, вiдкритий у Санкт-Петербурзi в цьому примiщеннi, лише приблизно переда╓ дух тогочасно╖ напруги: на столi п╕д в╕кном – м╕дн╕ дошки, набори пензлiв i рiзцiв.
…Через 179 рок╕в п╕сля зустр╕ч╕ Тараса Шевченка з ╤ваном Сошенком автор цих рядк╕в зд╕йснив подорож до останнього м╕сця спочинку ╤вана Максимовича. Серед розк╕шних л╕с╕в, де Рось стр╕мко тече м╕ж скелястими берегами, розкинувся райцентр Богуслав, до якого в╕д Ки╓ва 125 к╕лометр╕в. М╕стечко веде початок в╕д княжих час╕в, це Ярослав Мудрий 1032 року, укр╕плюючи кордони сво╖х волод╕нь, заснував м╕сто й нар╕к Богуславом – Богу слава! А в л╕топис╕ 1195 року укр╕плення, ще тод╕ Богуславль, згаду╓ться нар╕вн╕ з Каневом ╕ Корсунем як один ╕з найсильн╕ших п╕вденних форпост╕в Ки╖всько╖ Рус╕. Ця земля народила чимало геро╖в-визволител╕в. Скаж╕мо, Сам╕йло Самусь був полковником, наказним гетьманом, кер╕вником визвольного руху на Правобережн╕й Укра╖н╕. Нин╕ на територ╕╖ Богуславського кра╓знавчого музею сто╖ть пам’ятний знак борцев╕ за возз’╓днання Правобережно╖ та Л╕вобережно╖ Укра╖ни. В╕доме ╕м’я й Максима Зал╕зняка — уславленого запорожця, одного з кер╕вник╕в Кол╕╖вщини. Богуславщина здавна була центром народних промисл╕в — тут жили й працювали талановит╕ гончар╕, ткал╕, вишивальниц╕, ложкар╕, килимар╕; недарма ж тут вирували ярмарки. Та й козацьк╕ чайки виготовляли в цьому кра╖, багатому на соснов╕ л╕си, про що св╕дчить назва села неподал╕к Богуслава — Чайки.
Перший раз Тарасик в╕дв╕дав Богуслав у серпн╕ 1822 року, у в╕с╕м рок╕в, коли батько взяв його з собою, вирушаючи до м╕стечка продавати сливи. На ярмарку хлопчик уперше побачив скупчення людей, почув кобзаря й пот╕м, дорослим, згадував: «То була перша моя зустр╕ч з великим м╕стом, церквами й р╕зним-р╕зним людом, що з╕брався на величезну торговицю. А ще дивувався я барж╕, на як╕й ми, сидячи з батьком на воз╕, переправлялись на другу сторону Рос╕».
У грудн╕ 1822 року мачуха в╕ддала Тараса в найми до кирил╕вського попа Григор╕я Кошиця. У священика був син Ясь, який навчався в Богуславському духовному училищ╕. Шевченко виконував обов’язки кучера й щопонед╕лка возив поповича на навчання, а щосуботи забирав назад до Кирил╕вки.
Шевченкознавц╕ наводять слова письменника ╢вгена Греб╕нки (1812-1848): «Не було б Сошенка, то не було б ╕ Шевченка». Яка ж житт╓ва ╕ творча доля ╤вана Максимовича? Народився 15 червня 1807 року в Богуслав╕ над мальовничою скелястою Россю, що прот╕кала за 40 к╕лометр╕в в╕д Кирил╕вки, тут минули й дитяч╕ роки. Так само, як ╕ Тарасик, слухав опов╕д╕ д╕да ╤вана про минуле Укра╖ни, що «д╕ялося колись». Як виповнилося в╕с╕м рок╕в, бабця навчила грамоти, а пот╕м дитину в╕ддали «до дяка в науку». ╤ван старанно виводив б╕лилами на дошц╕ «польсько-латинськ╕ письмена», виявив хист до письма й малювання, читав Псалтир, був сумл╕нним ╕ працелюбним. «Дяк╕вська наука до того вр╕залася в пам’ять ╤вана Максимовича, — розпов╕дав Сошенк╕в б╕ограф Михайло Чалий, — що в 60 рок╕в м╕г проговорити напам’ять спочатку до к╕нця любий псалом царя Давида».
Д╕д Сошенка – К╕ндрат Соха був ум╕лим кожум’якою, мав будинок у Богуслав╕ на Лобунськ╕й гор╕ й над╕л б╕ля села Туники, в урочищ╕ Кругляк. К╕ндрат передав у спадок синов╕ Максиму садибу й майно, зобов’язавши його сплатити борги. Максим К╕ндратович виконав батькову волю, але, не бажаючи перейти в кр╕пацьку п╕длегл╕сть до графин╕ О. В. Браницько╖ (р╕дно╖ сестри Шевченкового пом╕щика В. В. Енгельгардта. — В. Ж.), в╕дмовився в╕д земл╕ й майна, перебрався з родиною до Звенигородки.
На 13-му роц╕ життя ╤вана в╕двезли до В╕льшани, де в╕н упродовж дев’яти рок╕в навчався в художника-╕конописця Степана Степановича Превлоцького (р. н. н. – р. с. н.; в р╕зн╕ часи навчав Лапченка Григор╕я Гнатовича та Шевченка Тараса Григоровича. — В. Ж.). Бабуся ╤вана Максимовича на правах родички Превлоцького впросила «взяти до себе хлопця на безкоштовне утримання». Сошенкова «наука» була схожа на Шевченкову: довелося не лише вчитися малювати, а й в╕дробляти хл╕б — пасти телят, розтоплювати грубу, прибирати в хат╕, носити воду...
1828 року, коли Тараса беруть козачком до панського двору у В╕льшану, Сошенко залиша╓ Превлоцького й переходить на самост╕йну «малярську ниву». Замовлення для Мл╕╖вського храму склало ╤ванов╕ репутац╕ю вправного ╕конописця, грош╕ ж в╕ддав батьков╕ для придбання земл╕ в Звенигородц╕. Б╕льш як п╕втора року прожив Сошенко в сел╕ Матус╕в (нин╕ Шполянського району Черкащини), в р╕дного брата вчителя – Олександра Степановича Превлоцького. Пот╕м пере╖хав до Лебедина працювати над розписом ╕коностасу для головного престолу чолов╕чого монастиря.
До Санкт-Петербурга, за словами Михайла Чалого, Сошенко добився «без коп╕йки» — молодий художник шукав роботу. Двер╕ Академ╕╖ мистецтв в╕дчинилися перед ╤ваном завдяки рекомендац╕йному листу до конферанс-секретаря, слав╕ста укра╖нського походження В╕ктора ╤вановича Григоровича (1815-1876), за сприяння якого став студентом «живопису».
30 вересня 1838 року вчена рада Академ╕╖ мистецтв надала Сошенку звання некласного художника — «…за портрети з натури, писан╕ ол╕йними фарбами», а 22 листопада вручила атестат про зак╕нчення. Студентськ╕ несит╕ роки, п╕вн╕чний холодний кл╕мат, ф╕зична напруга щоденно╖ роботи п╕д╕рвали й без того слабке ╤ванове здоров’я, л╕кар╕ порадили залишити столицю – його призначили на службу в Н╕жинське пов╕тове училище.
М╕стечко зустр╕ло Сошенка дощами й болотом, погодою, яка мало чим в╕др╕знялась в╕д петербурзько╖. Почалася педагог╕чна робота вчителя краснопису й малювання з м╕зерною платнею. Ц╕ роки ╤ван прожив у скрут╕; час од часу виконував випадков╕ замовлення, лише у в╕льн╕ хвилини малював кра╓види, жанров╕ сцени, портрети з натури. У Н╕жин╕ в╕н прослужив п’ять з половиною рок╕в, тут зустр╕вся з Шевченком перед другою мандр╕вкою поета Укра╖ною.
У грудн╕ 1845 року ╤. Сошенка з Н╕жина перевели до Немир╕всько╖ г╕мназ╕╖. В м╕стечку пробув до 1856 року, окр╕м оф╕ц╕йно╖ служби давав приватн╕ уроки. 1847 року ╤ван одружився з донькою вчителя музики Марцел╕ною В╕рг╕нською. У Нац╕ональному художньому музе╖ збер╕га╓ться «Портрет нев╕домо╖» роботи ╤вана Сошенка — ц╕лком можливо, це портрет дружини, яку кохав усе життя.
Саме на Немир╕вський пер╕од ╕ припада╓ ╤ванове знайомство з Михайлом Чалим, колегою з г╕мназ╕╖. Вони стали друзями. А коли Чалого призначили ╕нспектором 2-╖ Ки╖всько╖ чолов╕чо╖ г╕мназ╕╖, той запропонував Сошенков╕ пере╖хати до Ки╓ва. Наприк╕нц╕ листопада 1847 року ╤ван оселився з родиною у ╤вана ╤вановича Житницького на Козиному болот╕ (саме у нього на квартир╕, тепер будинок № 8-а у провулку Т. Шевченка, 1846 року проживав ╕ Тарас Григорович. — В. Ж.). Житницький був зятем художника Степана Превлоцького, який мешкав у В╕льшан╕ — в ма╓тку Енгельгардта, неподал╕к Кирил╕вки, ╕ який був першим учителем Сошенка, а 1828 року — й Тараса. Напевно, з Превлоцьким Житницький познайомився, коли перебував у Корсун╕. Але чи був Степан його зятем, як твердить Чалий? Коли це так, то виходило, що Житницький одружився з дочкою Превлоцького. Але в╕домо, що дружиною Житницького була Ольга Олександр╕вна, а не Степан╕вна, й в╕рог╕дн╕ше, що донька брата Превлоцького — Олександра Степановича. Таким чином виходить, що Житницький — зять брата С. С. Превлоцького. За св╕дченням того ж Чалого, цей родич в╕льшанського художника на початку 30-х рок╕в мешкав у Матусов╕, поблизу Шполи, у нього й квартирував Сошенко.
Ки╖вський пер╕од у б╕ограф╕╖ ╤вана Сошенка ц╕кавий тим, що вл╕тку 1859 року в╕н зустр╕вся в «золотоглавому, садами повитому» м╕ст╕ з Шевченком — це ╖хня остання зустр╕ч перед в╕д’╖здом Тараса до Санкт-Петербурга. Поет у т╕ серпнев╕ дн╕ наймав квартиру на ки╖вськ╕й околиц╕ Пр╕орц╕ й охоче бував у «старого друга Сохи», що мешкав у параф╕яльному будинку Стр╕тенсько╖ церкви на С╕нн╕й (нин╕ Льв╕вськ╕й) площ╕. Священиком храму був тесть Михайла Чалого отець Василь (Панов), за протекц╕╓ю якого ╤ван розписував церкву.
На квартир╕ Сошенка й в╕дбулося знайомство Шевченка з Чалим, про яке Михайло згадував так: «Перша моя зустр╕ч з ним в╕дбулася у нашого сп╕льного приятеля ╤вана Максимовича Сошенка. Це було в Успенський п╕ст, друз╕в я застав за сн╕данком, який у зв’язку з постом був довол╕ скудним… У руках обох приятел╕в було по половин╕ солоного платаного судака, яким вони ласовали без допомоги ножа» (Спогади про Тараса Шевченка. –К., 1982. — С. 303-304).
Збер╕гся у Ки╓в╕ й будинок Ки╓вопод╕льського пов╕тового училища на вулиц╕ Костянтин╕вськ╕й, 9/6, де через м╕сяць п╕сля в╕д’╖зду Шевченка, восени 1859 року, в╕дкрито першу в Рос╕йськ╕й ╕мпер╕╖ нед╕льну школу. Серед д╕яч╕в на нив╕ народно╖ осв╕ти з ╕менами Миколи Пирогова, Тараса Шевченка, Михайла й Над╕╖ Чалих, не останн╓ м╕сце займа╓ й ╤ван Сошенко. Коли про при╖зд автора «Кобзаря» д╕зналися студенти ун╕верситету св. Володимира, то почали шукати, де в╕н м╕г бувати, щоб зустр╕тися з поетом, ╕ знаходили його в товариств╕ Сошенка, Чалого й О. Ф. Сенчила-Стефановського. Друз╕ гуляли м╕стом, мандрували аж до околиць, в╕дпочивали на Оболон╕, варили юшку на берез╕ Дн╕пра – ╤ван Сошенко був затятим рибалкою. Прощального вечора, який влаштували Шевченков╕ на квартир╕ ╤. Д. Юскевича-Красковського, п╕д час задушевних розмов ╤ван Максимович ╕ не здогадувався, що бачить Тараса востанн╓. Сошенко пережив Шевченка на 15 рок╕в; зустр╕чав у травн╕ 1861 року його домовину в Ки╓в╕. Був присутн╕й на прощальн╕й панахид╕ в церкв╕ Р╕здва Христового на Подол╕. Разом ╕з Михайлом Чалим супроводжував прах Кобзаря в останню путь пароплавом «Кременчугъ» до Чернечо╖ гори…
Двадцять останн╕х рок╕в ╤. Сошенко прожив у Ки╓в╕. Скромний учитель малювання, сивий ╕ худорлявий, з добрим поглядом ясних очей – таким запам’ятався знайомим. «Людина безмежно╖ доброти», — так характеризу╓ його приятель Михайло Чалий.
Роботи учн╕в ╤вана Максимовича можна побачити в музеях Санкт-Петербурга, Москви, Ки╓ва, твор╕в Сошенка збереглося мало, зокрема: «Продаж с╕на на Дн╕пр╕», «Хлопчики-рибалки», «Портрет бабус╕ Чалого», «Портрет дружини», «Пейзаж», жанров╕ сценки, окрем╕ начерки академ╕чного пер╕оду. В╕н малював й ╕кони — роботи зникли разом ╕з храмами, як╕ розписував.
…У середин╕ липня 1876 року с╕мдесятил╕тн╕й ╤. Сошенко надумав в╕дв╕дати Богуслав. Д╕стався пароплавом Черкас, найняв в╕зника, який по╖хав поштовим трактом б╕ля с╕л Дибенц╕ ╕ Розкопанц╕, зах╕дн╕ше Богуслава, проте в район╕ Дибенц╕вського л╕су розпочалася негода. В╕д дощу ╤ван промок, йому стало зле, у Корсунськ╕й л╕карн╕, куди привезли, в нього виявили запалення леген╕в. Хворого в╕дв╕дав Варфолом╕й Шевченко. М╕сцев╕ ескулапи намагалися поставити земляка на ноги, але не мали л╕к╕в, умови були не найкращ╕. ╤з Ки╓ва посп╕шав виконувач обов’язк╕в директора г╕мназ╕╖, де учителював Сошенко, Онисим ╤ванович Пасецький, забрати хворого «до кращих врач╕в», але не встиг — ╤вана Максимовича не стало…
Минули роки, поховання «св╕тлого Тарасового ангела» в╕дв╕дала Л╕на Костенко. ╥╖ в╕рш «Пам’ятник ╤. М. Сошенку» — мовчазна розмова з нащадками, наше ставлення до могил Великих укра╖нц╕в:

От ╕ сто╖ть надгробок
неприм╕тний.
Уже тут сквер, давно вже
н╕ хреста.
Чи ╕ в житт╕ ти був такий
сам╕тн╕й,
Як ця твоя посмертна
 самота?
Ти в цей асфальт печально
так вклонився.
Де тв╕й народ? То в черз╕,
то в юрб╕,
А хтось постояв, хтось
╕ поклонився.
Оце ╕ ╓ наш пам’ятник тоб╕?

В╕ктор ЖАДЬКО,
заслужений прац╕вник осв╕ти, професор, письменник, публ╕цист, лауреат М╕жнародного культурно-наукового фонду Тараса Шевченка «В сво╖й хат╕ своя й правда, ╕ сила, ╕ воля» (2012)

Фото автора

Список використаних джерел:

Жур П. Шевченк╕вський Петербург. – К., 1972. — С. 41; Костенко Л. Вибране. –К., 1989. – С. 240; Шевченко Т. ПЗТ: У 12 т. — Т. 5. — К., 2003. — С. 197; Малий енциклопедичний словник Корсунщини. — Т. 2. — Корсунь-Шевченк╕вський, 2004. — С. 189; Дзюба ╤. Тарас Шевченко. — К., 2008. — С. 63; Шевченк╕вський словник. — Т. 2. — К., 1977. — С. 233.

Як╕в ╤ВАШКЕВИЧ
МОРИНЦ╤

Там, де лани широкопол╕
╤ син╓ небо, наче скло,
Стоять замр╕ян╕ топол╕,
Заб╕гши з поля у село.
Вздовж траси йдуть вони по схилу
Поп╕д будиночк╕в ряди.
Це ╖х, мабуть, д╕ди садили,
Прадавн╕ пращури-д╕ди...
«Летим. Дивлюся — аж св╕та╓…» —
╤ згадка серце пройняла.
╤ я сп╕шу до того гаю,
До того ставу край села,
У ту колиску Кобзареву,
До Моринц╕в... ╤ сонця сх╕д
Залив дахи, асфальт, дерева.
Рожевим в╕дблиском.
Прив╕т!
Прив╕т тоб╕, зеленолисте,
Славетно юне╓ село!
Тебе в╕таю серцем чистим,
Схиляю до земл╕ чоло.
Отут ходив малий Тарасик
Шукати сонячних стовп╕в.
А я сюди по р╕вн╕й трас╕
Автомашиною влет╕в.
Кобзар сходив св╕ти безкра╖
В шуканн╕ св╕тлого добра,
А я знайшов його у кра╖,
Де п╕сня кобзи не вмира,
Топол╕ тих╕... Сонце... Т╕н╕...
Троянди, руж╕ у саду...
В полон╕ мр╕й по площ╕ син╕й
Новими Моринцями йду!

смт. Катериноп╕ль,
Черкаська область


Микола ПАЛ╤╢НКО
БАЛАДА ПРО ШЕВЧЕНК╤В «БУКВАР»

Сп╕шив послати «Буквар╕»
Нед╕льним школам в Укра╖ну,
Де б люд учитись не баривсь...
Сп╕шив в╕ддати ще жарину
Палкого серця в р╕дний край,
Щоб розкладали там багаття.
╤ не котився, мов курай,
Народ у безв╕сть волохату.
А щоб у думах ╕ п╕снях
Бер╕г себе, неопалимий...
Йшла Укра╖на кр╕посна
Учитись з д╕тками малими.
Йшла ╕з-за Ворскли, з-над Дн╕пра,
З глухих слоб╕док у яругах.
Як до серпа, так до пера,
До книжечки тяглися руки.
Кирил╕вко, це ж тв╕й школяр
╤з Петербурга шле подяку.
Хоч дяк, бувало, й дошкуляв,
«Буквар» просв╕тить, може, й дяка.
Неспов╕дим╕, бач, шляхи,
А ще коли вони — Господн╕.
В Шевченка дол╕ в╕дгули
Так╕ громи, хоч у безодню.
Останн╕м полум’ям гор╕в,
Та Укра╖н╕ встиг нажати:
Послав копичку «Буквар╕в»,
Щоб «Запов╕т» вм╕ла читати.


З ПЕТЕРБУРЗЬКОГО ЛИСТА ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Нарешт╕ з╕брався написати,
Микито,
Як мен╕ тут живеться
 одному в сн╕гах.
Знай жура за селом,
що кр╕пацтвом прибите,
Уже ст╕льки рок╕в
 у душ╕ не вгаса.
Може, чим ╕ зарадиш,
 ти ж р╕дна людина, —
Який я щасливий,
 що скинув ярмо!
Оце взявсь за перо
 у п╕вн╕чну годину:
Малюю у класах...
 був учора промок...
П╕шов ╕з квартири
 ╕ поки що у друз╕в,
У Брюллова буваю —
 я учень його...
А навчаюсь, як в Бога,
 на другому курс╕,
Та, зна╓ш, Микито,
 все галоп ╕ галоп.
Ти краще пов╕дай
 про с╕мейн╕ новини...
Як д╕дусь наш ╤ван?
 Вклоняюсь йому.
В мо╖х «Гайдамаках»
 буде жити в╕днин╕, —
Мене, бачу, схиля╓
 част╕ше до муз.
Хоч словечко ╕з дому
 одержати радий,
Я читаю ╕ хлопцям
 в╕д тебе листи.
Т╕льки прошу писати
 по-нашому, брате,
Р╕дне слово п╕д серце
 мен╕ простели.


Катерина СТЕПЧИН
В ОДИН ГОЛОС З КОБЗАРЕМ

Мистецтво для людей –
безц╕нний Божий дар,
╤ за Митця ми щиро
 дяку╓м народу.
Звучить його ╕м’я,
 як музика, — Кобзар.
Сердечна муза та
 ╕ безут╕шна зроду.
Минущими ╓ стил╕,
 напрямки, думки.
Солодка вт╕ха слави
 теж скороминуща,
Та т╕льки в╕н – Поет,
 що пережив в╕ки,
Ким буде величатись
 ╕ новий в╕к грядущий.
Вчимося у Шевченка,
 як мову шанувать,
А в╕д образ не плакати
 ╕ не зростать рабами,
Сво╖м, а не чужим,
 пишатися ╕ знать,
В як╕й земл╕ живем
 ╕ хто був перед нами.
Пала╓ в Кобзар╕
 пекуча правди суть.
Тавро ╖╖ не змити,
 як сл╕д кривавих справ.
Мовчання – зло: в страху
хова╓ скверни муть.
Щоб знищити його,
Шевченко не мовчав.
Лен╕нський район, АР Крим


╢вген╕я ЛЕЩУК
НАЙВИЩИЙ ТАРАС

У 1939 роц╕ альп╕н╕сти з Дн╕пропетровська зд╕йснили першосходження на г╕рську вершину, що сяга╓ 4 200 метр╕в над р╕внем моря, найменувавши ╖╖ (на честь 125-р╕ччя в╕д дня народження Кобзаря) п╕ком Тараса Шевченка, а в 1964 роц╕ на т╕м п╕ку встановлено (з алюм╕н╕╓вого сплаву) погруддя Тараса Шевченка ╕ закр╕плено там в пол╕етиленов╕й пл╕вц╕ прим╕рник «Кобзаря».

На захмарен╕й вершин╕
На Сучанському хребт╕,
Де Кавказьк╕ гори син╕,
Став Тарас на висот╕.
Висота його стокрила —
В╕чн╕ Думи ╕ Життя,
Укра╖на в╕льна, мила,
╤ стражденна, ╕ свята.
Наче скарб один-╓диний,
Що створив В╕н для людей,
Св╕й «Кобзар»,
 немов дитину,
Пригорта╓ до грудей.
На тих горах в╕н як чари —
Сонцем св╕титься в ╕мл╕,
А п╕д ним снуються хмари
Й прол╕тають журавл╕.
Едельвейс — там кращий з кв╕т╕в,
╤ засн╕жена зоря,
Й прил╕та╓ буйний в╕тер
╤ горта╓ «Кобзаря».
На найвищу цю вершину,
Може, сходяться свят╕?..
╤ читають «Катерину»
Сл╕зно зор╕ в самот╕.
Буде в╕чно на вершин╕
Укра╖ни в╕рний син.
Прил╕та туди щоднини
Гордий Беркут на покл╕н.
╢ ще пам’ятники в св╕т╕ —
Дорог╕ ╕ золот╕,
Та найвищий над вс╕м св╕том —
Наш Тарас на висот╕!
Сумно дивиться в задум╕
На Вкра╖ну й ц╕лий св╕т.
В водопад╕в гучн╕м шум╕
Дзвонить в╕чний «Запов╕т»!

м. Льв╕в, 1989 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #12 за 21.03.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13009

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков