Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#13 за 28.03.2014
ДЕ ПРОХОДИТЬ УКРА╥НСЬКА «Л╤Н╤Я МАННЕРГЕЙМА»?

Любов к Отчизн╕ де геро╖ть...

(Зак╕нчення. Поч. у № 12)

Взагал╕, подив ╕ захоплення викликають дв╕ невелик╕, як на загальн╕ територ╕альн╕ параметри, держави — Польща ╕ Ф╕нлянд╕я, як╕ зум╕ли в 1917-1918 роках вирватися з б╕льшовицьких лещат на волю. Польщу тод╕ врятував, хоч як би його не оц╕нювали й не оц╕нюють нин╕, — Юзеф П╕лсудський. Диктатор за сво╓ю природою ╕ внутр╕шньою суттю, крутий, жорстокий, часом самодур (диктатор Польщ╕ в 1918-1922 роках), але Польщу врятував в╕н, коли Червона арм╕я (Перша конна ╕ 25 Чапа╓вська див╕з╕╖ й ╕нш╕) п╕д╕йшли до Варшави (незалежн╕сть Польщ╕ вис╕ла на волосин╕), то саме Юзеф П╕лсудський розбив так зване «Чудо над В╕слою», назавжди утвердивши свою батьк╕вщину в╕льною державою. Отже, п╕сля «буремного» 1917-го лише дв╕ кра╖ни зум╕ли вирватись з червоного ярма ╕ залишитися незалежними — Польща ╕ Ф╕нлянд╕я, ось чому ми ╖м по-доброму тод╕ заздрили ╕ з╕тхали, що в нас не виявилось тод╕ ан╕ диктатора П╕лсудського, ан╕ не диктатора Маннергейма.
Кажуть, що це йому, Карлу Густаву Маннергейму, належать так╕ мовби аж безапеляц╕йн╕ слова: «Бог сотворив ус╕х людей, але ми, ф╕ни, сотворили себе сам╕! Бо ╕накшими бути не можемо». Так╕ вони й справд╕ — ф╕ни, об’╓днавшись, в╕дстояли свою незалежн╕сть, створили свою державу ╕ заодно самих себе, ф╕ни стали передовою в ╢вроп╕ нац╕╓ю з високим р╕внем життя, про який в тод╕шньому СРСР «буд╕вники комун╕зму» нав╕ть мр╕яти не могли, ╕ вже Москва ганятиметься за ф╕нськими товарами (нав╕ть, даруйте, за ф╕нун╕тазами). ╤ хай ╖м д╕сталася територ╕я не найкраща в ус╕х в╕дношеннях, хоча ╕ ╢вропа, але ж далека п╕вн╕чна ╖╖ околиця, де болота ╕ холоди, ╜рунти абияк╕, а л╕то нетепле, край взагал╕ суворий, хоч для них в╕н найкращий.
╤ ф╕ни пост╕йно боролися за свою Ф╕нлянд╕ю, за нац╕ональну г╕дн╕сть, за р╕дну мову, за визволення з-п╕д чужоземного гн╕ту — спершу шведського, датського, а пот╕м на ц╕ле стол╕ття — рос╕йського.

Л╤Н╤Я МАННЕРГЕЙМА, АБО В╤ЙНА ВСЕ Ж ТАКИ БУЛА ЗНАМЕНИТОЮ

Так збулося ╕ друге пророцтво без╕менно╖ одесько╖ ясновидиц╕, озвучене нею в жовтн╕ 1917 року. Маннергейм створить арм╕ю ╕ приведе ╖╖ до перемоги. Трет╓ ╕ передостанн╓ пророцтво: Маннергейму будуть надан╕ (п╕сля перемоги) значн╕ почест╕, а пот╕м в╕н добров╕льно в╕дмовиться (!) в╕д свого високого посту ╕ невдовз╕ в╕дбуде до двох великих зах╕дних держав для виконання в╕дпов╕дального завдання, з яким усп╕шно впора╓ться.
Буде ╓диним представником Ф╕нлянд╕╖ у Франц╕╖ ╕ Великобритан╕╖, який вестиме переговори щодо пол╕тики в ╕нтересах Ф╕нлянд╕╖. Але чому в╕н в╕дмовиться в╕д свого високого посту? 30 травня 1918 року на вершин╕ сво╓╖ неймов╕рно╖ слави ╕ популярност╕ визволитель Ф╕нлянд╕╖ в╕д рос╕йського червоного ярма, головнокомандувач ф╕нських збройних сил (ним ╕ створених) генерал-лейтенант Маннергейм у результат╕ незгоди з сенатом, який ще п’ятнадцять дн╕в тому в╕тав його як переможця, подасть у в╕дставку. Сенат ухвалив, аби остаточне формування арм╕╖ в╕дбулося за допомогою н╕мецьких фах╕вц╕в, проти чого був категорично налаштований генерал. З цього приводу в╕н скаже з обуренням ╕ власною г╕дн╕стю:
— Хай н╕хто не дума╓, що я, котрий створив арм╕ю ╕ прив╕в практично ненавчен╕, кепсько озбро╓н╕ в╕йська до перемоги, т╕льки завдяки бойовому настрою ф╕нських солдат╕в ╕ в╕дданост╕ оф╕цер╕в, тепер п╕дкорюсь ╕ буду п╕дписувати т╕ накази, як╕ визна╓ необх╕дним н╕мецька в╕йськова адм╕н╕страц╕я.
Сенат, у якому не вщухали суперечки ╕ боротьба парт╕й, ╕ в якому активно д╕яло прон╕мецьке крило (прихильники Н╕меччини серед ф╕нських сенатор╕в) нав╕ть всерйоз розглядали пропозиц╕ю заснувати у Ф╕нлянд╕╖ монарх╕ю ╕ вибрати королем представника н╕мецького правлячого дому, родича ╕мператора В╕льгельма ╤╤ — принца Фр╕др╕ха Карла Гессенського, але, слава Богу, схаменулися. Сенат так ╕ не зм╕г тверезо оц╕нити ситуац╕ю, як ╕ збагнути, якого генерала в╕н втрача╓. ╤ п╕шов вчорашн╕й герой ╕ визволитель ╕ того ж вечора п╕дписав св╕й останн╕й наказ: «Я здобув вам незалежн╕сть, прив╕в Ф╕нлянд╕ю до перемоги, а в парт╕йних чварах копирсатись не буду. Розбирайтесь сам╕…».
Хоча, коли б Маннергейм був в╕д природи авантюристом, страждав амб╕ц╕йн╕стю, в╕н тод╕, 30 травня, м╕г би легко на вершин╕ сво╓╖ слави ╕ популярност╕ захопити верховну владу ╕ стати пожитт╓вим правителем. ╤стор╕я ма╓ достатньо таких випадк╕в. Але Карл Густав Маннергейм був чесним патр╕отом, святою людиною свого народу. Коли Ф╕нлянд╕я опинилася в небезпец╕, в╕н, не шкодуючи себе, став на ╖╖ захист, коли ж небезпека минула, в╕н, зробивши сво╓ ╕ врятувавши батьк╕вщину, добров╕льно п╕шов у в╕дставку. ╤ так, до реч╕, повториться не один раз: як над Ф╕нлянд╕╓ю нависне небезпека, в╕н тут як тут, — прийде ╖й на допомогу, мине небезпека — ╕ в╕н в╕дразу ж в╕д╕йде на другий план, у т╕нь…
А вже п╕сля того, як Маннергейм в╕дправиться за кордон в╕д невдячно╖ батьк╕вщини, яку не переста╓ любити в╕рно ╕ незрадливо, 17 листопада 1918 р. уряд Ф╕нлянд╕╖ у зв’язку з тим, що в кра╖н╕ виникне складна пол╕тична ситуац╕я, запросить його врятувати становище, для цього треба зайняти пост регента, себто стати главою держави. Маннергейм став вище сво╖х амб╕ц╕й та образ — все то др╕б’язок пор╕вняно з тим, що В╕тчизна потребувала його захисту регентом держави. Главою ╖╖ уряду генерал-лейтенант буде недовго, але зробить багато ╕ — доленосного. В╕н доб’╓ться м╕жнародного визнання незалежност╕ Ф╕нлянд╕╖, ратиф╕ку╓ конституц╕ю кра╖ни. Пробуде на цьому посту до 1920 року. В м╕жво╓нн╕ роки (1920-1930) Маннергейм буде займатися р╕зною громадською д╕яльн╕стю, буде об╕ймати посаду голови Червоного Хреста Ф╕нлянд╕╖. У 1931 роц╕ стане головою ради оборони кра╖ни. В 1933 роц╕ Маннергейму присво╓но в╕йськове звання фельдмаршала Ф╕нлянд╕╖. Пост голови ради оборони кра╖ни був надзвичайно важким, адже треба було забезпечувати на д╕л╕ оборону кра╖ни — за б╕дного державного ф╕нансування. Насамперед, в╕д могутнього сус╕да СРСР, який, збираючи сили, пост╕йно висував до маленько╖ беззахисно╖ Ф╕нлянд╕╖ територ╕альн╕ претенз╕╖, намагаючись то там ╖╖ обкарнати, то там при╓днати до сво╖х ╕ так велетенських простор╕в ще бодай шматочок чужо╖ територ╕╖.
Вл╕тку 1939 року СРСР вимагав у Ф╕нлянд╕╖ права розм╕стити на ╖╖ Аландських островах (колись захоплених монарх╕чною Рос╕╓ю) сво╖ в╕йськов╕ бази, мотивуючи, що цим зм╕цниться оборона Ф╕нлянд╕╖. Але Ф╕нлянд╕я ледве в╕дбилася в╕д тако╖ «допомоги». Оборону Аландських остров╕в зм╕цнював Маннергейм. ╤ водночас оборону Карельського перешийку, де пролягав кордон м╕ж його В╕тчизною ╕ агресивним сус╕дом. Грошей у кра╖н╕ пост╕йно не вистачало, ╕ вл╕тку 1939 року зародився всенародний рух по добров╕льному буд╕вництву оборонних споруд на перешийку — в╕д все тих же заз╕хань червоних сус╕д╕в. Представники найр╕зноман╕тн╕ших груп населення чотири м╕сяц╕, жертвуючи сво╖ми в╕дпустками, трудилися на оборонних спорудах. Ще й з╕брали значн╕ суми пожертвувань — на оборону. Протягом л╕та добровольц╕ збудували протитанков╕ перепони — кам’ян╕ та бетонн╕ надовбн╕, прорили рови, спорудили дзоти; ╕ смугу, оск╕льки нею керував генерал Маннергейм (до всього ж, це була його ╕н╕ц╕атива), в народ╕ й буде прозвано «л╕н╕╓ю Маннергейма», знамениту згодом.
«Л╕н╕╓ю Маннергейма» в ╕стор╕╖ во╓н прийнято називати л╕н╕ю оборони ф╕н╕в, споруджену як захист в╕д агрес╕╖ СРСР у 1927-1939 роках на Карельському перешийку — в╕д Ф╕нсько╖ затоки до Ладозького озера завдовжки 135 км, на як╕й було зведено понад 2 тис. вогневих точок, що простр╕лювали кожну п’ядь земл╕. Аеродроми ╕ стратег╕чн╕ дороги, багаток╕лометров╕ ряди траншей, дротян╕ загородження… Все це вкуп╕ об╕цяло ╕ неподоланн╕сть. Принаймн╕ на тривалий час. А вздовж л╕н╕╖ на агресор╕в чекала ще жахлив╕ша смерть, прозвана «б╕лою», — зодягнен╕ в б╕л╕ масхалати «кукушки» — ф╕нськ╕ снайпери. Недарма ж ф╕ни були в╕дм╕нними мисливцями сво╓╖ суворо╖, сл╕пучо-б╕ло╖ в╕д сн╕г╕в, неласкаво╖ до чужинц╕в, прекрасно╖ батьк╕вщини.
Радянськ╕ в╕йська ц╕ною величезних втрат прорвали л╕н╕ю Маннергейма. Все це так. Але була ╕ ╓, ╕ буде споконв╕ку ще одна л╕н╕я Маннергейма, хоч про не╖ мало хто зна╓. Зрештою, «л╕н╕я Маннергейма», перед якою поклали на крижаному арктичному подихов╕ недалекого зв╕дти П╕вн╕чного Льодовитого океану десятки ╕ десятки тисяч маленьких ╕ безправних радянських людей (за що? в ╕м’я чого?). Х╕ба що за якийсь там клаптик чужо╖ територ╕╖, яко╖ в Радянському Союз╕ ╕ так було безм╕ру, зодягнених в благеньк╕ с╕р╕ шинельки (кожухи ╕ то не у вс╕х були, вони з’являться п╕зн╕ше), командувач П╕вденно-Зах╕дного фронту Тимошенко таки прорве оборону в лютому 1940 року. Та й нема╓ таких л╕н╕й оборони, яких врешт╕-решт неможливо було взяти. Та й не була вона такою фантастично-незвичайною, як подавала ╖╖ радянська пропаганда. Мав рац╕ю генерал-лейтенант Маннергейм — неприступн╕сть оборонно╖ споруди поляга╓ перш за все не в м╕цност╕ матер╕ал╕в, з яких вона зведена, а в ст╕йкост╕ та мужност╕ солдат╕в, як╕ ╖╖ захищають, а тут ф╕ни виявились на недосяжн╕й висот╕!
Карл Густав Маннергейм усе життя ст╕йко стояв на передов╕й, на сво╖й л╕н╕╖ оборони, ╕ ця л╕н╕я справд╕ виявилась неп╕двладною жодному загарбнику, бо вона взагал╕ не могла бути подоланою. Зрештою, «л╕н╕ю Маннергейма» може збудувати будь-яка розвинена держава, а ось все життя ст╕йко дотримуватись сво╓╖ л╕н╕╖ так, як це робив Маннергейм, у справ╕ захисту В╕тчизни та ╖╖ незалежност╕…
Не в кожн╕й кра╖н╕ знайдеться под╕бний Маннергейм — визволитель сво╓╖ предк╕вщини, творець ╕ захисник ╖╖ незалежност╕. Ось про цю л╕н╕ю ╕ йдеться у ц╕й пов╕ст╕. ╤ якщо перша «л╕н╕я» була завдовжки всього 135 к╕лометр╕в, то друга — взагал╕ не знала ╕ не зна╓ меж та кордон╕в, вона поза часом ╕ простором простяга╓ться в в╕ках ╕ належить не т╕льки ф╕нам, яких всього було лише 3 м╕льйони, а тому, хто завжди ст╕йко ╕ мужньо захища╓ свою свободу ╕ незалежн╕сть.
Про фон Маннергейма — родовитого барона! — говорили, що в╕н гордий. Але гордий у кращому розум╕нн╕ цього слова. Проте коли його улюблена батьк╕вщина потрапляла в чергову небезпеку, гордий барон не розбирався, хто мав рац╕ю, хто вищий, а самов╕ддано кидався ╖╖ рятувати, не цураючись найтяжчо╖ чорново╖, часом невиграшно╖ ╕ невдячно╖ роботи. В╕н був учасником п’яти во╓н першо╖ половини минулого стол╕ття: Рос╕йсько-японсько╖ ╕ Першо╖ св╕тово╖ (на боц╕ Рос╕╖, як ╖╖ в╕дданий генерал), в╕йни за незалежн╕сть Ф╕нлянд╕╖ в 1918 роц╕, Радянсько-ф╕нсько╖ (зимово╖) в╕йни 1939 року (проти агрес╕╖ Радянського Союзу) ╕ Друго╖ св╕тово╖ (на боц╕ Н╕меччини проти СРСР).
Для одних (ще наших д╕д╕в ╕ батьк╕в з есересер╕вських час╕в) Маннергейм — ворог, адже воював проти СРСР, для ╕нших — просто непримиримий ╕ небезпечний ворог, адже очолив у Ф╕нлянд╕╖ ╕ б╕лий рух, ╕ вигнав з кра╖ни червоних, для найстаршого покол╕ння — во╓начальник Рос╕йсько╖ арм╕╖, який по праву мав висок╕ нагороди. Для П╕вн╕чно╖ ╢вропи — символ нац╕онально╖ ст╕йкост╕. Для само╖ Ф╕нлянд╕╖ — регент, головнокомандувач, президент, маршал, борець за нац╕ональну незалежн╕сть, герой Ф╕нлянд╕╖. Знав с╕м мов, волод╕в шведською, рос╕йською, ф╕нською, англ╕йською, французькою, н╕мецькою ╕ польською мовами. Тож б╕ограф╕я у нього невимовно прекрасна, а його подвиги — немеркнуч╕ у в╕ках. Адже це в╕н п╕сля жовтневого перевороту в Петроград╕ 1917 року свою батьк╕вщину, колишню пров╕нц╕ю, перетворив на незалежну державу, з якою сьогодн╕ вс╕ рахуються.
Такий в╕н, Маннергейм, така його л╕н╕я. Тому й виходить незаперечно, що «Калевала» (ф╕нський етнос) створила ф╕нську нац╕ю, ╕ ф╕ни тод╕ в╕дкинули в╕кову звичку розмовляти й писати по-шведському, ╕ дв╕ч╕ дали в╕дс╕ч русиф╕кац╕╖, що стр╕мко набирала оберт╕в ╕ здавалася вже неподоланною, а в╕н, Карл Густав Маннергейм, перетворив ф╕нську нац╕ю з ╕нородц╕в на окра╖н╕ Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖ на державу. Тож гордими та сп╕вучими рядками «Калевали» К. Г. Маннергейм мав повне право п╕дсумувати сво╓ життя:

Хоч би як було, а все ж я
Показав сп╕вцям дорогу,
Путь ╖м дав, нагнув верх╕в’я,
Скинув в╕ти, дав ╖м стежку,
На прийдешн╓ дав ╖м вих╕д.
Тут от стежечка в╕дкрилась
Для сп╕вц╕в мудр╕ших, кращих
╤ на сп╕ванки багатших
В плем’╖ т╕м, що л╕т доходить,
В п╕дростаюч╕м народ╕.

За книгою Валентина Чемериса
«Генерали ╕мпер╕й» —

Марина ВОЛОШИНА
смт. Чорноморське, АР Крим

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #13 за 28.03.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13052

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков