Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
САВА ╤ ЛАВА
Наш╕ традиц╕╖


«20 ДН╤В У МАР╤УПОЛ╤», ДЖАМАЛА ╤ «КОНОТОПСЬКА В╤ДЬМА»:
Стали в╕дом╕ лауреати Шевченк╕всько╖ прем╕╖…


ПРАВДА ДВО╢СЛОВА
Наш╕ традиц╕╖


ОЧИМА БЕЛЬГ╤ЙСЬКОГО ФОТОГРАФА
На його зн╕мках - чорно-б╕ла пал╕тра Майдану…


МИСТЕЦЬКА «ЗДИБАНКА В «НОР╤»
Виставка в╕дбулася без обмежень ╕ упереджень. В╕дб╕р ╕ цензура були в╕дсутн╕…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#14 за 04.04.2014
УКРА╥НСЬКА САФО

П╕сенна св╕тлиця

ПОНАД ТРИ СТОЛ╤ТТЯ ЖИВУТЬ ╥╥ БЕЗСМЕРТН╤ ТВОРИ

На приг╕рку, у вишневому садку стояла невелика хата. Звабно б╕л╕ла, в╕кнами дивилася на леваду, на те, як там цв╕ли кущ╕ калини та повз них стелилася стежка до р╕чки Ворскли. Б╕ля ╖╖ берег╕в вода мов оте люстерко, в╕дбивала схилен╕ верби та зор╕, що св╕тилися у високост╕ неба. Невдовз╕ м╕сяць розсипав ср╕бло на сади, на леваду. В╕д цього все довкола стало якимось незвичайним, казковим. Один по одному почали сходитися до господаря вишневого садка, урядника Полтавського козацького полку, Горд╕я Чурая його друз╕, сус╕ди. Було гарно, затишно. Козаки згадували в╕йськов╕ походи. А на призьб╕ сид╕ла тенд╕тна д╕вчинка ╕з замр╕яними очима, уважно слухала ╖хн╕ опов╕дки. В ╖╖ уяв╕ поставав широкий степ ╕ як поверталися з походу козаки. Весел╕ ╖дуть на баских конях. Ось повернули на греблю, обсаджену вербами. А ╖м назустр╕ч вийшли у святковому вбранн╕ ж╕нки, д╕вчата, д╕ти б╕жать...
Та ось один ╕з козак╕в звернувся до Горд╕я:
— Пане уряднику, засп╕ваймо про нашого Морозенка.
Чолов╕ки п╕двелися, стали п╕вколом, бо негоже, сидячи, сп╕вати таку п╕сню. Задушевно сп╕вають, ╕, як водилося в Укра╖н╕, на два голоси. Серед них особливо вир╕зня╓ться дзв╕нкий, ср╕бний голос Горд╕я, що виводить з почуттям:
Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний, козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкра╖на плаче...
Коли сп╕вали козаки, вс╕ вони здавалися д╕вчинц╕ надзвичайно гарними. Слова ╕ мелод╕я схвилювали до сл╕з. Нишком п╕шла в хату…
П╕сля таких вечор╕в з п╕снями у садку ранками простувала на леваду до верб. Там стояла замр╕яна ╕ вже слухала музику в╕тру, що дихав св╕жим степом, в╕чн╕стю, та тонк╕ мелод╕╖ кв╕т╕в, трав. Ж╕нки бачили самотню д╕вчинку на левад╕, тому казали матер╕ Горпин╕:
— Вона не така як ус╕ д╕ти.
— Та н╕. Просто вразлива, соромлива, ото й гуля╓ сама, — в╕дпов╕дала ╖м Горпина.
Маруся вродою вдалася в мат╕р. Була справжня красуня: м╕н╕атюрно складена, невеликого зросту, струнка, як струна, з тонким вигнутим станом, задуманими темно-карими очима п╕д густими бровами, що гор╕ли, як вогонь у кришталев╕й лампад╕, з прив╕тним виразом тонкого, матового кольору, засмаглим личком. Голову д╕вчини покривало розк╕шне чорне, як н╕ч, волосся, заплетене ззаду в широку, косу до кол╕н. Чар╕вн╕сть д╕вчини довершував маленький рот з повними, як червоний мак, вустами, з б╕лими, як перламутр, зубками. Але при
цьому в Марус╕ Чурай було невелике круто випукле гладеньке чоло ╕ з тонкими н╕здрями н╕с. Носила тонку б╕лу вишиту сорочку, п╕д якою окреслювався виразний бюст, та плахту, що вся м╕нилася, веселково сяяла кольорами.
У д╕вчину з чар╕вною вродою та добрим серцем, котра, до того ж мала чудовий голос ╕ майстерно сп╕вала п╕сн╕, як╕ складала з р╕зних привод╕в, закохувалися парубки, проте часто... безнад╕йно. Бо характером донька Горд╕я вдалася в батька, в людину чесну, хоробру й горду, котрий ум╕в постояти за себе. Горд╕й дуже любив свою Вкра╖ну ╕ ненавид╕в ╖╖ ворог╕в. Н╕де ╕ н╕кому не прощав зради. Цьому вчив ╕ Марусю.
Якось п╕д час сварки з одним шляхтичем, не витримавши його знущань з укра╖нського народу, вихопив шаблю ╕ зарубав польського пана. В╕дразу подався на С╕ч до гетьмана нере╓стрового козацтва Павла Павлюка. З ним брав участь у походах проти польсько╖ шляхти. П╕д час жорстокого бою п╕д Кумейками в 1637 роц╕ Чурай з гетьманом ╕ старшиною потрапив у полон до польського коронного гетьмана Потоцького. ╥х привезли до Варшави ╕ там стратили у 1638 роц╕. В╕дважний урядник користувався у полтавц╕в великою любов’ю. Оплакуючи його траг╕чну загибель, народ склав про нього п╕сню:
Орлику, сизий Орлику,
Молодий Чураю!
Ой забили ж тебе ляхи
У сво╓му краю.
Ой забили ж тебе ляхи
╤з тво╖м гетьманом...
Важко пережила Маруся втрату батька. ╤ стала вона складати п╕сн╕ про козак╕в, про св╕й р╕дний край. Часто ходила на леваду, де мала св╕й улюблений куточок. Тут гуляла, мр╕яла б╕ля верб. ╤ приходили до не╖ одночасно слова ╕ мелод╕я. Та так╕ неповторн╕ й гарн╕, як ╕ сама Маруся. Серед них особливо мелод╕йними були: «В к╕нц╕ гребл╕ шумлять верби», «Летить галка через балку», «В╕ють в╕три, в╕ють буйн╕», «Чого ж вода каламутна», «На город╕ верба рясна», «Ой у пол╕ в╕тер в╕╓», «Зашум╕ла л╕щинонька» та багато ╕нших. У них виливала св╕й б╕ль щемкими рядками:
На город╕ верба рясна,
Там стояла д╕вка красна,
Хорошая та вродлива,
╥╖ доля нещаслива.
Надзвичайно талановита д╕вчина нер╕дко нав╕ть розмовляла в╕ршами. Вони сам╕ вихлюпнулися з ╖╖ серця, як щедре весняне пром╕ння сонця. Народжена для любов╕, вона не знала ╖╖ радощ╕в, а все сво╓ гаряче, н╕жне серце по краплин╕ сточила в неперевершен╕ п╕сн╕, що й зараз вражають нас глибиною ╕ щир╕стю висловленого в них почуття, чар╕вн╕стю мелод╕й:
Ой у пол╕ в╕тер в╕╓,
А жито полов╕╓.
А козак д╕вчину
Та й в╕рненько любить,
А зайнять не посм╕╓.
«Не видумана, реальна наша укра╖нська Сафо — Маруся Чурай зацв╕ла калиною, простелилась барв╕нком на луках нашого народного мелосу. Часто, особливо зимовими вечорами, у Полтав╕ на одн╕й з вулиць збиралися на вечорниц╕ д╕вчата та хлопц╕. Пряли килими, вишивали гладдю сорочки. До них приходила з новою п╕снею Чура╖вна. Любили ╖╖ д╕вчата за добре серце, незвичайну вроду, але найб╕льше за ╖╖ божий дар — складати ╕ сп╕вати п╕сн╕. Затамувавши подих, слухали вони Марусю. Пот╕м вивчали нову п╕сню ╕ сп╕вали вс╕. А через к╕лька дн╕в сп╕вали вс╕ полтавц╕. Досить часто ╖здили полтавськ╕ д╕вчата на ярмарки в ╕нш╕ м╕ста Укра╖ни. Там сп╕вали Марусин╕ п╕сн╕, котр╕ перемогли плин нестримного часу, ╕ поетична нива Чура╖вни, ставши народною, закв╕тувала по вс╕й земл╕ укра╖нськ╕й. Йшов далекий 1648 р╕к. Тод╕ почалася нац╕онально-визвольна в╕йна укра╖нського народу проти польсько╖ шляхти. ╥╖ очолив талановитий полководець, мудрий державний д╕яч Богдан Хмельницький. П╕днявся на боротьбу з поневолювачами ╕ Полтавський полк, в якому були знайом╕ Марус╕ Чурай молод╕ козаки ╤ван ╤скра та коханий Григор╕й Бобренко.
...╤деш, бува╓, полем. Здалека бачиш гарну криницю. П╕д╕йдеш близько, а вона в середин╕... порожня, без води. А ось в людську душу-криницю не зазирнеш. Маруся покохала вродливого Григор╕я Бобренка, але з м╕лкою душею, що не вм╕в ц╕нувати красу, глибок╕ почуття, а спокусився на багатство. Та й мати його не хот╕ла знати б╕дно╖ сироти Марус╕. Тод╕ в╕д болю ╕ образи створила Маруся неповторну, сповнену людського болю «Засв╕т встали козаченьки». Сп╕вали ╖╖ пов╕льно, наповнюючи мелод╕ю сумом ╕ печаллю:
Засв╕т встали козаченкки,
В пох╕д з полуноч╕.
Заплакала Марусенька
Сво╖ кар╕ оч╕.
У н╕й поетеса ╕ сп╕вачка правдиво передала тогочасну д╕йсн╕сть. Адже козаки, готуючись до походу, вставали вдосв╕та ╕ скликали в╕йсько не свистом, який зовс╕м не був притаманний козацькому побуту. Сигналами для збору в козак╕в були гучн╕ удари литавр. Коли цю п╕сню сп╕вали у пов╕льному темп╕, то вимовляти слова «засв╕т встали» не важко. Та згодом темп п╕сн╕ прискорився, ╕ вона з л╕рично╖ стала бойовою козацькою п╕снею.
Поетичне обдарування Марус╕ Чурай розцв╕та╓ пишним цв╕том. ╥╖ особист╕ переживання, туга за коханим перетворюються в нов╕ п╕сн╕ та думи. Напевно, саме на цей час припада╓ створення Марусею таких п╕сень: «Тужить — гуде д╕бровонька», «Ой не ходи, Грицю», «Ой у пол╕ в╕тер в╕╓». ╢ прадавн╕ скарби, що намертво лежать у земл╕, ╕ жив╕ скарби, що йдуть в╕д покол╕ння, огортаючи чаром людську душу. До таких нац╕ональних скарб╕в належить ╕ наша л╕рична п╕сня.
Гортаючи стор╕нки сивих в╕к╕в, ми вчиту╓мось в прост╕ слова п╕сень, знаходимо золот╕ ключ╕ ╖х мелод╕й — тод╕ нам в╕дкрива╓ться багато та╓мниць, ми чу╓мо голоси великих творц╕в, ╕мена яких розгубила ╕стор╕я.
╤ т╕льки ╕нколи кр╕зь димову зав╕су часу, вимальову╓ться схожа на легенду постать творця. До таких постатей належить славнозв╕сна народна поетеса, сп╕вачка Маруся Чурай.
Образ ц╕╓╖ чар╕вно╖, талановито╖ д╕вчини з Полтавщини хвилював багатьох митц╕в. Так, Марусину п╕сню «В╕ють в╕три, в╕ють буйн╕» батько ново╖ укра╖нсько╖ л╕тератури ╤ван Котляревський використав у сво╖й «Наталц╕ Полтавц╕», видатний нац╕ональний композитор Микола Лисенко — в однойменн╕й опер╕ «Наталка Полтавка».
╥й присвятили сво╖ натхненн╕ рядки велик╕ поета Укра╖ни — Максим Рильський, Володимир Сосюра, сучасн╕ поети — Л╕на Костенко, Микола Лук╕в, ╤ван Хоменко. А чудов╕ п╕сн╕ Марус╕ Чурай «В к╕нц╕ гребл╕ шумлять верби», «Посадила ог╕рочки», «На город╕ верба рясна», «Засв╕т встали козаченьки» та ╕нш╕ майстерно аранжували укра╖нськ╕ диригенти, композитори Олександр Кошиць, Микола Лисенко, Григор╕й Верьовка. Вони ув╕йшли до репертуар╕в таких славнозв╕сних колектив╕в, як заслужена хорова капела «Думка», Черкаський народний хор, Нац╕ональний заслужений академ╕чний хор ╕м. Г. Верьовки, заслужена капела «Тремб╕та» та ╕нших.
Понад три в╕ки нас чарують п╕сн╕, створен╕ Марусею Чурай (1625-1653), три в╕ки любов╕ вона подарувала людям. Попереду ╕ в не╖, ╕ у них в╕чн╕сть, бо велика любов ╕ велика творч╕сть невмирущ╕.

Мар╕я ГАЛЮК,
хоровий диригент, викладач
м. Ки╖в

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #14 за 04.04.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13088

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков