Версiя для друку Обговорити в форумi

Поетичним рядком

Доброго дня, шановна редакціє! Надсилаю вам вірші Василя Процюка з Івано-Франківська. Познайомились ми роки 2-3 тому. На набережній я читала своїм знайомим поеми Тараса Шевченка і вірші Максиміліана Волошина про Кара-Даг. До нас приєднався незнайомий чоловік, прочитав свій вірш «Вдовина доля». Так і познайомились. З подальшої розмови вияснили, хто є хто, що я, як і його сестра Марія Стефанишин, членка Союзу українок. Тепер обмінюємося дзвінками, листами, фотографіями. А цієї зими, перебуваючи в нашому селищі на якомусь семінарі, пані Марія побувала і у мене вдома. Вона привезла мені вірші свого брата, написані про їхню маму, і навіть знімок мами, який ви тут бачите.
Є у Василя Процюка і ліричні пісні, пісні про кохання, які так приємно читати весною, а надто тим, хто молодий душею. Хоч настрій нині зовсім не ліричний... В селищі у нас спокійно, тихенько шумить море, сьогодні так красиво заходило сонце, щоправда, під дулами автоматів наших «братів»…

Ваша давня дописувачка Алла Миколаївна ОСАДЧА
смт. Орджонікідзе, м. Феодосія

Василь ПРОЦЮК

ВДОВИНА ДОЛЯ

Сидить в порожній хаті на ослоні
стара бабуся, й дивиться в вікно,
доплакуючи ніченьки безсонні,
а дітям і онукам — все одно.
Росли батькам на радість
 в тій оселі,
що зводилась покійним татусем,
були забавні, гомінкі, веселі,
чому ж тоді на серці біль і щем?
Так гамірно було, неначе в школі,
та промайнули молоді літа,
і вже хвилини тягнуться поволі
— вдовина доля завжди не проста.
Випещувала, гріла, доглядала,
добра навчала й відправляла в світ.
Не думала тоді і не гадала,
що діжде самоти на схилі літ.
Тепер в дітей свій бізнес і машини,
комп’ютери і вихід в інтернет,
надзвонюють
 до горлиці-пташини,
«что времени у них приехать нет».
А прилетить зненацька телеграма,
отямляться і кинуть геть усе,
та не побачить їх вже більше мама,
і глека з молоком не піднесе.
А скільки тих старих бабусь у хаті
сидять і витирають сльози з лиць…
Не будьте, діти, горді і пихаті,
і повертайтеся до рідних місць.
З Москви, Європи чи з-за океану,
згадавши татову могилку і село,
і ще живу стареньку бабцю-маму,
щоб вас життя до сліз не довело.
Спішіть омити зачерствілі душі
у крові агнеця, що умирав за нас.
Сьогодні ще на сполох бити мушу,
допоки Бог на це ще подарує час.
Не відмінив він ще свого закону,
і все, що сієм, те колись пожнем.
Навчаймось в нього і тоді до скону
Ні в чому совість нас не дорікне.

ВЕСНА

Прийшла така жадана,
Заквітчана і дзвінко голосна,
Вродлива, молода царівна, панна,
З дощами і веселками — весна.
Щоб кралечку примхливу
привітати
З початком року й настанням тепла,
Злітаються у рідний край пернаті,
Мов на Великдень діти до села,
Веселий спів лунає по планеті,
Зігріті ясним сонечком з небес,
У християн і близьких, і далеких,
На серці мир,
в устах — Христос Воскрес!

ПРОХАННЯ

Прийди… прилинь до мене…
прилети
Пташинкою весняною, дзвінкою.
Травинкою у лузі прорости,
Дощем пролийся, що стає рікою.
Промінням сонця в серце зазирни,
Щоб в ньому розтопився
 лід студений.
Торкнися словом до душі струни,
І обернися піснею для мене.
Тоді ж і заспіваємо удвох,
Мов солов’ї травневі спозарання,
Щоб наш дует благословив сам Бог
Як вічний гімн довічного кохання.
м. Івано-Франківськ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #15 за 11.04.2014 > Тема "Душі криниця"