"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2014 > Тема "З потоку життя"
#16 за 18.04.2014
У НАРУЧНИКАХ ╤ З М╤ШКОМ НА ГОЛОВ╤...
У Криму без перешкод працюють рос╕йськ╕ пропагандисти, однак фактично неможливо працювати укра╖нським ╕ м╕жнародним журнал╕стам. Т╕ з журнал╕ст╕в, як╕ працювали у багатьох «гарячих точках» та робили зйомки п╕д час бойових д╕й, кажуть, що такого, як у Криму, ставлення до ╖хньо╖ профес╕╖ ще не бачили. ╤нститут масово╖ ╕нформац╕╖ заф╕ксував 96 випадк╕в перешкоджання журнал╕стськ╕й д╕яльност╕ у Криму. Журнал╕стам погрожували, у них забирали в╕дзнят╕ матер╕али й техн╕ку, ╖х викрадали й били. «Журнал╕ст╕в, як╕ прибували з Ки╓ва та ╕нших рег╕он╕в для висв╕тлення ситуац╕╖, озбро╓н╕ чолов╕ки не пускали на територ╕ю Криму. ╥хн╕ машини зупиняли та, погрожуючи збро╓ю, повертали назад», – стверджують у ╤М╤. Сили, як╕ тепер керують у Криму, категорично не хочуть, щоб в Укра╖н╕ та св╕т╕ знали, що реально там в╕дбува╓ться. Запущений на повну потужн╕сть маховик рос╕йсько╖ пропаганди заманю╓ жител╕в Криму «стаб╕льн╕стю» за рос╕йським зразком ╕ заляку╓ «бандер╕вцями-садистами з Майдану». Т╕, хто некритично споживають рос╕йський ╕нформац╕йний продукт ╕ не мають ╕нших джерел отримання ╕нформац╕╖, стають агресивними приб╕чниками нового режиму, вважа╓ Оксана Романюк, виконавчий директор ╤нституту масово╖ ╕нформац╕╖ та представник «Репортер╕в без кордон╕в». «За тако╖ ситуац╕╖ у нас б╕льше нема╓ умов для реал╕зац╕╖ права на профес╕ю», – заявила Рад╕о «Свобода» директор севастопольського мед╕а-центру Тетяна Рихтун. У березн╕ журнал╕ст Рад╕о «Свобода» Левко Стек не лише почув, а й в╕дчув, як ставляться до журнал╕ст╕в у Криму. Озбро╓н╕ люди його витягнули з автобуса на очах у пасажир╕в, одягнули м╕шок на голову й вивезли на авт╕вц╕ за м╕сто. Стек вважа╓, що йому дуже поталанило – йоги не били.
У Бахчисара╖ «майже л╕то». Ясний сонячний день, близько 16:00. На автостанц╕╖ готу╓ться до в╕дправлення чергова маршрутка в С╕мферополь. У салон╕ близько 20 людей. До╖даю св╕й «Сн╕керс» ╕ подумки вже монтую сюжет про укра╖нських солдат╕в, як╕ в╕дмовились «здати» оф╕церам Чорноморського флоту Рос╕╖ частину в обм╕н на грош╕ й гарант╕╖ ситого майбутнього. По╖здка загалом минула без конфл╕кт╕в. Десь на марг╕несах уваги чолов╕к у чорн╕й куртц╕, який к╕лька раз╕в потрапляв на оч╕ ╕ пост╕йно з кимось говорив по телефону. Воно й не дивно, що почина╓ш звертати увагу на так╕ др╕бниц╕, коли пов╕домлення про побиття ╕ викрадення журнал╕ст╕в надходять безпереб╕йним потоком. Ну, але з╕ мною ж об╕йшлось… У салон заходять тро╓. Як╕сь вони напружен╕, можливо, з м╕сцево╖ «самооборони». Думка про можливу перев╕рку документ╕в з╕псувала смак шоколадки. Але журнал╕стське посв╕дчення у мене не просили, паспорт тим паче. Загалом важко описати емоц╕╖, що виникають у людини, яку силою витягують з автобуса, втискають обличчям в скло, з якого на не╖ зац╕кавлено дивляться нещодавн╕ попутники, ╕ одягають наручники. Марно, мабуть, чекати, що за тепер╕шн╕х умов хтось ╕з мимов╕льних спостер╕гач╕в скаже бодай слово, але чомусь саме ця думка зринула в голов╕: гей, народ, ви нав╕ть не поц╕кавитесь, за як╕ так╕ гр╕хи проти людства цього худорлявого б╕долаху «в’яжуть» далеко не м╕л╕цейського виду чуваки? Але н╕, на задн╓ сид╕ння б╕лого джипа я полет╕в в абсолютн╕й тиш╕. Св╕й монолог на тему: «Пацани, а що взагал╕ в╕дбува╓ться», я до уваги не беру. На цьому безглузд╕ думки не припинились. Як дума╓те, що ма╓ ц╕кавити людину, яку щойно викрали? Та, насправд╕, купа речей, але точно не бежев╕ шк╕рян╕ сид╕ння, на як╕ я приземлився. – Хм, нормальна тачка, точно не з м╕л╕ц╕╖ хлоп’ята, – саме цей факт м╕й мозок чомусь вважав найважлив╕шим у той момент. Треба б до психолога звернутись, думаю, це щось хрон╕чне. А дал╕ все було у кращих традиц╕ях жанру: м╕шок на голову ╕ «с╕д╕ т╕ха». Кружляли ми довгенько. Я намацав п╕д собою улюблену кепку ╕ подумки здивувався так╕й уважност╕ викрадач╕в. Де ми зупинились, я не мав жодного уявлення. Одразу попросили на вих╕д. Пручатись, подумав я, соб╕ дорожче. Дбайлив╕ трудов╕ руки «бахчисарайц╕в» витягли вм╕ст мо╖х кишень з реактивною швидк╕стю. А хлопц╕ знають, що роблять. Взагал╕, склалось враження, що ц╕ тро╓ ╕ вод╕й просто виконують свою роботу, як фрезерувальник за станком чи танц╕вниця в бар╕. Просто виходять на зм╕ну. Н╕яких тоб╕ емоц╕й, н╕яких промов ╕з надривом про мою ╕дейну несум╕сн╕сть з в╕льним та гордим народом Криму. Нав╕ть матюка нормального не почув. Проста механ╕чна робота. Наче вони щоранку прокидаються з думкою про десяток журнал╕ст╕в-екстрем╕ст╕в, яких доведеться сьогодн╕ в╕дловити. Можливо, в момент, коли я обдумував сенс свого життя ╕ н╕як не м╕г його знайти, вони думали про гру «Тавр╕╖» в недавньому матч╕ з «Динамо» або й взагал╕ згадували, що залишилось у холодильнику, бо до вечер╕ якихось дв╕ години. Принаймн╕ я б не здивувався, якби так воно й було. Працювала тр╕йка явно без вогника, а швидше, з легкою втомою. Так-от, коли я позбувся «зайвих» речей, мене повернули в машину. Сам╕ ж, судячи з усього, в╕дправились досл╕джувати здобич. ╤ тут нормальн╕й людин╕ саме час подумати про шляхи втеч╕, можлив╕ вар╕анти для переговор╕в ╕ умовлянь, та хоч м╕шок прип╕дняти, щоб роззирнутись довкола. Але мозок вперто в╕дмовлявся ╕ти на контакт. Що за музику вони ув╕мкнули? Це одне з катувань, яке мен╕ приготовано? З колонок звучало щось на кшталт Ед╕т П╕аф, т╕льки вкрай сопливе. ╤ ця мелод╕я зовс╕м не кле╖лась з образом профес╕йних головор╕з╕в, який я вже встиг сформувати. А може, й справд╕ як╕сь психи? В к╕но вони завжди слухають щось схоже, поки гострять сво╖ сокири. Але цього разу об╕йшлось без вогнепальних ╕ ножових. Мо╖ нов╕ знайом╕ повернулись до машини ╕ попросили на вих╕д. Наручники зняли, м╕шок теж. На шию пов╕сили ран╕ше забрану сумку. ╥╖ при╓мно обтяжували телефони ╕ камера. — Траса он там. Бахчисарай – нал╕во, показав нев╕домий, – але мою увагу цього разу прикував п╕столет, рук╕в’я якого стирчало з кишен╕ на грудях його бронежилета. «Якщо ще раз при╖деш сюди, розмова буде ╕накшою, зрозум╕в?» – точн╕ше сформульовано╖ думки год╕ й уявити. «Зрозум╕в», – в╕дпов╕в я, не в╕дводячи погляд в╕д п╕столета. Дал╕ була коротка сцена прощання ╕ значно довший пох╕д до цив╕л╕зац╕╖. ╤ от доки я плентався безкра╖ми кримськими полями до траси, знову стало страшно. Тепер я ч╕тко побачив прийдешн╕ будн╕ кримчан. Те, що з╕ мною трапилось одного разу, ц╕лком ╕мов╕рно для них невдовз╕ стане нормою. В╕д допомоги ззовн╕ вони в╕дмовились 16 березня, коли ставили галочки у бюлетенях «референдуму». Бахчисарайц╕, с╕мферопольц╕, ялтинц╕ можуть врятуватись ╕ власноруч, вт╕м, це буде зробити вкрай важко, доки в автобусах, з яких викрадають людей, пану╓ мертва тиша...
Левко СТЕК, журнал╕ст Рад╕о «Свобода»
"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2014 > Тема "З потоку життя"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13148
|