Версiя для друку Обговорити в форумi

Пам’ять

Однією з визначних перемог у роки Великої Вітчизняної війни була Корсунь-Шевченківська битва в січні-лютому 1944 року. Для фашистів це був другий Сталінград. Гітлерівське командування надавало великого значення Корсунь-Шевченківському угрупованню своїх військ, бо саме тут вони продовжували чіплятись за Дніпро в районі Канева, вони щосили трубили, що «німецькі кашовари все ще черпають воду з Дніпра».
На цьому плацдармі було зосереджено добірні військові з’єднання — 9 піхотних дивізій, танкова дивізія СС «Вікінг», моторизована бригада СС «Валопія», артилерійські, інженерні та інші частини. Через наявність великих сил ворога, розгалужену мережу оборони завдання з розгрому Корсунь-Шевченківського угруповання було досить складним. Найбільш радикальним способом його розв’язання було оточення і знищення ворога.
Цю вищу форму наступальної операції й обрало Верховне Головнокомандування і 12 січня 1944 року наказало оточити і знищити угруповання ворожих військ на Корсунь-Шевченківському плацдармі. Проведення цієї операції покладалося на війська 1-го Українського фронту (командувач — генерал армії М. Ф. Ватутін) і 2-го Українського фронту (командувач — генерал армії І. С. Конєв).
Операція розпочалася у ніч на 24 січня 1944 року — з рубежу на річці Сухий Ташлик перейшли в наступ передові батальйони  4-ої Гвардійської армії генерал-майора О. І. Рижова і 53-ої армії генерал-лейтенанта І. В. Галаніна 2-го Українського фронту.
Вранці 24 січня перейшли в наступ головні сили, прорвали оборону на рубежі Вербівка, Калинівка, Баландино (всі ці села Кам’янського району Черкаської області), Красносілка (Кіровоградської області) і почали переслідувати відступаючого ворога.
До кінця січня 1944 року всі села Кам’янського району були визволені від німецько-фашистських загарбників.
Понад 500 жителів району були призвані в лави Червоної Армії і їм довелося брати участь в оточенні і знищенні гітлерівців у Корсунь-Шевченківській битві.
Серед цих воїнів були В. А. Хижняк із с. Куликівка. Він — розвідник і за взятого «язика» був нагороджений медаллю «За відвагу». Дійшов до Праги, за бойові заслуги удостоєний звання Повного кавалера Ордена Слави, учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 року в Москві.
Дмитро Миронович Коломієць з с. Тимошівка під час тимчасової окупації перебував у партизанському загоні. Після з’єднання загону з передовими частинами Червоної Армії брав участь у Корсунській битві. За бойові дії в цій битві удостоєний Ордена Слави ІІІ ступеня. За подальші бойові дії нагороджений Орденом Слави ІІ ступеня.
Після демобілізації 36 років очолював Косарський спиртозавод — передове підприємство не лише України, а й СРСР. Він — лауреат Державної премії України, заслужений працівник промисловості України, дійсний член Міжнародної академії наук і систем, кавалер Орденів Жовтневої революції, «Знак пошани», Вітчизняної війни І ступеня.
Григорій Кононович Поправка з с. Баландино брав участь в оточенні і розгромі Корсунь-Шевченківського угруповання разом зі своїм односельцем Карпом Матвійовичем Гетьманом, учасником Параду Перемоги в Москві.
26 січня 1944 року перейшли в наступ війська 1-го Українського фронту після нищівної артпідготовки і за підтримки невеликих груп літаків-штурмовиків назустріч військам 2-го Українського фронту. Ворог чинив жорстокий опір, проте під ударами наших частин змушений був відступати.
Напередодні битви командування 2-го Українського фронту терміново перекинуло з району Кіровограда на ділянку головного удару 5-ту гвардійську танкову армію під командуванням генерал-полковника П. О. Ротмістрова.
У результаті спільних дій піхоти, артилерії, танків і авіації 25 січня була прорвана головна смуга оборони ворога.
У районі села Бурти в прорив були введені з’єднання 5-ої гвардійської танкової армії. Частини 20-го танкового корпусу (комкор — генерал-лейтенант І. Г. Лазарєв) і 29-го танкового корпусу (комкор — генерал-майор І. Ф. Кириченко), прорвавши другу лінію оборони, почали героїчний рейд по ворожих тилах у напрямку на Шполу — Звенигородку, щоб зустрітися з військами 1-го Українського фронту і замкнути кільце оточення. 27 січня була визволена Шпола. Тут відзначився командир танкової роти старший лейтенант М. Г. Тарасов. Він першим увірвався в місто, розгадав задум ворога і перехопив його, знищивши чотири гармати і до сотні фашистів. Завдяки цьому було захоплено танкістами три ешелони з військовими вантажами. За цей подвиг М. Г. Тарасову присвоєно звання Героя Радянського Союзу.
Зосередивши головні сили в Шполі і заправивши машини, корпус продовжував наступ силами 8-ої танкової бригади (комбриг — полковник В. Ф. Орлов), 155-ої танкової бригади (комбриг — підполковник І. І. Прошин) і 80-ої танкової бригади (комбриг — полковник В. Й. Євсюков).
І ось настав пам’ятний і радісний день 28 січня 1944 року. Ці бригади зустрілися з частинами 6-ої танкової армії 1-го Українського фронту в Звенигородці. Кільце оточення замкнулося. Оточені з усіх боків ворожі війська у Корсуні були приречені на цілковитий розгром. Утворився знаменитий «Корсунь-Шевченківський котел», а разом з цим було створено внутрішнє кільце оточення.
Щоб прискорити його створення, з резерву 2-го Українського фронту був введений 5-й гвардійський Донський кавалерійський корпус під командуванням генерал-майора О. Г. Селіванова. 27 січня з рубежу Бурти — Телечино через Оситняжки в напрямку Капітанівка — Тишківка напружені бої вела 63 Кавдивізія під командуванням генерал-майора К. Р. Білошниченка. З ходу їй вдалося взяти Тишківку, але сама була оточена ворожою піхотою і танками. Дивізія зазнала значних втрат, та все ж не допустила виходу великої танкової групи ворога в Капітанівку.
Жорстокі бої вела 11-та кавалерійська дивізія (комдив — генерал-майор Л. О. Сланов) у районі Капітанівки, а 12-та кавалерійська дивізія (комдив — полковник В. І. Григорович) — у районі Оситняжки.
Вранці 30 січня головні сили корпусу успішно пройшли всю тактичну глибину оборони противника, а наступного дня зустрілися біля села Вільшани з 180-ою стрілецькою дивізією 1-го Українського фронту, замкнувши внутрішнє кільце оточення.
Вороже угруповання опинилося в міцному «мішку». Щоб уникнути зайвих жертв з обох сторін, 8 лютого радянське командування пред’явило німецько-фашистським військам ультиматум з пропозицією припинити опір: «Щоб уникнути непотрібного кровопролиття, ми пропонуємо вам прийняти такі умови капітуляції:
1. Всі оточені німецькі війська на чолі з вами і вашими штабами негайно припиняють бойові дії.
…Вашу відповідь чекаємо до 11.00 9 лютого 1944 року за московським часом у письмовій формі через ваших особистих представників, яким належить їхати легковою машиною з білим прапором по дорозі, що йде від Корсунь-Шевченківського через Стеблів на Хирівку…
2. Ви передаєте нам увесь особовий склад, зброю, все бойове спорядження, транспортні засоби і всю бойову техніку не пошкодженою».
Командування оточених фашистських військ, виконуючи наказ Гітлера триматися за всяку ціну і надіючись на допомогу, яку обіцяли, відхилило ультиматум. На виручку оточених ворог кинув 8 танкових і 6 піхотних дивізій.
11 лютого фашисти на зовнішньому фронті знову перейшли в наступ. Розгорілися жорстокі бої, в ході яких наші війська показали зразки героїзму, стійкості і відваги. Наступ ворога з району Єрків військами 2-го Українського фронту був відбитий.
Ціною величезних втрат танковим дивізіям ворога, що наступали з району Ризиного, вдалося потіснити війська 1-го Українського фронту і 12 лютого 1944 року захопити Лисянку. Одночасно війська оточеного угруповання завдали удару з району Стеблева на південний захід, сподіваючись прорватись в район Лисянки і з’єднатись зі своїми танкістами.
На зовнішньому і внутрішньому фронтах оточення розгорілися жорстокі бої, що нерідко переходили в рукопашні сутички. Ворог кидав усе нові й нові сили, і йому вдалося прорватись в районі Шендерівки, оволодіти Новою Будою, Хильками, Комарівкою, Скритченцями. Відстань між оточеними військами і танковими дивізіями, що прорвалися до Лисянки, скоротилася до 8-10 кілометрів.
Спробу фашистських військ вийти з оточення ліквідувала разом з іншими частинами і з’єднаннями 202 стрілецька дивізія, яка за особливі заслуги в цій операції одержала найменування «Корсунська».
Після відхилення ультиматуму 9 лютого Червона Армія розпочала генеральну атаку оточених військ противника і стала швидко просуватись вперед і звужувати кільце оточення. 9 лютого було визволено Городище, і частини 52-ої Армії розгорнули наступ на Корсунь у складі 294 СД і 206 СД 27-ої Армії. Полки цих дивізій у гострій боротьбі оволоділи Корсунем, захопивши при цьому 18 транспортних літаків, 5 танків, 6 складів з боєприпасами і продовольством.
Вагомий внесок у розгром ворожого угруповання зробила авіація 1-ої, 2-ої і 5-ої повітряних армій. Завдяки рішучим заходам радянського командування і героїчним діям воїнів усіх родів військ, просування ворога як ззовні, так і з оточення було зупинено.
Якщо Гітлер раніше обіцяв виручити оточені війська, то тепер він вимагав від солдатів і офіцерів принести себе в жертву для того, щоб затримати радянські війська, і радив своїм воякам кінчити життя самогубством, якщо їхнє становище стане безнадійним. Гітлерівське командування віддало й інший злочинний наказ — добивати своїх тяжко поранених солдатів.
В ніч з 16 на 17 лютого гітлерівці в Шендерівці справили молебень, випили потрійну норму спиртного, з’їли недоторканний запас харчів і під прикриттям хуртовини рушили в напрямку на Лисянку. Близько четвертої години ранку їхні передові частини впритул підійшли до позицій радянських військ.
Шквальним вогнем зустріли ворога з’єднання 52-ої, 27-ої і 4-ої гвардійської армій. На смерть стояли бійці 5-ої гвардійської, 6-ої і 2-ої танкових армій, 5-го гвардійського Донського кавалерійського корпусу.
Ворожі колони стали танути, розпадатись. Ворог був зупинений і протягом дня 17 лютого вщент був розбитий. Небагатьом щасливчикам під покровом ночі і хуртовини вдалося якось вислизнути з цього справжнього пекла.
Радянські воїни в цьому бою проявили безмежну стійкість, відвагу і героїзм. Німецько-фашистські війська у Корсунь-Шевченківській битві зазнали великих втрат як у живій силі, так і в озброєнні і військовій техніці.
Нелегко далася ця перемога і для Червоної Армії. В боях брали участь 336,7 тисяч радянських воїнів, з яких загинуло 80,188 чоловік. Ось хоч би взяти Кам’янський район. Після визволення сіл району з-під тимчасової окупації в Червону Армію було призвано понад 500 чоловік, з них полягли смертю хоробрих у цій битві 210 воїнів. 68 осіб покояться в землях Корсунь-Шевченківського району, Звенигородського — 59, Городищенського — 34, Тальнівського — 39 і Шполянського — 10. Так виборювалася така жадана і конче необхідна перемога для нашого народу.
З’єднанням і частинам, які відзначилися у цій битві, присвоєно найменування «Корсунських» — 23 і «Звенигородських» — 6. Тисячі солдатів були нагороджені орденами і медалями, близько ста воїнів стали Героями Радянського Союзу.

Федір Петрович ЛЮДНИЙ,
інвалід ВВ війни, полковник у відставці, почесний краєзнавець України, почесний громадянин м. Кам’янка Черкаської області

«ДОВГООЧІКУВАНИЙ КВІТЕНЬ 44-го»
(ДО 70-РІЧЧЯ З ДНЯ ВИЗВОЛЕННЯ СІМФЕРОПОЛЯ)

У бібліотеці-філії № 4 ім. М. М. Коцюбинського Централізованої бібліотечної системи для дорослих м. Сімферополя за програмою роботи бібліотечного клубу «Ветеран» пройшла урочиста Година військової слави «Довгоочікуваний квітень 44-го», присвячена 70-річчю з дня визволення Сімферополя, що саме відзначається цими днями в кримській столиці.
Для ветеранів був підготовлений відеоролик «13 квітня — День визволення Сімферополя», що нагадав їм про той день 1944 року, коли вони разом з іншими жителями окупованого міста зустрічали воїнів-визволителів квітами і сльозами радості. Кожен з них поділився своїми спогадами і пережитими почуттями того дня.
Для гостей бібліотеки оформлена виставка-пам’ять «Вічний урок Перемоги», на якій представлені книги, присвячені подіям у Криму в період Великої Вітчизняної війни.

Ірина РЕЙДЕР,
завідувач бібліотеки-філії № 4 ім. М. М. Коцюбинського
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #16 за 18.04.2014 > Тема ""Білі плями" історії"