Версiя для друку Обговорити в форумi

ПРОШУ СЛОВА!

З певного часу я відчуваю «фантомні» болі. Якщо точніше, то з моменту проведення кримського псевдореферендуму і заяви Росії про включення півострова до складу федерації. Зрозумів, що віднині мені дуже бракуватиме... кримськотатарської культури. Звичайно, засмучує і намір багатьох українців та демократично мислячих росіян виїхати на материкову Україну. Але у слов’ян хоч вибір є. А ось що буде з кримськими татарами? Їм і раніше було не дуже комфортно в Криму (Україна надто запобігала перед російськомовним населенням і часом боялася захищати представників корінного народу), а тепер, схоже, стане набагато гірше. Вони вже це відчувають — недаремно ж стільки біженців.
Ловлю себе на думці: за чверть століття я встиг звикнути до кримськотатарської культури! І до одягу, і до національної кухні, і до божественних звуків хайтарми. Хайтарма — це і танець, і мелодія — у кожній місцевості є певні відмінності у звучанні, але немає невдалих варіантів. Кожен по-своєму прекрасний. А ще всі ми звикли до постійної присутності кримських татар в українському політикумі. Вона не дратувала, скоріше, навпаки. Елементи високої цивілізованості впадали у вічі багатьом. Особливо на тлі специфічних «стандартів», які демонструвалися проросійськими шовіністичними силами. Невже це все у минулому? У тому, що між нами пролягла путінська залізна завіса, програли і ми, і вони. Я звик до Криму. Мені його бракуватиме. Вже бракує.
Колись у поїзді сусідка по купе розповіла про те, як під час кримського весілля стояла на одній з бахчисарайських вулиць і насолоджувалася кримськотатарськими мелодіями. Шкодувала, що ніхто її так і не запросив до будинку. Ця пасажирка, уродженка Києва, відразу стала мені близькою і рідною. А знаєте чому? Бо і я пережив подібну історію в 1990 році — десь на околиці Сімферополя. Мабуть, тоді відбулося моє перше знайомство з хайтармою. Також під час кримськотатарського весілля і також без надії бути запрошеним. Отже, не самотній я у своїй протатарськості.
Ніби не так давно разом з іншими львів’янами насолоджувався переглядом кінострічки «Хайтарма», автором якої є молодий актор і режисер Ахтем Сейтаблаєв. Стрічка на рівні «Нескореного» або «Білого птаха з чорною ознакою». Тільки динамічніша. Я сподівався, що незабаром побачу нові роботи Ахтема. Та чи з’являться вони?
Нещодавно у «Високому замку» прочитав інтерв’ю з молодою співачкою Ельзарою Баталовою: «Крим для мене завжди пахнув Україною, ніколи — Росією». Я теж волів би бачити Крим не російською військовою базою, а осердям кримськотатарської культури. Як бачимо, і з одного, і з другого боку утворилася певна «критична маса» друзів, приятелів, однодумців, які не хочуть, щоб кордон ділив нас по Перекопу. Приємно, що ми, львів’яни, з точки зору кримських татар — нормальні люди, а не якісь там жорстокі і підступні «бЕндеровцы». І у моєму «бандерівському» серці завжди знайдеться місце для кримськотатарської культури. І хайтарма, і поезія Ліни Костенко в ньому мирно уживаються, не конфліктують.

Сергій ЛАЩЕНКО
м. Львів

На фото : Ельзара Баталова

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема "Крим - наш дім"