Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#18 за 30.04.2014
ПРАПОРОНОСЕЦЬ

Героям - слава!

(Продовження.
Поч. у № 17)

Фашисти мали сво╖ плани в╕дносно оборони ╕ вживали в╕дпов╕дних заход╕в. П╕дступи до переднього краю оборони було зам╕новано. Вогневих засоб╕в було так багато, що на кожну стр╕лецьку роту припадало по 32 н╕мецьких кулемети ╕ 15 м╕номет╕в. Окупант╕в нал╕чувалось 720 тисяч солдат╕в ╕ оф╕цер╕в. До того ж 17-ту арм╕ю в Севастопол╕ п╕дтримували потужн╕ пов╕трян╕ ╕ морськ╕ сили. А радянським стр╕лецьким ╕ танковим з’╓днанням при п╕дход╕ до Севастополя не змогли зд╕йснити п╕дтримку бомбардувальна ╕ штурмова ав╕ац╕я. Ставка не забезпечила ав╕ац╕ю пальним.
Радянськ╕ во╖ни-сапери, стр╕лки, артилеристи, танк╕сти, перш н╕ж штурмувати Сапун-гору, два тижн╕ навчались штурмувати прилегл╕ до не╖ висоти. День штурму було призначено… Прохолодну н╕ч на 7 травня зм╕нив туманний ранок. О 9 годин╕ ранку, як т╕льки сонце ╕ в╕тер роз╕гнали хмари, пролунав перший залп «катюш», пот╕м загрим╕ла артилер╕я, завили в польот╕ м╕ни, заухали ав╕абомби. Артп╕дготовка тривала п╕втори години. Р╕вно о 10.30 в б╕й п╕шла п╕хота. Дв╕ арм╕╖ штурмували Сапун-гору. Пл╕ч-о-пл╕ч йшли на штурм ╖╖ кам’янистих схил╕в солдати. Йшли, б╕гли, дерлись у гуркот╕ вибух╕в ╕ полум’╖ назустр╕ч великим кам╕нним брилам, як╕ фашисти скидали з вершини гори. Сотнями падали на спалену землю. ╤ тисяч╕ нових б╕йц╕в заповнювали лави наступаючих. Серед штурмуючих був ╕ ╤ван Яцуненко. В╕н знав: десь поруч в лавах сьомо╖ роти був батько ╕ його односельц╕.
На д╕лянц╕ Карань — Сапун-гора засвист╕ли кул╕. По всьому фронту наступу зав’язались кровопролитн╕ бо╖, що переходили в рукопашн╕ сутички. Особливо запеклими вони були в район╕ Сапун-гори. Транше╖ по три рази переходили з рук в руки. Т╕льки до 14 години вс╕ три див╕з╕╖ 63-го стр╕лецького корпусу вийшли до третьо╖, останньо╖ л╕н╕╖ оборони фашист╕в. Вогневий вал артилер╕╖ перем╕стився до самого гребеня Сапун-гори. Настав найвир╕шальн╕ший момент – взяття безпосередньо вогневих точок ╕ кам’яно-бетонних кулеметних гн╕зд. Штурмов╕ групи, притискуючись до земл╕, п╕дповзали до ворожих дот╕в ╕ закидали ╖х гранатами. В розпал бою у ╤вана в╕дмовив кулемет. Солдат зм╕нив його на автомат ╕ поповз ще швидше. Попереду в╕н побачив б╕йця з червоним прапором. Це був парторг роти, старший сержант Смелович. В цей час командир одного ╕з взвод╕в 267-о╖ див╕з╕╖ П. Зав’ялов наказав старшому сержанту, парторгу роти Смеловичу розгорнути червоний прапор ╕ рухатись вперед, а сво╓му заступнику, старшому сержанту Новикову, разом з взводом прикривати прапороносця вогнем, ╕ сам кинувся до вершини Сапун-гори. ╤ван Яцуненко бачив, як попереду б╕г прапороносець. Його скосила куля. В╕н впав, широко розкинувши руки. Прапор п╕дхопив ╕нший нев╕домий солдат, вогнем з автомата ╤ван Яцуненко прокладав йому дорогу.
Ривок в╕дважних во╖н╕в нав╕ть в темп╕ стр╕мко╖ атаки був наст╕льки в╕дчайдушним ╕ р╕шучим, що супротивник розгубився в╕д неспод╕ванки. А пот╕м, отямившись, ╕з прихованих п╕д кам’яними бетонними плитами вогневих точок в╕дкрив кинджальний вогонь з кулемет╕в по груп╕ см╕ливц╕в з прапором. Не д╕ставшись вершини, прапороносець був смертельно поранений, випускаючи древко прапора з рук. «Прапор! — крикнув в╕н з останн╕х сил, — прапор – вперед!». Пролунала команда: «П╕дхопити прапор!». ╤ тод╕ б╕йц╕ побачили нового прапороносця. З рук пораненого прапор п╕дхопив ╕ високо п╕дняв наш земляк, рядовий ╤ван Яцуненко. Саме цей драматичний ╕ водночас геро╖чний момент ╕ представлений в центральн╕й частин╕ полотна Д╕орами. (Хоч екскурсоводи Д╕орами завжди казали, що прапор Яцуненко п╕дхопив з рук парторга Смеловича, це не применшу╓ його геро╖зму). Над ним свист╕ли кул╕, поруч падали вбит╕ ╕ поранен╕ товариш╕. А в╕н не зупинявся. Сама Батьк╕вщина доручила йому цей бойовий прапор, ╕ в╕н зобов’язаний був донести його до к╕нця.
Отримавши прапор, ╤ван почув за сво╓ю спиною знайомий голос: «Правильно, синку… Неси дал╕». Озирнувшись, ╤ван побачив свого батька Карпа Олександровича. (Як з’ясувалось п╕зн╕ше, ╤ван був у склад╕ восьмо╖ роти, а його батько – в сьом╕й). Невдовз╕ так сталося, що лава, не витримавши ворожого свинцю, залягла. Кулею снайпера з Яцуненка збило п╕лотку. Але ╤ван наказав соб╕: «Не зупинятись!». В╕н не мав на це права: прапор повинен бути попереду, кликати у б╕й. Солдати почули слова прапороносця: «За Батьк╕вщину, за Севастополь!». ╤ лави п╕днялись! Десь поруч почувся голос батька: «Синку, бий ╖х, гад╕в! Дивись т╕льки, лоба п╕д кул╕ не п╕дставляй!». В╕дпов╕сти батьку ╤ван не встиг. В той же момент поруч роз╕рвалась ворожа м╕на, ╕ важко поранений батько впав поруч з прапороносцем.
Але озиратись, ╕ тим б╕льше зупинятись, ╤вану не довелось – прапор кликав уперед! Незнайомий старший сержант прокладав йому шлях гранатами ╕ вогнем з автомата. А коли один фашист кинувся з п╕столетом на Яцуненка, той старший сержант схопився з ворогом ╕ вбив його ударом кинджала.
Б╕йц╕ продовжували атаку. Поруч третю л╕н╕ю оборони фриц╕в захопили во╖ни третього батальйону 417-о╖ стр╕лецько╖ див╕з╕╖. Трьох прапороносц╕в скосили ворож╕ кул╕. Четвертий, що п╕дхопив кумачовий стяг, дев’ятнадцятир╕чний командир кулеметно╖ роти лейтенант Василь Громов, вирвавшись вперед ╕ нав╕ть опинившись в оточенн╕, зум╕в в╕дбитись в нап╕взруйнованому окоп╕ з допомогою товариш╕в, що п╕дб╕гли, першим вийшов на вершину Сапун-гори ╕ встановив на н╕й бойовий Червоний Прапор.
Тод╕ ╤вану Яцуненку не вдалось в╕дразу вискочити на греб╕нь висоти ╕ закр╕пити на н╕й прапор разом з б╕йцями Дробяско ╕ Бабаджановим. Раптом поруч ожила подавлена щойно вогнева точка. Кулеметн╕ черги буквально косили наступаючих. Рядовий Яцуненко кинувся до доту, жбурнув в його амбразуру дв╕ гранати, ╕ т╕льки повторно знешкодивши вогневу точку, встановив над нею серед кам╕ння, складеного на заваленому бункер╕, Червоний прапор. Н╕мц╕ кинулись в атаку на прапор. За нею друга атака, третя… ╥х зустр╕чають з-за кам╕ння два см╕ливц╕. А Червоний прапор майорить над Сапун-горою в пороховому диму, мов кров тих прапороносц╕в, що не змогли донести його до вершини. В цей час зовс╕м поруч роз╕рвався снаряд, вибухова хвиля повалила прапор ╕ в╕дкинула б╕йця. Оглушений, в╕н, напружуючи останн╕ сили, п╕дняв древко ╕ закр╕пив його кам╕нням. ╤ тут, ще ближче, роз╕рвався ще один снаряд або м╕на, в╕дважного во╖на зовс╕м засипало землею ╕ оглушило кам╕нням. Багато однополчан бачили це ╕ вир╕шили, що прапороносець загинув. Згодом солдати його частини, котр╕ проб╕гали поруч, витягли з кишен╕ жетон, де були вказан╕ його пр╕звище ╕ адреса… Так в╕н потрапив до списк╕в загиблих на Сапун-гор╕. ╤вану Яцуненку тод╕ минув лише 21 р╕к...
А наступ тривав. Прапор, що майор╕в над Сапун-горою яскравим полум’ям, кликав б╕йц╕в уперед. На висоту п╕дн╕мались все нов╕ ╕ нов╕ лави п╕хоти, котили гармати. Потужне «Ура!» наростало ╕ поширювалось. Невдовз╕ ╤ван опритомн╕в. Прапори, мов величезн╕ маки, зачервон╕ли л╕воруч ╕ праворуч. До першого прапора, б╕ля якого стояв, отямившись, ╤ван Яцуненко, п╕д╕йшов командир роти. «Молодець, браток! Ти — герой!» – сказав кап╕тан. В╕н обняв ╕ розц╕лував солдата.
До повного визволення Криму залишалось п’ять д╕б. ╤ван Яцуненко продовжував хоробро битись на вулицях Севастополя, щомит╕ ризикуючи загинути. Через два дн╕, вже б╕ля мису Херсонес, ситуац╕я повторилась. ╤ван Яцуненко був важко поранений ╕ контужений. П╕сля розриву м╕ни його засипало землею. ╤ знову бойов╕ друз╕ вважали його загиблим, а в село п╕сля бо╖в п╕шла похоронка…
Незабаром п╕сля визволення Севастополя на Сапун-гор╕ з’явився скромний обел╕ск з вис╕ченими на ньому ╕менами загиблих. Серед них було ╕м’я ╤вана Карповича Яцуненка. Але в╕н залишився живий! Тяжкопоранений, непритомний, мужн╕й солдат потрапив у медсанбат сус╕дньо╖ див╕з╕╖ ╕ був евакуйований з м╕сця бою в тил. Солдат прийшов до тями в Бахчисара╖. А в шпитал╕, як це ╕нод╕ траплялось п╕д час в╕йни, неоч╕кувано знову зустр╕вся з батьком. Близько м╕сяця разом з батьком в╕н пров╕в у С╕мферопольському шпитал╕, а пот╕м л╕кувався в Запор╕жж╕.
П╕сля л╕кування батько з сином знову опинились на передов╕й. Фронтов╕ дороги провели батька ╕ сина Яцуненк╕в по вс╕й ╢вроп╕ через Румун╕ю ╕ Угорщину до Чехословаччини та Австр╕╖ ╕ Н╕меччини. ╤ван Карпович зустр╕в День Перемоги п╕д Прагою. Його батько Карпо Олександрович д╕йшов до Берл╕на. У нього все життя бол╕ло л╕ве плече, поранене на Сапун-гор╕.
Зак╕нчилась в╕йна, стих гурк╕т канонади. В р╕дний колгосп «17 партз’╖зд» кримського Присивашшя повернулись члени родини Яцуненк╕в. Середн╕й син Карпа Олександровича В╕ктор був танк╕стом, молодший Григор╕й служив на флот╕. А дочка Олександра була медсестрою партизанського загону. 1946 року демоб╕л╕зувався й ╤ван Карпович. Працював шофером ╕ механ╕затором спочатку в р╕дному колгосп╕, а пот╕м у колгосп╕ «Перше травня». Як ╕ вс╕ радянськ╕ люди, котр╕ в суворих боях в╕дстояли честь сво╓╖ земл╕, родина Яцуненк╕в у мирн╕ дн╕ з доблестю працювали на благо соц╕ал╕стично╖ Батьк╕вщини. Учасник штурму Берл╕на, голова родини Карпо Олександрович Яцуненко, став кращим тваринником колгоспу ╕мен╕ Кал╕н╕на Джанкойського району. Разом з ним працював його молодший син Григор╕й, колишн╕й червонофлотець. Дочка Мар╕я Яцуненко працювала дояркою. А Парасков╕я Антон╕вна трудилася с╕льським поштарем. Незабаром Олександра Яцуненко, колишня медсестра партизанського загону, колгоспний сад╕вник, пере╖хала на Донбас. Галина та Н╕на подалися до Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, на Далекий Сх╕д, в порт Петропавловськ-Камчатський. «╤ в прац╕ перш╕», — казали про родину Яцуненк╕в селяни. Так╕ ж в╕домост╕ надходили до Криму з Донбасу та Камчатки.
╤ван Яцуненко разом з╕ сво╓ю родиною переселився в с╕льгоспарт╕ль «Перше травня», п╕зн╕ше — колгосп «Перше травня», а пот╕м «Укра╖на» в сел╕ Просторне (до 1948 року – Новий (Н╕мецький) Шир╕н) колишнього Колайського, п╕зн╕ше — Азовського, а з 1963 року — Джанкойського району, працював там шофером. У сус╕дньому колгосп╕ трудився вод╕╓м старший брат В╕ктор, котрий у роки в╕йни був танк╕стом.
Коли ╤ван Яцуненко прийшов у колгосп «Перше травня», в автопарку було т╕льки два робочих автомоб╕л╕. Трет╕й, несправний, збирались в╕ддавати на металобрухт. «Почекайте, рано це робити, — сказав тод╕ колишн╕й фронтовик. – Машину можна в╕дремонтувати. Вона ще попрацю╓». Менш як за два тижн╕ полуторка знову була на ходу ╕ пройшла ще не один десяток тисяч к╕лометр╕в без кап╕тального ремонту. А коли колгосп отримав новеньк╕ ГАЗ-51, ╤ван Яцуненко перес╕в працювати на один з них ╕ на тому автомоб╕л╕ в╕н на╖здив б╕льше ста тисяч к╕лометр╕в без кап╕тального ремонту.
Багато односельц╕в ╤вана Яцуненка, котр╕ з ним визволяли Севастополь, поверталось до колгоспу. Був серед них ╕ колишн╕й кулеметник Василь Круглов. В╕н здивувався, коли побачив ╤вана за кермом автомоб╕ля. «Чудеса з чудес, — казав в╕н. — Я сам ставив пам’ятник героям, що поклали голови на Сапун-гор╕. ╤ напис пам’ятаю: «Тут 7 травня 1944 року б╕йцем Яцуненком ╤ваном встановлено червоний прапор». Ми ц╕ слова з дюралю робили…». Заперечувати не став: мало чого бувало в солдатському житт╕. Не раз друз╕ радили ╤вану Карповичу заявити, що в╕н живий ╕ здоровий, а той т╕льки в╕дмахувався: «Працювати треба». Тому довг╕ роки ╤вана Яцуненка вважали загиблим. Одного разу п╕онери, як╕ побували на екскурс╕╖ в Севастопол╕, прийшли до нього додому ╕ схвильовано пов╕домили, що його ╕м’я значиться на пам’ятнику серед загиблих. ╤ван Карпович вважав це помилкою або якимсь зб╕гом, але слова п╕онер╕в розтривожили ╕ запали в душу. Невдовз╕ в потяз╕ в╕н зустр╕в ще одного свого знайомого, колишнього фронтовика, ╕ той п╕дтвердив, що таке ╕м’я там д╕йсно значиться серед загиблих. А пот╕м випадково у брошур╕ про визволення Криму прочитав опис свого подвигу ╕ ще про те, що в╕н пол╕г смертю хоробрих, ╕ його ╕м’я ув╕чнено на обел╕ску.
Якось у сел╕ демонстрували чи то к╕нохрон╕ку, чи художн╕й ф╕льм, зда╓ться, з назвою «Десятий стал╕нський удар», ╕ там показали матроса, котрий п╕дн╕ма╓ прапор над Сапун-горою. ╤ називалось чи╓сь пр╕звище. ╤ тут ╤ван Карпович не витримав ╕ прямо в зал╕ закричав з м╕сця: «Неправда це! Це я встановлював прапор!». На перегляд╕ ф╕льму були присутн╕ оф╕цери з сус╕днього ав╕ац╕йного пол╕гону Джанкойського аеродрому. Зав’язалась суперечка. Односельц╕ п╕дтвердили, що це ╤ван встановлював прапор над Сапун-горою. Зампол╕т пол╕гону кудись пов╕домив про цю под╕ю. Зв╕стка, що доблесний во╖н не загинув, рознеслась дуже швидко. А ╤ван Яцуненко нарешт╕ по╖хав в Севастополь, на Сапун-гору...

В╕ктор ТУРЧИН,
кра╓знавець
м. Джанкой

(Зак╕нчення в наступному номер╕)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13223

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков