Версiя для друку Обговорити в форумi

Відлуння Майдану

Відомий німецький письменник і продюсер Крістіан Зайдель називає Україну своєю другою Батьківщиною і каже, що його серце «б’ється за Україну». Він збирає кошти для постраждалих і хоче зняти фільм про Небесну Сотню. Можливо, на його позицію вплинуло те, що дружина Крістіана — українка та й друзів на території нашої держави у нього чимало. А хіба можна не закохатися в нашу землю?
«Українських людей я завжди вважав дуже щирими, — пише німець. — Коли вперше сюди приїхав, українська земля дуже нагадувала мені Німеччину. В Україні неймовірно гарна природа, мало зачеплена впливом індустрії чи ландшафтним дизайном. У Німеччині такої незайманої природи дуже мало. Я абсолютно впевнений, що ментально, культурно та історично Україна належить до Європи».
Симпатії до нашої революції Крістіан Зайдель пояснює так:
«Чому мене так захопив Євромайдан? Останніми роками я дуже довго думав про недієздатність демократії. Я вважав її неспроможною системою. Але водночас запитував себе, що може стати альтернативою демократії? Рух Євромайдану є таким. Це процес, коли створюється надзвичайно потужна народна сила, яка може самотужки розвивати країну. Коли я вперше був на Майдані, мене дуже вразила відсутність алкоголю, чистота. Розкішні магазини та бутики на Хрещатику не були пошкоджені чи знищені. Це мене дуже вразило, і я відчував, що це — душа позитивних ідеалістичних людських якостей. Навіть під час революції в Єгипті такого не було. Євромайдан для мене — унікальний феномен всесвітнього масштабу. Це абсолютно позитивний рух людей!»
Цінними для нас є й інші думки Крістіана Зайделя:
«Донедавна люди в Європі, в Німеччині зокрема, не знали, що між російським та українським менталітетом є надзвичайно велика різниця. Розуміння глибокої прірви між Україною і Росією з’явилося зовсім недавно. В Європі побутувала думка, що Україна та Росія — братні народи...»
Або така: «Я спілкувався з учасниками «Правого сектора», і в мене не склалося враження, що це — радикальні фашисти. Це — люди, які вибрали безкомпромісний шлях задля того, щоб бути вільними...»
Ще наприкінці минулого року мені пощастило познайомитися на Майдані з лідером Всесвітнього чеченського конгресу Дені Тепсом. А нещодавно він надіслав лист підтримки:
«Вы должны знать: чеченцы всем сердцем с вами! Лично я к украинскому народу испытываю искреннюю симпатию с детства. С тех пор, как в первом классе наш старый учитель, воевавший в годы Гражданской войны на территории Украины, учил нас песне (возможно, им самим и сочинённой) про Украину. Я до этого даже не знал, что такое Украина и где она находится, но никогда не забуду припев этой песни, который звучал как гимн и как надежда: «Маршала ехийла вай Украина!». Что в переводе с чеченского языка означает — «Пусть свободной живёт наша Украина!». С тех пор я с особым трепетом воспринимаю всё, что касается украинского народа, его борьбу за независимость, богатую, но драматичную историю, и с большим наслаждением слушаю его мелодичные народные песни.
Приехав на Майдан, я воочию убедился, насколько высоки в украинском народе любовь к Родине, свободолюбие, толерантность, политическая зрелость, патриотизм, и как существенно отстают от украинцев «российские народы». Я с удовольствием вглядывался в одухотворённые, доброжелательные и, вместе с тем, решительные лица людей. Среди них я невольно, но с большой надеждой искал чеченцев и других кавказцев. Я видел представителей разных национальностей и приверженцев разных конфессий, приехавших из многих стран поддержать украинский народ в его справедливой борьбе. Мужество и героизм, проявленные украинцами при свержении коррумпированной власти, ярко продемонстрировали народам мира, как можно мирным противостоянием покончить с ненавистными режимами. Даже несмотря на то, что за ними могут стоять могущественные ядерные державы.
Я считаю, что революционные процессы, подобные украинскому «Майдану», в человеческой истории являются двигателями прогресса. Ломая изжившие социальные отношения и формы, они ускоряют темп развития и перестраивают взаимоотношения общества и государства. Выковывают новую перспективную реальность, с которой потом приходится считаться режимам многих стран. Подобное наблюдалось после Великой французской революции, прогрессивные идеи и правовые нормы которой триумфально утверждались во многих странах и на разных материках. Такие процессы очень важны — вне зависимости от того, появятся потом «Бонапарты» или нет. Безусловно, это не нравится внешним реакционным силам, которые всеми способами пытаются задушить революцию. В таких противостояниях рождается новая эпоха человечества, с новыми принципами жизни и ценностными ориентирами. Появляются соответствующие этим принципам и ценностям общенациональные лидеры, способные вывести народ на качественно более высокий уровень жизни. Поэтому неудивительно, что чеченцы, сами в очередной раз проходящие через жернова террора и навета, остро ощущают душевное состояние украинцев и поддерживают их. И не только мы — все кавказцы, весь мир полюбил Украину, всем сердцем болеет за нее, солидарен с ней. Для меня приятным открытием было то, что украинцы стойко держались в холод, героически шли с деревянными щитами против пуль. Это был знаковый период в становлении новой нации. Я вижу, что вы очень изменились. И очень надеюсь, что украинцы больше никогда не будут прежними «малороссами», с угрюмой обречённостью доживающими свой век на задворках российской империи...»
* * *
Ці теплі слова німця і чеченця про Україну можуть здатися надто високопарними. Що ж у нас, українців, такого особливого? Здається, люди як люди. Може, рейтинг нації зріс тому, що на Майдані зібралися найкращі? Схоже, що так. Частенько згадую іспанця Ніколаса Гонсалеса. Той спеціально прилетів з Мадрида, щоб здати кров для поранених бійців Самооборони та простих киян, які були на Майдані з 18 до 20 лютого цього року. Як тільки дізнався про людські жертви, так відразу й прилетів. Я стояв поряд з ним. Бачив його очі, чув його схвильовану українську мову... Хай вона була не зовсім правильна, але ж Ніколас міг би бути чудовим прикладом мовного патріотизму для таких (ніби-то «вітчизняних») діячів, як Колесніченко чи Ківалов! На моє запитання — звідки ж у нього, економіста за фахом, такі непогані знання української, — Ніколас Гонсалес відповів, що деякий час навчався у Львові. Ні, фах економіста він здобув у Іспанії — у нас же просто вивчав українську! Виявляється, не так вже й мало українофілів розкидано по Європі. Далеко не про всіх ми знаємо. Ось старенький учитель Дені Тепса провів молоді роки в Україні. З ким міг контактувати молодий чеченець в період Громадянської війни? Може, був у складі Залізної дивізії? Може, ходив на Крим з генералом Болбачаном? Може, партизанив у Холодному Яру? Цього вже ніхто не скаже... Але у мене немає сумнівів, що контактував він з українськими патріотами, бо як же інакше можна пояснити таку трепетну любов до України? Склав пісню про нашу Батьківщину своєю рідною мовою, ще й навчив своїх першачків її співати. Хай буде земля пухом цьому славному чеченському вчителю!
Виходить, що є у нас «критична маса» героїв. І саме завдяки їм нас готовий поважати світ. Як же прикро, що на кожному крутому віражі історії гинуть люди саме з цієї категорії. Як же важливо не втрачати їх, а навпаки — на прикладі наших «найкращих» виховати десятки й сотні тисяч нових патріотів.

Сергій ЛАЩЕНКО

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема "З потоку життя"