Версiя для друку Обговорити в форумi

Творчість наших читачів

Звати мене Людмила Філіпенко. Народилася 15 квітня 1949 року в с. Сохуженці Ізяславського району Хмельницької області. В сім’ї дітей було троє: моя старша сестра Ніна (вже покійна), я та брат Борис (мешкає в Тернополі). Мама все трудове життя вчителювала, батько працював бухгалтером. Батьки з дитинства привчали нас до праці, виховували любов до України. З раннього віку я чула українські народні пісні (в сім’ї всі мали слух, співали). Після закінчення середньої школи навчалася в Хмельницькому педагогічному училищі, а пізніше закінчила факультет української філології Вінницького педінституту. Вчителювала на Вінниччині та на Хмельниччині. В 1973 р. вийшла заміж, чоловікові чомусь забажалося переїхати на Донбас, тож з 1977 р. мешкаємо в Стаханові. Тут працювала у дитячих садочках вихователькою, а останніх два роки — завідувачкою. Зараз — пенсіонерка. 22 роки співала у Палаці культури, у листопаді 2012 року брала участь у передачі «Folk musik». А ще пишу вірші. Надсилаю вам деякі із них.

ТОБІ, УКРАЇНО!

Вік не давить ще на спину й плечі,
Промінь сонця ще в очах не згас,
Україно, краю наш лелечий,
Привітай, як рідна мати, нас.

Ми — твої і діти, і онуки,
Любимо безмежно всі тебе:
І твої поля, й зелені луки,
І безкрає небо голубе.

Віддамо тобі знання та силу,
Щоб засяяла зоря звитяг,
Щоб розправила свої ти крила.
Щоби майорів свободи стяг!

БАГРЯНА ОСІНЬ

Над степом — аромати трав густі,
І чується прощання журавлине,
Одягнена у шати золоті
Багряна осінь із-за моря плине.

В черлене золото берізки і дубки
Швиденько, не бариться, одягає.
Горобину й калину залюбки
Кораловим намистом прикрашає.

Пожовкле листя падає, тремтить,
Летить за вітром, в вихорі кружляє,
І чути, як десь дятел стукотить
В принишклому засмученому гаї.

В ОСІННІМ САДУ

Холодно. Згасає листопад.
Все довкола стихло й засмутилось,
Вітер килим з листя стелить в сад,
Де з тобою вперше ми зустрілись.
Ось і вишня, що цвіла для нас,
Листячко зронила та й чорніє.
А любові вогник ще не згас —
Через роки в серці він зоріє.
І хоч осінь смуток навіва,
На душі промінчик сонця світлий,
В пам’яті моїй твої слова,
Від яких весною вишня квітла.

АЙСТРИ

Розквітли айстри в мене на городі,
Рожеві, фіолетові та білі.
Зберу букет, поставлю у господі
Ці квіти, що моєму серцю милі.

Вони мені дитинство нагадали,
Такі яскраві і такі чудові!
На перше вересня я їх зривала,
Ті айстри, вирощені у любові.

Весною мама сіяла ці квіти,
І потім ціле літо їх плекала,
А восени сусідам всім і дітям
Так щиро і з душею дарувала.
Наступної весни їх знов посію
І у думках звертатимусь до мами,
Як зацвітуть, то щиро порадію,
Зірву й роздам сусідам їх так само.

КОЛИ ЦВІТЕ ЛЮБОВ

Коли цвіте любов —
 сильніше сонце гріє,
Тепліше на душі,
 весна приходить знов,
І радість наплива, і серце молодіє,
Ясніє щастя скрізь,
 коли цвіте любов.
Шумлять рясні дощі,
 і квіти розцвітають,
І соловей співа до ранньої пори.
Живеш, немов у сні,
 і крила виростають,
Коли твоя любов
 ясним вогнем горить.
Всі росяні стежки
 протоптані тобою,
І хочеться обнять
 увесь широкий світ!
Верба тобі шумить
 над тихою водою,
Коли цвіте любов,
 неначе дивоцвіт.

НАДІЯ

Вже осінній холодний вітер
Гонить листя принишклим гаєм.
Журавлі в небі сумно курличуть,
Бо прощаються з рідним краєм.
Відлітають птахи у вирій,
Щоб назад повернутись весною.
Залишають примарну надію,
Що зустрінемось й ми з тобою...
Буду жити на крилах надії,
І чекатиму знову і знову,
Що зустрінемось ми хоч у мріях,
І продовжимо щиру розмову.

РІДНІЙ МОВІ

Рідна мово, моя ти розрадо.
Ти, як мамина пісня, звучиш,
Твоє слово — чудова порада,
Як знайти вірний шлях, мене вчиш.

Я з тобою сумую й співаю,
І вірші свої перші пишу.
Я ніжнішої мови не знаю,
І визнання це в серці ношу.

Ти для мене — криниця у спрагу,
Ти звучиш, наче струни душі,
Тобі, мово, і шана, й повага
У моєму простому вірші...

Людмила ФІЛІПЕНКО
м. Стаханів, Донеччина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #18 за 30.04.2014 > Тема "Душі криниця"