"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
#20 за 16.05.2014
ДЕНЬ ПЕРЕМОГИ ╤ КРИМСЬК╤ ТАТАРИ
Пам’ять
Голова Асоц╕ац╕╖ кримськотатарських ветеран╕в в╕йни та прац╕ Нар╕ман Казенбаш в╕дзначив св╕й 84-й день народження. Коли почалася в╕йна, в╕н був школярем. Батько працював начальником крим╕нального розшуку у Бахчисара╖. Мати була сп╕вроб╕тницею райкому. «У 1941-му, коли сказали, що н╕мц╕ вже наближаються до Бахчисарая, весь склад райкому парт╕╖ мав п╕ти у л╕с, де були п╕дготовлен╕ продовольч╕ бази, землянки. Мати мала п╕ти туди. Нас, д╕тей прац╕вник╕в райкому, наказали в╕дправити по родичах, щоб н╕мц╕ не знайшли. Але я в╕дмовився залишати батьк╕в, ╕ разом з мамою п╕шов у л╕с, а пот╕м ╕ працював з нею у п╕дп╕лл╕», — згаду╓ Нар╕ман Казенбаш. 11-р╕чний Нар╕ман не просто вештався вулицями, хоча зовн╕ це так ╕ виглядало. В╕н був розв╕дником, який д╕знавався про стратег╕чн╕ плани, розташування в╕йськ ворога та отримував справжн╕ завдання. Про одне з таких ветеран розпов╕в Рад╕о «Свобода». «Н╕мц╕ почали збирати в╕йська. Севастополь у той час оборонявся, ╕ вони готували великий наступ. Нашим на Таман╕, на ╕ншому боц╕ моря, були потр╕бн╕ дан╕: де, що, ск╕льки людських ресурс╕в. Це було друге чи трет╓ серйозне завдання для мене. ╤ я к╕лька дн╕в ходив посеред н╕мц╕в в ╤нкерман╕, вивчав. Майже по-дитячому все розпитував та запам’ятовував: а ск╕льки знарядь ╕з такими стовбурами, а ск╕льки ╕з ╕ншими, ск╕льки коней з великими копитами, тобто важковоз╕в, а ск╕льки вояк╕в у румунськ╕й форм╕, а ск╕льки — у н╕мецьк╕й. Ми пов╕домляли площу в╕йськових барак╕в ╕ наш╕ вираховували: ск╕льки приблизно там може розм╕щуватися «живо╖ сили», — розпов╕да╓ ветеран. П╕сля цього йому доручили роль «гонця»: в╕домост╕ про стан ворога потр╕бно було пов╕домити «сво╖м», як╕ перебували по ╕нший б╕к моря, у Таман╕. Завдання вкрай ризиковане нав╕ть для будь-якого дорослого, адже перетинати Керченську затоку потр╕бно було п╕шки. «Я одразу ж не зрозум╕в, про що йдеться, ╕ погодився. А мен╕ сказали: ти с╕дай, не посп╕шай. Прийшли фах╕вц╕, поклали б╕ля мене дв╕ мапи: контурну — без назв, ╕ншу — з назвами. Мен╕ наказали тренуватися, адже з собою нести будь-як╕ мапи було б неможливо. В мене була дуже добра зорова пам’ять, про це у штаб╕ знали. Мен╕ поклали у торбинку дв╕ пари ж╕ночих туфель, кофту якусь. За легендою, я н╕би йшов, щоб обм╕няти це на хл╕б», — посм╕хаючись, згаду╓ Нар╕ман Казенбаш. Так само, ╕з тихою усм╕шкою в╕н розпов╕дав про те, як вноч╕ один перебирався через покриту кригою Керченську протоку на великому скат╕, тобто надут╕й камер╕ в╕д автомоб╕ля. «На всяк випадок, якщо крига проломиться, цей скат мав би мен╕ допомогти вибратися з води», — роз’ясню╓ ветеран. В╕н д╕йшов, передав всю ╕нформац╕ю ╕ за два дн╕ почалося бомбардування н╕мецького табору. «Пам’ятаю, як ми з Вовкою, хлопчиком, який теж залишився з батьками у партизанському загон╕, пост╕йно просили: дайте ╕ нам зброю, ми хочемо вбивати н╕мц╕в. Але збро╖ нам, зв╕сно, не давали, — згаду╓ в╕н. — Я пот╕м ходив ╕ дивився, як збирають т╕ла загиблих, що лишилося в╕д барак╕в. Тод╕ Василь ╤лл╕ч Чорний, ком╕сар загону, мен╕ ╕ сказав: «Бачиш, оце твоя робота. Щоб вбивати н╕мц╕в необов’язково мати зброю». Це була зима 1941 року. Вс╕ «завдання» в╕н виконував, жодного разу не потрапивши до рук н╕мц╕в. До 1944-го хлопчик разом з мамою працював у п╕дп╕лл╕. Батько вже був на фронт╕. Його родина побачила лише у 1947-му, вже у депортац╕╖. «Пам’ятаю все до др╕бниць. Вже прийшли наш╕ в╕йська, мам╕ нав╕ть виклик прислали, щоб вона повернулася на колишню роботу, в Бахчисарай. А напередодн╕, 16 травня, у сел╕ Ташке, де ми жили, раптом розбили наметове м╕стечко ╕ близько 30-40 солдат╕в з╕ збро╓ю розташувалися. Ми дуже здивувалися. У наше житло прийшов старший лейтенант з двома солдатами. ╤ зав╕в незрозум╕лу розмову: «Чому курей не р╕жете? Зараз такий час, краще ╖х пор╕зати...». Невм╕ло намагаючись приховати ╕нформац╕ю, в╕н мимовол╕ частково видав ╖╖», — ледве стриму╓ сльози Нар╕ман Казенбаш. На ранок до ╖хн╕х осель прийшли озбро╓н╕ люди ╕ на машинах в╕дправили до С╕мферополя, де завантажили у вагони, призначен╕ для перевезення худоби. «╥хали в жахливих умовах: духота в повн╕стю закритих вагонах, без ╖ж╕. У вагон╕ з хлопцями зробили в кутку туалет за ширмою, проробивши отв╕р у п╕длоз╕. По дороз╕ в нашому вагон╕ померло четверо людей. Труп ж╕нки скинули в р╕чку. Я спочатку записував ус╕ населен╕ пункти, де ми про╖жджали, ╕ назву станц╕╖, б╕ля яко╖ це сталося, але пот╕м втратив св╕й ол╕вець», — згаду╓ в╕н. За неоф╕ц╕йними даними, на фронт п╕шло 60 тисяч кримських татар, 20 тисяч з них загинуло. Ц╕ цифри для народу, чисельн╕сть якого ледве перевищувала 200 тисяч, змушують замислитися. Але переможц╕в, як╕ вижили ╕ повернулися додому, чекала не нагорода, навпаки — покарання. «Батько пройшов всю Другу св╕тову в╕йну, д╕йшов до Берл╕на. Повернувся в 1947 роц╕ в чин╕ майора у С╕мферополь, ╕ коли не знайшов нас, п╕шов до друга. Той йому все розпов╕в, батько, розлючений, п╕шов у комендатуру, став обурюватися, погрожував ╕менною збро╓ю В╕н пот╕м розпов╕дав нам, що там чули, що когось ╕з кримських татар покарали, виселили, але йому ╕ в голову не могло прийти, що виселили н╕ в чому не винних д╕тей ╕ старих. У Чирчику, в м╕л╕ц╕╖, в╕н теж висловив сво╓ обурення. Його направили в Ташкент, в спецкомендатуру, заарештували на п╕вроку, позбавили документ╕в, табельно╖ збро╖. А вся с╕м’я в╕дзначалася в комендатур╕ до 1953 року, до смерт╕ Стал╕на», — розпов╕да╓ депортований ветеран. В╕н каже, що йому дос╕ нелегко згадувати про тему депортац╕╖. «Ми були так рад╕: наш╕, наш╕! У нас ус╕х на вустах було: наш╕ прийшли! М╕сяць минув ╕ це виселення… Усе воно перекреслило. Найжорстк╕ша несправедлив╕сть. Мен╕ це важко», — з╕тха╓ Нар╕ман Казенбаш.
Надж╕╓ ФЕМ╤
На фото: голова Асоц╕ац╕╖ кримсько-татарських ветеран╕в в╕йни та прац╕ Нар╕ман Казенбаш
"Кримська Свiтлиця" > #20 за 16.05.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13299
|