Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...


ГЕРБ УКРА╥НИ: ДЕЩО З ╤СТОР╤╥
У листопад╕ 1917 року Центральна Рада проголосила Укра╖нську Народну Республ╕ку. Питання про...


«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#22 за 30.05.2014
╤СТОР╤Я З ГЕОГРАФ╤╢Ю
Михайло БРАЙЧЕВСЬКИЙ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Ця стаття професора Михайла Брайчевського була опубл╕кована в журнал╕ «Розбудова держави» № 7 за 1992 р. В╕дтод╕ минуло уже понад двадцять рок╕в, а вона не втратила сво╓╖ актуальност╕. За цей час в╕дбулося чимало зм╕н у сусп╕льно-пол╕тичному житт╕ таких ╓вропейських кра╖н, як Югослав╕я, Чехословаччина, в укра╖нському Криму… Йде боротьба за перед╕л кордон╕в на Сход╕ нашо╖ держави. Тож дуже доречними стосовно нин╕шн╕х умов видаються питання, порушен╕ в статт╕ М. Брайчевського «╤стор╕я з географ╕╓ю», котру ми й хочемо запропонувати нашим читачам.

Михайло БРАЙЧЕВСЬКИЙ
╤СТОР╤Я З ГЕОГРАФ╤╢Ю

Одн╕╓ю з найпекуч╕ших ╕ злободенних проблем сьогодн╕шньо╖ пол╕тики ╓ проблема державних кордон╕в в ╢вроп╕, зокрема — Сх╕дн╕й. Актуальн╕сть т╕╓╖ проблеми особливо п╕дкреслена розпадом Радянського Союзу ╕ крахом Рос╕йсько╖ колон╕ально╖ ╕мпер╕╖ — цього потворного монстра, що протягом багатьох стол╕ть душив ╕ грабував численн╕ народи на простор╕ в╕д Балтики до Тихого океану.
На жаль, тенденц╕╖, як╕ виявляють себе в т╕й сфер╕, не додають оптим╕зму. Скандал довкола розрекламованого в╕зиту Б. ╢льцина до Япон╕╖ переконливо показав: Рос╕я аж н╕як не в╕дмовилася в╕д ╕мперських амб╕ц╕й. Проголошення Курильських остров╕в (як╕, по сут╕, ╖й не потр╕бн╕ ╕ загосподарювати як╕ вона неспроможна) «споконв╕чно рос╕йською землею» св╕дчить, що ан╕ ╕сторичн╕ реал╕╖, ан╕ юридичн╕ засади, ан╕ елементарна пристойн╕сть не беруться до уваги, коли заходить мова про рос╕йський великодержавний мес╕ан╕зм з його претенз╕ями на св╕тове панування.
Ця проблема ма╓ свою ╕стор╕ю ╕ свою законом╕рн╕сть.
Перша св╕това в╕йна 1914-1918 рр. спричинилася до л╕кв╕дац╕╖ чотирьох великих ╕мпер╕й на сход╕ ╢вропи: Рос╕йсько╖, Пруссько╖, Австро-Угорсько╖ та Турецько╖. Версальська угода кардинально перетасувала кордони в Сх╕дн╕й ╢вроп╕. Була створена система л╕м╕троф╕в — малих держав, формально незалежних, а по сут╕ мар╕онеткових. То був так званий «сан╕тарний кордон» м╕ж кап╕тал╕стичним Заходом та Радянською Рос╕╓ю.
Св╕това революц╕я, на яку спод╕валося ╕ на яку розраховувало б╕льшовицьке кер╕вництво, забарилася; отож доводилося покладатися на власн╕ сили. Утворення СРСР в грудн╕ 1922 р. означало в╕дродження Рос╕йсько╖ ╕мпер╕╖, хоча й з деякими поправками: Ф╕нлянд╕я, Прибалт╕йськ╕ кра╖ни (Литва, Латв╕я, Естон╕я), Польща здобули незалежн╕сть.
Версальська система становила дивовижну картину — на перший погляд фантастично безглузду, але в д╕йсност╕ глибоко продуману ╕ по-сво╓му лог╕чну. Народи буквально р╕зали по живому: з’╓днували те, що з’╓днанню не п╕ддавалося, краяли те, що повинно було залишатися ц╕лим. Це було гранд╕озне нацьковування одних народ╕в на ╕нш╕ за принципом: «роз’╓днуй ╕ володарюй».
Сво╓р╕дним «запов╕дником» ряду великих ╕ малих народ╕в була Югослав╕я, до складу яко╖ потрапили Серб╕я, Хорват╕я, Словен╕я, Босн╕я та Герцеговина, Чорногор╕я, частина Македон╕╖. А також — область Косова, заселена албанцями. Для чого було краяти той неслов’янський мусульманський народ, який одержав свою нац╕ональну державн╕сть в рамках незалежно╖ Албан╕╖? Що перешкоджало включити Косово до складу т╕╓╖ держави?
 «Житт╓в╕сть» югославського конгломерата найяскрав╕шим чином демонстру╓ться в наш╕ дн╕; з’явився нав╕ть сумний терм╕н «югославський вар╕ант» або «югославська модель», який навряд чи здатний т╕шити населення, що стало жертвою того вар╕анту ╕ т╕╓╖ модел╕.
 Але п╕демо дал╕. Для чого було об’╓днувати в одн╕й держав╕ Чех╕ю та Словаччину? Для того, аби зайвий раз стикнути лобами дв╕ нац╕╖, що й поза тим силою багатов╕ково╖ тенденц╕╖ перебували в стан╕ глибоко╖ ворожнеч╕? Але й цього не досить: до складу новонароджено╖ Чехословаччини прист╕бнули Судетську область з переважно н╕мецьким населенням, шматок Угорщини з м╕стом Кодциц╕, частину укра╖нського Закарпаття. А Морав╕я зникла з ╓вропейсько╖ мапи.
Ще потворн╕ше виглядала «Роман╕я Маре» (Велика Румун╕я), що становила собою класичний приклад лоскутно╖ монарх╕╖. До ╖╖ складу дивним чином були включен╕ дв╕ третини Молдав╕╖, угорська Транс╕льван╕я, болгарська До-бруджа, укра╖нська Буковина й Пониззя Дунаю. Якщо вилучити ц╕ земл╕, то в╕д «Велико╖ Румун╕╖» лишиться невелика округа — колишня Волощина (Мунтен╕я та Олтен╕я) з м╕стами Букурешт╕ та По╓шт╕.
До складу Польщ╕ за Ризьким миром 1920 р. потрапила Зах╕дна Укра╖на та Б╕лорусь, частина н╕мецько╖ С╕лез╕╖ та Померан╕╖ (Помор’я). До того ж в 1920 р. Польща збройною рукою загарбала В╕денську обл. (Сх╕дна Литва). Неперевершеним «шедевром» велемудро╖ пол╕тики став так званий Польський коридор, що розкраяв Н╕меччину, в╕докремивши Сх╕дну Прусс╕ю в╕д основно╖ частини райху.
Можна зрозум╕ти прагнення Польщ╕ мати вих╕д до моря. Можна визнати його коли не вповн╕ законним, то принаймн╕ об╜рунтованим. Для задоволення цих претенз╕й ╕снувало два вар╕анти: можна було вивести той коридор поруч з в╕льним м╕стом Данц╕гом (Гданськом) або поруч з литовським Мемелем (Клайпедою). Перший вар╕ант реально перер╕зав Н╕меччину в кордонах, визначених 1918 року, другий — дозволяв уникнути цього. Всупереч здоровому глузду була обрана друга ╕дея.
Для чого було припасовувати до Румун╕╖ Добруджу, коли поруч утверджувалася незалежна Болгарська держава, або Транс╕льван╕ю впритул до суверенно╖ Угорщини? Для чого було д╕лити Молдав╕ю м╕ж Румун╕╓ю та СРСР, зам╕сть того, щоб утворити ╓дину Молдавську республ╕ку? Для чого було розбивати Македон╕ю, прир╕каючи ╖╖ на в╕чний конфл╕кт м╕ж Болгар╕╓ю, Югослав╕╓ю та Грец╕╓ю? Чи розум╕ли творц╕ Версальсько╖ системи, що, передаючи Охриду Югослав╕╖, вони завдавали Болгар╕╖ не лише територ╕альних втрат, а глибоко травмували душу болгарського народу. Адже Охрида — ╕сторичний центр нац╕онально╖ болгарсько╖ культури, пов’язаний з ╕менами Кирила й Метод╕я, Климента Охридського та ╕нших визначних просв╕тител╕в.
Чи можна думати, що Ж. Клемансо, Д. Ллойд-Джордж та В. В╕льсон, розробляючи Версальську угоду, не в╕дали, що творили? Прекрасно в╕дали. Б╕льше того, саме тут прихований головний сенс ╕ головна мета т╕╓╖ системи. Сх╕дну ╢вропу перетворили на д╕жку з порохом, ладну вибухнути в перший-л╕пший момент. ╤ треба визнати, задуманий план було зд╕йснено ген╕ально.
Для кожно╖ неупереджено╖ людини з нормальною псих╕кою очевидно, що Версальська система не може бути в╕чною ╕ в принцип╕ потребу╓ ретельно╖ рев╕з╕╖. Зам╕сть не╖ ма╓ з’явитися с╕м’я незалежних нац╕ональних держав, якщо ми визна╓мо р╕вноправн╕сть ус╕х нац╕й — великих ╕ малих.
Багатонац╕ональн╕ держави ╓ величезним злом; вони так чи ╕накше приходять до панування яко╖сь одн╕╓╖ нац╕╖ (метропол╕╖) над ╕ншими, як це й бачимо у версальськ╕й Сх╕дн╕й ╢вроп╕.
Попри декларативно проголошену р╕вн╕сть вс╕х народ╕в, що ув╕йшли до складу СРСР, рос╕йська нац╕я поставила себе над рештою етн╕чних утворень, зд╕йснюючи де-факто великодержавницьку пол╕тику гноблення та пограбування. В Югослав╕╖ аналог╕чну роль узурпували серби. В Чехословаччин╕ — чехи. Так бува╓ всюди, де п╕д одним пол╕тичним дахом опиняються р╕зн╕ нац╕ональн╕ групи.
Але попри вс╕ ц╕ м╕ркування Версальська система була збережена ╕ п╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни 1939-1945 рр. — принаймн╕ в сво╖й основ╕. Залишилася Югослав╕я; продовжувала ╕снувати «Велика Румун╕я»; збереглася Чехословаччина. Ситуац╕я в Польщ╕ загострилася внасл╕док передач╕ ╖й ще частини земель в С╕лез╕╖ та Помор’╖. Радянський Союз придбав укра╖нське Закарпаття на п╕вдн╕ та Сх╕дну Прусс╕ю на п╕вноч╕.
Отже, порохова д╕жка продовжу╓ ╕снувати ╕ залякувати нас примарою збройних конфл╕кт╕в, що загрожують набрати глобального характеру та масштабу. Ситуац╕я заплутана ╕ потребу╓ серйозно╖ критично╖ вив╕рки.
Глибоко хибним ╓ розхоже твердження, що республ╕ки колишнього Радянського Союзу поодинц╕ не здужають вижити ╕ вимагають нового об’╓днання. Посилаються на те, що в наш час н╕би ╕сторичний розвиток ╕де в напрямку ╕нтеграц╕╖ — злучення народ╕в у певних пол╕тичних структурах. Як приклад називають ╢вропейське сп╕втовариство, що визна╓ться за еталон т╕╓╖ ╕нтеграц╕╖.
В д╕йсност╕ якраз навпаки. XX ст. (всупереч прогнозуванням К. Маркса та Ф. Енгельса) мина╓ п╕д знаком нац╕онально-визвольно╖ боротьби, краху великих ╕мпер╕й та переможного утвердження незалежних держав. Вс╕ спроби пол╕тично╖ ╕нтеграц╕╖ незм╕нно завершуються провалом.
П╕сля Друго╖ св╕тово╖ в╕йни, наприклад, виникло об’╓днання Н╕дерланд╕в, Бельг╕╖ та Люксембургу. З цього н╕чого доброго не вийшло. Де той нещасний Бен╕люкс тепер? Що в╕д нього лишилося? Зараз мало хто й пам’ята╓ про цей вельми показовий експеримент.
У п’ятдесятих роках виникла ОАР — Об’╓днана Арабська Республ╕ка. ╥╖ започатковано злукою ╢гипту та Сир╕╖, але малося на уваз╕, що в м╕ру розвитку й розширення «╕сламсько╖ революц╕╖» до того союзу (явно скоп╕йованого з досв╕ду СРСР) будуть при╓днуватися ╕нш╕ арабськ╕ (та й не т╕льки арабськ╕) кра╖ни. Що з того вийшло? Крах на першому ж кроц╕. Коли в╕дбувся революц╕йний переворот в ╤раку, його л╕дер Касем (який на в╕дм╕ну в╕д нин╕шнього Гусейна дотримувався прогресивно╖ ор╕╓нтац╕╖) р╕шуче в╕дмовився вступити до ОАР, завдяки чому цей випадок великодержавницько╖ пол╕тики Насера благополучно спочив у Боз╕.
Ця тенденц╕я продовжу╓ д╕яти ╕ в наш час. Св╕дченням того ╓ величезн╕ труднощ╕, як╕ чатують на шляху ╢вропейсько╖ сп╕вдружност╕, зокрема оп╕р, який зустр╕чають маастр╕хтськ╕ домовленост╕ (референдум у Франц╕╖ не з╕брав нав╕ть повного п’ятдесят одного в╕дсотка голос╕в); спроби утворити «╓диний ф╕нансовий прост╕р» ╕ запровадити сп╕льну грошову одиницю (екю).
Звичайно, ╕золяц╕он╕зм — перспектива не дуже приваблива. Жодна кра╖на не зможе нормально розвиватися, не вступаючи в безпосередн╕ стосунки — економ╕чн╕, пол╕тичн╕, культурн╕ тощо. Радянсько-компарт╕йна влада протягом семи десятил╕ть тримала Укра╖ну (як ╕ вс╕ ╕нш╕ радянськ╕ республ╕ки) в найжахлив╕ших формах ╕золяц╕╖; лише тепер, з утвердженням незалежност╕, наша кра╖на здобула нарешт╕ шанс вийти з того становища.
Але ╕деолог╕чна догма лишилася. ╤ зараз багато ╕деолог╕в визнають лише дв╕ полярн╕ концепц╕╖: або суверенн╕ республ╕ки, що зв╕льнилися в╕д радянсько╖ зверхност╕, утворять нову федерац╕ю на кшталт л╕кв╕дованого Союзу, або вони потраплять до ново╖ форми б╕льшовицького ╕золяц╕он╕зму.
Цей парадокс ╓ глибоко законом╕рним. Справд╕, об’╓днуючись з якоюсь одн╕╓ю групою кра╖н, та чи ╕нша держава зм╕цню╓ ╕ поширю╓ зв’язки з╕ сво╖ми партнерами. Але зворотньою стороною процесу ╓ в╕ддалення ╕ послаблення аналог╕чних зв’язк╕в з рештою народ╕в св╕ту. Саме так ╕ сталося в Радянському Союз╕. Кожна республ╕ка була мертвою хваткою прип’ята до Москви ╕ зал╕зною зав╕сою в╕дмежована в╕д п’яти шостих земно╖ кул╕. Страшн╕шого ╕золяц╕он╕зму, ан╕ж той, що гарантував СРСР, а нин╕ об╕ця╓ безперспективна Сп╕вдружн╕сть незалежних держав (СНД), важко соб╕ й уявити. ╤ те, що Укра╖на за радянських час╕в мусила ╕нтенсиф╕кувати зв’язки не з Франц╕╓ю, Англ╕╓ю, США та ╕ншими розвинутими кра╖нами, а з Киргиз╕╓ю чи Таджикистаном, фатально в╕дбилося на ╖╖ соц╕ально-економ╕чному розвитку, а в╕дтак ╕ у сфер╕ духовного життя. Насл╕дки т╕╓╖ «╕нтеграц╕╖» ╕ сьогодн╕ даються взнаки. Р╕зн╕ за етн╕чною основою, ╕сторичними традиц╕ями, господарчими потенц╕ями, за р╕внем соц╕ального розвитку, духовними потребами ╕ т.д. народи грубою силою заганяли в одне сп╕льне ст╕йло. Ор╕╓нтац╕я на стосунки з в╕дсталими кра╖нами н╕ до чого позитивного привести не могла.
Гельс╕нська нарада з питань ╓вропейсько╖ безпеки 1975 р. сформулювала принцип непорушност╕ сучасних кордон╕в, якому, однак, можна протиставити принцип тотального перегляду границь, зокрема л╕кв╕дац╕╖ Версальсько╖ системи (про що вже говорилося вище). Це завдання передбача╓ не лише рух за нац╕ональне визволення народ╕в, що й дос╕ перебувають у склад╕ багатонац╕ональних ╕мпер╕й (словак╕в, хорват╕в, словенц╕в, босняк╕в, македонц╕в тощо), а й повернення народам ╖хн╕х земель, що потрапили п╕д чужоземне панування: Транс╕льван╕╖ — угорцям, Добрудж╕ — болгарам, Косова — албанцям ╕ т.д.
Цього вимага╓ не лише ╕сторична справедлив╕сть, а й ц╕лком проза╖чн╕ ╕нтереси загальнолюдського поступу у вс╕х сферах сусп╕льного життя. Ми бачимо нин╕, до яких колосальних людських та матер╕альних втрат призводять м╕жнац╕ональн╕ конфл╕кти. Уникнути ╖х ╓ лише один спос╕б — л╕кв╕дац╕я багатонац╕ональних ╕мпер╕й (великих, як СРСР чи Китай, ╕ малих на кшталт Румун╕╖ чи Югослав╕╖), нац╕онально-державна дез╕нтеграц╕я. Здобуття ус╕ма народами (великими ╕ малими) незалежност╕ в рамках справедливих (не на словах, а на д╕л╕) державних кордон╕в.
Неминуч╕сть т╕╓╖ перспективи, повторю╓мо, не виклика╓ сумн╕ву. Але такою ж безсумн╕вною ╕стиною ╓ й те, що проблема та не на час╕. ╢вропа не готова до такого перегляду. ╤ це справедливо не лише щодо Сх╕дно╖ ╢вропи, а й усього континенту. Бо ╕ зах╕дн╕ кра╖ни в переважн╕й б╕льшост╕ ╓ багатонац╕ональними. Отож ╕сну╓ проблема Провансу, Норманд╕╖, Бретан╕, Ельзасу, Лотар╕нг╕╖ у Франц╕╖, Шотланд╕╖, Ольстеру, Уельсу в Англ╕╖, Каталон╕╖, кра╖ни баск╕в в ╤спан╕╖ ╕ т.д. ╤ под╕╖ в П╕вн╕чн╕й ╤рланд╕╖ переконливо св╕дчать: в цив╕л╕зованих кра╖нах теж м╕жнац╕ональн╕ чвари можуть породжувати тотальн╕ конфл╕кти — не зг╕рш Карабаху, Осет╕╖, Абхаз╕╖ чи Таджикистану.
Отже, якби перегляд кордон╕в розпочався, то неминуче спричинив би хаос, всесв╕тню конфронтац╕ю, боротьбу вс╕х проти вс╕х. А дал╕ — Третю св╕тову в╕йну, яка стала б останньою в ╕стор╕╖ людства. Гр╕зний приклад Наддн╕стрянщини та Югослав╕╖ (що розпочався саме з перегляду кордон╕в) ма╓ служити пересторогою для надто гарячих гол╕в.
Тому Гельс╕нська нарада виявила величезну мудр╕сть, висунувши принцип недоторканност╕ сучасних кордон╕в, ╕ закиди до його порушення (нехай би в порядку винятку) не можна трактувати ╕накше, як злочин проти людства.
Розпад Радянського Союзу був справд╕ поворотним моментом у розвитку не лише Сх╕дно╖ ╢вропи, а усього св╕ту. Ця под╕я справила на наших сучасник╕в величезне враження. На одних — гостро негативне, можна сказати, траг╕чне. З р╕зних бок╕в лунають ламентац╕╖ з приводу загибел╕ велико╖ держави, звинувачення М. Горбачова та його команди у зд╕йсненн╕ пол╕тики, що призвела до того розвалу, — хоча сам Горбачов робив усе можливе для врятування ╕мпер╕╖, а укладання нового «Союзного договору», можна сказати, було його ╕де╓ю ф╕кс.
На ╕нших — враження позитивно-оптим╕стичне. Усв╕домлюючи зоконом╕рн╕сть ╕ неминуч╕сть краху комун╕стично╖ ╕деолог╕╖ та пол╕тичного вт╕лення, вони, однак, ладн╕ оплакувати розвал могутньо╖ держави, яку н╕бито поважали в усьому св╕т╕ ╕ з якою мусили рахуватися вс╕ ╕нш╕ держави, незалежно в╕д ╖хн╕х розм╕р╕в ╕ пол╕тично╖ ор╕╓нтац╕╖.
 Вс╕ ц╕ ремствування рос╕йських великодержавник╕в не викликають ан╕ сп╕вчуття, ан╕ симпат╕й, ан╕ скорботи. Величезна ╕мпер╕я-монстр зникла з земно╖ поверхн╕, полишивши нащадка й купу см╕ття. ╤мпер╕я розвалилася, бо виявилася нежитт╓здатною ╕ протягом семи десятил╕ть свого ╕снування поступово, але несхибно просувалася до свого краху. Весь той час вона трималася за рахунок брутального насильства, терору, репрес╕й, ╖╖ не поважали, а боялися, називаючи «╕мпер╕╓ю зла». А страх ╕ насильство в пол╕тиц╕ н╕коли не забезпечують ан╕ процв╕тання, ан╕ поваги ╕ захоплення сучасник╕в. ╤ пишатися тим, що тебе бояться, навряд чи доц╕льно.
Зникнення радянсько╖ ╕мпер╕╖, отже, ╓ величезним благом для людства, ╕ заперечувати це можуть лише т╕, хто втратив (а може, й н╕коли не мав) в╕дчуття ╕сторичного поступу, розум╕ння його законом╕рностей. Т╕льки цим можна пояснити заклики до в╕дродження союзу — як не старого ╕ збанкрут╕лого СРСР, то хоча б його сурогата на кшталт щойно створеного СНД.
Розмови, звичайно, справа проблематична; язик, як в╕домо, к╕сток не ма╓, а мр╕яти можна про що завгодно, хоча б ╕ про допомогу ╕нопланетян. Серйозна пол╕тика до цього не ма╓ жодного стосунку. Але занепокою╓ ╕нше: те, що в кра╖нах колишнього СРСР ╕снують досить потужн╕ реакц╕йн╕ сили — ╕ прокомун╕стично╖, ╕ антикомун╕стично╖ ор╕╓нтац╕╖. Поки що ╖х незначна менш╕сть, але к╕льк╕сть весь час зроста╓, що п╕д╕гр╕ва╓ться недолугою економ╕чною пол╕тикою республ╕канських уряд╕в, упертим зниженням житт╓вого р╕вня, ознаками розбрату в сфер╕ пол╕тичних кол╕з╕й. На сво╖х знаменах вони ц╕лком св╕домо ╕ в╕дверто пишуть гасло реан╕мац╕╖ наскр╕зь прогнило╖ та скомпрометовано╖ в очах св╕тово╖ громадськост╕ структури.

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #22 за 30.05.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13373

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков