Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Василь ╤льницький, ╕сторик, досл╕дник ОУН-УПА: НА ПУБЛ╤ЧНУ СТРАТУ УКРА╥НСЬКИХ П╤ДП╤ЛЬНИК╤В РАДЯНСЬК╤ СИЛОВИКИ ЗГАНЯЛИ СТАРШОКЛАСНИК╤В
знайомтесь: ╕нтел╕гентна, легка в сп╕лкуванн╕, симпатична ╕ розумна молода людина, яка глибоко...


ГЕРБ УКРА╥НИ: ДЕЩО З ╤СТОР╤╥
У листопад╕ 1917 року Центральна Рада проголосила Укра╖нську Народну Республ╕ку. Питання про...


«╤ ОЖИВУ, ╤ ДУШУ В╤ЛЬНУ НА ВОЛЮ ╤З ДОМОВИНИ ВОЗЗОВУ»
Б╕льшост╕ народ╕в властивий - в т╕й чи ╕нш╕й форм╕ - культ предк╕в як основа пам'ят╕ роду й...


ВИЗВОЛЕННЯ ДОНБАСУ ╤ КРИМУ СТО РОК╤В ТОМУ
Нещодавно в Ки╓в╕ вийшла друком книга ╕сторика Серг╕я Коваленка «Пох╕д запорожц╕в на Донбас...


П╤ДЗЕМНИЙ БАТУРИН: МАЗЕПИНСЬК╤ ВАЛИ ТА СХОДИ В ТА╢МНИЦЮ
Археологи досл╕джують «глибинну» ╕стор╕ю Гетьмансько╖ столиц╕




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#23 за 06.06.2014
╤СТОР╤Я З ГЕОГРАФ╤╢Ю
Михайло БРАЙЧЕВСЬКИЙ

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Ця стаття професора Михайла Брайчевського була опубл╕кована в журнал╕ «Розбудова держави» № 7 за 1992 р. В╕дтод╕ минуло уже понад двадцять рок╕в, а вона не втратила сво╓╖ актуальност╕. За цей час в╕дбулося чимало зм╕н у сусп╕льно-пол╕тичному житт╕ таких ╓вропейських кра╖н, як Югослав╕я, Чехословаччина, в укра╖нському Криму… Йде боротьба за перед╕л кордон╕в на Сход╕ нашо╖ держави. Тож дуже доречними стосовно нин╕шн╕х умов видаються питання, порушен╕ в статт╕ М. Брайчевського «╤стор╕я з географ╕╓ю», котру ми й хочемо запропонувати нашим читачам.

(Зак╕нчення. Поч. у № 22)

З числа проблем, як╕ виникають у зв’язку з розвалом СРСР, територ╕альна ╓ найб╕льш складною ╕ найб╕льш небезпечною. В╕дчайдушн╕ волання з приводу перегляду кордон╕в лунають то тут, то там, ╕ т╕, хто до них вда╓ться, не усв╕домлюють, з яким вогнем вони граються. Вони уповають на омони й бетеери, спод╕ваючись грубою силою задушити нац╕онально-визвольну боротьбу, забуваючи, що ця боротьба не п╕двладна прим╕тивн╕й схем╕, а елементарна арифметика тут втрача╓ силу. Часи канонерок давно минули.
 Здавалося б, так╕ прецеденти, як Алжир, В’╓тнам, Афган╕стан, мусили б прохолодити надто заповзятливих пол╕тикан╕в. Ми бачили, як озбро╓н╕ до зуб╕в найсучасн╕шою збро╓ю ╕мпер╕ал╕сти (Франц╕я, США, СРСР) виявилися безсилими проти народного ентуз╕азму. Та й сумний досв╕д Карабаху мав би стати повчальним уроком.
Почина╓ться, як ╕ завжди, з малого. Аби покарати непок╕рливу Литву, що надумала вийти з Радянського Союзу, б╕лоруське кер╕вництво (звичайно, за намовою Московського центру) заявило територ╕альн╕ претенз╕╖ на к╕лька с╕л ╕ хутор╕в, що в 1940 р. з м╕ркувань житт╓во╖ практики були перенесен╕ з╕ складу Б╕лорус╕ до складу Литви. То був би звичайн╕с╕нький курйоз, але курйоз надто небезпечний. У в╕дпов╕дь Литва могла б запровадити повернення ╖й не до пор╕вняння б╕льших територ╕й — першу литовську столицю Новогрудок, м╕ста Крево, Ошмяни та ╕н.
Дал╕ — г╕рше. Велике враження на св╕тову громадськ╕сть справили неспод╕ван╕ заяви рос╕йського кер╕вництва (Б. ╢льцин, О. Руцькой, А. Собчак та ╕н.) про територ╕альн╕ претенз╕╖ РРФСР до Укра╖ни, якщо вона наважиться вийти з-п╕д влади Москви. Ц╕ заяви, народжен╕ в запален╕й уяв╕ деяких пол╕тик╕в, виглядають ц╕лковитою фантастикою. Ан╕ Донбас, ан╕ Харк╕в, ан╕ Одеса н╕коли рос╕йськими не були ╕, спод╕ва╓мося, н╕коли не будуть. Жодних прав — ан╕ юридичних, ан╕ ╕сторичних, ан╕ моральних — на ц╕ рег╕они Рос╕йська Федерац╕я (РФ) не ма╓. ╤ команд╕ ╢льцина сл╕д виважити повною м╕рою реальн╕ перспективи, що вимальовуються для рос╕йського народу не дуже привабливо. Адже й в╕д Рос╕╖ можна забажати територ╕альних поступок, причому досить сол╕дних.
Укра╖на проти негайного перегляду кордон╕в ╕ р╕шуче п╕дтриму╓ Гельс╕нську угоду. Але якщо би справд╕ хтось виступив з под╕бними вимогами, то й наша республ╕ка висуне сво╖ просторов╕ претенз╕╖, на в╕дм╕ну в╕д рос╕йських, ц╕лком об╜рунтован╕. В цьому в╕дношенн╕ у наших сус╕д╕в не повинно бути жодних ╕люз╕й. На той випадок РФ довелося б розлучитися ╕з Стародубщиною, з частиною Курсько╖, Воронезько╖, Б╓лгородсько╖ обл., а головне — з Кубанню.
Укра╖на протягом сво╓╖ драматично╖ ╕стор╕╖ н╕коли не прагнула панувати над ╕ншими народами ╕ над чужими краями. Ки╖вська Русь, чия державна територ╕я виходила за етн╕чн╕ рамки Укра╖ни-Рус╕, становила собою федерац╕ю, в межах яко╖ ╕ Полоцьке (б╕лоруське), ╕ Суздальське (рос╕йське) княз╕вства користувалися автономними правами. Вих╕д П╕вн╕чно-Сх╕дно╖ Рус╕ у друг╕й половин╕ XII ст. з-п╕д влади Ки╓ва не зустр╕в серйозного опору.
╤ нин╕ Укра╖на (чи не ╓дина сх╕дно╓вропейська держава) не ма╓ у сво╓му склад╕ чужих земель. У наш╕й республ╕ц╕ благополучно живуть представники численних етн╕чних груп, але в жодному район╕ жодна етн╕чна ╓дн╕сть не склада╓ демограф╕чно╖ б╕льшост╕. ╢диний виняток — Крим, де укра╖нц╕ становлять статистичну менш╕сть, ╕ де б╕льшост╕ взагал╕ нема╓, завдяки надзвичайн╕й розма╖тост╕ етн╕чного складу. Тут черезполосно живуть рос╕яни, укра╖нц╕ (значна частина яких штучно зрос╕йщена ╕ оф╕ц╕йно вважа╓ться рос╕янами), татари, н╕мц╕, греки, кара╖ми, в╕рмени, ╓вре╖ ╕ т.д. Отож Крим становить особливу проблему, що добре усв╕домлено укра╖нським кер╕вництвом, яке надало Криму статус автономно╖ республ╕ки.
Таким чином, у склад╕ Укра╖ни в╕дсутн╕ рег╕они, як╕ мали б п╕дстави претендувати на вих╕д чи передачу ╖х до складу ╕нших держав. Але по всьому периметру республ╕ки стика╓мося з фактом, що безумовно укра╖нськ╕ територ╕╖ з незрозум╕лих причин ще й дос╕ перебувають п╕д юрисдикц╕╓ю ╕ноземних держав.
Укра╖ну, грубо кажучи, обкарнали з ус╕х бок╕в. Про Рос╕ю вже сказано вище. Берестя, П╕нськ, Тур╕в, Мозир — споконв╕ку укра╖нськ╕ м╕ста сьогодн╕ перебувають у склад╕ Б╕лорус╕. Чому? Польща захопила Холмщину, Замостя, Зах╕дну Галичину з м╕стами Перемишлем, Сянком, Ярославом, Ряшевим та ╕н. Чехословаччина утриму╓ укра╖нську Пряш╕вщину, Румун╕я — П╕вденну Буковину з давньоруською Сучавою.
Б╕льше того, надто спритн╕ сус╕ди ще плекають над╕╖ на подальше розширення сво╖х волод╕нь за рахунок розчленування нашо╖ республ╕ки. Так, Рос╕я мр╕╓ про П╕вдень з Одесою, Донбас, Харк╕в. Польщ╕ дуже хочеться мати Льв╕в та ╕нш╕ зах╕дноукра╖нськ╕ м╕ста. Бо, як заявив один з авторитетних польських д╕яч╕в, неможливо зрозум╕ти ╕стор╕ю польсько╖ культури без цього. Чехословаччина, яка сама сто╖ть на меж╕ розвалу, прагне до «повернення» Закарпаття. Румун╕╖ дуже подобаються Черн╕вц╕, Б╕лгород-Дн╕стровський, ╤зма╖л, а ще б╕льше — Трансн╕стр╕я з центром в Одес╕. Б╕дна Одеса! Хто ╖╖ т╕льки не любить...
Якою м╕рою ц╕ претенз╕╖ об╜рунтован╕ ╕ наск╕льки серйозно╖ потребують уваги? Вважа╓мо, що жодно╖. Аргумент «повернення» (а ╕нших поки що не ╕сну╓) ма╓ бути р╕шуче заперечений ╕ в╕дкинутий. Те, що якась територ╕я колись перебувала п╕д чи╓юсь ╕мпер╕ал╕стичною п’ятою, аж н╕як не може слугувати виправданням нео╕мпер╕ал╕стичних заз╕хань сьогодн╕. Те, що Польща протягом майже п╕втисячол╕ття гнобила Галичину ╕ Зах╕дну Волинь, не резон для в╕дновлення того панування в наш час. Те, що Буковина, захоплена Молдав╕╓ю в XIV ст., повернулася до складу Укра╖ни лише 1940 року, аж н╕як не може виправдати сьогодн╕шн╕х заз╕хань на ╖╖ пол╕тичний статус.
Модним жупелом стало посилання на пакт Молотова-Р╕ббентропа, укладений СРСР з г╕тлер╕вською Н╕меччиною в 1939 р. Ця угода (точн╕ше, не сам догов╕р, а та╓мний протокол, доданий до цього), справд╕, явля╓ собою ганебний акт, засуджений людством. Нин╕ в╕н дезавуйований ╕ позбавлений юридично╖ сили. Але це не значить, що вс╕ його настанови ╓ злочинними ╕ втратили сенс, а Сх╕дна ╢вропа ма╓ автоматично повернутися до стану на 1939 р., тобто до не менш розб╕йницько╖ Версальсько╖ системи. Це стосу╓ться ╕ проблеми при╓днання деяких укра╖нських земель до тогочасно╖ УРСР. Посилатися на пакт 1939 р. в такому контекст╕ ╕ не в╕рно, ╕ не морально.
Х╕ба Галичина ╕ Волинь стали укра╖нськими лише з вол╕ Молотова ╕ Р╕ббентропа? Н╕, вони були укра╖нськими з незапам’ятних час╕в ╕ т╕льки в XIV ст. потрапили в становище загарбаних земель. Нин╕ польськ╕ нац╕онал╕сти прагнуть повернути до складу Польщ╕ Льв╕в ╕ Терноп╕ль. А чи не доведеться ╖м в такому випадку в╕ддати н╕мцям Брес-лау (Вроцлав) ╕ Алленштейн (Ольштин)? Адже на момент укладання радянсько-н╕мецького пакту ц╕ м╕ста перебували у склад╕ фашистського райху. Х╕ба Черн╕вц╕ та Б╕лгород-Дн╕стровський стали укра╖нськими т╕льки вл╕тку 1940 року? Х╕ба Закарпаття внасл╕док мюнхенського арб╕тражу зм╕нило сво╓ етн╕чне обличчя?
Але на тому справа не к╕нча╓ться. П╕сля 1940 р. були Ялтинська та Потсдамська конференц╕╖; були паризьк╕ переговори 1946 р. ╕ мирн╕ угоди з нашими сус╕дами, серед яких бачимо ╕ колишн╕х ворог╕в — гнобител╕в укра╖нського народу, ╕ колишн╕х сп╕льник╕в по антиг╕тлер╕вськ╕й коал╕ц╕╖. ╤ якщо Угорщина, Румун╕я, Болгар╕я, Ф╕нлянд╕я в ход╕ Друго╖ св╕тово╖ в╕йни воювали проти нас, то Польща, Чехословаччина ╕ Югослав╕я виступали поряд з Англ╕╓ю, Франц╕╓ю, США в рол╕ союзник╕в. То чи не пора вже забути про той жупел ╕ повернутися до реально╖ геопол╕тично╖ ситуац╕╖?
А вона, ця ситуац╕я, вигляда╓ дуже небезпечною та двосторонньо гострою. Укра╖на може виступити (╕ за певних обставин, мабуть, виступить) з╕ сво╖ми територ╕альними контрпретенз╕ями практично до вс╕х сво╖х сус╕д╕в, що, як сказано, утримують в сво╖х кордонах т╕ або ╕нш╕ укра╖нськ╕ земл╕. Насамперед — до Рос╕йсько╖ Федерац╕╖, про що також була вже мова.
 Коли Польща зажада╓ зах╕дноукра╖нськ╕ област╕, що до 1939 р. перебували п╕д ╖╖ зверхн╕стю, то Укра╖на претендуватиме на Перемишль, Сянок, Ряш╕в, Ярослав, Холм, Замостя. ╤ Крак╕в стане прикордонним м╕стом. ╤ становище поглибиться, коли Н╕меччина вимагатиме повернення С╕лез╕╖ та Померан╕╖.
Якщо Чехословаччина заз╕хатиме на Закарпаття, то Укра╖на матиме вс╕ п╕дстави вимагати Пряш╕в та П╕щану. Якщо Румун╕я зажада╓ П╕вн╕чну Буковину (не говоримо вже про Трансн╕стр╕ю), то Укра╖на у в╕дпов╕дь може порушити питання про при╓днання до не╖ П╕вденно╖ Буковини ╕ т.д. ╤ яку перспективу матимемо внасл╕док ус╕х таких суперечок, вза╓мних звинувачень, конфл╕кт╕в? Чи не нову Югослав╕ю?
 Що ж до рос╕йських патр╕от╕в (справжн╕х, а не декларованих на вз╕рець генерала О. Стерл╕гова та сумнозв╕сно╖ «Пам’ят╕»), то ╖м сл╕д, в╕дкинувши без╜рунтовн╕ амб╕ц╕╖, серйозно замислитися над перспективою ╖хньо╖ держави, яка, напевно, вже н╕коли не буде «великою». Принаймн╕ в тому розум╕нн╕, яке склалося в недобр╕ часи Миколи ╤ та панслав╕зму. Рос╕йським шов╕н╕стам сл╕д, говорячи словами О. Руцького, «зарубати соб╕ на нос╕», що велико╖ Рос╕╖ в╕д Балтики до Камчатки вже не ╕сну╓ ╕ воскресити ╖╖ не здужа╓ н╕хто: н╕ генерали, що звикли брязкати збро╓ю, н╕ заскорузл╕ професори-фальсиф╕катори, н╕ запопадлив╕ пол╕тикани, н╕ кликуш╕ з сонму патр╕арха Олекс╕я.
Рос╕йська Федерац╕я, проголосивши себе спадко╓мицею Радянського Союзу, разом з 1/6 св╕тового суходолу успадкову╓ ╕ процес розвалу ╕мпер╕╖. Цей процес розпочався ╕ навряд чи обмежиться кристал╕зац╕╓ю п’ятнадцяти колишн╕х союзних республ╕к (яким забезпечено конституц╕йне право виходу з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖) у ц╕лком незалежн╕ держави, на сьогодн╕ вже визнан╕ цив╕л╕зованим людством. Припинив ╕снування Союз, на пороз╕ бовван╕╓ Рос╕йський конгломерат нац╕й та народ╕в.
До складу колишньо╖ РРФСР, перефарбовано╖ у Рос╕йську Федерац╕ю, входять 16 автономних республ╕к, що мають деяк╕ ознаки державност╕ (сво╖ конституц╕╖, уряди, економ╕ку тощо), але не користуються правом виходу з╕ складу ╕мпер╕╖; 6 нац╕ональних областей, п╕дпорядкованих крайов╕й адм╕н╕страц╕╖, отже, позбавлених всяко╖ державност╕ — нав╕ть в ур╕заному вигляд╕; 10 нац╕ональних округ╕в, яким забезпечуються (принаймн╕ формально) деяк╕ права нац╕онально-культурно╖ автоном╕╖. В цих краях теж розгоря╓ться нац╕онально-визвольний рух, подолати який буде дуже нелегко. Тут теж виявля╓ себе тенденц╕я здобуття пол╕тично╖ незалежност╕. З позиц╕╖ нин╕ д╕ючо╖ (хоча й застар╕ло╖) конституц╕╖ та тенденц╕я ╓ незаконною, але життя ╓ життям ╕, незважаючи на юридичн╕ перепони, рух за незалежн╕сть розгорта╓ться чим дал╕, тим активн╕ше.
Нац╕онально-визвольна боротьба, що почалася, тягне за собою дез╕нтеграц╕ю ╕ розкладання новоявлено╖ «тюрми народ╕в». Першими почали кавказьк╕ народи. Чечня уже заявила про вих╕д з╕ складу РФ. За нею ╕дуть ╕нш╕ етн╕чн╕ групи рег╕ону: осетини, ╕нгуш╕, кабардинц╕, черкеси, адиге, балкарц╕ ╕ т.д. Вони об’╓дналися в конфедерац╕ю г╕рських народ╕в Кавказу. ╤ цей процес не стримати н╕ танками, н╕ вертольотами, ан╕ пустопорожн╕ми декларац╕ями та заклинаннями.
На пороз╕ виходу сто╖ть Надволжанщина. Тут проголосив себе незалежним Татарстан. Його приклад насл╕дують Башкортостан (Башкир╕я), Чуваш╕я, дал╕ — мордва, меря, Удмурт╕я. Про вих╕д з Рос╕йсько╖ Федерац╕╖ заявили Карел╕я, Якут╕я, Тува.
Спробу╓мо уявити соб╕, як на такому тл╕ виглядатиме проблема кордон╕в, якщо здоровий глузд не змусить зняти ╖╖ з порядку денного. Про Укра╖ну вже була мова, але не т╕льки вона може висунути об╜рунтован╕ територ╕альн╕ претенз╕╖ до Рос╕╖. Б╕лоруси на повн╕й п╕дстав╕ можуть зажадати повернення споконв╕ку б╕лоруських Смоленська та Пскова. Певн╕ вимоги висуне Казахстан. Естон╕я претенду╓ на деяк╕ райони Петербурзько╖ та Псковсько╖ областей. Проблемою не до розв’язання з великодержавницьких позиц╕й залиша╓ться Кен╕гсберг, перелицьований на Кал╕н╕нград; взагал╕ питання н╕мецько╖ автоном╕╖ в Рос╕╖, попри спок╕йну обстановку, залиша╓ться одн╕╓ю з найкарколомн╕ших тем сьогоденно╖ пол╕тики.
╤ справа не обмежиться рамками колишнього СРСР. Уже Ф╕нлянд╕я вимага╓ Карел╕ю, Япон╕я — Курильськ╕ острови (а дал╕, напевно, ╕ Сахал╕н). Китай розмахнеться на всю територ╕ю ╕мпер╕╖ Чинг╕схана. Явно експанс╕он╕стськ╕ плани плекають Туреччина та ╤ран. ╤ де пройде межа тих претенз╕й? Вони наростатимуть, як сн╕гова куля.
Та найстрашн╕шим для Рос╕╖ буде розкладання само╖ рос╕йсько╖ нац╕╖, що трохи затрималося, але почина╓ себе активно виявляти. Ма╓мо на уваз╕ так званий рег╕онал╕зм, про який рос╕йська преса не любить писати, але який вже став пом╕тною пол╕тичною та ╕деолог╕чною силою ╕ перспективним напрямком соц╕ального руху.
Йдеться про усв╕домлення рос╕йськомовним населенням Уралу, Сиб╕ру, Далекого Сходу, Наддонщини та ╕нших рег╕он╕в себе новими нац╕ями, в╕дм╕нними в╕д рос╕йсько╖. Процес аналог╕чний тому, що завершився в к╕нц╕ ХV╤╤╤ ст. у Нов╕й Англ╕╖ (Масачусетс, Конектикут, Бермонт, Делавер, Мер╕ланд, Нью-Йорк, Нью-Джерс╕, Нью-Гемпшир, Род-Айленд) ╕ ув╕нчався нац╕онально-визвольною в╕йною американських штат╕в за незалежн╕сть.
В ход╕ т╕╓╖ в╕йни американц╕ (янки) усв╕домили себе ос╕бною нац╕╓ю, хоча й зберегли англ╕йську мову як зас╕б сп╕лкування. Отак ╕ величезн╕ простори Сиб╕ру, Алтаю, Уралу рано чи п╕зно прокинуться ╕ виборють соб╕ право на нормальний, н╕ в╕д кого не залежний розвиток, ╕ дай, Боже, щоби той процес об╕йшовся мирними засобами, без в╕йни за незалежн╕сть.
Ще у виступ╕ на I з’╖зд╕ народних депутат╕в колишнього СРСР письменник В. Распут╕н торкнувся проблеми сиб╕рсько╖ нац╕╖. Нин╕ ця проблема поступово набува╓ широкого розмаху та поглиблення як рух за визволення рег╕он╕в-територ╕й, що визначилися в рол╕ суверенних реал╕й. Це ╕ ╓ рег╕онал╕зм, майбуття якого вигляда╓ досить оптим╕стично. Недооц╕нювати його, в кожному раз╕, не рекоменду╓ться.
А коли з╕ складу РФ вийдуть не лише традиц╕йн╕ нерос╕йськ╕ нац╕╖ Кавказу, Надволжанщини, П╕вноч╕, Сходу, а й молод╕ рос╕йськомовн╕ нац╕╖ — сиб╕рська, уральська, далекосх╕дна та ╕н., то що ж лишиться в╕д «велико╖ Рос╕╖», введено╖ в етн╕чн╕ рамки? «Чотирнадцять губерн╕й» — в основному рос╕йське нечорнозем’я: област╕ Московська, Ярославська, ╤ван╕вська, Володимирська, Пензенська, Тамбовська, Тверська, Орловська, Тульська, Калузька, частина Курсько╖, Воронезько╖, Б╓лгородсько╖, Брянсько╖.
Рос╕янам доведеться втратити не лише Казань, Уфу, Чебоксари, ╤жевськ, Саранськ, Сиктивкар, Нар’ян-Мар, Якутськ, Смоленськ, Псков, Оренбург та ╕нш╕ ╕ноетн╕чн╕ рег╕они, а й Нижн╕й Новгород, Вятку, Симб╕рськ, Самару, Саратов, Царицин тощо. «Велика Рос╕я», якою так захоплювався П. Столип╕н, яку намагалися втримати А. Ден╕к╕н, Й. Стал╕н та М. Горбачов ╕ яку мр╕ють в╕дродити численн╕ Бабур╕ни, Стерл╕гови, Жириновськ╕, перетвориться на середню за розм╕ром континентальну державу без виходу до моря, б╕дну на природн╕ ресурси.
Чи про такий ф╕нал мр╕ють рос╕йськ╕ нац╕онал-патр╕оти?

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13404

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков