Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2943)
З потоку життя (6133)
Душі криниця (3379)
Українці мої... (1445)
Резонанс (1466)
Урок української (986)
"Білі плями" історії (1649)
Крим - наш дім (531)
"Будьмо!" (260)
Ми єсть народ? (237)
Бути чи не бути? (70)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
Оксана Бас-Кононенко, мовознавець: ЯКЩО ЛЮДИ СВОЮ МОВУ НЕ ВИКОРИСТОВУЮТЬ, ТО ПРИЙДЕ ╤НША МОВА, А ЗНАЧИТЬ - ╤НША КРА╥НА
М╕н╕стерство ╕нформац╕йно╖ пол╕тики Укра╖ни презентувало нову програму "Укра╖нська – це...


«ЯКЩО У ВАС ╢ ХОЧ КРАПЛЯ ПАТР╤ОТИЗМУ ╤ КУЛЬТУРИ…»
кримчанин, укра╖нець ╤ван Лук'янович Лавтар не зда╓ться ╕ турбу╓ чиновницьку ки╖вську...


Остап К╤НДРАЧУК, ялтинський кобзар – на Майдан╕ Незалежност╕ у Ки╓в╕: КОЛИ СУСП╤ЛЬСТВО МОВЧИТЬ, ГОВОРЯТЬ КОБЗАР╤... ╤ Д╤ТИ
Сьогодн╕ призовий фонд Всеукра╖нського л╕тературного конкурсу «Ми - д╕ти тво╖,...


ЯК ЗРОС╤ЙЩУВАЛИ УКРА╥НСЬКИЙ НАРОД
Чи про це не знали в Ки╓в╕? А якщо знали, то чому не реагували?


ЗА «КРИМСЬКУ СВ╤ТЛИЦЮ» В КРИМУ!
Щиро дяку╓мо колегам-письменникам, журнал╕стам, ус╕м нашим читачам, хто вже в╕дгукнувся на наш...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#23 за 06.06.2014
МОМЕНТИ УКРА╥НСЬКОГО НАЦ╤╢ТВОРЕННЯ

Ми ╓сть народ!

Коли нац╕я зна╓ сво╓ минуле, то ╖й значно легше конструювати майбутн╓. Зараз важко сказати, як почувалися наш╕ предки-русич╕, скаж╕мо, у Х чи у Х╤╤ стол╕тт╕. Або п╕зн╕ше — у склад╕ Великого княз╕вства Литовського. Яким був р╕вень етн╕чно╖ св╕домост╕ осв╕чених та простих людей? Чи ╕снували тод╕ як╕сь мовн╕ комплекси? Що в╕дчували наш╕ предки, контактуючи з н╕мцями, турками, арабами? Коли з’явилося таке поняття, як нац╕ональна сол╕дарн╕сть?
Велику ц╕нн╕сть становили б писемн╕ св╕дчення сучасник╕в, як╕ могли б пролити св╕тло на поставлен╕ запитання. Усв╕домлюю, що коли й збереглося дещо, то зовс╕м небагато. Зате ХХ стол╕ття залишило для нас море ц╕кавого матер╕алу. Оск╕льки наш╕ читач╕ значною м╕рою ╓ «кримоцентристами», то саме з кримського пер╕оду я й почну. Зовс╕м не факт, що укра╖нц╕ п╕вострова завжди були розпорошеними ╕ пасивними. Були й потужн╕ сплески нац╕онально╖ св╕домост╕. Перш за все тод╕, коли були сприятлив╕ обставини.

АДМ╤РАЛ КОЛЧАК ВРАХОВУВАВ НАСТРО╥ УКРА╥НСЬКИХ МОРЯК╤В. ТР╤УМФУ В СЕВАСТОПОЛ╤ ПЕРЕДУВАЛА РОБОТА «ПРОСВ╤ТИ».

Вс╕м в╕домо, що Чорноморський флот на початку ХХ стол╕ття був укра╖нським наст╕льки, що нав╕ть адм╕рал Колчак не м╕г цього не визнати. Виступаючи 7 кв╕тня 1917 року на Пушк╕нськ╕й площ╕ в Севастопол╕, в╕н сказав досл╕вно таке: «Мен╕ випала честь говорити з укра╖нцями, що з╕бралися тут, заявити про ╖хн╓ ╕снування ╕ наочно це засв╕дчити. Чорноморський флот, керувати яким я маю за честь, на 90% склада╓ться з син╕в ц╕╓╖ нац╕╖. Я не можу не в╕тати укра╖нську нац╕ю, яка дала мен╕ найл╕пших моряк╕в, як╕ т╕льки ╓ у св╕т╕!». Схоже, що на той момент жодних нац╕ональних комплекс╕в укра╖нськ╕ моряки не в╕дчували, навпаки — було п╕днесення. Мовно╖ проблеми також не ╕снувало — на в╕дм╕ну в╕д середовища ВМС Укра╖ни у 90-т╕ роки минулого стол╕ття. ╢ ц╕кав╕ св╕дчення у вищезгадан╕й статт╕ Олеся Козул╕ «Севастополь — м╕сто укра╖нсько╖ слави ╕ трагед╕╖» («Кримська св╕тлиця» в╕д 10.02.2012). Автор розлого циту╓ спогади активного учасника укра╖нського нац╕онального руху Михайла Михайлика. Той згаду╓, що в м╕ст╕ з’явилися оголошення про збори в прим╕щенн╕ цирку Труцц╕, окремо були над╕слан╕ пов╕домлення у в╕йськов╕ частини: «У н╕ч на нед╕лю почався дощ, а зранку в╕н став ще сильн╕ший. Орган╕затори збор╕в занепали духом, боялися, що через дощ люди не прийдуть… Але страх був даремним. У призначений час вулицями, як╕ вели до центру, п╕д дощем, що лив як з в╕дра, йшли, мало не б╕гли, юрби матрос╕в, козак╕в, цив╕льних. Скр╕зь лунала укра╖нська мова. Можна було почути вс╕ укра╖нськ╕ д╕алекти: ╕ м’яке мелод╕йне полтавсько-херсонське «я», ╕ тверде зах╕дне «а» (радно), ╕ пол╕ське «╓» (тел╓), ╕ черн╕г╕всько-с╕верськ╕ дифтонги (ву╕л)… З ус╕х к╕нц╕в Укра╖ни вс╕ ц╕ люди, прочитавши в╕дозву до укра╖нц╕в, рушили на збори...».
Як бачимо, це той р╕дк╕сний момент нашо╖ ╕стор╕ограф╕╖, коли звучання найр╕зноман╕тн╕ших д╕алект╕в ф╕ксувалося нав╕ть в Севастопол╕. Нагадаю, що йшлося про пер╕од п╕днесення укра╖нського духу. Тод╕ укра╖нський патр╕отизм п╕дкреслювався, а не приховувався. Деяк╕ оф╕цери нав╕ть вибачалися за незнання укра╖нсько╖. Це також заф╕ксовано:
«На трибун╕ — голова ком╕с╕╖ Зощенко. Його промова густо пересипана цитатами з «Кобзаря». Йшлося про минуле Укра╖ни, про тих, хто мр╕яв про волю ╕ працював у п╕дп╕лл╕. Промова була в дус╕ високого ╕деал╕зму ╕ любов╕ до ближнього». А дал╕ таке: «П╕д оплески й вигуки «Ура!» ╕ «Слава» оратор сходить з трибуни, а на його м╕сц╕ з’явля╓ться струнка й енерг╕йна постать морського оф╕цера. Це корабельний ╕нженер Некл╕╓вич. У руц╕ — зшиток. Перепросив укра╖нською, що говоритиме рос╕йською. За його словами, школа, виховання, служба в чужинц╕в не дали йому змоги виконати запов╕т Шевченка: «╤ свого не цурайтесь...». Ось такою була ситуац╕я на флот╕. Або говорили укра╖нською, або вибачалися, що не знають ╖╖.
До реч╕, польський в╕йськово-морський ╕сторик Рене Грегер вважав, що особовий склад Чорноморського флоту станом на 1 с╕чня 1917 р. складався з 65% укра╖нц╕в ╕ 28% рос╕ян; (для пор╕вняння — на Балт╕йському було 73% рос╕ян та 15% укра╖нц╕в). Проте, як бачимо, адм╕рал Колчак назвав ╕ншу цифру — 90%. Або не знав достеменно, або хот╕в зробити при╓мне укра╖нцям. Звичайно, таке нац╕ональне п╕днесення не було б можливе, якби йому не передувала тривала ╕ жертовна робота «Просв╕ти» та багатьох укра╖нських патр╕отичних орган╕зац╕й. Впливали й потужн╕ш╕ фактори — зокрема, демократизац╕я пол╕тичного життя в масштабах ус╕╓╖ Рос╕╖.
На яку епоху спиралися укра╖нськ╕ патр╕оти на флот╕? Н╕, не на Ки╖вську Русь. Ус╕м дарувала натхнення козацька доба. Думаю, не в останню чергу тому, що саме цей пер╕од укра╖нсько╖ ╕стор╕╖ був ген╕ально осп╕ваний Тарасом Шевченком. Вищезгаданий Микола Некл╕╓вич (кап╕тан 2 рангу) згадував: «В╕дбулось к╕лька надзвичайно численних укра╖нських ман╕фестац╕й ╕ поход╕в у Севастопол╕, як╕ показали м╕ць укра╖нського руху ╕ були гарно влаштован╕, з великою к╕льк╕стю жовто-блакитних прапор╕в, з учасниками, одягненими в нац╕ональн╕ укра╖нськ╕ одяги. А в одн╕й ман╕фестац╕╖ брав участь чумацький в╕з з круторогими волами ╕ ц╕лий в╕дд╕л матрос╕в з л╕н╕йного корабля «Св. ╢встаф╕й», перебраний на запорожц╕в на конях». Кр╕м того, як згаду╓ м╕чман Яким Христич, в урочист╕й ход╕, присвячен╕й Зеленим Святам, взяла участь «в мальовничому полтавському старовинно-козацькому ж╕ночому строю» Соф╕я Колчак (котра, до слова, народилася в м╕ст╕ Кам’янець-Под╕льський), дружина командувача флоту адм╕рала Колчака.

ОДРАЧ ОПИСАВ АНЕКС╤Ю БЕРЕСТЕЙЩИНИ ╤ МОВНУ СИТУАЦ╤Ю У ДОВО╢ННОМУ ЛЬВОВ╤

Прикро, що тод╕ укра╖нц╕ не змогли скористатися сприятливими ╕сторичними обставинами ╕ не збудували м╕цно╖ держави. Тому довелося вчитися виживати в рамках ╕нших державних утворень. В╕домий письменник з Берестейщини Фед╕р Одрач (1912-1964) у сво╖х художн╕х творах добре описав дискомфорт, який в╕дчули укра╖нц╕ цього краю, коли ╖х у 1939 роц╕ насильно при╓днали до Б╕лорус╕╖. Водночас в його пов╕стях не ф╕ксуються прояви б╕лоруського шов╕н╕зму. Очевидно ╖х ╕ не було — сябри просто виконували волю Стал╕на ╕ не зловт╕шалися з приводу анекс╕╖ частини укра╖нсько╖ територ╕╖. До реч╕, Фед╕р Одрач наводить ц╕кав╕ приклади, коли до укра╖нського руху в м╕жво╓нн╕й Польщ╕ при╓днувалися люди з перех╕дною укра╖нсько-б╕лоруською ╕дентичн╕стю:
«Борканюк був учнем техн╕чно╖ школи. Походив з Б╕лосточчини ╕ чомусь вважав себе за укра╖нця. Говорив скандальною укра╖нською мовою. З першого дня знайомства в╕н запропонував мен╕ дружбу ╕ пот╕м всец╕ло «прилип» до В╕ленсько╖ укра╖нсько╖ колон╕╖. За три м╕сяц╕ опанував укра╖нську мову ╕ тод╕ почувався м╕ж нами своб╕дно й упевнено. Твердив, що на Б╕лосточчин╕ ╓ чимало укра╖нських с╕л. Укра╖нство спалахнуло в ньому пекучим вогнем ╕ в╕н залишився йому в╕рним на все життя. У 1942-1943 роках в╕н невтомно возив укра╖нську л╕тературу з Галичини й Волин╕ в свою Б╕лосточчину. Просв╕тлював ╕ осв╕домлював сво╖х земляк╕в, поки ворожа куля не вкоротила йому життя. Про його смерть я дов╕дався щойно в 1945 роц╕, вже в Н╕меччин╕».
Я спец╕ально зупинився на доробку Федора Одрача. Хочу довести цим, що «╕ один у пол╕» може бути во╖ном ╕ залишити п╕сля себе багато ц╕кавих матер╕ал╕в. Одрач не лише в деталях опису╓ нищення укра╖нсько╖ ╕дентичност╕ на Пол╕сс╕, але й ф╕ксу╓ для нащадк╕в мовну ситуац╕ю в дово╓нному Львов╕. Ось його враження в╕д радянських укра╖нц╕в, як╕, на його думку, сутт╓во в╕др╕зняються в╕д чиновник╕в-рос╕ян:
 «Уважно прислухаюся до перехожих. Кр╕м польсько╖, чую теж ╕ укра╖нську мову. Ось напроти мене посп╕шають кудись по-сов╓тському зодягнен╕ урядовц╕ з чорними портфелями; квапливо наставляю вуха: говорять чистою укра╖нською мовою. Ще мить сл╕дкую за ╖хн╕ми рухами – видалися вони мен╕ не такими «служащими», до яких я звик ще в П╕нську. Отже, наш╕ п╕дсов╓тськ╕ зазбручанц╕; дяка Богов╕, ще не напод╕бнилися до людей з п╕вноч╕. Ще в ╖хн╕й ход╕, в жестах рук, м╕м╕ц╕ облич можна в╕дчути якусь м╕ру, якусь тактовн╕сть, якусь скромн╕сть… Це не те, що директор п╕нського госбанку, в╕д якого я вт╕кав, н╕би в╕д Люципера, це не хвалькуватий Борис Алче╓в, не улесливо-п╕дступний Логв╕нов. Це, як-не-як, земляки, д╕ти сп╕льно╖ вс╕м нам батьк╕вщини — Укра╖ни…»

ЕЛЬВ╤НА ЗЕК╤Р’Я╢ВА В ТАТАРСТАН╤ СУМУ╢ ЗА КРИМОМ ╤... УКРА╥НСЬКОЮ МОВОЮ

Зрозум╕ло, що тепер ситуац╕я ╕нша. Залишилися позаду часи бездержавност╕, але й максимальне п╕днесення етн╕чного нац╕онал╕зму — це вже наша ╕стор╕я. Нав╕ть найпатр╕отичн╕ша, найактивн╕ша частина сусп╕льства — учасники АТО на Донбас╕ — найчаст╕ше розмовляють рос╕йською мовою. Зате укра╖нську мову ╕ культуру все охоч╕ше засвоюють неукра╖нц╕. Про це, зокрема, св╕дчить конкурс ╕мен╕ Петра Яцика. На р╕зних етапах конкурсу неодноразово перемагала учениця тепер уже 10 класу 33-╖ середньо╖ школи С╕мферополя Басира Хусейн, кримчанка афганського походження, яка вважа╓ себе укра╖нкою. Разом з╕ сво╖м 14-р╕чним братом Тимурашем та 12-р╕чною сестрою Вагмою вони добре вивчили укра╖нську мову. Це яскравий приклад того, що нав╕ть у Криму частина молод╕ з повагою ставилася до державно╖ мови, вважаючи, що укра╖нц╕ — передовс╕м пол╕тична нац╕я. ╤ якби не цин╕чна агрес╕я з боку Рос╕╖, ця тенденц╕я т╕льки б м╕цн╕шала. На материков╕й Укра╖н╕ — тим б╕льше. За 14 рок╕в у почесному ре╓стр╕ переможц╕в та призер╕в конкурсу ╕мен╕ Петра Яцика неодноразово з’являлися ╕мена молдавськ╕, польськ╕, угорськ╕, ╓врейськ╕, рос╕йськ╕, грузинськ╕... Вс╕х одразу й не згада╓ш. Була нав╕ть призерка-китаянка, яка, пере╖хавши з батьками на проживання в Укра╖ну, добре вивчила нашу мову. Вс╕ ц╕ приклади для нас — ╕ новина, ╕ п╕дтвердження того, що укра╖нську прагнуть знати не лише укра╖нц╕. Соц╕альний престиж державно╖ мови в Укра╖нськ╕й держав╕ зроста╓. Оск╕льки я розпочав свою розпов╕дь з оптим╕стично╖ кримсько╖ стор╕нки, то й завершу статтю прикладом з кримського життя.
Тепер вже й не кожен пов╕рить, що за якихось п╕втора року до окупац╕╖ Криму редакц╕я укра╖номовного «Джерельця» отримала такого листа:
«Доброго дня, моя улюблена дитяча газето «Джерельце»! Мене звати Ельв╕на, мен╕ 14 рок╕в. Народилася я в м╕ст╕ Чирчик, в Узбекистан╕. У 5 рок╕в мо╖ батьки в╕двезли мене в Крим до бабус╕ та д╕дуся в гост╕, у гарне причорноморське село Уютне Сакського району. Тут я п╕шла вчитися до першого класу Уютненсько╖ школи-г╕мназ╕╖. Першою мо╓ю вчителькою була заслужена вчителька АР Крим В╕ра ╤ван╕вна Гальченко, яка прищепила мен╕ любов до укра╖нсько╖ мови.
Коли мен╕ виповнилося 11 рок╕в, мо╖ тато й мама в╕двезли мене в м╕сто Казань. Я дуже сумувала за сво╖м класом, за сво╓ю улюбленою вчителькою В╕рою ╤ван╕вною та за газетою «Джерельце». Тепер я при╖жджаю в село Уютне на кан╕кули, увесь час проводжу з╕ сво╖ми двоюр╕дними братиками Русланом та Рустемом, гуляю з ними по селу, читаю ╖м казки, опов╕дання з нашо╖ газети «Джерельце». Вдячна газет╕, що ви друку╓те так╕ ц╕кав╕ матер╕али для д╕тей. Завдяки «Джерельцю» я не забуваю укра╖нсько╖ мови!».
Цей лист юно╖ кримсько╖ татарочки може служити джерелом оптим╕зму ╕ для укра╖нц╕в п╕вострова. Сонце сховалося за хмари, але ще не веч╕р...

Серг╕й ЛАЩЕНКО

ЩЕ НЕ ВМЕРЛА УКРА╥НИ ╤ СЛАВА, ╤ ВОЛЯ!

Випускники одн╕╓╖ з╕ шк╕л Ялти п╕д час шк╕льно╖ л╕н╕йки почали сп╕вати укра╖нський г╕мн у той час, як з колонок лунав рос╕йсько-радянський. Хлопц╕ та д╕вчата з╕ стр╕чками випускник╕в ╕ жовто-блакитними хустинками зум╕ли на якийсь час перекричати потужну апаратуру, з яко╖ лунав рос╕йський вар╕ант радянського г╕мну. Багато хто з присутн╕х на л╕н╕йц╕ зустр╕ли укра╖нський г╕мн оплесками.
Тим часом, як пов╕домив «Подробностям» на правах анон╕мност╕ один з випускник╕в, у школ╕ учн╕в змушують писати пояснювальн╕, чому вони так вчинили, а ╖хн╕м учителям загрожу╓ зв╕льнення з роботи...

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13405

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков