Версiя для друку Обговорити в форумi

НА МЕЖІ

Нависли мороки крутими берегами,
бушує сіре море каламуттю,
тріщить бурвій об скелі батогами,
метаючи у них своєю люттю.
Кипить казан, неправдами набитий,
гримить сурма дзвінкоголосим гуком,
сторічний дуб, недолями покритий,
скрипить важким несамовитим звуком.
Дрижить земля від гулу бетеерів,
снують колонами зелені чоловічки,
стоїть бригада вірних офіцерів,
оберігаючи жовто-блакитні стрічки.
Вони стоять, і не здадуть нізащо
свою державу, за яку умруть.
Та от біда — бо київські ледащо
самі її потроху розберуть.
Заклякла наша «швідома» еліта
в трясовині байдужості й багатств,
коростою корупції покрита,
і лишаями наглих святотатств.
Плоть свого брата ворогу здавати,
розбризкуючи кровію з калин, —
для них нормально, й землю роздирати,
і айсбергом пустити Крим у плин.
Хай пропадуть із мороком холодним,
хай лютий буревій їх забере,
повергне громом-гнівом всенародним,
Бо Україна — вічною не вмре!

* * *

Здіймається у небеса торнадо вировий,
кавалками згустки людського горя носить,
а я сиджу в квартирі, радію, що живий.
Принишкнувши, гадаю, що біда мене не скосить.

Хтось гине, хтось страждає,
поранений ридає,
кидається у відчаї,
і б’ється об стіну.
А я собі в квартирі,
вдивляючись у вирій,
радію, що живий,
 все решту не збагну.

Під вікнами процесії.
 Несуть чиюсь труну.
Із площі доринає
гомін стройовий,
Сирени сповіщають о сьомій
 про війну,
а я сиджу в квартирі —
радію, що живий.
* * *
Усе єство застигло у процесі,
процесі розвідки усміхнених ідей.
У відчаї, неспокої і стресі
кидалося у пошуку людей.
Байдужі погляди
 летять тобі в обличчя,
чи наскрізні, немов крізь поролон,
скляні зіниці, й задубілі віча,
як отвори в ілюзіях вікон.
Людей нема.
 Пропали разом з літом,
таким співочим,
 сонячним й чудним,
наповненим п’янким
 пахучим цвітом,
людей нема. І я тепер один.
* * *
Віртуозить скрипка
 життєдайним чаром,
хвилями гармонії мелодія пливе,
ріками контрастів,
 сонячним нектаром,
падає у серце, і воно живе!

Співом солов’їним,
 думкою тужною,
болісними нотами музика щемить.
Тактами швидкими,
 маршами прудкими,
вальсами і польками
 у душі бринить.

Місяцем над обрієм,
 летом соколиним,
горами й потоками, калиною сія;
Тризубом Вкраїнським,
 поглядом єдиним,
виливає громом барви
музика моя!

Дмитро ПОЖОДЖУК
м. Львів

ЯК ЖЕ БЕЗ НЬОГО?
Поету Данилу Кононенку

Тюльпан, мов свічка та, горить:
Проклюнувся перед порогом.
І сонце вранішнє згори
Промінням лащиться до нього.
До нього й я за сонцем вслід.
Він — зашарілий — взявсь рум’янцем:
Кому б ту перевагу слід
Віддать — мені чи сонцю вранці?
Звичайно ж, сонцю в вишині.
Ти ж ба, як лащиться до тебе!
І він, повіривши мені,
Стоїть, задивлений у небо.
А сонце й справді угорі —
Таке ласкаве і привітне,
Немов потрапив я у Крим:
Той — вільний ще, торік, у квітні.
Так цвів тоді він, мов тюльпан,
Що в мене зріс перед порогом.
Дай, Боже, піде окупант,
І в Крим вернусь.
Бо як без нього?
Милуюсь… Згадую той Крим…
І хоч утішитися нічим,
Так обнадійливо горить
Тюльпан — во здравіє,
мов свічка.

Іван ЛЕВЧЕНКО
9 квітня 2014 р.
м. Київ

МОЛИТВА

Україно, рідна і далека,
Ти невже за горами єси?
Я звертаюсь до самого неба:
— Господи, помилуй і спаси!

Господи, Владико,
Вседержитель,
Укріпи нас духом, сохрани!
Ти один наш Бог і Повелитель,
Ангелів-заступників пошли.
І свою невидиму Десницю
Україні, Боже, простягни,
Як небесну зоряну світлицю,
Нас очисти, Отче, освяти.
Укріпи нас силою Твоєю,
Воїнство Ти наше збережи,
І святою волею своєю
На любов і мир благослови.
 
Валентина КОСТЕНЬОВА,
учителька
10 квітня 2014 р.
м. Сімферополь

ТРИ ДОРОГИ

Є у мене три дороги.
Перша з них веде до Бога.
Друга лине до людей.
Третя — щоб пізнать себе.
* * *
Зорить у майбуття
Чумацький Шлях,
Мережений і долями, й зірками.
А ми своєю кров’ю і кістками
Будуємо мости поміж світами,
Серця і душі вкарбувавши
у віках.
* * *
Дорогами Буття свій хрест неси.
Мандруючи від рідного порога,
Легкої долі в Бога не проси,
Легкої смерті попроси у Бога.
* * *
Життя прожить —
не поле перейти.
А поле бою перейти —
 життя прожити.
І щоб життєвими дорогами
 ходити,
Належить нам терпіти,
вірити, любити,
І щастя у дорозі віднайти.

Григорій ОБРІЙ
Січень 2014 р.
м. Запоріжжя

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #23 за 06.06.2014 > Тема "Душі криниця"