Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2577)
З потоку життя (5659)
Душі криниця (3186)
Українці мої... (1409)
Резонанс (1414)
Урок української (981)
"Білі плями" історії (1611)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (235)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
КРАЙ, ТАЛАНТАМИ БАГАТИЙ
Вперше за роки незалежност╕ в житт╕ Новомикола╖вського краю, що на Запор╕жж╕, в╕дбулася под╕я,...


«ВИ ДУМА╢ТЕ, ЩО МЕН╤ НЕ СТРАШНО...»
Св╕й творчий веч╕р-бенеф╕с, який в╕дбувся у Червоноградськ╕й м╕ськ╕й б╕бл╕отец╕ для д╕тей,...


АНДР╤╥ВСЬКА Н╤Ч
Андр╕й Первозванний, якого вшанову╓мо 13 грудня, був першим з апостол╕в, хто п╕шов сл╕дом за...


ОС╤НН╢ Л╤РИЧНЕ НАДБАННЯ ГАЛИНИ ЛИТОВЧЕНКО
Мокро ╕ сиро. Туманно. Такий листопад. Вбралися б╕сером висохл╕ зонтики кропу.


ЖИТТ╢ДАЙНЕ ДЖЕРЕЛО У СПАДОК
Виступи перед школярами – то завжди питання з багатьма нев╕домими. Як сприйматиме юнь тв╕й...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#24 за 13.06.2014
СТОЮ НА ВАРТ╤
Володимир КАПУСТ╤Н

Захисникам В╕тчизни

Мною написано ╕ п╕дготовлено до видання нову зб╕рку л╕ричних в╕рш╕в, як╕й дав просту арм╕йську назву «На варт╕».
Щоб зберегти незалежн╕сть молодо╖ держави в╕д р╕зних покидьк╕в, яничар╕в, окупант╕в, треба захистити душу лаг╕дного укра╖нського народу — його мову. Без мови нема держави!
Якщо у Франц╕╖ чолов╕к говорить французькою мовою, то його називають французом, а в Рос╕╖ — рос╕янином. ╤ т╕льки нев╕гласи, безбатченки — укра╖нця, який говорить р╕дною мовою, називають укра╖нським буржуазним нац╕онал╕стом.
╢ Укра╖на! ╢ укра╖нц╕! Досить ч╕пляти ярлики. Ми, правофлангов╕ письменники, що не втратили сов╕ст╕ й чест╕, запов╕ти Шевченка, Франка, ма╓мо щодня стояти на варт╕ р╕дного слова, мови.
З ц╕╓╖ ново╖ зб╕рки пропоную доб╕рку в╕рш╕в для читач╕в неопалимо╖ купини «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
Той, хто не поважа╓ кор╕нного народу, той, перш за все, не поважа╓ себе. Навч╕ться поважати державу, в як╕й живете, державну мову — мову укра╖нську.

Володимир КАПУСТ╤Н,
поет, публ╕цист, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни

Володимир КАПУСТ╤Н
СТОЮ НА ВАРТ╤

МОЯ КРА╥НА

У мене ╓ моя Кра╖на.
Н╕ зла, н╕ зрад не зна вона.
В н╕й мами мова солов’╖на
Джерельно, сонячно луна.
Слова в н╕й — зор╕ св╕танков╕.
В них — кв╕т╕в н╕жний аромат,
А я стою на варт╕ мови
╥╖ — сп╕вець, ╖╖ — солдат!
Не одцв╕та, немов калина.
В душ╕ мо╖й цв╕те, с╕я
Добра й краси моя Кра╖на —
Це ти, поез╕╓ моя!

МОВА МАМИ

Рад╕ю, що до болю близьку,
Мов дивн╕ сп╕ви солов’я, —
У м╕ст╕ мову материнську
Усе част╕ше чую я.
Вона — ╕ н╕жна, св╕танкова.
Вона — ╕ сонячно свята!
Була у тебе, р╕дна мово,
В╕ками доля не проста.
Тебе топтали дик╕ орди,
╤мпер╕я Рос╕╖ зла,
А ти нескорена ╕ горда
В народ╕ — у п╕снях жила!
А за любов до тебе щиру
Везли запроданц╕, кати
На Соловки ╕ до Сиб╕ру,
Щоб там ти зникла назавжди.
Рад╕ю, що до болю близьку,
Мов дивн╕ сп╕ви солов’я, —
Вкра╖нську мову, материнську, —
Шевченка мову чую я!

З АРМ╤╥ ПРИЙШОВ
В. Ч╕кал╕ну

Клени аж горять — так╕ червон╕,
Б╕ля них бер╕зка золота.
Хто тут дивиться ╕з-п╕д долон╕?
Хто й кого з дороги вигляда?
Клене м╕й червоний ╕ несм╕лий,
Ти, моя бер╕зко молода,
Бачу маму я в хустин╕ б╕л╕й,
Як мене з дороги вигляда.
Хустка в не╖, як ромашка кв╕тка,
Заб╕л╕ла так м╕ж явор╕в.
Мама — це без лебедя — леб╕дка,
Батько м╕й ╕з л╕таком згор╕в.
Я ╕з арм╕╖ прийшов до мами.
— Мамо, добрий день! — сказав я ╖й.
Як леб╕дка, обняла руками,
А в само╖... сльози ╕з-п╕д в╕й.
Я дививсь на р╕дну, чорноброву.
Я казав: — Не плачте, мамо! — ╖й.
— Плачу я в╕д щастя, що ти мову
Не забув, хороший сину м╕й!
Клени аж горять — так╕ червон╕.
У журб╕ бер╕зка золота...
Щемко, боляче, що з-п╕д долон╕
Мама вже мене не вигляда.

КЛИЧЕ РОСЬ

Вся у сонячн╕м пром╕нн╕,
Вся в блакит╕ неба Рось,
Дзв╕нко дзвонить по кам╕нню,
Мов торка╓ струни хтось.
В дзвон╕ дивне, та╓мниче,
Нерозгадане ╓ щось...
Ось чому до себе кличе
В сонц╕, у блакит╕ Рось.
Кличе все в’юнка ╕ гарна.
Кличе вдень, вноч╕ вона.
В╕к за в╕ком кличе здавна, —
Бо багато дуже зна.
В Б╕л╕й Церкв╕ ос╕янна,
В Корсун╕ ╖╖ вода:
Пам’ята полки Богдана,
Гайдамак╕в пам’ята.
Кличе в будн╕, кличе в свято
В╕дродить Козацький Час.
Т╕льки жаль, глухих багато
Та байдужих серед нас.

В╤ЧНОСТ╤ ЛИСТИ
О. Бакуменку

За ╤рп╕нню, за р╕кою,
На лугу ╕з л╕сом на меж╕
Заросли давно травою
Бойов╕ окопи, бл╕ндаж╕...
Мов т╕ сни — бо╖ далек╕.
На лугу, весною по трав╕
Ходять тихо тут лелеки
Та, бува, стоять як вартов╕.
Як ос╕ння позолота
Вкрила в л╕с╕ клени, берести, —
Я читав на ст╕нах дота
Писан╕ багнетами листи.
Це у них б╕йц╕в в╕дверт╕
Хоч прост╕ — хвилююч╕ рядки.
В╕чност╕ листи ц╕ стерти
Не змогли н╕ зливи, н╕ роки!

ВСЕ СНИТЬСЯ

Блиска меч вогнистий — блискавиця,
Гр╕зна грому котиться луна.
В н╕ч таку в╕йна вдов╕ все сниться,
Як вт╕ка в╕д ворога вона.
Прол╕та╓ низько над землею
╤з рев╕нням «месершм╕т» л╕так.
Злий ╕з зл╕стю гонеться за нею,
В н╕м п╕лот — гестап╕вець, хижак.
Кулеметн╕ черги — блискавиц╕,
Як серпи стинають колоски,
А вона б╕жить, б╕жить в пшениц╕
Та туди, де л╕с б╕ля р╕ки.
Зачепивсь за явори висок╕, —
Вибухнув, в диму пала л╕так.
В полуд╕ його горить жорстокий,
Злий п╕лот — гестап╕вець, хижак.
А вона сто╖ть, як зан╕м╕ла,
Сл╕з не витира з лиця,
Так раптово, рано посив╕ла
Ж╕нка молода з Полтави ця.
Блиска меч вогнистий —
 блискавиця.
В зливу грому котиться луна.
В н╕ч таку вдов╕-бабус╕ сниться,
Як жахливий сон, страшна в╕йна.

ДОНЕЧЧИНИ ДОНЬКА
Навесн╕ 1944 року, визволяючи в╕д окупант╕в-фашист╕в м╕сто Котовськ, що на Одещин╕, в бою загинула в╕йськова медсестра. Т╕льки через к╕лька десятк╕в рок╕в сл╕допити села Федор╕вки знайшли патрон, в якому змогли прочитати лише окрем╕ слова: «..Люба... медсестра... Донеччина...»

Тумани, мов б╕л╕ бинти,
Оповили по плеч╕ тополю.
Вноч╕ ой нелегко ╕ти
По мокрому, чорному полю.
Десь з пагорба б’╓ кулемет.
З околиц╕ м╕ста — гармати.
Б╕жать до Котовська вперед
П╕д зливою кул╕в солдати.
╤з ними сп╕шить медсестра,
П╕дтриму╓ сумку рукою.
Гримить гн╕вне, гр╕зне: «Ура!»
Вже в м╕ст╕ у розпал╕ бою.
В п╕лотц╕ красива струнка,
Та ще за плечима з косою,
Донеччини юна донька
Виносить поранених з бою.
Та куля шалена спинила,
Хитнувся в очах тво╖х св╕т,
Донеччини донечка см╕ла,
Вкра╖ни кохано╖ цв╕т.
Упала у березн╕ хмарн╕м
В бою ти, як мужн╕й солдат.
Зовуть тво╖м ╕менем гарним
Сьогодн╕ найкращих д╕вчат.

ВОГОНЬ РОЗПЛАТИ

Не видно б╕лих хат в туман╕,
Бо в╕н селом пливе густий.
Сплять н╕мц╕, пол╕ца╖ п’ян╕,
Лиш тихо ходить вартовий.
Др╕ма, то в╕дкрива╓ оч╕,
Вдивля╓ться в н╕чну п╕тьму.
Туманно╖ ц╕╓╖ ноч╕
Чомусь не по соб╕ йому.
В уяв╕ бачить в╕н: дерева.
Над р╕чкою б╕ля води
Сто╖ть, гука дружина ╢ва:
— З в╕йни додому, Гансе, йди!
Не сплять поранен╕ у клун╕.
Хтось поправля кривавий бинт...
Ус╕ ж так╕: красив╕, юн╕.
Ус╕м — по в╕с╕мнадцять л╕т!
Бо╓ць чорнявий з-над Ятран╕
Все дума, як вноч╕ втекти, —
Б╕йц╕в двох вчора на св╕танн╕
Вже вбили зрадники-кати.
Болить душа сильн╕ш, н╕ж рани.
Не зна юнак, що в час н╕чний
Повзуть нечутно партизани
До клун╕ у трав╕ густ╕й.
Митт╓во вбили вартового,
Що нав╕ть крикнути не встиг.
Забрали автомата в нього,
На волю вивели ус╕х.
В к╕мнату кинули гранати...
Свою д╕д хату п╕дпалив.
Вогонь ненавист╕ й розплати
Кат╕в-фашист╕в спопелив!

МОВ СОНЦЕ

Де хвил╕ зеленого жита
Так схож╕ на хвил╕ р╕ки,
Ти лугом ╕деш гордовита,
Зрива╓ш кульбаби-кв╕тки.
З цих кв╕т╕в, як сонце, вогнистих,
Сплела ти для себе в╕нок.
Тоб╕, як сльоза, такий чистий
Дзвенить ╕ см╕╓ться струмок.
На н╕жному лист╕ калини,
Мов перли так╕ голуб╕,
Дощу весняного краплини
См╕ються ╕ сяють тоб╕.
Весною, кохана, весною
См╕ються нам дал╕ ясн╕.
Та й мовлене слово тобою,
Мов сонце, см╕╓ться мен╕.

НА КУРГАНАХ

Я люблю ноч╕ дивн╕ у травн╕,
Як пливе загадково туман,
Як в степу, мов легенди т╕ давн╕,
За курганом темн╕╓ курган.
Бачу я, як з’являються ск╕фи,
На курганах розводять вогонь.
Б╕ля нього стоять вони тих╕,
На степ дивляться все з-п╕д долонь.
Не вогн╕, може, оправи з любов╕,
Хоч в╕ки за в╕ками ╕дуть, —
Це ╕з ск╕ф╕в гарячо╖ кров╕
На курганах тюльпани цв╕туть.

╤ДУ ДОРОГОЮ

Увесь я — в поетичн╕м слов╕,
Закоханий у б╕лий св╕т оцей,
╤ду дорогою любов╕, —
╤ду щодня з любов’ю до людей.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #24 за 13.06.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13441

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков