Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
К╤ЛЬК╤СТЬ СКАРГ НА ДОТРИМАННЯ ЗАКОНУ ПРО МОВУ ЗРОСТА╢
Значний стрибок у ставленн╕ до мови стався власне п╕сля повномасштабного вторгнення Рос╕╖…


НА ХЕРСОНЩИН╤ В╤ДКРИВСЯ ПЕРШИЙ ФЕСТИВАЛЬ «Р╤ДНА МОВА - ШЛЯХ ДО ПЕРЕМОГИ»
Укра╖нська мова об’╓дну╓ укра╖нц╕в у боротьб╕ та в нац╕ональн╕й ╕дентичност╕…


УКРА╥НЦ╤ ВИЗНАЧИЛИСЬ, ЧИ ТРЕБА РОС╤ЙСЬКА У ШКОЛАХ
42% укра╖нц╕в п╕дтримують збереження вивчення рос╕йсько╖ мови в певному обсяз╕.


МОВА П╤Д ЧАС В╤ЙНИ СТАЛА ЗБРО╢Ю
В Укра╖н╕ в╕дзначають День писемност╕ та мови.


МОВИ Р╤ДНО╥ ОБОРОНЦ╤
Сьогодн╕шня доб╕рка поез╕й – це твори кримських укра╖нських педагог╕в-поет╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2014 > Тема "Урок української"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 27.06.2014
САМООБОРОН╤ВЦ╤ НОВОГРАД-ВОЛИНСЬКОГО — ПРООБРАЗ НОВО╥ УКРА╥НИ

ЛЮБОВ К ОТЧИЗН╤ ДЕ ГЕРО╥ТЬ...

Нещодавно почув, що в Новоград╕-Волинському створено чималенький заг╕н територ╕ально╖ самооборони, яким керу╓ Олександр Кармаз╕н. Серед орган╕затор╕в самооборони були й «св╕тличани». Тому вир╕шив будь-що туди по╖хати. А коли познайомився з хлопцями, то дуже захот╕лося назвати новостворений п╕дрозд╕л «Пол╕ським батальйоном». Адже з якого боку не в’╖жджа╓ш у це м╕сто — чи то з боку Ки╓ва, чи ╕з заходу, з╕ Львова, — перше, що приверта╓ увагу подорожуючого — це л╕си. А ще соковит╕ луки в заплавах р╕чок. ╤стинний пол╕ський рай! Якщо пор╕внювати ╕з субтроп╕ками Криму, то недол╕к Пол╕сся лише в одному — комар╕. Але й до них можна звикнути, бо це нев╕д’╓мна складова частина природи. До реч╕, природа тут збереглася непогано — до Олевська й дал╕, до сам╕с╕нького б╕лоруського кордону тягнуться суц╕льн╕ соснов╕ бори. Жили б тут люди в╕ками ╕ горя не знали... Та в╕йни, на жаль, безперервно прокочувалися ╕ цим древлянським кра╓м. У згаданому мною Олевську п╕д час Друго╖ св╕тово╖ в╕йни була утворена Пол╕ська С╕ч, якою керував Тарас Бульба-Боровець. А останн╕ повстанц╕ УПА протрималися у сх╕дн╕й частин╕ Житомирщини до 1955 року. Укра╖нська ╕дея для житомирян н╕коли не була порожн╕м звуком. Тому така назва батальйону, на м╕й погляд, була б доречною. Тут ╕ географ╕чна прив’язка ╓, а головне — ╕сторична. А вт╕м, вир╕шувати самим хлопцям.

У 1991 РОЦ╤ У НОВОГРАД╤-ВОЛИНСЬКОМУ ЩЕ ДОМ╤НУВАЛА РОС╤ЙСЬКА МОВА...

Населених пункт╕в на Житомирщин╕ багато, але Новоград-Волинський н╕коли не губився серед ╕нших ╕ н╕коли не «пас задн╕х». Мало того, упродовж останнього десятил╕ття в╕н нав╕ть почав... непом╕тно переганяти Житомир за темпами нац╕онального в╕дродження. Скаж╕мо, для потреб арм╕╖ тут за короткий час було з╕брано 1 м╕льйон 400 тисяч гривень! Пояснення одне: спрацював людський фактор. Коли дек╕лька рок╕в тому наша газета звернулася до вс╕х патр╕отичних орган╕зац╕й Укра╖ни з проханням передплачувати ╕ популяризувати «Кримську св╕тлицю», то в╕дразу в╕дгукнулося Братство вояк╕в ОУН-УПА. Михайло Кот став одним з перших наших передплатник╕в на Житомирщин╕. На жаль, Михайла Тихоновича вже нема╓ з нами — в╕н помер у 2012 роц╕ — саме тод╕, коли депутати-сепаратисти енерг╕йно проштовхували мовний закон К╕валова-Колесн╕ченка. Побратими кажуть, що немолодий уже кер╕вник Братства надто близько до серця сприймав нахабну акц╕ю укра╖нофоб╕в, небезп╕дставно вважаючи, що новий мовний закон може сутт╓во пригальмувати в╕дродження нац╕╖. Не стало Василя Тихоновича... Але на той момент його стараннями вже була щедро зас╕яна пол╕ська нива. Тобто в патр╕отичному сенс╕ Новоград-Волинський вже мав на кого р╕внятися, бо отримав в╕дчутний поштовх.

╤ це попри ц╕лу низку несприятливих фактор╕в. Незважаючи на сво╓ географ╕чне розташування (зах╕дна частина Житомирсько╖ област╕), Новоград-Волинський був довол╕ зрос╕йщеним. Нав╕ть Олександр Дюбо, — тепер в╕н один з найактивн╕ших «братчик╕в», — до 40 рок╕в розмовляв виключно рос╕йською. Таку ситуац╕ю актив╕ст поясню╓ так:
— Я жив поряд з в╕йськовим м╕стечком, а там почути укра╖нську мову було непросто. Х╕ба що в╕д яко╖сь бабус╕... Але якби я в школ╕ сказав щось укра╖нською, то з мене ус╕ см╕ялися б. Нав╕ть вих╕дц╕ з села намагалися якомога швидше перейти на рос╕йську, бо ╕накше ╖х називали б «когутами». Ось таким був моральний кл╕мат у Новоград╕-Волинському до 1991 року. Звичайно, такий р╕вень русиф╕кац╕╖ говорив про неабияк╕ усп╕хи радянсько╖ ╕мпер╕╖ на нив╕ асим╕ляц╕╖, але треба сказати, що й базис для цього був. Вже в 1921 роц╕ Новоград-Волинський (тод╕ Звягель) був значною м╕рою зрос╕йщеним. Тут був великий в╕дсоток ╓вре╖в — 48%, чимало рос╕ян — 20%, ╕ нав╕ть етн╕чн╕ укра╖нц╕ далеко не вс╕ розмовляли укра╖нською. В навколишн╕х селах панувала укра╖нська, але ж ми говоримо про м╕сто... Мен╕ важко назвати причини зародження в мен╕ укра╖ноф╕льства. Якусь роль в╕д╕грали патр╕отичн╕ книжки, прочитан╕ в юност╕, наклала в╕дбиток ╕ зустр╕ч ╕з в╕рним побратимом Михайла Кота В╕ктором Бусленком, якого ми вс╕ шанобливо звемо «Тарасовичем». Раз чи два бачився з самим Михайлом Котом незадовго до його смерт╕. Оце, мабуть, ╕ все. А той район м╕ста, де колись учився, я й тепер назвав би новоград-волинським Донбасом. Стосовно всього м╕ста це й справд╕ сво╓р╕дний Донецьк-Луганськ. Мешканц╕ цього м╕крорайону якщо й не пророс╕йськ╕, то «совков╕» — адже там багато в╕дставник╕в, пенс╕онер╕в... Проте останн╕м часом, коли я починаю розмовляти з╕ сво╖ми шк╕льними друзями укра╖нською, то у мо╖й присутност╕ вони переходять на укра╖нську, а нер╕дко й м╕ж собою вже говорять. Отже, багато залежить в╕д покол╕нь. Молодше повернеться до Укра╖ни — тут у мене нема╓ жодного сумн╕ву.

«НАШ╤ СПОРТСМЕНИ «Т╤ТУШКАМИ» Н╤КОЛИ НЕ СТАНУТЬ...»

У перший же день мого перебування у Новоград╕-Волинському я побував б╕ля намету самооборон╕вц╕в. Якраз було веч╕рн╓ шикування, урочисте виконання укра╖нського г╕мну та розмови, що стосувалися поточних справ цього патр╕отичного утворення чисельн╕стю, до реч╕, майже в батальйон. Але суть нав╕ть не в тому, ск╕льки цих людей, ╕ чи по╖де хтось ╕з них у зону проведення АТО. Дай, Боже, щоб н╕кому не довелося туди ╖хати. Як на мене, то ц╕нн╕сть новоград-волинського батальйону в ╕ншому. Це досить непогано орган╕зована патр╕отична структура, яка могла б сутт╓во вплинути на ситуац╕ю в м╕ст╕ та в район╕. ╤ заодно бути прикладом для насл╕дування в ╕нших рег╕онах Укра╖ни. Остаточно переконався в цьому п╕д час розмов з молодими б╕йцями самооборони. Зверн╕ть увагу на ╖хн╕й високий р╕вень громадянсько╖ св╕домост╕, на те, як вони ум╕ють мислити ╕ анал╕зувати ситуац╕ю. Це вже не т╕ хохли-пристосуванц╕, як╕ складали чималенький в╕дсоток населення СРСР ╕ жили за принципом: «Моя хата скраю, н╕чого не знаю». Тут уже нац╕ональна св╕дом╕сть заявля╓ про себе з силою, яко╖ так завжди боялися кремл╕вськ╕ правител╕.

Ось як поясню╓ причини новоград-волинського феномена тренер спортивного клубу «Карате-C╕ч» Руслан Загривий:
— На початков╕й стад╕╖ нашо╖ самоорган╕зац╕╖ великою була роль В╕ктора Тарасовича ╕ його найближчих однодумц╕в. Але пот╕м, коли «зачепило» кожного з нас, тод╕ почала об’╓днувати... думка. Сп╕льна думка — одна на вс╕х. ╤ сп╕льна мета. Коли ми зустр╕ча╓мося в намет╕, нам уже ╓ про що поговорити. Новоград-волинц╕ тепер активн╕ш╕ нав╕ть, ан╕ж мешканц╕ обласного центру. Можливо, в Житомир╕ нема такого л╕дера, за яким би п╕шла б╕льш╕сть м╕ських жител╕в. У нас менше м╕сто, зате ╓ загальновизнане коло авторитетних людей. Наше Братство ╕сну╓ не один р╕к, воно витримало випробування часом. Тому нав╕ть люди, як╕ ран╕ше, до Майдану, хот╕ли щось робити, але боялися, тепер приходять до нас ╕ намагаються приносити якусь користь сусп╕льству. Ран╕ше нас збиралося по 5-6 чолов╕к, а коли приходило 10, то це вже вважалося багато. А тепер ми — реальна сила, з якою не можна не рахуватися. ╢ люди, як╕ не в Братств╕, як╕ не приходять до нашого намету, але вони пост╕йно бачать синьо-жовтий ╕ червоно-чорний прапори б╕ля адм╕н╕страц╕╖, тому в╕дчувають себе ╕накше, впевнен╕ше. ╤ укра╖нський патр╕отизм у Новоград╕-Волинському вже ста╓ поширеним явищем.

А ось точка зору одного з актив╕ст╕в Братства, учасника найдраматичн╕ших под╕й на ки╖вському Майдан╕, Володимира Л╕берди. Юнак нав╕ть зовн╕шн╕стю сво╓ю п╕дкреслю╓, що до радянського минулого пол╕щукам вже нема вороття. Козацький чуб до лиця Володимиру ╕ — ловлю себе на думц╕ — в╕н дода╓ ваги словам людини, яка до укра╖нства прийшла лише р╕к чи два тому:
— Багато що зм╕нив Майдан. В╕н реально створив нову Укра╖ну! Посткомун╕стична Укра╖на перейшла в ╕ншу як╕сть. Ран╕ше я бачив навколо себе молодь, байдужу до всього. А тепер багато молодих людей почали ц╕кавитися тим, що в╕дбува╓ться навколо них. ╤ мен╕ зда╓ться, що вони в╕дчули ц╕нн╕сть такого поняття, як Батьк╕вщина. Хот╕лося б б╕льшо╖ активност╕ молод╕, але й те, що ╓ — вже непогано. До нашого намету часом ╕ школяр╕ заходять. Переважно це д╕ти наших актив╕ст╕в. ╥м у нас подоба╓ться, вони в╕дчувають, що причетн╕ до чогось важливого... Багато чули про ки╖вський ╢вромайдан, для них це нев╕д’╓мна складова частина ╖хнього дитинства. До реч╕, дехто з пол╕тик╕в каже, що Майдан повинен роз╕йтися, але моя думка така: в╕н повинен стояти. Звичайно, треба поступово наводити порядок у центр╕ Ки╓ва, але значно важлив╕ше, щоб президент чув наш народ, щоб т╕, хто прийшов до влади завдяки Майдану, не забували про сво╖ об╕цянки. Бо Небесна Сотня померла не за Порошенка ╕ не за Турчинова, люди загинули за Укра╖ну. До влади повинн╕ приходити люди, як╕ ╓ патр╕отами не на словах, а на д╕л╕. ╤ як╕ тепер воюють на Донбас╕, в╕дстоюючи територ╕альну ц╕л╕сн╕сть Укра╖ни.

Тренер з греко-римсько╖ боротьби Руслан Савчук вважа╓, що спорт повинен в╕д╕гравати важливу роль у житт╕ сучасно╖ людини. Ми нав╕ть торкнулися з ним теми, яку я порушував у прес╕ два роки тому. Чи не створити б нам всеукра╖нський оздоровчий рух? Руслан Миколайович в╕дпов╕в:
— В принцип╕ це реально, але не за нин╕шн╕х обставин. Бо важко щось планувати у всеукра╖нському масштаб╕ без матер╕ально╖ п╕дтримки держави. А ╖й тепер не до спорту... Але загалом я з оптим╕змом дивлюся на цю справу. За мо╖ми спостереженнями, припиня╓ться процес зростання в╕дсотка «д╕тей комп’ютера» чи, як ╖х ран╕ше називали, — «ботан╕к╕в». Д╕ти справд╕ проводять дуже багато часу за комп’ютером, але ц╕каво, що саме так╕ д╕ти можуть прийти з батьками до борц╕вського залу. Народ мудр╕ша╓! Адже й справд╕, коли парубок здоровий, то й д╕вчата звертають на нього увагу. До реч╕, багато д╕вчат приходить на тренування саме через симпат╕ю до знайомих хлопц╕в. Вони, видно, в╕дчувають ╕нту╖тивно, що здоров╕ хлопц╕ й мислять ╕накше. Ск╕льки наших спортсмен╕в на Майдан ╖здило! Саме вони й ставали б╕йцями самооборони. У перших рядах вони стояли! Спорт загартову╓, виробля╓ характер, а це да╓ можлив╕сть краще реал╕зуватися в житт╕. А якщо людина усп╕шна в житт╕, то вона буде думати про те, щоб ╕ держава була усп╕шною. Якщо ж юнак буде палити й пити, то яке у нього майбутн╓? Ну, по╖здить на зароб╕тки, поки сила ╓, а пот╕м з╕п’╓ться... ╤ ще одну важливу р╕ч я хочу сказати. Ми намага╓мось, прищеплюючи д╕тям любов до здорового способу життя, водночас прищеплювати й укра╖нський патр╕отизм. Наш╕ спортсмени «т╕тушками» н╕коли не стануть.

БОРОТИСЯ ЗА КРИМ ╤НФОРМАЦ╤ЙНО. ЗА Р╤ДНУ ЦЕРКВУ — ТАКОЖ!

Пот╕м, сп╕лкуючись за кавою з В╕ктором Бусленком ╕ Олександром Дюбо, ми не могли не згадати про Крим:
— На сьогодн╕шн╕й день боротися за Крим можна т╕льки ╕нформац╕йно, — висловив свою точку зору В╕ктор Тарасович. — П╕востр╕в потрапив у таку халепу... Кримчани вже в╕дчули р╕зницю в ц╕нах на продукти, транспорт, л╕ки. ╢ велика р╕зниця у ставленн╕ укра╖нсько╖ ╕ рос╕йсько╖ влади до самих кримчан. Тому для того, щоб Крим повернувся, ╕нформац╕йна робота повинна проводитися на максимально високому р╕вн╕ ╕ пост╕йно. Бо укра╖нська арм╕я не може вести бойов╕ д╕╖ в Криму ╕ на Луганщин╕ одночасно. Але коли зак╕нчиться АТО на Донбас╕, то треба буде провести арм╕йськ╕ навчання на материков╕й частин╕ Укра╖ни, б╕ля Криму. ╤ тод╕ населення зрозум╕╓, що ця арм╕я допоможе повернути ╖м те, що вони мали до анекс╕╖ п╕вострова Рос╕╓ю, ╕ те, що вони втратили з приходом «зелених чолов╕чк╕в». Принаймн╕ проукра╖нськи налаштован╕ люди почуватимуться впевнен╕ше. Масов╕ протести в Криму ц╕лком можлив╕. Але це при умов╕ добре орган╕зовано╖ ╕нформац╕йно╖ роботи. Про це не можна забувати н╕ на мить! Адже якщо кримська громада не зрозум╕╓, для чого наш╕ в╕йська там стоять, то це н╕чого не дасть, ми будемо лише даремно втрачати людей. А взагал╕, я знаю в╕йськових, як╕ кажуть так: «Зак╕нчимо АТО на Донбас╕, по╖демо воювати в Крим. Крим треба повертати...». Але це в╕йськов╕ так кажуть, бо в╕йськов╕ операц╕╖ — це ╖хня робота. Але ж треба працювати й ╕нформац╕йно. Бо Рос╕я не ╓ слабкою у в╕йськовому в╕дношенн╕. Основне слово повинн╕ сказати сам╕ кримчани. Ск╕льки наших людей сидять зараз в ╤нтернет╕! ╥х треба повною м╕рою залучати до роботи.

В нашу розмову втруча╓ться Олександр Дюбо:
— У соцмережах, зокрема ╕ в «Однокласниках», я спостер╕гаю певн╕ зм╕ни. Проукра╖нськ╕ сили починають перемагати. Поки що у невеликих ╕нформац╕йних сутичках, але ж видно, що тенденц╕╖ позитивн╕... Якщо у рос╕ян переважають матюки, лайка, образи, то у нас — рац╕ональн╕ аргументи. А моральна й ╕нтелектуальна перевага — це велике д╕ло.
* * *
Пот╕м ми по╖хали до Свято-Петропавл╕вського храму, який зводить прото╕╓рей Микола Бричак (УПЦ КП). Настоятеля застали в робочому одяз╕ на... риштуванн╕. Разом з пом╕чником в╕н працював у пот╕ чола, зводячи на древлянськ╕й земл╕ укра╖нську церкву. Ось тут я вже не знав, що й думати — пишатися, що у нас так╕ прото╕╓ре╖? Чи, може, позаздрити «клятим москалям» з УПЦ МП, як╕ под╕бною роботою себе н╕коли не утруднюють? У тих грошей кури не клюють, а тому робоча сила завжди знаходиться. У мене з собою була стаття Тамари Соловей «Хай буде царство тво╓ як на неб╕, так ╕ на земл╕...» («КС» за 13. 06. 2014). Тому у розмов╕ з отцем Миколою мимовол╕ згадали отця ╤вана з Перевального. Церкву, яку укра╖нський священик будував власними руками, кримськ╕ шов╕н╕сти хочуть в╕д╕брати.
Ця стаття з «Кримсько╖ св╕тлиц╕» обговорювалася пот╕м у р╕зних середовищах. ╤ зна╓те, люди доходять висновку, що ми повинн╕ стати значно монол╕тн╕шими. Наша церква у важк╕ дн╕ ╢вромайдану довела, що вона з народом. Це не якесь там гундя╓вське в╕дгалуження ФСБ... Отже, й народ повинен допомагати ╖й стати на ноги. А в Новоград╕-Волинському лише дв╕ церкви УПЦ КП, та й то у стад╕╖ буд╕вництва. У навколишн╕х селах ус╕ церкви належать до Московського патр╕архату. Це знову результат поразки в ╕нформац╕йн╕й в╕йн╕ з Рос╕╓ю. Коли з пол╕щуками розмовля╓ш на цю тему, то вони нер╕дко кажуть: «Ми розум╕╓мо, що краще б ходити у свою церкву, але ж... все одно Бог один...».
От ╕ спробуй ╖м пояснити, що московський бог таки трохи ╕нший, в╕н частенько заплющу╓ оч╕ на зло. Там в╕д християнства х╕ба що ритуал залишився, а решта — в╕д лукавого. Якщо говорити про зм╕цнення православ’я на Житомирщин╕, то треба визнати: у середовищ╕ пол╕щук╕в ще роботи й роботи!

ПРО Ж╤НОЧУ «ДЕСЯТКУ» ╤ ПРО ЦИГАН, ЯК╤ ТАКОЖ ГОТОВ╤ ЗАХИЩАТИ УКРА╥НУ

Виявилося, що серед самооборон╕вц╕в ╓ не лише чолов╕ки. Людмила Возняк-Гона (у минулому спортсменка, кандидат в майстри спорту з плавання) керу╓ невеличким ж╕ночим п╕дрозд╕лом:
— Сво╖ми подругами по ж╕ноч╕й «десятц╕» я задоволена. Хоча «десятка» це трохи умовно, бо нас уже 23... Зб╕льшу╓ться в╕дсоток молод╕ — шкода, що ви не вс╕х змогли побачити. Д╕вчата-старшокласниц╕ зак╕нчують школу, у них екзамени, тому намага╓мося ╖х не в╕двол╕кати. Пост╕йно з ними сп╕лкуюся ╕ впевнена, що вони будуть з нами. ╢ серед них справжн╕ актив╕стки, ╓ менш активн╕, бо вимушен╕ ви╖здити на зароб╕тки, але у випадку гостро╖ потреби на кожну з них ми можемо розраховувати. Дума╓мо над тим, як зб╕льшити нашу присутн╕сть в соцмережах, бо й на цьому фронт╕ Укра╖ну треба захищати. Пут╕н максимально моб╕л╕зував св╕й електорат, досяг цього зомбуванням через п╕дконтрольн╕ канали телебачення. А у нас повинна спрацювати нац╕ональна св╕дом╕сть ╕ нац╕ональна г╕дн╕сть.
Варто зупинитися ще на одн╕й детал╕. Серед самооборон╕вц╕в Новоград-Волинського ╓ вже й циганський «р╕й». Про це також розпов╕в Олександр Дюбо:
— Вони почули по телебаченню, що Пут╕н виставив ультиматум Укра╖н╕. ╤ натякнув: або ви припиня╓те АТО, або Рос╕я вводить на нашу територ╕ю сво╖ в╕йська. П╕сля того в наш намет почали ст╕катися люди. Нав╕ть т╕, хто дос╕ жодного разу не був! Прийшли й представники цигансько╖ громади м╕ста ╕ сказали, що у випадку чого будуть захищати Укра╖ну разом з нами. Вони чергували в намет╕ к╕лька раз╕в, подарували нам телев╕зор, щоб самооборон╕вц╕ могли переглядати останн╕ новини. Люди спочатку сприймали присутн╕сть циган дещо насторожено, адже ╕снують певн╕ стереотипи... Але пот╕м заспоко╖лися. Це нав╕ть при╓мно, що ми у Новоград╕-Волинському не д╕лимося за в╕рою ╕ мовною ознакою. Ми вс╕, незалежно в╕д нац╕ональност╕, готов╕ боронити р╕дну землю.

БЛАГОСЛОВИ, ЗЕМЛЕ, НАШИХ ГЕРО╥В!

Сталося так, що п╕сля Новоград-Волинського я в╕дразу по╖хав на ╤вано-Франк╕вщину. Проте хлопц╕в з добровольчого батальйону «Прикарпаття» на м╕сц╕ вже не застав. Без зайвого галасу вони повантажилися на зал╕зничну платформу ╕ в╕дправилися в зону АТО. Шкода, що розминулися. Адже ц╕каво було б пор╕вняти настро╖ галичан з настроями пол╕щук╕в. Зате поталанило в ╕ншому: застав у Коломи╖ нашого в╕рного «св╕тличанина», 91-л╕тнього Мирослава Симчича, б╕льш в╕домого в лавах ветеран╕в ОУН-УПА як сотенний Кривон╕с. Йому ще за життя встановили пам’ятник, бо за плечима ц╕╓╖ незламно╖ людини — третина стол╕ття, проведена в тюрмах ╕ стал╕нських таборах. Пан Мирослав уважно слухав мою розпов╕дь про хлопц╕в з новоград-волинсько╖ самооборони. А пот╕м сказав:
— Я радий, що житомиряни довели свою здатн╕сть самоорган╕зуватися. ╤ порадувало мене те, що нав╕ть цигани Новоград-Волинського готов╕ воювати за Укра╖ну. А ви зна╓те, що в УПА також ╕снував циганський п╕дрозд╕л? Це було на теренах Буковини, представники цього народу не мали н╕якого сентименту до радянсько╖ влади ╕ тому вир╕шили боротися разом з укра╖нцями. Вони вс╕ загинули в 1944 роц╕, н╕хто не зрадив ╕ не перейшов на б╕к ворога... Роль укра╖нських нац╕онал╕ст╕в у об’╓днанн╕ нац╕й та народностей у боротьб╕ за сво╖ права важко переоц╕нити. У лавах УПА воювали ╕ узбеки, ╕ азербайджанц╕, ╕ грузини. Одного грузина, якого знав ще по наш╕й партизанц╕, я зустр╕в у стал╕нських таборах на Колим╕... ╥хн╕й п╕дрозд╕л хот╕в повернутися на територ╕ю Груз╕╖, щоб там боротися за незалежн╕сть р╕дного краю. Вони благополучно до╖хали до Дн╕пра, але там ╖м довелося прийняти б╕й з частинами НКВС. Хтось був убитий, хтось потрапив у полон. Може, хтось ╕ до╖хав до р╕дних м╕сць? На жаль, я цього не знаю... Треба сказати, що серед ╕нтел╕генц╕╖ поневолених народ╕в ми мали й ма╓мо багато друз╕в. Ск╕льки теплих сл╕в я почув в╕д грузин╕в! Кримськ╕ татари також висловлювали мен╕ свою повагу — адже саме моя сотня знищила в 1945 роц╕ ц╕лий полк генерала Дергачова, який проводив депортац╕ю кримських татар, чеченц╕в, ╕нгуш╕в. Я нав╕ть листувався з татарочкою Заремою, а ╕нша представниця цього народу нав╕ть при╖здила до мене в Коломию. Я тод╕ був молодшим ╕ станцював з нею кримськотатарський народний танець «Хайтарму». А представники ╕нгуського народу нав╕ть нагороду мен╕ вручили — орден «В╕йськова доблесть». Це ж не т╕льки мене вшанували ц╕ люди, вони таким чином в╕дзначили вагомий внесок УПА в боротьбу з б╕льшовицькою ╕мпер╕╓ю...
...Поки пан Мирослав згадував свою повстанську молод╕сть, я звернув увагу на картину якогось м╕сцевого художника — той зобразив молодого сотенного Кривоноса ╕ його бойових побратим╕в на фон╕ Мат╕нки Божо╖. Подумав: ось заслужила людина сво╖м життям визнання, вже й так╕ ориг╕нальн╕ картини створюють прикарпатц╕! Прожили ми с╕мдесят в╕дносно мирних л╕т. ╤ тепер знову тривожно в св╕т╕... Невже й нашому покол╕нню доведеться воювати за свою волю, гинути в сиб╕рських концтаборах? Невже й житомиряни, черкащани, черн╕г╕вц╕ вимушен╕ будуть народжувати сво╖х «Кривонос╕в»? А так би хот╕лося, щоб жертв не було, щоб все обмежилося мирною працею на благо Укра╖ни. Тр╕шки сумно усв╕домлювати, що це значною м╕рою залежить в╕д бажання одн╕╓╖ лише людини — рос╕йського президента (╕ за сум╕сництвом «царя-батюшки»), якого п╕дтриму╓ майже 80% населення Рос╕╖. Але й оптим╕зм присутн╕й: наш народ вкотре дов╕в, що до ╕мперсько╖ кол╕сниц╕ не дасть себе запрягти, що Укра╖на була й буде Батьк╕вщиною в╕льних людей.

Серг╕й ЛАЩЕНКО
(Житомирщина — Прикарпаття — Льв╕в)

На фото: Людмила Возняк-Гона

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2014 > Тема "Урок української"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13485

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков