Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4452)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4125)
Українці мої... (1661)
Резонанс (2122)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1847)
Крим - наш дім (1052)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (242)
Бути чи не бути? (323)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (207)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕРБНА НЕД╤ЛЯ
Наш╕ традиц╕╖


ПОЕЗ╤Я ╤ ПРОЗА НАШОГО ЖИТТЯ
Третя зб╕рка поез╕╖ - «╥╖ написала в╕йна»…


НЕ ХОДИ НА ЛИСУ ГОРУ…
Наш╕ традиц╕╖


КАРИКАТУРИ БАТЬКА Й ЖИВОПИС СИНА
Карикатури батька викривають агресивну пол╕тику Москви, показують, що вона ╓ загрозою для всього...


РОЗПУСКА╢ТЬСЯ Л╤ЩИНА
Наш╕ традиц╕╖




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#26 за 27.06.2014
КОЛИ МИРОТОЧАТЬ ╤КОНИ…

Крим без «Св╕тлиц╕»?!

«Зупинись ╕ скажи добре слово!» — цей текст або майже такий можна було побачити серед гарних кра╓вид╕в, що прикрашали довгий ╕ св╕тлий коридор бази-готелю «Артек» у С╕мферопол╕. Напис був для мене таким промовистим ╕ значущим, як ╕ його присутн╕сть, що я одразу полюбила ус╕х людей, як╕ там працювали, ╕ жодного разу за 12 рок╕в, доки ми орендували там прим╕щення, в них не розчаровувалася, а щойно виникала в коридор╕ чиясь постать, як мо╓ обличчя розпливалося в прив╕тн╕й усм╕шц╕, яку важко було стримати. Ось така дивовижна сила слова! Хоча нелегко сказати, що тут було первинним: чи ота житт╓ва настанова, чи те, що саме ╖╖ обрав для себе ╕ для гостей «Артеку» його трудовий колектив.
Сьогодн╕ ц╕╓╖ таблички на ст╕н╕ вже нема╓, залишилися лише кра╓види. П╕д час весняних под╕й ус╕х тут перелихоманило. Говорили про якихось б╕женц╕в, а зам╕сть них з’явилися козаки з м╕шками картопл╕, пот╕м – ц╕лком ╕нтел╕гентного виду люди на дорогих автомоб╕лях, ╕ нарешт╕ справжн╕ б╕женц╕ – далеко не при парад╕, ╕з сумками та вузлами ╕ неп╕дробним ╕нтересом до секондхенду, що лежав купами на лавочках на подв╕р’╖ бази. Серед цих людей – майже третина д╕ти, котр╕ вм╕ють створювати соб╕ свято за будь-яких умов. При╖ждж╕ – переважно донеччани, як╕, за оф╕ц╕йною верс╕╓ю, «не хочуть п╕дпорядковуватися нелег╕тимн╕й хунт╕», а чолов╕ки, батьки ╕ д╕дус╕ присутн╕х тут «захищають р╕дну дом╕вку в╕д фашист╕в».
Думаю: як же вс╕ вони жили ран╕ше, ╕ яка справа ус╕м цим д╕тлахам до «фашистсько╖ хунти»? Адже ключов╕ ф╕гури при влад╕ не пом╕нялися практично з народження цих д╕тей, а голосування на президентських виборах показало, що найзатят╕ш╕ «нацики», якими Рос╕я заляку╓ увесь св╕т, не набрали на обох ╕ двох в╕дсотк╕в голос╕в. А ось «жертва потенц╕йного терору» ╓врей В. Рабинович набрав голос╕в майже ст╕льки ж, ск╕льки О. Тягнибок та Д. Ярош разом. Не виника╓ запитань ╕ до нац╕ональност╕ нин╕шнього Президента, який перем╕г у першому ж тур╕. То чим же загальний зр╕з укра╖нського сусп╕льства, а передовс╕м ел╕ти, зм╕нився наст╕льки, що лиша╓ться один т╕льки шлях – пожертвувати кра╖ною, собою ╕ д╕тьми? А яка, власне, буде р╕зниця цим д╕тям, чи назвуть ╖хню батьк╕вщину Малорос╕╓ю, чи так, як вона називалася завжди? Не в╕рю я, що донеччани встигли пройнятися за 1,5-2 м╕сяц╕ непохитною дов╕рою до нових л╕дер╕в, яких ран╕ше н╕хто не чув ╕ не бачив. Ну що, скаж╕мо, зробив хорошого для оцих б╕женц╕в пол╕ттехнолог ╕з Москви Олександр Бородай, який очолю╓ нин╕ так звану Донецьку народну республ╕ку, окр╕м того, що об╕ця╓ людям рос╕йську перспективу та виступа╓ з провокативними заявами, внасл╕док чого р╕дна земля м╕сцевих жител╕в перетворю╓ться на ру╖ни? Задля яко╖ ╕де╖ варто на це все йти?
Про рос╕йську перспективу можу сказати вже дещо ╕з власного досв╕ду. П╕двищен╕ пенс╕╖ вмить знец╕нилися. Укра╖нськ╕ гривн╕, курс яких п╕д час обм╕ну одразу ж впав нижче пл╕нтуса, не залишили пом╕тного сл╕ду в╕д накопичених удома збережень. П╕сля неск╕нченних тортур банк╕вськ╕ вклади так ╕ залишаються п╕д питанням, у всякому раз╕, з лютого цього року я не змогла там одержати жодно╖ коп╕йки. А ось оплачена ╕з затримкою електроенерг╕я (бо на пошту було не пробитися) вже аукнулася вимогою виплатити штраф. Це так соб╕, др╕бнички. Б╕льш сутт╓ве – це прощання з базою «Артек», де для укра╖нсько╖ газети вже нема╓ б╕льше м╕сця. Йдемо – в н╕куди. Непотр╕бн╕ – н╕кому. Наш╕ найближч╕ друз╕ (а хто тепер нам друг? х╕ба що тамбовський вовк!) заклопотан╕ власним виживанням.
╤ н╕ в чому ╖м дор╕кнути. Бо хоч ми ╕ боролися колись за кожного, хто потрапляв у скруту, але ж то не була гра без правил, а швидше справа чест╕.
Вже зак╕нчу╓ться червень, а курортний сезон так ╕ не розпочався, море – спочива╓. Спочивають ╕ т╕, хто мав нам╕р зм╕цнити здоров’я в╕там╕нами, ╖х, як ╕ ран╕ше, дешевше купляти в аптец╕, бо там же – не дають на к╕лограми. Але ╕ тут подоба╓ться не все ╕ не вс╕м. Хвор╕ на серце, для кого вал╕дол, як картопля, не приховують розчарування, викладаючи за десять таблеток цього препарату екстрено╖ д╕╖ в 5 раз╕в б╕льше, н╕ж ран╕ше. Сумують ╕ приб╕чники панкр╕отину, сол╕бору та багатьох ╕нших найнеобх╕дн╕ших медичних препарат╕в. Бо не для вс╕х чар╕вне слово «Москва» на упаковц╕ може компенсувати ╖хн╕ втрати.
Та, як ╕ ведеться, шукала соб╕ вт╕ху, бо не може не бути у всьому цьому яко╖сь св╕тло╖ сторони. Скаж╕мо, газ. Минулого разу я купляла газовий балон за 150 грн. ╕ чекала на нього близько двох м╕сяц╕в. Регулярно чую, що Рос╕я постача╓ газ чи не у половину св╕ту, а ╖╖ газов╕ п╕дпри╓мства – на четвертому м╕сц╕ у св╕т╕ за р╕внем прибутковост╕. Отож, думала, пот╕шуся знову, як ╕ за радянських час╕в, пратиму б╕лизну теплою водою, а не вулично╖ температури, знову щодня ╖стимемо св╕же гаряче вариво! Вже й проторувала стежину до молочниц╕, бо молоко дуже доречне для ранково╖ каш╕. А молочниця раптом ╕ каже: «Оце придбала балон газу. ╤ ск╕льки б ви думали кошту╓? Тисячу рубл╕в. Кажуть, ми його до вас аж ╕з Тюмен╕ привезли!». Ось так ╕ обламалася моя запов╕тна мр╕я.
Та найважче, з чим не змиритися ╕ до чого не пристосуватися, це сама атмосфера, сповнена злоби, негативу, осуду, ненавист╕ до мо╓╖ етн╕чно╖ батьк╕вщини, ╖╖ людей, принцип╕в, на яких буду╓ться ╖хн╕й св╕тогляд, а що б були для того поважн╕ п╕дстави – н╕ слова без обману, н╕ слова без належного пол╕тичного забарвлення.
Особливо обурюють спекуляц╕╖, пов’язан╕ з╕ смертями. В╕дчуваю ус╕м ╓ством, що цього просто не можна робити, що за це доведеться платити нам ус╕м: тим, хто чинить кривду, хто ╖й в╕рить, хто не в змоз╕ утриматися в╕д помсти. То х╕ба ж може християнська кра╖на бути розсадником гр╕ха?
К╕лька дн╕в посп╕ль з екран╕в рос╕йського телебачення не сходять портрети двох журнал╕ст╕в, як╕ загинули в╕д м╕нометних обстр╕л╕в, супроводжуючи в╕йська так званого народного ополчення. Однозначно╖ оц╕нки ╖хня д╕яльн╕сть не знаходить: оф╕ц╕йна рос╕йська преса вважа╓ ╖х героями, бо вони, жертвуючи собою, працювали на ╕м╕дж тих, хто прагне розчленити ╕ знищити Укра╖ну, розтоптати ╖╖ Конституц╕ю, ╕ це попри те, що один ╕з загиблих – етн╕чний укра╖нець. А дехто, особливо ╕з москвич╕в, як╕ знають ситуац╕ю ╕зcередини, виходить за рамки пристойного, висловлюючись так: «Собац╕ собача смерть!».
Ман╕пулюючи людською св╕дом╕стю (а це публ╕чно визна╓ться Рос╕╓ю основним елементом пол╕тики), пророс╕йськи налаштован╕ д╕яч╕ забувають, що йдеться про найдорожче у св╕т╕, що належне т╕льки Господу, ╕ потайки, можливо, бажають, щоб под╕бн╕ приклади т╕льки множились, в╕дштовхуючи в╕д Укра╖ни св╕тову громадськ╕сть ╕ сприяючи вир╕шенню головного завдання – при╓днанню Донбасу до Рос╕╖. ╤нш╕ на високому протестному градус╕ забувають, що журнал╕сти – це не арх╕тектори рос╕йсько╖ слави, а лише рядов╕ буд╕внич╕, як╕ виконують сво╓ завдання, попри ту високу ц╕ну, яко╖ реально воно, можливо, ╕ не варте.
Але у межах сво╖х обов’язк╕в вони д╕йсно д╕ють, як геро╖, у всякому раз╕, такого ореолу нада╓ ╖м ╖хня мученицька смерть. Ц╕каво, а як почуваються при цьому пол╕тики, як╕ заварили отаку кашу, бо ск╕льки б вони не звинувачували у вс╕х гр╕хах фашизму Укра╖ну, на телев╕з╕йних м╕жсобойчиках бувають досить в╕двертими: «Укра╖на – це не держава», хоч тут ╕ намагаються переконати себе, н╕бито ╓ якийсь укра╖нський народ, це – химера, залишилося ╖╖ т╕льки трохи «додавити». ╤ тут – вс╕ засоби прийнятн╕.
╤ якщо Рос╕я насправд╕ когось ╕ побою╓ться, то н╕як не м╕фолог╕зованого нею Дмитра Яроша чи «прикольного» депутата з вилами Олега Ляшка. Вона бо╖ться тих, кому по 20-23 роки ╕ кого, за словами рос╕йських пол╕тик╕в, вже н╕що не змусить кричати: «Слава Пут╕ну!» Ц╕ д╕ти — представники нац╕╖, «яко╖ нема╓», навчилися жити за правдою, не узгодженою з Кремлем, ╕ перев╕рен╕ ярлики до них не дуже клеються.
Та поверн╕мося до журнал╕ст╕в. 6 червня Укра╖на в╕дзначила ╖хн╓ профес╕йне свято. Колись таким воно було ╕ для Криму, на яке, траплялося, запрошували ╕ нас, прац╕вник╕в «Кримсько╖ св╕тлиц╕».
Щоправда, коли в 1998 роц╕ я перебувала в критичному стан╕ у реан╕мац╕╖ л╕карн╕ швидко╖ допомоги ╕ на четверту добу у нас зак╕нчилися грош╕, а моя мати, яка свято в╕рила, що тод╕шн╕ чиновники, як ╕ ╖хн╕ попередники, мають п╕д костюмом рясу, подалася за порятунком до Ради м╕н╕стр╕в. Там спочатку сп╕лкувалися з нею дуже прив╕тно, але, д╕знавшись, що я працюю в укра╖нськ╕й газет╕, чиновник одразу ж зм╕нився в обличч╕, виб╕г з каб╕нету ╕ б╕льше не повернувся.
Сьогодн╕, як н╕коли, мен╕ б хот╕лося говорити про добро. Але примусити когось бути добрим, лояльним, людяним просто неможливо. Пам’ятаю перш╕ м╕сяц╕ Майдану в Ки╓в╕. Щодня пов╕домлялося про все б╕льшу ╕ б╕льшу к╕льк╕сть потерп╕лих журнал╕ст╕в. Це були люди р╕зних нац╕ональностей, бо т╕ под╕╖ ц╕кавили увесь св╕т. За останн╕ми даними, потерп╕ло 160 прац╕вник╕в ЗМ╤, серед яких ╕ загибл╕. Зауважувалося нав╕ть, що прихильники Януковича ц╕лили в них не випадково. У тому самому звинувачу╓ сьогодн╕ укра╖нських в╕йськових ╕ Рос╕я, намагаючись зробити це припущення фактом всезагально╖ уваги.
Вт╕м, ще зовс╕м недавно пророс╕йська депутатка О. Бондаренко, яка хизу╓ться, що ма╓ журнал╕стську осв╕ту, повчала з телеекран╕в, що загибель для журнал╕ста – це ц╕лком нормальне явище, «издержки профессии». В ╕ншому раз╕, не л╕зьте туди, куди голова не влазить.
Але пол╕зли ╕ ми. Бо не надто багато було бажаючих в╕дстоювати ╕нтереси укра╖нсько╖ громади Криму. Одне ╕з найсутт╓в╕ших досягнень за 23 роки – це пристойне орендоване державою для нас прим╕щення, як зручне для роботи, так ╕ корисне для нашого газетного ╕м╕джу.
«Зупинись ╕ скажи добре слово!» — навчали нас тут. Так у цьому «бронежилет╕» в╕д «Артеку» ми ╕ вийшли п╕д кул╕ тих, хто апр╕ор╕ вважа╓ нас ворогами.
Скаж╕мо, новий господар – в╕н, не доч╕куючись поки ми заберемо сво╖ реч╕, вже обживав прим╕щення. А робив це так: повернувшись до прац╕вник╕в редакц╕╖ спиною, старанно з╕шкр╕бав ╕з дверей к╕лька маленьких майже непом╕тних паперових нал╕пок ╕з закликом говорити р╕дною укра╖нською мовою. Забувши про правила хорошого тону, чолов╕к нетерпляче з╕шкр╕бав наш образ ╕з нов╕тньо╖ ╕стор╕╖ Криму.
Але сл╕ди в╕д нашого минулого не п╕ддавалися. Нав╕ть н╕бито ставали яскрав╕шими. Вони нагадали мен╕ ╕кони, як╕ мироточать чи╖мись над╕ями ╕ сльозами.

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #26 за 27.06.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13486

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков