Версiя для друку Обговорити в форумi

Дорогою ціною...

Все розпочалося з Павлика Морозова, який на початку 90-х «очолив» агітаційну кампанію під гаслом: держава і її інтереси – це другорядне і не може конкурувати із приватним. Тож зрада колективних пріоритетів не йде в жодне порівняння зі зрадою рідного дідуся-куркуля. І народ, який виховувався на ідеях піонерії і прикладі Павлика Морозова, одразу ж зойкнув: яким же мерзенним був цей піонер!
В тім, що негативна оцінка дій юного ленінця – не випадковість, і що новообраний курс залишається незмінним, переконує вже той факт, що учасникам судового процесу тепер дозволяється не свідчити проти родичів. Але чи стало в нашому суспільстві більше поваги до людини, її прав і свобод, чи можуть її життя, честь і гідність прирівнюватись до інших цінностей сучасності – на це запитання важко відповісти схвально. Не зменшилась і кількість судових протистоянь, фігурантами яких є рідні люди, як і різноманітних аморальних вчинків.
Єдине, що таки вдалося напевно, — це інтереси суспільства і держави відсунути кудись на узбіччя. Все це супроводжувалося небаченим стрибком корупції, бо якщо раніше державне вважалося таки спільним, то тепер остаточно стало нічиїм, що перебуває в тимчасовому очікуванні агресії з боку якогось спритника.
А як же живуть-поживають дідусі одіозних Павликів Морозових? Чи вдячні вони тим, хто відкрив перед ними стільки можливостей? І чи прийняли правила гри, згідно з якими ні внукам дідусів, ні дідусям внуків «здавати» стало, образно кажучи, «не конституційно»?
Працюючи нічним сторожем і охороняючи хазяйський продуктово-питейний ларьок, громадянин О. змушений був пожертвувати власною ногою, перегородивши нею двері, що не витримували натиску грабіжників. Не витримала і нога.
За мить пан О. вже лежав і корчився від болю через роздроблену кістку. Коли приїхала «Швидка допомога», господарі пояснили, що неуважний сторож із власної необережності провалився в погріб. Після цього «падіння» О. кілька місяців провів у лікарні і ще кілька пересувався на милицях. На лікування «щедрі» хазяї виділили чоловікові аж… 100 гривень. І насправді, хто його просив пхати ногу, куди не треба? А ось якби цей інцидент був оформлений належним чином, службова травма найманця обійшлася б їм значно дорожче! Але «здали» підприємці свого помічника, «здали» по повній програмі!
Цей випадок пригадався мені після розмови із Тетяною Миколаївною Гуреєвою, яка ще кілька місяців тому мала сина, а тепер має лише погано приховані сльози та судову тяганину. І хоч хлопця все одно не повернути, але ж поки вона бореться за відновлення справедливості, то почувається потрібною своїй дитині, пов’язаною із сином спільними інтересами, отже, і бачить перед собою мету, яка змушує прокидатися вранці, йти на роботу, надає життю хоча б якоїсь доцільності.
Сергію, єдиній дитині, якого з 10-літнього віку виховувала без чоловіка, незадовго до трагедії виповнилося 28 років. Він ще й не встиг і одружитися та залишити після себе нащадків. Щоправда, плани такі були – мав наречену. Та ні Марійка, ні друзі (а їх завжди не бракувало) й досі не можуть усвідомити, що назавжди втратили дорогу їм людину.
— Мого сина любили всі і завжди – рідні бабусі, яких він не набагато пережив, друзі, вчителі, сусіди. І він теж любив людей, до всіх був уважним, — розповідає Тетяна Миколаївна.
— А чи мав у житті якусь велику мету?
— Передовсім, він просто хотів бути хорошою людиною.
Хотів і був – хорошою людиною із золотими руками. Ними вмів робити все, не цурався ніякої праці. Навпаки, знаходив у цьому задоволення. Сину легко підкорялися різні робочі професії. За це з армії привіз багато грамот. Взагалі здебільшого працював по найму. І не тому, що був жадібним до грошей, просто йому подобалась складна неординарна робота, де можна було проявити свої здібності.
Одразу ж подумалося: та таких майстровитих чоловіків незабаром взагалі на руках носитимуть! Надто вже багато розвелося різного роду посередників, менеджерів, які тільки і вміють морочити людям голови. Але ж, напевно, вони відсвяткують не один свій ювілей...
Кінець січня 2014 року був морозним і непривітним. Сніг, різкий вітер, ожеледь – тут і на землі втриматися непросто, травмпункти переповнені, а якщо ти на даху п’ятиповерхової споруди? Дарма, що слизько, як на ковзанці, треба працювати. Бо господар поставив надзавдання – закінчити крівлю за два дні. Хоча куди, власне, так поспішати? До літа ще — як до Місяця. І хоч зона й курортна (с. Приморське Сакського району) та ще й вулиця гарно називається – Морська, вкладені в будівництво гроші почнуть повертатися ще дуже не скоро. Але ж Сергій був бригадиром і мусив подавати приклад в роботі, а не сперечатися з господарями. Так він і робив, бо знав і те, що приватні гроші мають особливий присмак і особливу ціну.
Але ж не ціну людського життя!
Все сталося миттєво. Не допоміг і страхувальний пасок. Не пом’якшили удар ні лід, ні камінь. Нікому розповісти і про те, якими були останні хвилини життя хлопця. Відомо лише, що серце зупинилося вже в приймальному покої Сакської лікарні.
Тільки не уявляйте собі посивілого з горя господаря-забудовника, який робить усе, щоб полегшити цю трагедію для матері, бере на себе організацію поховання, відчайдушно смітить грошима і вже готовий податися у ченці.
Замість того, щоб опікуватися потерпілими, він надає «матеріальну допомогу» посадовим особам, які здатні допомогти йому безболісно виплутатися з неприємної ситуації. Бо не випадково ж на місці рядового судмедексперта опиняється головний лікар (це повідомляє Тетяна Миколаївна). І не випадково ж у свідоцтві про смерть, що настала внаслідок «гострої крововтрати і травматичних ушкоджень», стверджується, що нещасний випадок стався «поза виробництвом». І з якого дива хлопчина опинився на даху, теж не відомо – «намір не визначений». Можливо, молодь грала там у футбол, каталася на роликах, а чи танцювала гопака всією бригадою? А можливо, бригади і не було, бо немає ж свідків…
На підмогу забудовнику кинувся і прокурор. Він погрожував, що не дасть дозволу матері на поховання сина, доки вона не відмовиться від будь-яких претензій. «Будет дело — не будет тела», — так у віршованій формі «заспокоював» він її.
Та коли минуло дев’ять днів, переповнена враженнями, у тому числі і від грубих окриків з боку того, кого вона вважала винуватцем у смерті сина, хазяїна будівництва, Тетяна Миколаївна таки звернулася в суд. А її адвокат Г. Маркін виступив з клопотанням про необхідність проведення додаткових слідчих дій в ході досудового розслідування. Його цікавили дозвільні документи забудовника, правопорядок у виробничих стосунках з найманими працівниками, офіційна оплата їхньої праці (до речі, заробленого ціною життя її сина мати так і не одержала) та інші типові для подібної ситуації правопорушення.
Але минув час, а слідство все тривало і тривало. Згодом до Тетяни Миколаївни почали доходити чутки, що справу вже благополучно закрили. І тоді жінка звернулася до російського суду.
Зараз справою її сина займається слідчий комітет Росії. І йдеться не лише про почуття попраної справедливості. Пані Тетяні стало відомо, що Сергій на будівництві готелю – не перша жертва. Така ж доля спіткала раніше і його попередника, який теж упав з даху.
Тетяна Миколаївна дуже сподівається, що нові люди, які тепер займаються синовою справою, ще не обплутані павутиною місцевої корупції і їм ніщо не завадить подивитися на ситуацію не упереджено, а можливо, й зберегти життя ще не одній людині, яку нинішні товстосуми і за людину не вважають.
Ось такими вони стали сьогодні, герої притчі про Павлика Морозова. Не поважаючи державу (бо дозволили), вони поважають лише свої власні інтереси, такі не схожі на ті, якими керувався в житті Сергій Зайцев – бути хорошою людиною.
23 липня виповниться півроку, як для Сергія розпочалося інше життя, під надійним дахом зоряного неба, про яке ми нічого не знаємо…

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2014 > Тема "Українці мої..."