Версiя для друку Обговорити в форумi

Творчість наших читачів
НЕ СПИ!

Не спи, Україно, не спи,
Проспиш все, ніхто не розбудить,
Прийдуть яничари-приблуди,
Все знищать і щастя не буде,
Згорять і ліси, і степи.
Не спи, Україно, не спи!
Не спи, моя Ненько, вставай,
Вставай боронити Свободу!
Згадай: ми козацького роду,
Не дай ворогам нашим згоди
У рабство загнати наш край.
Не спи, моя Ненько, вставай!
Постанем в борні, як один,
Стіною закриєм кордони,
Хай кличуть до бою нас дзвони,
Ставай в українські загони,
У час найстрашніших годин,
Постанем в борні, як один.
Не спи, Україно, не спи,
Проспиш все, ніхто не розбудить,
Прийдуть яничари — не люди,
Продажні свої вже іуди,
Палатимуть знову степи,
Не спи, Україно, не спи!
* * *
Вітер в обличчя, вітер в обличчя,
Знову людей до Європи він кличе.
Стала стіною моя Україна,
Будем боротися аж до загину.
Холод, мороз, тумани і мряка,
Владі заціпило від переляку.
Банди ще гірші, ніж Муравйова,
Сунуть на Київ знову і знову.
Все підминають під себе злодюги,
Віктор був перший,
зараз вже другий.
Як і колись, наша молодь завзята
Банд не пропустить у свою хату.
Влада продажна, влада брехлива,
Будуть дощі ще, буде і злива,
Бруд, кримінал,
що прийшли в кожну хату,
Сядуть, повірте, в зону за ґрати.
Хай же тремтять бандюки у законі,
Шабля в руці і новітні закони!
Геть бандюків, доволі терпіти,
Ми ж України козацькії діти!
08.01.2014 р.
* * *
З-попід дивно захмарених брів
Сонячний промінь ласкаво брів,
Руки теплі землі простягнув,
Вітром трави ворушив і гнув.
Промінь ніжно цілував ліси,
Пелюстками губ торкнувсь краси,
Ніжно пестив пшеничні поля,
Знову стрілася з ним Земля.
Так приємно на душі було,
Все від радості й тепла цвіло.
А на серці така благодать,
Бо красу Україною звать.

Анатолій АНТОНЕЦЬ
м. Черкаси

СТАРА ПІСНЯ НА НОВИЙ ЛАД

Запрягайте, хлопці, коней,
не ховайтеся в кущах!
Крим чекає оборони
із надією в очах.
Запрягайте бетеери
та злютовуйте ряди,
бо проснемось в есесері –
Господи, не приведи!
У Києві горять шини –
аж у Москві жарко…
– Ми – ніщо без України, –
заявляють шпарко.
– Пропадем без України,
розпадемось вдрузки!
Нам в Москві Майдан не треба –
під російську музику,
нам свобода, гідність, правда –
то хана! гаплик! Майдан!..
У Донбас вп’ялись зубами,
наче в милий Казахстан…
Будуть нові Байконури
і безмовна Білорусь…
До погибелі понуро
тягне всіх сп’яніла Русь.
Спито вже багато крові, –
захлинутися пора.
…Тільки вже Небесна Сотня
нас оберігає свято,
рабськи вже не дасть мовчати,
пісня волі світить світові
з берегів Дніпра!

17.06.2014

Тамара КОСТЕЦЬКА
м. Київ

ОСТАННІЙ УПІВЕЦЬ

Жовтіють в лісі осокори,
Надворі осені пора.
Застигли буки, вбиті горем,
Під ними упівець вмира...
Лежить останній із боївки —
В очах згаса життя вогонь,
А вдома синова голівка
Чекає татових долонь.
Для нього тато не загинув —
Він так його, маленький, жде,
І вкотре вже за Україну
З ним поруч, в мріях, в бій іде!

РЕКВІЄМ

Непомітно, неначе у вирій,
В теплий край, восени, ластівки
Відлетіли, навік відлетіли
Молоді незабуті роки.
Тільки згадки — минулого тіні
В гніздах душ опустілих на дні —
В самоті, в безнадії осінній
Доживають життя свого дні.
Відлетіла і ти вже у вирій.
І здається мені, що тепер,
Перекреслений долі пунктиром,
Не живу я — хоча і не вмер.
Наді мною голосить негода.
Тужить-журиться вітру сурма.
Плаче небо —
їм теж, мабуть, шкода,
Що тебе поруч мене нема.

Олександр МІРОШНИЧЕНКО
Томаківський район,
Дніпропетровщина

ГОРНИЛО ЮНОСТІ

Під стукіт молодих сердець
Не існували, а жили ми.
І прямо йшли, не навпростець,
З думками добрими, не злими.
В буянні врунились літа
І легко дихалось весною,
Той дух й тепер не відліта —
Душа не знає супокою.
Відверті, щирі, запальні
Ми в колі нашому юначім
На прю йшли на цементні дні
І знали: впавши, не заплачем.
І хоч зміючилась всякчас
Над нами німбу гидь потворна,
В тій гущі болю і образ
Нас не перемололи жорна.
Як факел, юні знамено
Нестримно уперед нестимем.
Бо більш в житті нам не дано,
Як оповитись волі димом.

Федір СТЕПАНОВ
м. Сімферополь

КОЗАКИ ПИШУТЬ ЛИСТА…

Колись славні запорожці
На Січі збирались,
Лист султанові писали
Й весело сміялись.
Не боялись ні Стамбула,
Москви чи Варшави,
Навпаки – усі столиці
З ними мали справу.
Дарували запорожцям
За ратні звитяги
Володарі європейські
Корогви і стяги,
За честь мали запросити
До себе на службу,
І високо цінували
З козаками дружбу.
Пролинула, пролетіла
Козацька година,
Змінилася, не впізнати,
Наша Україна.
Знову сидять козаченьки
З аркушем біленьким,
Пишуть в Москву чолобитну
Почерком дрібненьким.
Просять царька Московського
За них заступитись,
Бо лише один він може
Від НАТО відбитись.
Не ганьбіте, осоружні,
Козацької слави,
За яку кров проливали
Сірко і Булавін.
Не повторюйте дурниці,
Що йдуть із вуст панських
В Сімферополі, в Донецьку,
В Харкові й Луганську.
Що, немає безробіття?
Не плигають ціни?
В підприємств, що збанкрутіли,
Не ламають стіни?
В копанках не гинуть люди?
Рекет не жирує?
Чи злочинці у погонах
Кийком не ґвалтують?
Де обіцяна стабільність?
Може, в Межигір’ї?
Чи в синочках, що убрались
Вже в золоте пір’я?
Чи почуто всіх і всюди?
Чи суди правдиві?
Чи, можливо, бюрократи
Всі благочестиві?
Прокиньтеся! Схаменіться!
Не смішіть громаду:
Козак народ захищає,
Не злочинців банду.
Козак Правду в бруд не топче,
Честю не торгує,
І нізащо ні у кого
В ногах не плазує.
А тим паче не годиться
Милості благати,
Як ви кажете наївно,
У старшого брата.
Бо той братик м’яко стеле,
Та твердо лягати,
Якщо йому дозволити
Перину збивати.
І не треба довіряти
Царевим холопам,
Що готові у поклонах
Розбить собі лоба,
Бо живуть вони брехнею,
Їх правда лякає,
Тож і мелють про загрозу,
Якої немає.
Візьміть сито і просійте
Кожне їхнє слово:
Там зерна немає зовсім –
Одна лиш полова.
То кого ж ви захищати
Зібрались, панове?
Владну банду знахабнілу,
Хамське панство нове.
І якщо взяли нагайку
У козацькі руки,
То нехай вона обвиє
Спини владних круків.
А для цього не потрібно
У Москву писати,
А достатньо кольорові
Окуляри зняти,
Що їх влада начепила
Вам на ясні очі:
То отак вона стабільність
Показати хоче.
А ви отим бузувірам
І вірите свято,
Як безпомічні і кволі
Сліпі кошенята.
І забулися, схилившись
У покорі пану,
Що колись листа писали
Самому султану –
Ще й якого! То ж згадайте
Славную годину,
Коли вами гордилася
Уся Україна.
Коли людей захищали
Від зла і сваволі,
Коли волю боронили,
Скривавлену волю.
Коли Січ усіх єднала
Від Дінця до Вісли,
Коли тут і там звучала
Переможна пісня.
Не соромте честь козацьку,
Бо ви — не лакеї
Могутньої та чужої
«Братньої» Расєї.
Та якщо вам до вподоби
Бути слабаками,
Не потрібно називати
Себе козаками,
Бо ще Тарас сказав, хто ви –
Раби, сміття і бруд Москви.

Володимир ГОЛОВКО
Сумщина

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #28 за 11.07.2014 > Тема "Душі криниця"