Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
У В╤ДНОСИНАХ З ПОЛЬЩЕЮ НЕ ВАРТО НАТИСКАТИ НА ╤СТОРИЧН╤ “МОЗОЛ╤”, ЩО НАТЕРЛИСЯ ЗА 400 РОК╤В
Юр╕й Щербак, письменник, дипломат…


╤СТОР╤Я ОДН╤╢╥ РОДИНИ НА ТЛ╤ КРИМСЬКОТАТАРСЬКОГО НАЦ╤ОНАЛЬНОГО РУХУ
Вс╕ сто в╕дсотк╕в грошей в╕д продажу книги буде направлено на потреби ЗСУ…


ВЖЕ ЗАРАЗ ТРЕБА ДУМАТИ, ЯК БУДЕМО В╤ДНОВЛЮВАТИ КРИМ П╤СЛЯ ДЕОКУПАЦ╤╥
Обговорення комплексних питань щодо в╕дновлення Криму п╕сля його деокупац╕╖ в╕д рос╕йських сил...


МОЖЕ ТАК СТАТИСЬ, ЩО КРИМ ПОВЕРТАТИМЕТЬСЯ ДИПЛОМАТИЧНИМ ШЛЯХОМ
Наша держава зможе спок╕йно жити, коли поверне соб╕ ус╕ сво╖ земл╕, зокрема ╕ Крим.


БИТВА ЗА УКРА╥НУ
День дв╕ст╕ одинадцятий…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2014 > Тема "З потоку життя"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#34 за 22.08.2014
ДОНБАС — ОЧИЩЕННЯ ВОГНЕМ

Неоголошена в╕йна...

Два роки тому в газет╕ «Укра╖на козацька» (№ 17-18 за 2012 р.), яка тод╕ регулярно виходила в Донецьку, була надрукована стаття Леся ╤са╖ва «Отаман Савонов ╕з берег╕в Оскола». Здалася мен╕ ц╕кавою, тому вир╕шив зберегти. Нещодавно знову переглянув ╖╖ ╕ переконався, що актуальн╕сть матер╕алу т╕льки зросла. Адже у статт╕ йдеться про аналоги Холодноярщини на територ╕╖ Донбасу ╕ Харк╕вщини. Звичайно, з того часу минуло ледь не сто рок╕в, але паралел╕ з нин╕шньою ситуац╕╓ю можна проводити. Хоча... Все-таки зм╕ни за стол╕ття в╕дбулися значн╕. Зокрема, меншим став в╕дсоток укра╖нц╕в на Донбас╕ (Голодомор ╕ в╕йна вплинули), зате вони стали осв╕чен╕шими, живуть нин╕ у великих м╕стах. А тод╕ антагон╕зм пом╕ж укра╖нським селянином ╕ великоросом-зайдою був в╕дчутним. Якщо полонених м╕сцевих червоноарм╕йц╕в отаман Савонов лише роззброював ╕ дарував ╖м життя, то зайд знищував. Це ф╕ксували ╕ документи. Окупанти звинувачували Савонова в «русофобських нахилах» та в знищенн╕ «комун╕ст╕в ╕ жид╕в». Звертали увагу на те, що особливо жорстоко отаман карав червоноарм╕йц╕в-великорос╕в ╕ агент╕в радянсько╖ влади, як╕ потрапляли йому до рук. Зв╕дки така не типова для укра╖нського повстанця жорсток╕сть? Виявля╓ться, причини були.

ВИБРАЛИ НАВМАННЯ П’ЯТЬ «КУРКУЛ╤В» ╕ П’ЯТЬ «П╤ДОЗР╤ЛИХ» ╤ ТУТ ЖЕ ПОРУБАЛИ ╥Х ШАБЛЯМИ...
ТАК УТВЕРДЖУВАЛАСЯ ОКУПАЦ╤ЙНА ВЛАДА ЧЕРВОНО╥ МОСКВИ

У статт╕ це неодноразово роз’ясню╓ться: «Це було н╕яке не зв╕рство, а справедлива народна помста за 200 полонених савоновц╕в, яких без суду ╕ сл╕дства червон╕ пустили п╕д л╕д Оскола. Це була помста за немилосердну жорсток╕сть окупант╕в та ╖хн╕х м╕сцевих холу╖в до нашого народу. Ось т╕льки один факт, як д╕яли комун╕сти-б╕льшовики: чек╕сти Лимано-╤зюмського штабу скликали в сел╕ загальний сход громади, вибрали серед них навмання п’ять «куркул╕в» ╕ п’ять «п╕дозр╕лих» ╕ тут же при всьому народ╕ ╖х порубали шаблями. Так установлювалася окупац╕йна влада червоно╖ Москви...».
Вам це н╕чого не нагаду╓? Ментал╕тет нашого п╕вн╕чного сус╕да сутт╓во не зм╕нився за стол╕ття. Точн╕с╕нько так вони д╕яли весною в Криму, т╕льки обходилися без публ╕чних страт. Але за що було катувати укра╖нських актив╕ст╕в тод╕, в березн╕? Т╕ ж ╕ повоювати ще не встигли? Е-е-е, видно, було за що... Бо наш╕ актив╕сти були укра╖нцями, а тому апр╕ор╕ були небезпечними для Пут╕на, були ворогами для кожного про╕мперськи налаштованого рос╕янина. Тому в них стр╕ляли в Одес╕, розбивали ╖м голови в Харков╕, масово катували в Слов’янську, Горл╕вц╕, Донецьку... Р╕зниця з минулим стол╕ттям лише в тому, що етн╕чне походження в ряд╕ випадк╕в в╕дходить на другий план, а ось пол╕тична ор╕╓нтац╕я — на перший.

70 ДН╤В У ПОЛОН╤ В СЕПАРАТИСТ╤В

Тепер ярлик «бандер╕вця» на сход╕ можуть начепити, нав╕ть якщо ти — кор╕нний донеччанин ╕ розмовля╓ш рос╕йською. Денис Грищук зрозум╕в це 25 кв╕тня, коли вир╕шив побувати в Слов’янську ╕ все побачити на власн╕ оч╕. З ним був добрий приятель — театральний режисер Павло Юров з м╕ста Антрацит Лугансько╖ област╕. ╥хн╕й нам╕р роз╕братися в ситуац╕╖ ╕ побачити все на власн╕ оч╕ зак╕нчився... полоном тривал╕стю в 70 дн╕в. Вийшовши на свободу, Денис детально розпов╕в журнал╕стам, як це сталося:
— Близько 16.00 ми зайшли в кафе перекусити перед дорогою. Там з-пом╕ж ╕нших були два рос╕йських журнал╕сти з «Известий». Прийшла м╕сцева мешканка, побачила, що ми дивимося телев╕зор, запитала, як╕ новини. Ми в╕дпов╕ли, але з╕ сво╓╖ позиц╕╖: жодних карател╕в, жодного фашизму. ╤ це була помилка — нас почали обзивати бандер╕вцями, ми показали документи, що ми тутешн╕. Конфл╕кт тривав хвилин з десять, один з цих журнал╕ст╕в нав╕ть намагався побитися з╕ мною. Ми взяли реч╕ ╕ п╕шли. Пройшли буквально метр╕в 400, як п╕дб╕гли дв╕ особи у камуфляж╕, один з п╕столетом, ╕нший з автоматом, почали кричати: «На кол╕на!» ╕ погрожувати збро╓ю. Довелося п╕дкорятися. При цьому назустр╕ч йшли три м╕л╕ц╕онери у форм╕ укра╖нсько╖ м╕л╕ц╕╖. ╥м сказали, що ми затриман╕ за наказом мера ╕ нас наказано в╕двести до СБУ. Ми просили ╖х по╖хати з нами, щоб була хоч якась правова п╕дтримка. Вони, дещо перелякан╕, нам в╕дмовили ╕ ретирувалися.
Ось так почалися довг╕ 70 дн╕в пекла — зауважте, — це «по блату», як для рос╕йськомовних земляк╕в. Можете соб╕ уявити, що було б з галичанами... Про сво╓ перебування Денис розпов╕в детально:
— П╕двал СБУ — це к╕мната десять на п’ять метр╕в. Там дуже сиро, одна лампочка, туалетом слугувала п’ятил╕трова пляшка у кутку. Перший тиждень ми сид╕ли або на п╕длоз╕, або на дерев’ян╕й лав╕. Руки в наручниках, оч╕ ╕ рот закле╓н╕ скотчем. Лише третьо╖ доби мене розв’язали, зняли наручники ╕ дозволили поспати дек╕лька годин.

«РУССКАЯ ВЕСНА» БЕЗ ЗВ╤РСТВ НЕМОЖЛИВА?

Д╕йсно, важко зрозум╕ти, чому Денис ╕ Павло заслужили на таке серйозне покарання. Н╕би ж ╕ не вороги... Просто не стрибали в╕д радост╕ в╕д самого факту ╕снування ДНР. Виявля╓ться, з точки зору сепаратист╕в — це вже злочин, причому серйозний. Т╕льки наприк╕нц╕ друго╖ доби ╖м принесли яко╖сь юшки. Але при цьому руки не розв’язали, тож довелося хлебтати юшку так, як це роблять собаки... Як же ходити по нужд╕ ╕з зв’язаними руками — спита╓те ви? Тут доводилося просити допомоги у ╕нших в’язн╕в — б╕льш прив╕лейованих, у яких руки не зв’язан╕. Тобто побут у сепаратистському полон╕ ви можете соб╕ уявити. А ще ж били безперервно з 25 кв╕тня до 4 травня. Пот╕м побо╖ припинилися, можливо, хтось вир╕шив, що хлопц╕в можна буде на когось обм╕няти. Але так ставилися до випадкових полонених, ставлення ж до «╕дейних ворог╕в» було значно г╕ршим. Скаж╕мо, Ганна Гузь потрапила в полон до терорист╕в через свою любов до Укра╖ни. Вона вже й ви╖хала в Ки╖в, але пот╕м вимушена була повернутися в Донецьк на два-три дн╕, щоб владнати деяк╕ справи. Неспод╕вано вранц╕ до квартири почали стукати бойовики. Хтось же з сус╕д╕в ╖х нав╕в ╕ впустив, бо в будинку ╓ домофон. Видно, прихильник╕в «русской весны» у тому м╕крорайон╕ вистачало... Семеро озбро╓них терорист╕в у балаклавах перевернули все догори дном. Пот╕м наказали Ганн╕ ╖хати з ними. Адже п╕д час обшуку знайшли державний прапор, деяк╕ нал╕пки, малюнки, газети, як╕ вказували на укра╖нський патр╕отизм молодо╖ донеччанки. Х╕ба ж можна таких людей залишати на вол╕? Видно, на те вона й «русская весна», щоб знову зазвучали ╕мперськ╕ слова з лексикону позаминулого стол╕ття: «Не пущать!», «Не позволено!» ╕ таке ╕нше. Про це Ганн╕ дос╕ важко згадувати:
— Я перебувала у ВБОЗ╕ Мак╕╖вки — бойовики начебто вигнали зв╕дти м╕л╕ц╕ю. Адекватних звинувачень не було, любиш Укра╖ну — отримуй. Мене били, сильно пор╕зали руки, практично в╕др╕зали палець. Казали: пиши кров’ю на ст╕н╕: «Люблю Донбасс». Людина, яка допитувала, отримувала задоволення в╕д насильства. Спочатку били у присутност╕ багатьох ос╕б: хлопц╕в з нашивками «Русская православная армия», ж╕нок — для них це була вистава. Взагал╕, там була певна ╕╓рарх╕я. Люди з найнижчого р╕вня дозволяли соб╕ абсолютну жорсток╕сть, з середнього — ставили провокац╕йн╕ запитання, вимагали видати однодумц╕в. При╖жджав ╕ «вищий р╕вень» — чолов╕к ╕з Криму ставив загальн╕ запитання, бес╕ду записував на в╕део.
...Як бачимо, зворотний б╕к ДНР-╕всько╖ «медал╕» просто огидний, зда╓ться, пророс╕йськ╕ «республ╕ки» тако╖ феесбешно╖ модел╕ просто не можуть ╕снувати без насильства ╕ жорстокост╕. ╤ люди планети Земля про це повинн╕ пам’ятати. Адже викор╕нювати такого роду нацизм треба буде р╕шуче ╕ посл╕довно — так, як викор╕нювали п╕сля в╕йни г╕тлеризм у Н╕меччин╕.

РОС╤ЯНКА З ЛУГАНСЬКА ТЕТЯНА РОД╤НА СТАЛА... УКРА╥НКОЮ

Поки тривають бо╖ ╕ сотн╕ патр╕от╕в ще перебувають в полон╕ у сепаратист╕в, досить швидко (хоч ╕ непом╕тно для стороннього ока) форму╓ться укра╖нська пол╕тична нац╕я. Огидне обличчя «русской весны» в╕дштовхнуло в╕д не╖ сотн╕ й тисяч╕ етн╕чних рос╕ян ╕ стало сво╓р╕дним щепленням в╕д ╕мперсько╖ хвороби. Тепер серед тих, хто вою╓ за незалежн╕сть ╕ за укра╖нськ╕ ц╕нност╕ на Донбас╕, рос╕йськомовн╕ становлять явну б╕льш╕сть. Нац╕онально стурбованих укра╖нц╕в це, певно, здиву╓ ╕ засмутить... Але в цьому ╕ позитиву ╓ чимало. Величезна к╕льк╕сть людей з рос╕йськими генами стають патр╕отами Укра╖ни! Фотомодель, акторка ╕ б╕знес-лед╕ Тетяна Род╕на (учасниця багатьох конкурс╕в краси в╕д «М╕с-Укра╖на» до «М╕с╕с св╕ту») з╕ стов╕дсотково╖ рос╕янки стала затятою укра╖нкою. Нав╕ть нац╕ональн╕сть у св╕доцтв╕ про народження зм╕нила. ╤ це при тому, що народилася, зак╕нчила школу й педун╕верситет у Луганську. Пояснила Тетяна цей вчинок так:
«Почалося все з Майдану. Люди вийшли на вулиц╕, протестуючи проти режиму, який ╕накше, н╕ж бандитським не назвеш. Майдан показав, на як╕ подвиги здатн╕ йти молод╕ люди, як готов╕ жертвувати собою заради свободи ╕ справедливост╕. «Боже, — подумала, — це ж моя кра╖на, м╕й народ! Вони готов╕ загинути за цю землю». В мен╕ все вибухнуло, було нереальне почуття гордост╕. Коли висловлювала свою точку зору ╕ п╕дтримувала Майдан, як т╕льки мене не називали: зрадницею, фашисткою, бандер╕вкою. Писали: «Таня, как ты можешь? Ты же из Луганска!». Останньою краплею було, коли д╕зналася, що мо╓ р╕дне м╕сто знищують найманц╕, як╕ приходять з Рос╕╖...».
В даний момент Тетяна Род╕на перебува╓ в Сполучених Штатах, зв’язок з р╕дними у не╖ об╕рвався: «Не можу ╖м зателефонувати, — з сумом каже вона, — у них нема св╕тла ╕ нема╓ можливост╕ зарядити моб╕льн╕ телефони, а також вийти в ╤нтернет... Тримаю зв’язок з друзями, сус╕дами, як╕ можуть хоч щось розпов╕сти про мо╖х р╕дних. Останн╓, що знаю, — моя мама ╕ брат ночують у п╕двал╕ магазину, рятуючись в╕д обстр╕л╕в...».

КОЗАЦЬКА МОДЕЛЬ ЖИВУЧА ╤ НАВ╤ТЬ НА СХОД╤ ЕФЕКТИВНА

Повертаючись до вищезгаданого отамана Савонова, згадкою про якого я почав цю статтю, зазначу: в╕н був типовим революц╕йним романтиком. Ну, ╕ во╖ном, звичайно. Мабуть, так, як в╕н, мислять тепер б╕йц╕ ╕ командири спецбатальйон╕в «Азов», «Айдар», «Донбас»... Р╕зниця лише в тому, що сто рок╕в тому укра╖нсько╖ мови в цих краях було б╕льше. А погляди Григор╕я Савонова були близькими до погляд╕в перес╕чного майдан╕вця. Про це св╕дчать чек╕стськ╕ документи: «Бандити орган╕зован╕ в бойов╕ одиниц╕, мають сильний зв’язок з м╕сцевостями, розташованими навколо л╕с╕в. Ведуть широку пропаганду серед селянства про повне припинення виконання розверстки, во╓нних, трудових та ╕нших повинностей. Також висувають ц╕лий ряд вимог про свободу друку ╕ категоричну вимогу знищення комун╕стично╖ парт╕╖». Чи не про заборону симоненк╕всько╖ компарт╕╖ ╕ повернення свободи слова говорили ще к╕лька м╕сяц╕в тому на Майдан╕? Ось про це я й кажу... Повстанський дух слобожанського селянства був таким же м╕цним, як ╕ на черкаськ╕й Холодноярщин╕. Про це також йдеться у статт╕ Леся ╤са╖ва: «Сила отаман╕в у близькост╕ до селян. Таким особливо був Григор╕й Савонов. Його гасла прост╕ й зрозум╕л╕, тому що це прагнення самого народу. В╕н висунув принципове гасло: «В╕льн╕ Ради без комун╕ст╕в» та вв╕в принцип повно╖ виборност╕ командир╕в...».
Скаж╕ть, чим не С╕ч? Це давало сво╖ позитивн╕ плоди. Чек╕сти ф╕ксували: «За найменше боягузтво члена ватаги в бою або за невиконання отриманого завдання в╕н при вс╕й банд╕ знищу╓ться. Як старики, так ╕ молодь дуже одухотворен╕ бандитизмом. Цей факт п╕дтверджу╓ться заявою перед розстр╕лом одного молодого бандита, а також 56-р╕чного селянина з села Лиман...».
Як бачимо, паралелей з Майданом чи з д╕яльн╕стю добровольчих батальйон╕в, як╕ воюють з сепаратистами, багато. Т╕льки тод╕ укра╖нц╕в називали «бандитами», а тепер — «фашистами» або «правос╓ками». Виходить, що засво╓на на генетичному р╕вн╕ козацька модель тод╕, в 20-т╕ роки минулого стол╕ття, давала непоган╕ результати. Отаман Григор╕й Савонов загинув, як справжн╕й козак: опинившись в полон╕, в╕н був забитий ногами сл╕дчим ЧК у с╕чн╕ 1922 року. Адже в╕дмовився давати св╕дчення проти сво╖х побратим╕в. Хоч ╕ розстр╕лював за боягузтво, але й сам перед смертю не скиглив, насамперед думав про життя свого загону. Його справу продовжив Володимир Савонов; очолен╕ ним повстанц╕ ╕ дал╕ вели антирадянську боротьбу в п╕вн╕чних районах Донеччини.
Чи спрацьову╓ «козацька модель» зараз, зокрема, в зон╕ АТО? Суд╕ть сам╕. Нещодавно про д╕яльн╕сть батальйону «Азов» розпов╕в головний л╕кар Льв╕вського обласного л╕карсько-ф╕зкультурного диспансеру Степан Середа, який воював у склад╕ цього спецп╕дрозд╕лу п╕втора м╕сяця:
— З часом я зрозум╕в, що ця в╕йна специф╕чна. На н╕й, перш за все, мають воювати т╕, хто живе на сход╕. Таких краще сприйма╓ м╕сцеве населення. Якщо там розмовля╓ш укра╖нською, то одразу запишуть у «Правий сектор» або в бандер╕вц╕. Рос╕йськомовних б╕йц╕в м╕сцев╕ сприймають ╕з здивуванням, проте, як сво╖х. У батальйон╕ «Азов» 70% б╕йц╕в — хлопц╕ ╕з сх╕дних областей, 20% — ╕з центральних, ╕ т╕льки 10% — ╕з Зах╕дно╖ Укра╖ни. Тон в усьому задають сх╕дняки. Це — ╖хня в╕йна, ╖хня проблема. Ми ╖м лише допомагали...
Отже, мову за останн╓ стол╕ття сх╕дняки трохи призабули, але козацьк╕, повстанськ╕ навички, найпотр╕бн╕ш╕ в бойових умовах, збереглися. В усякому випадку, перед отаманом Савоновим було б не соромно. Головл╕кар розпов╕в льв╕в’янам, що в батальйон╕ воюють чолов╕ки в╕ком в╕д 25 до 40 рок╕в. Третина з них — досв╕дчен╕ во╖ни, як╕ воювали в гарячих точках. ╢ вояки, як╕ пройшли натовську школу, ╓ колишн╕ солдати французького ╕ноземного лег╕ону. Ц╕каво, що в батальйон╕... нема╓ в╕йськових звань. ╤ ще одним секретом «Азова» ╓ те, що там воюють нав╕ть... дезертири з укра╖нсько╖ арм╕╖. З якихось причин ц╕ хлопц╕ втекли з╕ сво╖х в╕йськових частин ╕ примкнули до «Азова». П╕зн╕ше командири домовилися з арм╕йським кер╕вництвом, що хлопц╕в не вважатимуть дезертирами, адже вони воюють за Укра╖ну. Ц╕ юнаки розпов╕дали, що найб╕льше ╖м ╕мпону╓ братерський дух ╕ в╕дсутн╕сть звичного арм╕йського правила: «Я — начальник, ти — дурень». Тут вс╕ — козаки, вс╕ — побратими! А ще вчорашн╕ дезертири стверджували, що за тиждень перебування в «Азов╕» можна навчитися у в╕йськовому план╕ б╕льше, н╕ж у арм╕╖ за три м╕сяц╕. Власна розв╕дка спецбатальйону «Азов» дуже т╕сно сп╕впрацю╓ з м╕сцевим населенням. У кожному м╕ст╕ ╓ як м╕н╕мум сотня «сво╖х людей», тому розв╕ддан╕ завжди над╕йн╕ ╕ вилазок «вхолосту» у батальйон╕вц╕в ще жодного разу не було.

СТАВЛЕННЯ ДО «ДОНЕЦЬКИХ» В УКРА╥Н╤ НЕОДНОЗНАЧНЕ

Р╕вно п’ять рок╕в тому я написав статтю для «Кримсько╖ св╕тлиц╕». Назва ╖╖ була така: «Хто об’╓дна╓ чотири Укра╖ни?». Йшлося там про «бандер╕вську» Укра╖ну (Зах╕д), «петлюр╕вську» (Центр), «махновську» (П╕вдень) ╕ «сов╓цьку» (Крим ╕ Донбас). Тепер розум╕╓мо, що цей
под╕л не був висмоктаний з пальця, а спирався на серйозн╕ досл╕дження пол╕толог╕в. ╤ ось тепер на Донбас╕ точиться кровопролитна в╕йна, а найб╕льш проблемний Крим взагал╕ окуповано. У статт╕ я згадував нашого давнього читача, шахтаря з Донбасу В╕ктора Калиниченка. ╢ у нього дуже хорош╕ в╕рш╕, в яких в╕н у поетичн╕й форм╕ торка╓ться свого далекого наддн╕прянського походження:

Донбас — Черкащина —
тут в╕дстань недалека —
Якихось рок╕в дв╕ст╕,
це без див:
Мене од Тясмина,
мабуть, прин╕с лелека
╤ пом╕ж син╕х терикон╕в
 посадив...

Завдяки нашим читачам з Прикарпаття три м╕сяц╕ тому я познайомився з молодим донеччанином Ярославом — також шахтарем, також ╕з черкаськими генами. В╕н з дружиною ще у травн╕ покинув Донеччину, бо не м╕г спок╕йно дивитися на антиукра╖нський шабаш сепаратист╕в. В╕н теж м╕г би усл╕д за В╕ктором Калиниченком повторити:
Коли я вир╕с, у мен╕ проснулись гени
╤ так в прабатьк╕вщину потягло...
Щоправда, по╖хав не на Черкащину, а туди, куди запрошували друз╕, — до Львова. Спочатку знайшов роботу електрика. Н╕би й спок╕йна, але низька зарплата... Пот╕м розрахувався ╕ почав шукати ╕ншу. Але тут виявилося, що настро╖ в Галичин╕ зм╕нилися. Скр╕зь, куди б не звертався, казали: а чому б тоб╕, юначе, не по╖хати воювати за р╕дний край? Чому наш╕ льв╕вськ╕ хлопц╕ повинн╕ гинути п╕д рос╕йськими «Градами», а ви, донецьк╕, будете тут прохолоджуватися?
Коли Ярослав це розпов╕дав мен╕, я подумав: ск╕льки ж нам ще треба працювати на нив╕ розбудови громадянського сусп╕льства! Адже дов╕ра ╓ його нев╕д’╓мною складовою. Ярослав вимушений був покинути Донбас через свою патр╕отичну позиц╕ю. Нав╕ть фото з його зображенням в ╤нтернет╕ могло б бути поважною причиною для суворого вироку. До того ж в╕н неодноразово звертався до в╕йськкомату, але в╕д нього т╕льки в╕дмахувалися. Адже й в╕д служби в арм╕╖ Ярослав свого часу був зв╕льнений за станом здоров’я. Чомусь ми поки не навчилися в╕дд╕ляти зерно в╕д полови, друз╕в в╕д ворог╕в. У нас ╕ сепаратист може непогано прилаштуватися в «глибокому тилу», а може й щирий укра╖нець в╕дчути на соб╕ незаслужену зневагу оточення. Коли ж ми подоросл╕ша╓мо як нац╕я? П╕сля довгих роздум╕в Ярослав таки вир╕шив ╖хати до Ки╓ва. Там тр╕шки толерантн╕ше ставлення до б╕женц╕в з Донбасу, а може, просто роботи б╕льше. Хочеться в╕рити, що м╕сто над Дн╕пром дасть можлив╕сть молод╕й с╕м’╖ вижити ╕ дочекатися кращих час╕в, коли й на Донбас╕ стане спок╕йн╕ше. Може, тимчасове перебування в «петлюр╕вськ╕й» Укра╖н╕ п╕де донеччанам на користь?
Недаремно ж В╕ктор Калиниченко писав:

Цей край Шевченка — в╕чна Укра╖на
На роздор╕жж╕ чвар, поез╕╖ ╕ цноти,
╤ тут жива ще пам’ять Чигирина —
Як л╕ки для донбасько╖ сп╕льноти...

БУДЬ-ЯКИЙ К╤НЕЦЬ — ЦЕ ПОЧАТОК...

На жаль, не вс╕ б╕женц╕ так╕ лояльн╕ ╕ проукра╖нськ╕, як Ярослав. Соц╕альний психолог Олег Покальчук у статт╕ «Восточный синдром, или непонимание ситуации на Донбассе» (газета «Форум Нац╕й» № 3 за 2014 р╕к) наст╕йно радить укра╖нським патр╕отам не розслаблятися п╕сля зак╕нчення АТО. В╕н вважа╓, що будуть велик╕ проблеми з б╕женцями, як╕ опинилися в р╕зних рег╕онах Укра╖ни: «Будет бесполезная, глупая и опасная шпана обеих полов, которая у себя дома и воровать толком не умела, а на новом месте требует пособий побольше, да условий получше. Хамит, работать не хочет, и весь мир, начиная с ООН, им по гроб жизни обязан. Как же нам наладить диалог с украинским востоком? Да никак. Как вы налаживаете диалог с алкоголиком или наркоманом? Когда он трезвый или не упоротый. А когда это бывает? Когда он решает лечиться. То есть в любом случае диалог возможен на любом уровне — от бытового до политического — лишь с теми, у кого появляется в этом хоть малейшая потребность. Анклавы, гетто, места компактного поселения — называйте это как угодно, но критическая масса людей (а к осени она возрастет десятикратно) будет генерировать лишь ту систему взглядов, с которой она приехала. Потому что это их иден-тичность, какой бы дебильной она не выглядела в глазах других. Лучше бы им осваивать те села и городки, где людей по факту уже нет. Если уж нельзя построить для них модульные поселения со всеми врез-ками и подключениями. Без под-питки в виде провоцирующих дискуссий пафос такого рода сдувается через месяц. Надо понимать и то, что с этими людьми непременно прибудет и агентура ФСБ, которая будет социальную напряженность и конфликты стимулировать...».
Так що готуймося до роботи — ╖╖ вистачить на вс╕х. Але, поборюючи шк╕дливу ╕деолог╕ю сепаратизму, не сл╕д забувати про потенц╕йних друз╕в, яких також буде чимало. Ведучи дискус╕╖ в соцмережах, я переконався, що нав╕ть п╕д час артилер╕йсько╖ канонади багато донеччан залишалися патр╕отами Укра╖ни. Дехто нав╕ть казав: «Нехай я загину п╕д уламками свого будинку, головне, щоб Укра╖нська арм╕я вибила з Донбасу всю цю рашистську нечисть!». Тому на прощання наведу тр╕шки оптим╕стичн╕шу точ-ку зору «слов’янського в’язня» Дениса Грищука:
«Ми поки дуже погано зна╓мо одне одного. У мене багато друз╕в ╕ там, ╕ там; я н╕коли не в╕дчував ворожнеч╕... Але у б╕льшост╕ стереотипи, що склалися не за один р╕к, ╕ н╕хто не хот╕в це м╕няти. Нам треба будувати нову кра╖ну з нормальними ц╕нностями, а не б╕гати з╕ збро╓ю ╕ вбивати одне одного. Коли зак╕нчиться АТО, потр╕бна буде пол╕тика культурного обм╕ну м╕ж р╕зними частинами кра╖ни, аби укра╖нц╕ знали Укра╖ну з ус╕х стор╕н».
Важливо, що попри пережите Денис не пада╓ духом. В чомусь полон п╕шов йому на користь:
«Я став б╕льше ц╕нувати життя, ц╕нувати людей. Менше поринаю у мр╕╖, насолоджуюся сьогоденням. З’явився сенс життя ╕ бажання жити. Але я ще не зм╕нився остаточно. В╕дчуваю себе в пограничному стан╕ м╕ж тим, яким я був до полону ╕ яким хочу бути п╕сля. Будь-який початок — це к╕нець, ╕ будь-який к╕нець — це початок...»
Мен╕ зда╓ться, що й укра╖нський Донбас перебува╓ саме в такому стан╕. Шахтарський рег╕он пройшов очищення вогнем ╕ тому, най╕мов╕рн╕ше, з категор╕╖ «сов╓цька Укра╖на» його вже скоро можна буде викреслити.

Серг╕й ЛАЩЕНКО

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2014 > Тема "З потоку життя"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13806

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков