Версiя для друку Обговорити в форумi

Проза життя

ПОВІСТЬ
(Закінчення.
Поч. у № 32-33)

Олексій схилився над нею, намагаючись вловити її дихання. Але йому це не вдалось. В цей час Ганна тремтячими руками намагалася набрати номер телефону швидкої медичної допомоги…
Того ж дня увечері судово-медична експертиза підтвердила спосіб і причину самогубства Світлани…
На похорон Світлани, незважаючи на сильний мороз, прийшли усі її однокласники (серед них не було тільки Валерія) і деякі студенти з Олексійової групи. На похорон прийшов і Світланчин батько, але він весь час стояв звіддалеки і чомусь не підходив ближче: він навіть не попрощався зі своєю дочкою…

18
Ганнуся за останні кілька місяців, здавалось, дуже постаріла, стала якоюсь дратівливою і нечутливою. Єдиною втіхою і надією для неї був лиш син Олексій.
— Мамо, — якось звернувся він до неї, — вибач мені, будь ласка, за моє втручання, але ти, здається, почала жити неправильно. Я розумію, що останнім часом на тебе звалилося дуже багато труднощів і бід, але ж ти все-таки — жінка. Подивись на себе: ти геть змарніла.
— Синку, — тихим голосом відповіла мати, — усе моє життя тепер присвячене тільки тобі. Ти — єдина моя втіха, тому я просто не можу жити інакше.
— Мамо, — запротестував Олексій, — я з тобою не погоджусь: ти повинна, просто зобов’язана жити й для себе. Адже це так просто зрозуміти: я хочу бачити тебе завжди життєрадісною і веселою. Що ж тепер вдієш? Так вже склалося наше життя. Але це зовсім не означає, що ми повинні махнути на себе рукою…
Ганна почала часто задумуватись над цими словами й синовим бажанням. І раптом в ній прокинулася жінка: треба пожити й для себе. «Досить! — міркувала вона. — Роки минають, і ніяка сила не зможе їх повернути».
В їхньому домі з’явилась, як це й було раніше, парфумерія і модний жіночий одяг. Косметика зробила свою справу: Ганнусю трудно було тепер впізнати — красуня та й годі!
Чоловіки на роботі відразу ж це помітили і жартома казали:
— Ганнусю, а ти, бува, не заміж зібралася?
— А от візьму та й вийду! — в тон їм відповіла Ганнуся.
Сергій, робітник того продовольчого магазину, в якому продовжувала працювати Ганна, просто ходив слідом за нею.
— Ганнусю, давай поженимось, — запропонував він їй якось. — Ти живеш одна, і я так само один.
Ганну спочатку це тішило — адже Сергій на п’ятнадцять років був молодший від неї. Після чергової його пропозиції вона жартома відповіла йому:
— Заспокойся, дитино моя!
Та Сергій схвильовано схопив її за руки і ніжно промовив:
— Ганнусю!.. Сьогодні я прийду до тебе… Назавжди!
І справді — увечері він прийшов. І лишився… Олексій, щоправда, не схвалював такого розвитку подій, але й не заперечував. Ганна сприйняла це за мовчазну згоду.

19
Майже два роки Ганна була щасливою: Сергій справді любив її, ніжно турбувався про неї, намагався допомагати їй по дому і всіляко оберігав її. Олексій також по-дружньому ставився до Сергія.
Але вікова різниця все гостріше непокоїла Ганну.
— Сергію, давай розлучимось, — раптом сказала вона якось. Адже роки минають… А що буде через п’ять-десять літ? Адже все одно ти підеш від мене: ну, для чого тобі потрібна стара жінка?
Сергій розізлився:
— Чому ти гадаєш, що я залишу тебе? Які підстави в тебе є так думати про мене? І, нарешті, чому ти вирішила, що я проживу довше, ніж ти?..
Ганна не надала особливого значення останнім Сергійовим словам. Та з часом він почав усе частіше повторювати цю свою песимістичну думку:
— Ганнусю, я не житиму довго…
При цьому Сергій наводив якісь наївні докази, але вона чомусь не вірила йому. Чи то в Сергія було якесь передчуття, чи то хтось напророчив його долю ще на початку життя, але невдовзі ці його слова стали жорстокою реальністю: всього лише через місяць після їхньої останньої розмови на цю тему Сергія звалила саркома…
Ганнуся знову залишилась одна. Зовсім непомітно для себе вона щиро повірила в існування Бога. Почала регулярно ходити до церкви: вранці і увечері.
Олексій дуже занепокоївся здоров’ям матері: він, звичайно, розумів, що змучене цим триклятим життям її серце вимагає постійної уваги і турботи, але саме зараз в нього майже не було вільного часу — Олексій посилено готувався до захисту дипломного проекту в інституті.
І все ж він вирішив хоча б трохи заспокоїти матір і допомогти їй знову повірити в себе. Одного недільного дня, як тільки-но Ганна вернулася з церкви, він сказав:
— Мамо, а чи не бажаєш ти, щоб я тебе познайомив зі своєю нареченою? Прямо сьогодні!.. Вона увечері вертається електричкою від своїх батьків, і я піду її зустрічати.
Ганна подивилася на Олексія очима, повними сліз: її син вже виріс!
— Мамочко, ну що тебе знову турбує? Невже я сказав тобі погану новину?
— Синку… — прошепотіла Ганна, підійшла, обняла його і міцно пригорнула до своїх грудей.
Так і домовились: увечері Олексій прийде разом зі своєю Іринкою. Олексій пішов, а Ганна відразу почала поратися на кухні: вона вирішила спекти для сина й майбутньої невістки улюблений делікатес колись трагічно загиблого його братика — пиріг з капустою.

20
Олексій приїхав на залізничний вокзал хвилин за сорок до прибуття електрички, яка повинна привезти його Іринку. Знічев’я він прогулювався то по перону, то на привокзальній площі, розглядаючи різні вивіски й афіші. І раптом зустрів свого однокурсника Петра, який також очікував ту ж саму електричку. Але електропоїзд чомусь запізнювався. Таке трапляється досить часто, тому вони обидва не надали цьому особливого значення: просто їхнє побачення з коханими дівчатами трохи відкладалося.
В цей час Ганна, спікши пиріг, чекала сина. А він затримувався. Тому вона почала хвилюватися. Вже стемніло, а Олексія з його нареченою все ще не було.
Ганнусі стало страшно. Тіло її проймав то холод, то жар.
— Не може бути! Не може бути! — глухо шепотіла Ганна пересохлими губами, сама не розуміючи, про що це вона каже.
Годинник ніби важким молотом бив її в скроні, вселяючи в неї тривогу. Раптом на сходинках почулися кроки. Її серце так закалатало, начеб хотіло вискочити з грудей. Ганна боялася поворухнутися. Скрип дверей в сусідній квартирі, здавалось, спустошив її душу. Вона впала на ліжко і заридала:
— Мамо! Мамочко, рідна моя, навіщо ти спородила мене на такі муки?
Поривчастий вітер розчинив кватирку і наповнив кімнату свіжим повітрям. Ганна полегшено зітхнула. Серце потихеньку почало заспокоюватись, але на душі була якась порожнеча.

21
— Олексію, — запропонував Петро, — я збігаю по морозиво, поки нема електрички. А ти уважно слухай: раптом зараз оголосять, на яку колію вона прибуватиме.
Петро побіг. Якийсь незнайомий молодий чоловік дивної зовнішності підійшов до Олексія і зажадав дуже грубо:
— Дай грошей, а то…
— Та йди геть! — не задумуючись і не оцінивши обстановку, так само грубо відповів йому Олексій.
Тоді хуліган спритно тричі вдарив Олексія ножем в груди. Петро, що вертався з морозивом, побачив це. Кинувши на асфальт морозиво, він підбіг до Олексія і помітив на його сорочці велику криваву пляму. Нападника поруч вже не було.
Петро, помітивши міліціонера, який проходив неподалік, покликав його на допомогу…
Ганна продовжувала нерухомо сидіти край вікна, прислухаючись до зловісної нічної тиші. Раптом, мов вибух бомби, задеренчав телефонний апарат.
Ганна тремтячими руками підняла слухавку так швидко, начеб уже давно чекала цього дзвінка.
— Тьотю Ганно… — почувся голос Петра в слухавці. — Тьотю Ганно, це говорить Петро, однокурсник вашого Олексія… Тьотю Ганно, його відвезли до лікарні… мерщій…
Ганна не дослухала до кінця і не поклала слухавку на апарат…

22
Тільки один Всевишній знає, як Ганна опинилася в лікарні і навіть встигла перегородити шлях візку, яким котили до операційної її Олексія.
— Синку, — беззвучно шепотіла мати. — Синку…
І хоч її голосу зовсім не було чутно, Олексій повернув голову в бік матері.
— Де тато? — слабким голосом запитав він. — Я хочу попрощатися з тобою і з ним…
Синів голос, ніби розпеченим залізом, доторкнувся до материнського серця. В горлі застряв клубок. А внутрішній голос був настільки сильним, що, здавалось, його почули всі:
— Отче наш! Святий наш! Спаси мого сина! Візьми моє життя — адже він ще дитина…
Вже примчали до лікарні Петро і дві дівчини, яких хлопці повинні були зустріти на залізничному вокзалі. Іринку бив сильний озноб.
Олексій уперше розплющив очі. Вони були сповнені майже дитячого жалібного благання. Здавалось, що всі почули його прощальні слова:
— Мамочко, я хочу жити… Передай батькові…
Але цих останніх слів свого сина мати вже не чула. Лікарі розтирали напівживе Ганнине тіло, зробили їй кілька уколів.
Олексія не довезли кілька метрів до операційного столу…

23
Працівники міліції швидко розшукали Олексійового вбивцю: ним був відомий у місті молодий наркоман, який поводився на суді дуже нахабно і постійно міняв свої показання.
Зал засідань народного суду був переповнений. Серед присутніх був і Олексіїв батько.
Прокурор, який виступив на судовому засіданні, зажадав найсуворішого покарання для вбивці. Після нього до мікрофона підійшла Ганна, зал притих.
— Вельмишановні судді! — Ганно повільно перевела подих. — Прошу вас: не карайте суворо вбивцю. Не карайте його матір… Бог йому буде суддя!
В залі запала моторошна тиша: певно, люди намагалися осмислити слова матері так безглуздо загиблого юнака. І раптом цю тишу розірвав нелюдський крик:
— Зупиніться!
Усі мимоволі звернули свої погляди до вбивці, тому що це саме він так закричав.
— Я прошу суд розстріляти мене! — продовжував він. — Я покарав чудову жінку і ніколи не спокутую свою провину перед нею. Я не зможу далі жити: це буде не життя, а мука!
Судді розгубились. Зал, мов заворожений, мовчав. Прокурор розвів руками. А вбивця заревів, як підбитий звір, і почав люто битися головою об дерев’яну загорожу, за якою він перебував…
Як тільки-но судді з’явилися в залі засідання після наради за зачиненими дверима, секретар суду голосно оголосила:
— Встати! Суд іде.
Голова суду зачитав вирок: сім років позбавлення волі з утриманням в колонії посиленого режиму…
Ганну підтримали сусіди і допомогли їй вийти із зали суду. Серед них незграбно вертівся Олексій, її колишній чоловік. Він, нарешті, підійшов до Ганни, лагідно доторкнувся до її обличчя і прошепотів:
— Люба…
Було видно, як він болісно добирав потрібні йому зараз слова.
— Ганнусю, — продовжував Олексій. — Я наробив у цьому житті багато помилок… Коли б ти могла пробачити мені…
Ганна подивилася на нього очима, повними сліз, і дуже тихо промовила:
— А я тебе не проганяла, Олексію…
Колишнє подружжя мовчки йшло додому безлюдними вулицями міста під заливним дощем…

Переклав з російської
Данило КОНОНЕНКО
(Переклад здійснено за виданням: Владимир Вартаньян, «Аннушка», повесть. Симферополь, «Доля», 2000)

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #34 за 22.08.2014 > Тема "Душі криниця"