"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2014 > Тема "Ми єсть народ?"
#35 за 29.08.2014
ТЕСТ НА ДЕРЖАВН╤СТЬ
Любов к Отчизн╕ де геро╖ть...
Коли втрачено Крим ╕ точиться в╕йна ╕з бандитами в сепаратистських строях на сход╕ суверенно╖ Укра╖нсько╖ держави, ми почали всерйоз говорити про те, чому це все сталося, ╕ про незавидний розвиток державност╕, якщо вважати розвитком статусу незалежност╕ в╕дмову в╕д найсучасн╕шо╖ збро╖, на╖вн╕ спод╕вання на «дружбу народ╕в», в╕дмову в╕д блокування з ╢вропою ╕ П╕вн╕чно-Атлантичним Альянсом, нац╕ональну апат╕ю й ун╕кальну, вспадковану чи не з радянських час╕в сл╕поту й глухоту «електорату», що к╕нець к╕нцем дозволив одягти президентськ╕ шати людин╕ з крим╕нальним минулим. Проблема укра╖нсько╖ державност╕, хочеться нам того чи н╕, великою м╕рою радикально не розв'язувалася ╕ до к╕нця не розв'язу╓ться ось уже к╕лька стол╕ть не т╕льки й не ст╕льки через ╕сторичн╕ умови, а й через синдром, що його ╢вген Маланюк назвав «малорос╕йством». Ця б╕да, цей повзучий нац╕ональний паратиф — основна, як на сьогодн╕, загроза наш╕й державност╕. Ск╕льки раз╕в повставала наша сус╕дка Польща проти Москви у XIX стол╕тт╕? Потоплена в кров╕, вона повставала знову. А Укра╖на? Мовчимо. Нарешт╕ у XX стол╕тт╕ Польща здобула державн╕сть, зруйновану лише нацизмом. А Укра╖на? К╕лька селянських заворушень п╕сля соц╕ал╕стично╖ (малорос╕йсько╖) безпорадност╕ — ╕ нате вам не УНР, а УРСР. Процитую ╢. Маланюка: «...Проблема укра╖нського малорос╕йства ╓ одн╕╓ю з найважн╕ших, якщо не центральних проблем, безпосередньо зв'язаних з нашою основною проблемою державност╕. Що б╕льше: це ╓ та проблема, що першою встане перед державними мужами вже Державно╖ Укра╖ни. ╤ ще довго, в час╕ тривання й стаб╕л╕зац╕╖ державност╕, та проблема стоятиме першоплановим завданням, а для само╖ державност╕ — гр╕зним мементо». На жаль, лектура майбутн╕х оч╕льник╕в незалежно╖ Укра╖ни, ╖хня очитан╕сть, ╕нтел╕гентн╕сть не мали тако╖ складово╖, як не радянського розливу художньо╖, ф╕лософсько╖, ╕сторично╖ думки стосовно Укра╖ни. Взагал╕ цей чинник чомусь ста╓ непотр╕бним, не залученим нав╕ть до фразеолог╕╖, до хоча б риторики ос╕б, як╕ виходили на ╕сторичний к╕н у рол╕ президент╕в суверенно╖ Укра╖ни. Пол╕тична так звана доц╕льн╕сть, диктат минулого вишколу, суперобережн╕сть у словах ╕ д╕ях при впровадженн╕ (або й гальмуванн╕) нового, державницького менеджменту, ще так-сяк пояснимого ефек-том неспод╕ваного мирного виходу з тунелю бездержавност╕, на жаль, була збережена вс╕ма дотепер╕шн╕ми оч╕льниками держави — з тими чи тими ╕мпульсивними порухами г╕дност╕ (згадайте хоча б Тузлу ╕ президента Кучму). Новообраний правофланговий в умовах рос╕йсько╖ повзучо╖ агрес╕╖ зд╕йснить свою ╕сторичну м╕с╕ю не т╕льки завдяки допомоз╕ св╕тово╖ громадськост╕, а — головне — завдяки утвердженню вс╕ма засобами ╕де╖ Державност╕. Не втримаюся в╕д цитування ще к╕лькох пасаж╕в пас╕онарного ╢. Маланюка. «Як ╓диним радикальним л╕ком на хворобу малорос╕йства ╓ Державн╕сть, так упадок Державност╕, смерть державницько╖ ╕де╖ ╕ всяка «ру╖на», в╕д Ру╖ни XVIII ст. почавши, були ╕ ╓ тим ╜рунтом, на як╕м малорос╕йство виростало, кв╕тло ╕ давало плоди». «Напружене творення Духово╖ Суверенност╕ — ось рецепт, що був, ╓ ╕ буде найб╕льш трудний, але й найб╕льш ╕стотний ╕ всеоб╕ймаючий. Цей рецепт, до реч╕, виключа╓ — якнайгостр╕ше — ╕м╕тац╕ю, декламац╕ю, патр╕отичну позу, барокове «здаватися, а не бути», як ╕ вс╕ляке «погрожування пальцем у чобот╕». «...Всупереч популярн╕й у нас думц╕, малорос╕йство то не москвоф╕льство ╕ не ще яке-небудь ф╕льство. То — нем╕ч, хвороба, кал╕цтво внутр╕шньо нац╕ональне. Це — нац╕ональне пораженство. Це, кажучи московською урядовою мовою XVII стол╕ття, — шатость черкас-ская, а кажучи мовою такого експерта, як цариця Катерина Друга, це «самоотверженность малороссийская». Отже, ╓ лог╕чне степенування: хитлив╕сть, зрадлив╕сть, зрада ╕ агентурн╕сть. Аж до час╕в наступних ╕ нам найближчих». «...Малорос╕йство — це не пол╕тика ╕ нав╕ть не тактика, лише завжди апр╕орна ╕ тотальна кап╕туляц╕я. Кап╕туляц╕я ще перед бо╓м». Х╕ба с╕мдесят рок╕в тому написано ц╕ слова? ╥х написано сьогодн╕. «В прим╕тивн╕й св╕домост╕ спростачених покол╕нь саме ╕м'я «Укра╖на» стало в╕ддавна синон╕мом яко╖сь бездержавно╖, без╕╓рарх╕чно╖, безструктурно╖ ╕, остаточно, безреформено╖ Аркад╕╖, — де тих╕ води ╕ ясн╕ зор╕, де в╕чно сп╕ва╓ соловейко, без перерви кв╕тнуть вишнев╕ садки, а в них у холодку людн╕сть перманентно в╕дпочива╓ по борщах ╕ варениках, ╕ в затишку мальовнич╕ козаченьки невтомно кохають так само мальовничих д╕вчат... Не кра╖на «жорстокого бою ╕ слави», не кра╖на «знак╕в злов╕щих, недобрих», ...лише просто якесь полтавсько-под╕льське Та╖т╕!». ╤нвективи, сарказм ╢. Маланюка на тл╕ нин╕шньо╖ в╕йни сприймаються особливо бол╕сно. Тест на державн╕сть мислення ╕ д╕╖, що його з непевною оц╕нкою пройшли попередники, не мине нин╕шнього президента. Скажуть: добре тоб╕ вправлятися в ╕нтел╕гентських розмислах, коли горить д╕м ╕ лл╓ться кров. Що ж, в╕ддавна, особливо за радянського катех╕зису, ╕нтел╕генц╕я вважалася такою соб╕ «прокладкою» ╕, на жаль, такою й була, а почасти й дос╕ ╓. Голос ╕нтел╕генц╕╖, а хай би в╕н пролунав с╕м десятил╕ть тому з вуст Маланюка, Хвильового, ╕нших лицар╕в духу, ма╓ бути зрештою почутим у так званих владних структурах, дов╕ра до котрих п╕сля вт╕кача-злодюги Януковича п╕дупала наст╕льки, що дал╕ — т╕льки громадянська зневага. Як в╕домо, переможц╕в не судять. Судять переможених. Держава Укра╖на не ма╓ права бути зневаженою ╕, не дай, Боже, переможеною. Дух Майдану, потрактований в ужитковий спос╕б, може стати призв╕дцею прояв╕в охлократичного безладу. На могилах геро╖в, на пам'ят╕ про них не можна паразитувати — а св╕дками саме такого чину деяких нин╕шн╕х «майдан╕вц╕в» ╓ ми з вами. Словом, президенту ╕ вс╕й його президентськ╕й рат╕ випало проходити тест на державн╕сть в екстремальних умовах. Н╕коли ще в╕д понищення малорос╕йства в соб╕ не залежала наст╕льки наша з вами суверенн╕сть. Державний розум ╕ воля не мають права бути ретроградними. Досв╕д минулого, як поп╕л Клааса, батька незнищенного Уленшп╕геля, мусить пекти наше серце, наш╕ серця. Тест на державн╕сть проходить вся укра╖нська сп╕льнота. Витримаймо його.
Валер╕й ГУЖВА, поет, проза╖к, публ╕цист м. Ки╖в
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2014 > Тема "Ми єсть народ?"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13856
|