Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4446)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4117)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2114)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1031)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (311)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (203)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ВЕСЕЛКА
В╕рш╕ нашого дитинства


Р╤ДНА МОВА
З дитинства мо╖ батьки навчали мене любити свою Батьк╕вщину з кв╕тучими садами, безмежними...


В╤РШ╤ НАШОГО ДИТИНСТВА. ╤ван ДРАЧ
Перша зб╕рка поез╕й ╤вана Драча «Соняшник» побачила св╕т 1962 року.


«У КОЖНО╥ ФЕ╥ БУВАЮТЬ ПРИ╢МН╤ МОМЕНТИ...»
В гостях "Джерельця" ╕з сво╖ми поез╕ями Наталка ЯРЕМА, Наталя МАЗУР ╕ Ксенислава КРАПКА


НАЙКРАЩ╤ УКРА╥НСЬК╤ МУЛЬТФ╤ЛЬМИ ВС╤Х ЧАС╤В
6 кв╕тня св╕т в╕дзначив День мультф╕льм╕в. Це свято було засноване 2002 року М╕жнародною...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2014 > Тема ""Джерельце""
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#35 за 29.08.2014
СОНЯЧНОЮ ЕНЕРГ╤╢Ю НЕСТАЙКА МОЖНА БУЛО Б ОСВ╤ТЛЮВАТИ ПОЛОВИНУ УКРА╥НИ...

Президент Укра╖ни Петро Порошенко висловив сп╕вчуття р╕дним ╕ близьким укра╖нського письменника Всеволода Нестайка, який помер на 85-му роц╕ життя.
«П╕шла з життя легендарна людина. Автор, чи╖ твори для д╕тей ув╕йшли до золотого фонду дитячо╖ л╕тератури. Всеволод З╕нов╕йович назавжди залишиться з нами у сво╖х творах», — йдеться у сп╕вчутт╕ Глави держави.
Найв╕дом╕ш╕ твори Всеволода Нестайка: трилог╕я «Тореадори з Васюк╕вки», казки «У Кра╖н╕ Сонячних Зайчик╕в», «Незнайомка з Кра╖ни Сонячних Зайчик╕в», «Неймов╕рн╕ пригоди у л╕сов╕й школ╕», пов╕ст╕ «Одиниця з обманом», «П’ят╕рка з хвостиком», «Загадка старого клоуна», «Чудеса в Гарбузянах», «Пригоди Грицька Половинки» та ╕нш╕.
Роботи письменника перекладено двадцятьма мовами. За ними знято к╕лька ф╕льм╕в. Стр╕чка «Тореадори з Васюк╕вки» отримала Гран-пр╕ к╕нофестивалю в Мюнхен╕ (1968 р╕к).
1979 року р╕шенням М╕жнародно╖ ради з дитячо╖ та юнацько╖ л╕тератури трилог╕ю «Тореадори з Васюк╕вки» внесено до Особливого почесного списку Г.-Х. Андерсена як один ╕з найвидатн╕ших твор╕в сучасно╖ дитячо╖ л╕тератури.
* * *
Твори дитячого письменника Всеволода Нестайка випром╕нювали наст╕льки потужну сонячну енерг╕ю, що нею, напевне, можна було б осв╕тити половину Укра╖ни. Про це сказав кореспонденту «Укр╕нформу» поет, директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» ╤ван Малкович з приводу смерт╕ укра╖нського дитячого письменника Всеволода Нестайка.
«╤ мен╕ було дуже мирно ╕ затишно у Ки╓в╕, коли ╓ так╕ люди. Вони утримують небо дитяче, небо сонячне. Це один ╕з найсонячн╕ших письменник╕в. В╕н ╕ звертався до ус╕х, чи ти старий, чи ти малий: «Сонечко». Якби ту енерг╕ю усм╕шок, радост╕, яка йде в╕д його твор╕в ╕ якою надихаються читач╕, перевести в енерг╕ю св╕тла, то нею можна, мабуть, осв╕тлювати п╕в-Укра╖ни», — розпов╕в ╤. Малкович.
В╕н висловив великий жаль з приводу смерт╕ Нестайка. «В╕д╕йшов патр╕арх дитячо╖ укра╖нсько╖ л╕тератури. Надзвичайна людина, завжди було при╓мно ╕з ним сп╕лкуватися. Ц╕ понад два десятил╕ття, як ╕сну╓ мо╓ видавництво, я знав, що неподал╕к живе Всеволод Нестайко. ╤нод╕ я бачив, як в╕н гуля╓ з╕ сво╖м песиком по вулиц╕. Це було неймов╕рне щастя — знати, що ти живеш у м╕ст╕, в якому живе Всеволод Нестайко», — наголосив поет.
╤ван Малкович зазначив, що п╕д час сп╕лкування ╕з патр╕архом дитячо╖ л╕тератури завжди було на душ╕ весело та рад╕сно.
«Я пригадую, коли ми видали нову редакц╕ю «Тореадор╕в з Васюк╕вки». Автори тепер як? Ну, ти видав, заплатив гонорар... А Всеволод З╕нов╕йович прийшов ╕з Анатол╕╓м Василенком, ще одним класиком, художником та ╕люстратором, який малював «Тореадора з Васюк╕вки», ╕ якого люблять багато покол╕нь д╕тей, ╕ виставив могорич. Боже, як вони жартували! Це один ╕з найпам’ятн╕ших дн╕в. Ми просто роти пороззявляли, слухаючи цих веселих ╕ надзвичайно талановитих людей», — пригаду╓ Малкович.
Останн╕ми роками Всеволод З╕нов╕йович втратив з╕р. «Дуже йому тяжко було. Тяжко Св╕тлан╕ Пилип╕вн╕, але минуло життя земне ╕ почина╓ться життя в╕чне. Проте у тому, що його твори будуть жити довго-довго ╕ будуть ними надихатися багато укра╖нц╕в, я не маю сумн╕ву», — зауважив директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА».

Всеволод НЕСТАЙКО
ТОРЕАДОРИ З ВАСЮК╤ВКИ

ЧАСТИНА ПЕРША,
ЯКУ РОЗКАЗУ╢ ПАВЛУША ЗАВГОРОДН╤Й
НАДЗВИЧАЙН╤ ПРИГОДИ РОБ╤НЗОНА КУКУРУЗО ТА ЙОГО В╤РНОГО ДРУГА ╤ ОДНОКЛАСНИКА ПАВЛУШ╤ ЗАВГОРОДНЬОГО В ШКОЛ╤, ДОМА ТА НА БЕЗЛЮДНОМУ ОСТРОВ╤ ПОБЛИЗУ СЕЛА ВАСЮК╤ВКИ

Ви, звичайно, зна╓те, що ╓ такий остр╕в — Ява. В ╤нд╕йському океан╕. Ото, що Ява, Суматра, Борнео, Целебес, — Велик╕ Зондськ╕.
Ну, так Ява — це не остр╕в.
Ява — це м╕й найкращий друзяка ╕ напарник. Ява Рень.
Мабуть, вам дивно, що то за ╕м’я таке — Ява? То в╕н сам себе так назвав, коли йому лише рок╕в п╕втора було. Чи то воно, пискля мале, хот╕ло сказати: «Я — Ваня», а вийшло «Ява», чи то «╤ван» у нього так прозвучало (бо насправд╕ його ╤ваном звати), але причепилось оте «Ява» до нього, як реп’ях до собачого хвоста. Нав╕ть м╕л╕ц╕онер товариш Вал╕гура, що живе у нашому сел╕, так його зве...
Характер у Яви ого-го! Сталь, а не характер. Таких на м╕льйон лише один бува╓.
Ява сам говорив:
— Ми, — говорив, — з тобою, Павлушо, хлопц╕ будь здоров. Точно-точно, без брехн╕, ми таки хлопц╕ з фантаз╕╓ю. Скажи?
— З фантаз╕╓ю, — п╕дтакував я.
— Ти чув, як д╕д Салимон учора б╕ля с╕льмагу казав: «Ондо, каже, Ява ╕ Павлуша п╕шли. От хлопц╕! Орли! Соколи! Гангстери, а не хлопц╕! Нема на них буцегарн╕».
— Чув. Точно.
— Треба, щоб ус╕ про нас так говорили. Треба, щоб слава про нас грим╕ла на всю Васюк╕вку, як рад╕о на Перше травня.
— Треба, — погоджувавсь я.
╤ Ява весь час вигадував р╕зн╕ штуки-викаблуки заради нашо╖ слави.
Отож ми з ним п╕ймали в л╕с╕ пугутькало ╕ випустили в клуб╕ п╕д час лекц╕╖ на тему: «Виховання д╕тей у с╕м’╖». Лектор упав з трибуни ╕ вилив соб╕ на голову графин з водою.
А стар╕ д╕дов╕ п╕дштаники на телев╕з╕йну антену над клубом, дума╓те, хто пов╕сив? Ми, звичайно.
А то якось вл╕тку Ява сказав:
— Давай влашту╓мо б╕й бик╕в.
— Га? — не в╕дразу второпав я.
— Ти пам’ята╓ш, ми в клуб╕ закордонне к╕но дивилися «Тореадор»?
— Ага… То й що?
— Пам’ята╓ш, на арен╕ роз-лючений бик, а тут дядько у капелюс╕, з гинджалом, перед ним танцю╓.
— Так-так-так…
— А пот╕м — рраз! Бик — беркиць! ╤ оплески.
— Ага. Здорово… Але це ж убивати треба. Хто ж нам дозволить убивати погол╕в’я?
— Тю, дурний! Убивати! Що це тоб╕ — м’ясозагот╕вля, чи що. Це ж видовище. На стад╕он╕. Врод╕ футбола. Головне тут — красиво вимахувати червоною плахтою ╕ лов-ко вивертатися, щоб рогом не зачепило. Ти ж бачив. Тореадори — це найсм╕лив╕ш╕ геро╖ ╕ ловкач╕. Головне тут — тренування ╕ спритн╕сть. Розум╕╓ш? Уперше в ╕стор╕╖ Васюк╕вки — б╕й бик╕в. Тореадор ╤ван Рень ╕ тореадор Павло Завгородн╕й! Гост╕ з’╖жджаються з ус╕╓╖ Укра╖ни. Трансляц╕я по рад╕о ╕ по телев╕зору. Нав╕ть у Жмеринц╕ видно буде.
Я посм╕хнувся. Це було здорово. По рад╕о, по телев╕зору ╕ взагал╕…
Ми повмощувались зручн╕ше ╕ почали обговорювати подробиц╕. Насамперед — бик. Кандидатура колгоспного бугая Петьки була в╕дхилена одразу. То таке страшнюче мурмило, що його нав╕ть сам зоотехн╕к ╤ван Свиридович бо╖ться. Оч╕ — наче тракторн╕ фари. Землю гребе ногами, як екскаватор.
Цього л╕та один дачник мало не вмер з переляку. Лежав на вигон╕ голий-гол╕с╕нький — загоряв. Голова п╕д парасолькою, все ╕нше на сонц╕. ╤ раптом — Петька. Дачник як рвоне. Бугай за ним. Дачник товстий, з черевцем. Бачить — не втече. А тут телеграфний стовп на дороз╕. Як той дачник на стовп видряпався — дос╕ нев╕домо. Але факт — п╕вдня загоряв на ╕золяторах, тримаючись за дроти, аж поки не п╕д’╖хав комбайнер Микола на комбайн╕ ╕ не зняв його. Дачник штани над╕в ╕ одразу на станц╕ю: додому ╖хать.
Н╕, хай з буга╓м Петькою вороги наш╕ б’ються.
Другою кандидатурою був цап Жора. Це я його кандидатуру висунув, щоб помститися. Дуже мен╕ противний був цап Жора, бо з’╖в мою сорочку, коли я у калабан╕ купався.
Але Ява мене не п╕дтримав.
— Н╕, — сказав в╕н, — Жора дуже балакучий. Весь час мекекече. Ми й оплеск╕в не почу╓мо. ╤ йдеться про б╕й бик╕в, а не цап╕в. Треба, щоб було щось бичаче, коров’яче щось — велике ╕ крутороге.
— Коров’яче? — кажу. — Слухай, то, може, узяти просто корову? Бо, кр╕м Петьки, справжн╕х бик╕в у нас чортма, а кор╕в ск╕льки хочеш. ╤ взагал╕ н╕де не сказано, що обов’язково ма╓ бути бик.
Ява задумався:
— Хтозна, може, й так.
— Тод╕, — кажу, — кращо╖ кандидатури, н╕ж ваша Контрибуц╕я, ╕ не придума╓ш.
— А чому Контрибуц╕я? Чому не ваша Манька?
— Бо в нашо╖ Маньки теля ╕ один р╕г зламаний. Ти хочеш, щоб з нас см╕ялися? Тореадори з однорогою коровою! Карикатура. Такого ще н╕коли в св╕т╕ не було.
— Можна, звичайно, ╕ Контрибуц╕ю. Але вона трохи псих╕чна.
— Що значить «псих╕чна»! Скажи краще, що ти просто мами бо╖шся.
— Я — боюсь? От я зараз дам тоб╕ у вухо, ╕ ти побачиш, як я боюсь. Ану забери сво╖ слова назад!
— Я забираю, але ти все одно бо╖шся.
— Боюсь?
— Бо╖шся…
— Боюсь?
— Бо╖шся…
Я схопився рукою за вухо ╕ в свою чергу затопив Яв╕ кулаком у жив╕т. Ми покотилися по трав╕ й викотилися на дорогу. Все, що було на дороз╕ поганого, ми, качаючись, п╕д╕брали на сво╖ штани ╕ сорочки. Перший отямивсь я.
— Стривай, — кажу, — год╕. А то зам╕сть бою бик╕в у нас вийшов б╕й дурак╕в.
— Це ж ти винен. Ну, гаразд, спробу╓мо Контрибуц╕ю. Завтра поженемо пасти ╕ спробу╓мо. А то твоя Манька ╕ справд╕ для телев╕зора не п╕дходить. Ще люди подумають, що то не корова, а собака.
Мен╕ вже остогидло битися, ╕ я удав, н╕би не зрозум╕в, як тяжко в╕н образив нашу Маньку.
Наступного ранку ми зустр╕лися на шляху, що в╕в до вигону. Я гнав Маньку, Ява — Контрибуц╕ю. Корови плентались, легковажно метляючи хвостами, ╕ не п╕дозрювали, який це ╕сторичний день.
У Яви на голов╕ був крислатий дамський капелюшок, який лишився нам у спадщину в╕д одн╕╓╖ дачниц╕, що в╕дпочивала в нас позатор╕к. Капелюшок був на Яву завеликий ╕ насувався на оч╕. Щоб хоч що-небудь бачити ╕ не впасти, Ява мусив увесь час с╕пати головою, поправляючи його. Здавалося, н╕би в╕н комусь кланя╓ться.
У мене п╕д пахвою був килимок. То був знаменитий килимок. Я його пам’ятаю ст╕льки, ск╕льки взагал╕ щось пам’ятаю. В╕н вис╕в над мо╖м л╕жком. Килимок був червоний, ╕ на ньому вишито тро╓ кумедних цуценят, що сид╕ли вкупочц╕, прихилившись одне до одного головами. То були Цюця, Гава ╕ Рева, про яких мен╕ мати колись розпов╕дала р╕зн╕ «баналюки», аж поки я не засинав. Останн╕ два роки, позаяк я вже вир╕с, килимок лежав у скрин╕, ╕ тепер в╕д Цюц╕, Гави ╕ Реви дуже тхнуло нафтал╕ном.
Килимок ╕ капелюшок — то був наш тореадорський реманент. По дороз╕ ми ще вир╕зали з л╕щини дв╕ пре-красн╕ шпаги. Ми були в повн╕й бойов╕й готовност╕.
Ми йшли ╕ сп╕вали ар╕ю Хозе з опери Б╕зе «Кармен», яку багато раз╕в чули по рад╕о.
Торе-гадор, см╕ле-ге-е в бой, торе-гадор, торе-гадор…
Там ждет тебя-га любовь, там ждет тебя-га-га любовь.
Ми сп╕вали ╕ не знали, що нас жде.
Небо було син╓-син╓ — справжн╓ ╕спанське небо.
Погода — саме п╕дходяща для бою бик╕в.
Ми погнали кор╕в аж на край вигону, туди, де ставок, — дал╕ в╕д людських очей.
— Оджени свою Маньку вб╕к, щоб не заважала, — сказав Ява, — ╕ давай починати.
Я не став сперечатись. Тим б╕льше, Манька у нас дуже нервова, ╖й краще не бачити бою бик╕в.
Ява поправив на голов╕ капелюшка, п╕дтягнув штани, взяв мого килимка ╕, витанцьовуючи, навшпиньках став п╕дходити до Контрибуц╕╖. П╕д╕йшов до сам╕с╕нько╖ морди ╕ почав вимахувати килимком перед очима. Я затамував подих — зараз почнеться…
Ява замахав килимком ще дужче.
Контрибуц╕я — ан╕чичирк!
Спок╕йн╕с╕нько щипа╓ соб╕ траву.
Ява мазнув ╖╖ килимком по н╕здрях. Контрибуц╕я т╕льки одвернула морду.
Ява роздратовано верескнув ╕ щосили хльоснув ╖╖ килимком. Контрибуц╕я, л╕ниво переступаючи ногами, повернулася до Яви хвостом.
Ява знову заб╕г наперед ╕ почав витанцьовувати…
Через п╕вгодини в╕н сказав:
— Вона до мене просто звикла, вона мене любить ╕ тому не хоче… Ану давай ти!
Через годину, захекавшись, я сказав:
— Якась дровиняка, а не корова. Шкода, що в Маньки нема рога, я б тод╕ показав, що таке справжня тореадорська корова.
Ява знову зм╕нив мене. В╕н раз у раз м╕няв тактику: то п╕дходив до корови потихеньку ╕ неспод╕вано бив килимком, то п╕дскакував з розгону, то наб╕гав збоку. Контрибуц╕я не приймала бою. Чуби у нас змокли, килимок нервово с╕пався в руках — здавалось, що Цюця, Гава ╕ Рева от-от загавкають. А Контрибуц╕я — хоч би що, не звертала на нас ан╕як╕с╕нько╖ уваги.
Один раз, коли Ява схопив Контрибуц╕ю за вухо, вона з докором глянула на нього сво╖ми сумними очима ╕ сказала:
— Му-у!
У переклад╕ з коров’ячо╖ це, мабуть, означало: «╤д╕ть, хлопц╕, отсюдова. Не займайте мене».
Але ми вчасно не зрозум╕ли попередження.
Хекаючи, ми стрибали навколо не╖, викликаючи на двоб╕й. Яв╕ було соромно перед╕ мною за свою Контрибуц╕ю — це я бачив.
Нарешт╕ розлючений Ява крикнув:
— Ану вдар, ану вдар ╖╖, Павлушо, добряче! Що — бо╖шся?.. Ну, то я сам!
В╕н розмахнувся ╕ дзибнув Контрибуц╕ю ногою по губ╕. ╤ раптом… Раптом я побачив Яву десь високо в неб╕.
╤ зв╕дтам, з неба, почув його в╕дчайдушне верескливе:
— Вва-вай!
В╕н почав б╕гти, по-мо╓му, ще в неб╕. Бо коли ноги його торкнулися земл╕, в╕н уже щодуху мчав до ставка. Я рвонув за ним. То був наш ╓диний порятунок. Ми з розгону влет╕ли в ставок, зд╕ймаючи ц╕л╕ гейзери води й грязюки. Спинилися десь аж на середин╕. Те, куди ми влет╕ли, чесно кажучи, ставком можна було назвати лише умовно. Колись д╕йсно тут був величенький ставок-копанка. Але в╕н давно пересох, замулився ╕ перетворився на звичайн╕с╕ньку калабаню. У найглибшому м╕сц╕ нам було по шию. Саме у цьому м╕сц╕ ми зараз ╕ стояли, в╕дсапуючись.
Контрибуц╕я б╕гала навколо калабан╕ ╕ мукала на нашу адресу як╕сь сво╖ коров’яч╕ прокльони. В калабаню л╕зти вона не хот╕ла. Вона була бридлива, охайна корова. Ми це знали.
Ми стояли ╕ мовчали.
Дно калабан╕ було грузьке, замулене. Ми по сам╕с╕нький пуп стояли в бридк╕й слизьк╕й багнюц╕. Т╕льки в╕д пупа до ши╖ була вода — брудна, каламутна ╕ смердюча. Справжн╕с╕ньк╕ поми╖. Довго ми тод╕ стояли з Явою в отих помиях. П╕вгодини, не менше. Аж поки Контрибуц╕я не заспоко╖лась ╕ не в╕д╕йшла. Вона ще була дуже гуманна й благородна корова, ця Контрибуц╕я. Бо вона п╕дкинула тореадора Яву не рогами, а просто мордою. ╤ коли ми нарешт╕ вил╕зли з калабан╕, нещасн╕ й брудн╕, як поросята (не ми, а сама грязь), вона й словом не згадала нам нашого до не╖ ставлення. Ми залишилися з нею друзями. Ява п╕сля того не т╕льки н╕коли ╖╖ б╕льше не вдарив, а завжди частував цукерками, як╕ давала йому мати.
╤ тепер, коли ми, скрушно з╕тхаючи, засипа╓мо наше невдале метро, Контрибуц╕я вигляда╓ з кор╕вника ╕ сп╕вчутливо дивиться на нас. ╤ нам нав╕ть зда╓ться, що на очах у не╖ сльози. Дорога Контрибуц╕╓! Яке в тебе велике ╕ н╕жне серце! Ти ╓дина розум╕╓ш ╕ жал╕╓ш нас. Спасиб╕ тоб╕, корово!

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #35 за 29.08.2014 > Тема ""Джерельце""


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13868

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков