Версiя для друку Обговорити в форумi

O tempora, o mores!

Лише після того, як Великобританія зафіксувала на українській території присутність російських танків, яких немає на озброєнні більше в жодній країні світу, а американський президент Барак Обама заявив, що наявність там озброєних російських військових є беззаперечною, російські ЗМІ стали повідомляти, нібито ніхто ніколи і не намагався довести протилежне, що на боці сепаратистів воюють і російські добровольці, які виконують там свій «интернациональный долг», «прогоняют со своей земли коричневую чуму».
Вперше за останні місяці можна було довідатись, що вони теж потрапляють в полон і гинуть, бо досі йшлося лише про втрати серед мирних жителів, які нібито і є метою воєнних дій українського війська.
Мало скластися (і склалося) враження, що українські «карателі» полювали на пацієнтів клінік, жінок та дітей, а «миролюбна» і «гуманна» Росія опікувалася їхнім порятунком, отже, світова спільнота мала переконатися, «кто искренне хочет мира на Украине».
Хоча насправді досягнути цього миру можна було елементарно: просто відкликавши своїх солдатів з чужої території. І це було б значно кращою послугою для тамтешніх жінок і дітей, ніж провокувати воєнні дії і розруху, а потім лицемірно гнати на Донбас машини з гуманітарною допомогою.
Але ж тоді – ні тобі піару, ні розширення російських територій. Не буде підстав і в черговий раз ущипнути Америку, котру обрано сьогодні одним із основних об’єктів інформаційної війни, в запалі якої росіяни домарилися навіть до суцільної нісенітниці: це, виявляється, саме в Америці, в її лабораторіях було культивовано смертельний вірус лихоманки ебола (під такою ж назвою і з відповідною вбивчою силою у 90% від захворівших, як тепер спостерігається). А мета — знищити 90% всього людства, і передовсім це стосується Росії та дружнього до неї Китаю.
Але тільки чомусь ні там, ні там не захворіло жодної людини, а хвороба лютує в Африці, до якої у Америки навряд чи є якісь геополітичні претензії. Доказом зловмисної бактеріологічної атаки виставляється і сподівання американських медиків знайти рятівні ліки – ще б пак, адже самі разом із спецслужбами і заварили цю кашу!
Тож не дивуюся і антиамериканським настроям на побутовому рівні – за радянських часів ця країна теж була джерелом «всесвітнього зла», але радянська пропаганда навіть не наближалася до такого абсурду.
Переводячи стрілки і рятуючи власну репутацію, росіяни торкнулися і особистостей. Під приціл потрапив олігарх Ігор Коломойський. Та й взагалі, ставлення до олігархів, особливо при владі, як виявилося, у росіян абсолютно нетерпиме. Звичайно ж, за винятком олігархів вітчизняних, у тому числі російського президента, власника 40 мільярдів доларів, який є одним із найбагатших людей світу, чим відверто пишається.
Щодо Ігоря Коломойського, то кілька місяців тому на російському ТБ показували, як його співплемінники – євреї здійснювали магічний ритуал, що прирікав неугодного на вірну гибель, відпускаючи йому на каяття не більше місяця. Представники ЗМІ одразу ж підмітили, що проклятий «вбивця мирних громадян» негайно змарнів і вже ледь тримається на ногах. А він продовжує міцно «ледь триматися» і досі. Для російських телевізійників, як і у психіатрії, значення має лише те, що відбувається «тут і зараз»». Вважається, що через три дні люди забули вже і про ці прогнози. А вони у нас таки дійсно безпам’ятні. Вже кілька разів ТБ ФМ демонструє сюжет, присвячений освідченню в ненависті до керівника «Приватбанку» його кримських вкладників.
«Не хочу залишати жодної копійки Коломойському, який вбиває жінок і дітей!» — шипить ображена Фондом захисту вкладників пані. Жінці вторить ще кілька їй подібних осіб.
І нікому їм сказати: «Шановні! Навіть якщо ви зараз лопнете від злості, ваші кошти до вас із «Приватбанку» не повернуться. Йдеться про компенсацію ваших втрат із російського федерального бюджету, і ви намагаєтесь вирвати свої гроші не у Коломойського, а у матінки-Росії, яка, власне, вам нічого не винна, і за ваших переконань було б моральніше дати їй спокій». Та не думаю, що хтось з таких міркувань відмовився б від компенсації сам. А відмовляє їм не Коломойський, а той же Фонд захисту вкладників, попри обіцянки вищих осіб російської держави відшкодувати кошти повністю, оскільки Володимир Путін неодноразово заявляв, що через приєднання Криму до Росії ніхто не має нічого втратити.
І знову, як зазвичай, переводяться стрілки, хоча голова Фонду захисту вкладників і не приховує: у бочці меду таки є ложка дьогтю. Повністю компенсацію одержать не всі, в особливій зоні ризику ті, чия родина мала кілька вкладів. Реально ж, попри те, що прийом документів Фонд захисту вкладників завершив 23 травня, багато громадян або ще й досі не знають про подальшу долю своїх збережень, або ж одержали пропозицію задовольнитися лише частиною своїх коштів, а деякі вклади були і повністю проігноровані.
Це, зокрема, й великі грошові суми. А чому потерпає та чи інша людина – пояснень немає, у всякому разі, її карають без суду і слідства, без адвокатів, не враховуючи пом’якшуючих обставин, і без права оскарження. Зважаючи на те, що я теж опинилася в числі потерпілих, — грабують не найбагатших. А керівник Фонду захисту вкладників не залишає і надії: «Ми так вирішили і змінювати своє рішення не будемо», — заявляє він. Про те, що ложка дьогтю вміщує з доброї півбочки, свідчать звернення кримчан на «гарячу лінію» з місцевою владою: серед загальної кількості у 7 тисяч звернень найбільше їх від тих, хто не може повернути свої гроші.
А щодо Коломойського, то, поки «Приватбанк» з приходом сюди Росії не викинули з Криму, претензій до нього не було, банк користувався авторитетом і довірою.
Не думаю, що така політика керівництва Фонду захисту вкладників є не узгодженою десь за кулісами з кримською та федеральною владами. Як показує життя, «приватна ініціатива» за умов дії російських реалій досить обмежена. Вже позачинялися останні ларьки, що торгували підпільно горілкою, які здавалися безсмертними. Бо ті, хто їх «кришував», одержавши зарплату у 50 тис. рублів, уже не хочуть нею ризикувати через дріб’язкові хабарі. «Не беруть!» — скаржиться господар однієї з таких точок, подумуючи про перехід на торгівлю незабороненими товарами. А якщо «беруть» і навіть вимагають, то це вже точно не на свій страх і ризик. Така «економія» державних витрат явно перегукується зі звітами в. о. «глави» Криму С. Аксьонова президенту Путіну щодо навчання в Криму трьома «державними» мовами, у той час, як навіть у єдиній донедавна Українській гімназії україномовними лишилися тільки два чи три класи, що вже казати про інші навчальні заклади!
Реально ж у Криму культивується ненависть до всього українського. Прикметно, що на конференції терористів (таку назву в Україні одержало зібрання, що відбулося минулого місяця в Ялті), обговорюючи тему щодо гарантій неповернення Криму до складу України, її учасники заявили про необхідність ліквідувати де-юре таку державу, вважаючи, що де-факто це вже відбулося.
«Вже померла Україна» — такі написи почали з’являтися на парканах. А кримські ЗМІ ніяк не вгомоняться. Згадуючи про українських журналістів як про колег, тутешні борзописці одразу ж виправляються і називають їх ворогами. Вони не втрачають жодної можливості принизити державу, яка їх годувала, навчала, виводила в люди.
І це теж цілком в руслі розробок російських політтехнологів. Хоча за ними встигають не всі: неуважні кримчани ще говорять і пишуть «на Донбасі», у той час, як російські журналісти вживають прийменник «в». Бо «в Донбасі» — означає «в державі», а не десь на українській периферії, у той час, як заперечення існування України традиційно підкреслюється відповідним прийменником — «на Україні».
Тож воюють росіяни відразу на усіх фронтах і не гребують ніякою зброєю. А в розмові із президентом Франції Франсуа Олландом Володимир Путін навіть повідомив, що, за бажання, за два тижні захопить і Київ. Щоправда, коли ці слова стали надбанням громадськості, він заявив, що слова вирвані із контексту. Але в контексті нашої дійсності вони звучать саме так, як їх і зрозуміли.
Одну із перемог Росія свят-кує вже сьогодні. Саме так було оцінено російською та деякою іноземною пресою план перемир’я, запропонований «новим Наполеоном» президентом Путіним, на який пристав і Петро Порошенко. Планом передбачається «особливий статус» для так званих донецької і луганської республік.
Це означає, що кров українських громадян проливалася марно, але не означає, що вогнище війни незабаром не перекинеться на сусідні регіони. А першою ластівкою в цьому процесі став Крим. І якби не «бліцкриг», який вдалося Росії тут втілити в життя, можливо, українська трагедія не мала б продовження.
Колись один із поетів порівнював Крим із орденом на грудях планети Земля. Тоді це порівняння мені дуже сподобалося. А тепер думаю: чи сумісний орден зі зрадою?
Хоча саме за це отримали нинішні кримські високопосадові ордени від російського президента...

Тамара СОЛОВЕЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2014 > Тема "Резонанс"