Версiя для друку Обговорити в форумi

…Здесь на редкость
 скупая природа.
Чахлый куст от жары
 занемог.
Терпкий запах полыни и меда,
Перемешанный с пылью дорог.
Нет на карте давно
 той деревни,
И руины травой поросли.
Я вдыхаю пьянящий
 и терпкий
Запах выжженной солнцем
 земли.
Тетяна Третьяк

На північному заході Криму є місце, відкрите всім вітрам. Безмежний простір степів не дає поглядом cягнути обрію. Тому, напевне, цей район Криму називається Роздольненським.
Подорожуючи розбитими степовими дорогами у пошуках тутешнього життя, ви скоріше натрапите на руїни покинутих ферм чи занедбані городи. Ті руїни вражають. Ніби щось велике і страшне протупотіло тут, залишивши у моторошній тиші одну згадку, що тут жили люди. А на кілька кілометрів на всі напрямки одні голі й порослі будяком степові володіння. Будови місцевого Стоунхен-джу споглядають порожніми зіницями вибитих вікон на пожухлі поля.
Історія свідчить, що десь і колись серед цих забутих полів були два найбагатші кримські колгоспи – «Родина» і «Славное». Ця земля радувала людей щедрими врожаями, особливо житом та соняшником. З роздольненського жита випікали най-смачніший хліб. Може, тому, що степову спекоту на цій ділянці, де так рідко випадають дощі, пом’якшувало насичене солоне повітря з моря. Але хіба жорсткому трав’яному покрову тепер потрібне таке унікальне повітря?
Трапляється на шляху побачити і оброблені лани. Трохи соняшнику і жита посіяли тут кілька дбайливих господарів. Але ці діляночки не зрівняються з тією широчінню, захопленою верблюжою колючкою та заростями, де міг би золотитися наш кримський хліб і вирощуватися соняшник для запашної натуральної олії.
Нарешті, вибравшись з лабіринтів безкраїх пустирів, потрапляємо до райцентру. На відміну від сільських магазинчиків, куди не завжди довозять необхідні продукти, тут усе більш-менш цивілізовано. Але ось стоїть покинутий скелет будівлі з порожніми зіницями замість вікон. Що тут було раніше — дитсадок, гуртожиток? І що буде далі?
Місцева жителька Катерина Григорівна розповідає, що її чоловік усе життя був бригадиром-будівельником. Вона з гордістю говорить, як Микола Григорович Стринжа забудував зі своєю бригадою майже весь райцентр з його житловими будинками, школою, дитсадком, магазинами, лікарнею, селищною радою, парком, Будинком культури. Колись на місцеву сцену приїжджали виступати Йосип Кобзон, Юрій Богатіков, танцювальні і вокальні колективи. Був тут навіть невеликий аеропорт, куди із Сімферополя прилітали пасажири на АН-2 — «кукурузнику». Ці літаки були власністю колгоспів, з їхньою допомогою обробляли лани...
По вибоях і ямах, та все ж асфальтованій дорозі, покидали ми Роздольненську зем-лю, на якій вже не знайдеш слідів багатьох селищ – Тюльпани, Дивне та інших. І все ж залишається надія, що колись чиїсь руки відродять кримську житницю, повернуть людям скарби цієї неповторної землі, цього краю праці і вільного вітру.

Ганна ТРЕТЬЯК,
студентка 2 курсу факультету журналістики КФУ ім. В. Вернадського

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #37 за 12.09.2014 > Тема ""Джерельце""