Версiя для друку Обговорити в форумi

Сім днів з 7 до 15 вересня вмістили в тижневому календарному проміжку одного місяця все життя професора Олександра Губаря – 81 рік, сповнений радостей, тривог, великих творчих удач і щоденної копіткої, наполегливої праці зі студентами та аспірантами Таврійського національного університету ім. В. Вернадського, кримськими поетами і прозаїками. Його немає вже одинадцять років, а вогонь гарячого серця палає в написаних ним книгах, здійснених наукових дослідженнях, продовжується в справах його молодших колег та учнів.
У пам’ять про свого вчителя вони за традицією приходять цими теплими осінніми днями на факультет української філології, де працював багато років О. Губар, щоб розповісти уже новим поколінням студентів, яким він був, за які заслуги одній із аудиторій університету присвоєно його ім’я. На її стінах розміщені меморіальні стенди з інформацією про життя і творчість вченого. А головний експонат іменної аудиторії – особиста бібліотека, що налічує близько трьох тисяч книг. Їх передала в дар факультету для користування студентами в навчальному процесі його дружина Майя Олександрівна.

Сходинки руху до наукових досягнень

— Олександр Губар для мене – це передусім знавець творчості видатного українського поета Павла Тичини, одного з наймузикальніших поетів, що за цією ознакою віршування, по-моєму, перевершує визнану світом першість у ній француза Поля Верлена, — сказав професор, доктор філологічних наук Віктор Гуменюк на початку проведеної в іменній аудиторії О. Губаря лекції — незвичайної, особливої.
Його роль лектора на ній як естафетна паличка передавалася в цей день прибулим гостям. І таким чином виступаючі колективно намалювали словесний портрет Губаря – вченого, літературознавця, педагога, людини щирої та відкритої душі.
Народився О. Губар на Сумщині в селі Ярошівка, де протікає мальовнича річка, в якій купався хлопчиком, де в гаю росте дубок, про який написав один із своїх перших віршів. Після закінчення Роменської залізничної школи в 1939 році вступив на французьке відділення факультету іноземних мов Київського університету ім. Т. Шевченка, однак навчання перервала війна. В евакуації в Узбекистані починає працювати вчителем у школі.
Повернувшись в Україну після її визволення від німецько-фашистських окупантів, відновлює навчання, але не в Києві, а в Чернівецькому університеті ім. Ю. Федьковича. Студентів для вивчення французької мови не набирається на групу, і юнак переходить на українське відділення філологічного факультету. В цей період він знайомиться з П. Тичиною і бере в нього дозвіл на дослідження його творчості. Про-йшли роки в цій роботі на кафедрі вишу і коли вона була завершена, О. Губар показав її П. Тичині. Прочитавши літературне дослідження, поет потиснув руку молодому авторові.
— А я й не знав, що ви такий! – сказав.
Це був великий аванс на майбутнє, і О. Губар виправ-дав його, став одним з най-авторитетніших знавців твор-чості великого поета. У 1955 році захистив кандидатську дисертацію «Творчість Павла Тичини 1917-1934 років». Пізніше видав монографії «Павло Тичина: Літературний портрет» (1958, друге видання – 1961), «Павло Тичина: Літературно-критич-ний нарис» (1981), «Павло Тичина: Семінарій» (1984), опублікував низку статей. Глибоко осягаючи особливості поетики П. Тичини, дослідник наголошує на неповторній мелодійності та мальовничості художньої мови автора, на плідній апеляції до образних засобів хореографії, театру, архітектури, інших мистецтв, чи не вперше ґрунтовно глибоко аналізує ранню, «докларнетну» лірику поета.
Ще в Чернівцях до О. Губаря приходить визнання. У 1958 році він став доцентом, членом Спілки письменників України. У 1962 році переїжджає в Крим і відтоді незмінно працює в Таврійському університеті спочатку доцентом, а з 1993 року – професором кафедри української літератури. Творчість П. Тичини залишається в колі його провідних наукових інтересів, яке в Криму розширюється. Вже працюючи в Сімферополі, О. Губар спільно з чернівецькими літературознавцями видає книгу «Літературна Буковина» (1966). Грунтовно вивчає творчість письменників, долі яких пов’язані з землею Тавриди. Підсумком цих студій стає вагома праця «Чорноморська хвиля: Посібник для вчителів української літератури», яка вийшла двома виданнями (1994, 1995), а згодом третім, суттєво доповненим, під назвою «Сучасні українські письменники Криму» (1997), четвертим – «Земле моя кримська» (2001). За перші два видання О. Губар був відзначений премією ім. Степана Руданського Кримського фонду культури (1996).

Як учень став колегою професора

Солдатом строкової військової служби в Сімферополі познайомився з О. Губарем Данило Кононенко, показав йому свої вірші. Прочитавши їх, Олександр Іванович сказав:
— Треба готувати книжечку.
І сам написав до неї передмову. Це й вирішило подальшу долю юнака з Черкащини. Після демобілізації він залишається в Сімферополі, вступає на навчання на філологічний факультет. Д. Кононенко слухав лекції свого поетичного наставника і у відповідь на одну з них, що стала від-криттям глибин творчості Павла Тичини, написав свої варіації на тему поезії «Гаї шумлять». Цей студентський вірш, що доповнює Тичинин дивосвіт, демонструє, як потрібно любити свою Вкраїну, він через десятиріччя знову прочитав у своєму університеті вже нинішнім студентам.
— Олександр Губар був душею літературних вечорів, що проводилися в студентських аудиторіях і робітничому середовищі, відкривав нам горизонти літератур інших народів півострова, — розповів Д. Кононенко, який багато років працював поряд зі своїм учителем, брав участь в його видавничих проектах, зокрема, про творчі портрети кримських українських поетів і прозаїків, і сам став одним із них, заслуженим журналістом України, заслуженим діячем мистецтв Криму.

Зберегти цінне минуле, щоб збудувати чудове майбутнє

Наукове осягнення міжнаціональних літературних і культурних відносин було суттєвим аспектом творчості О. Губаря. Чимало його праць присвячено вивченню зв’язків української літератури з білоруською, російською, єврейською, вірменською… У 90-х роках, період повернення кримських татар з середньоазіатської депортації, вчений поглиблено досліджує українсько-кримськотатарські літературні відносини, публікує матеріали про творчість українського історика, письменника і перекладача кримськотатарського походження Агатангела Кримського, з ім’ям якого пов’язано зміцнення взаємодії української і кримськотатарської культур. Дуже цінне ініційоване О. Губарем тримовне (українсько-кримськотатарсько-російське) видання дослідження А. Кримського «Література кримських татар», замовчуваного в часи тоталітаризму. О. Губар був одним з його перекладачів, упорядником, редактором та автором передмови.
Значущою для взаємодії двох літератур подією став випуск книги «Далекий і близький – Узакъ ве якъын – Шевченко», в якій поезії Кобзаря надруковано українською і кримськотатарською мовами, а О. Губар написав передмову «Обнімітесь, брати мої…». Переклад кількох поезій до цього видання здійснив кримськотатарський поет, публіцист і мовознавець Аблязіз Велієв, який, за його словами, почав перекладати твори Шевченка ще поетом-початківцем в Узбекистані більше півстоліття тому. Завдяки О. Губарю в Криму почав глибше вникати в сучасну українську літературу, зокрема, в поезію Павла Тичини.
— Олександр Губар – це міст між українською і кримськотатарською літературами, який він сам і збудував, — сказав А. Велієв. – А сьогодні нові опори в його конструкцію прокладають Віктор Гуменюк, Данило Кононенко.
Вони вдвох здійснили переклад українською мовою збірки віршів А. Велієва, яка повинна була вийти цього року в одному з видавництв Львова до 75-річчя поета. Однак з певних причин, що не залежать від них, друк поки що відкладається. Чотири книги з дослідження пісенного кримськотатарського фольклору з перекладами українською мовою Віктора Гуменюка за участі Аблязіза Велієва видала кандидат філологічних наук, доцент кафедри української філології Кримського інженерно-педагогічного університету Ольга Гуменюк.
А. Велієв переклав кримськотатарською мовою твори канадських поетів і весь тираж з Криму було відправлено в Канаду. А в його спільного з Юнусом Кандимом перекладу поезії Лесі Українки «Татарочка» кримськотатарською мовою з’я-вилося чудове продовження. Слова поклала на музику одна з бандуристок Ялтинської філармонії і вони зазвучали зі сцени піснею. Ця поезія Л. Українки в перекладі О. Губаря російською мовою стала для головного редактора газети «Голос Крыма» Ельдара Сеітбекірова, за його словами, справжнім відкриттям.
— Двадцять років тому Олександр Губар прийшов до нас у редакцію і з того часу почалося наше співробітництво, — згадує він. – Ми спільно підбирали й публікували матеріали для вивчення кримськотатарською молоддю української мови. А працями Агатангела Кримського як історик я і сам зачитувався із захопленням. Це ім’я – кращий подарунок Криму Україні.
Е. Сеітбекіров дружив з О. Губарем «сім’ями». І настане, на його думку, час, коли ім’ям українського вченого-літературознавця, увічненим у книгах, університетській аудиторії, буде названа і вулиця.
О. Губар, за словами кандидата філологічних наук Шевкета Юнусова, витягнув із небуття А. Кримського і працівникам кафедри кримськотатарської літератури, створеної в університеті в 1991 році, дорікав, що ми незаслужено забули це ім’я, називаючи просвітителем кримських татар лише Ісмаїла Гаспринського.
— Ми користуємося спадщиною Олександра Губаря, — говорить Ш. Юнусов. – І через його літературні роботи намагаємося зрозуміти творчість кримськотатарських поетів.
Йому особисто він вдячний ще й за те, що був його другим опонентом на захисті дисертації, їздив з ним для цього в Київ. О. Губар в його пам’яті залишився людиною творчою і доброю. Таким же він був і у взаєминах зі студентами. Дружина О. Губаря – Майя Олександрівна згадує, як він їм говорив:
— Якщо будете ходити на лекції і вести конспекти, то оцінку за іспит поставлю «автоматом».
Для тих же, хто складав іспит, професор застосовував такий метод. Витягне студент квиток, а відповіді на запитання в ньому подає в письмовій формі. Це давало можливість перевірити і знання, і грамотність.
У нинішній рік 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка М. Губар показала студентам знайдену в архівах чоловіка Подяку за активну участь у підготовці до відзначення 150-річного ювілею великого українського поета за підписом голови урядового ювілейного комітету України Миколи Бажана (м. Київ, 1964).
Творча снага, широчінь зацікавлень науковця, плідність його осягнень виразилися в опублікованих понад трьохсот наукових статтях, навчально-методичних посібни-ках про класиків української літератури Т. Шевченка, І. Франка, Л. Українку, М. Коцюбинського, О. Кобилянську, творчість М. Рильського, М. Бажана, А. Малишка, О. Гончара, М. Стельмаха та інших. Він – автор 14 книг, у тому числі 11 монографій, п’ять з яких – про П. Тичину. До останніх днів він поєднував наукову роботу з викладанням у Таврійському національному університеті та інших ВНЗ, був удостоєний у 2001 році почесного звання заслуженого працівника культури Криму.
Вже після смерті Олександра Губаря завдяки Майї Олександрівні та за сприяння Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Сімферополі у 2009 році було видано книгою «Глибока дружби течія» його дослідження історії дружби видатного революціонера Миколи Подвойського і Павла Тичини. З праці вимальовується привабливий образ учителя і старшого товариша П. Тичини, образ людини, яка справила неабиякий вплив на становлення світогляду і характеру майбутнього поета.

Пошук себе у вітрах перемін

Студенти другого і третього курсів – майбутні спеціалісти з української філології – слухають розповіді виступаючих про викладача, чия педагогічна та наукова діяльність належить до найяскравіших сторінок історії факультету української філології ТНУ, про його небо і сонце, яке, за словами білоруського поета Максима Богдановича, у кожного своє. У новому навчальному році в університеті, як і в усьому Криму, відбуваються зміни в його назві, внутрішній структурі, і я запитую про них завідувача кафедри української філології В. Гуменюка.
— У зв’язку з відтоком біль-ше ста студентів стаціонару з двохсот на інші спеціальності факультет української філології розформовано, але спеціалізація ця залишилася в університеті, — розповідає він. – Її продовжують освоювати близько ста студентів очної і майже двісті – заочної форм навчання. Цього навчального року на перший курс прийнято 27 студентів стаціонару (25 бюджетних місць і два – комерційні) і 20 заочників.
Через зменшення кількості навчальних годин для викладачів три кафедри – українського мовознавства, теорії та історії української літератури, культури української мови об’єднані в одну кафедру української філології, яка входить у склад факультету слов’янської філології та журналістики. З колишніх близько тридцяти викладачів за новим штатним розписом на кафедрі працює дванадцять.
Більшість новачків альма-матер – з Криму. Кілька студентів прибули на навчання в Сімферополь з Донецької та Луганської областей, один юнак – з Хмельницького. Всі готуються працювати філологами. Вивчають українську мову як основну і російську – як другу. Вчаться писати та аналізувати тексти. Це дасть їм змогу працювати в галузях з практичним використанням мови.
У багатонаціональному Криму затребуваним, на думку доцента, кандидата філологічних наук І. Гладкої, буде факультативний курс «Мовленнєвий етикет у поліетнічному і полікультурному середовищі». У сучасному світі з однією спеціальністю, навіть якщо вона вважається престижною, складно влаштуватися на роботу. Тому студенти, закінчивши за чотири роки бакалавріат, який у професійній школі Російської Федерації вважається повною вищою освітою, можуть за два роки навчання в магістратурі здобути ще одну спеціальність будь-якого профілю – гуманітарного, економічного, правознавчого. Це дасть їм змогу бути більш конкурентними на ринку праці.

Валентина НАСТІНА

ТИМ ЧАСОМ...

«У КРИМУ УКРАЇНЦІВ НЕМАЄ, А ХТО ЗАЯВЛЯЄ ПРОТИЛЕЖНЕ – ПРОВОКАТОР...»

«Міністр» внутрішньої політики, інформації та зв’язку анексованого Криму Дмитро Полонський заявив, що на півострові немає людей, які вважають себе українцями (то навіщо їм повноцінний факультет української філології та українські школи?), а ті, хто ними є, насправді, – провокатори. Про це Полонський повідомив в ефірі радіо «Коммерсант FM», відповідаючи на запитання ведучого про те, яка частина кримського населення продовжує вважати себе українцями, і про настрої, які панують серед кримчан, — інформує сайт «Крим.Реалії».
«Я таких не зустрічав. Безумовно, є якийсь мінімальний відсоток громадян, котрі, як і раніше, продовжують себе ними вважати. Перш за все, це ціла низка провокаторів з-поміж, у тому числі, керівників Меджлісу кримськотатарського народу, але загалом та монолітність кримського суспільства, яка спостерігалася напередодні і під час проведення референдуму 16 березня, збереглася на сьогодні, і настрої анітрохи не змінилися», – заявив Дмитро Полонський.
За його словами, кримчани підтримують як кримську, так і російську владу, а також усі починання чиновників. «Колосальний рівень підтримки у нинішнього лідера Криму Сергія Аксьонова, просто величезний рівень підтримки у президента Російської Федерації Володимира Путіна. Взагалі, всі дії, які відбуваються в Криму, на сьогоднішній момент мають дуже велику підтримку серед кримчан», – заявив «міністр» інформації Криму.
Що стосується «колосальної» підтримки — то навіть «мобілізовані» 53 відсотки виборців, що вийшли минулої неділі на незаконні «вибори» в Криму (повідомляли ж спочатку про 45%, хоча той же Аксьонов обіцяв 80!), аж ніяк не є колосальними. Виходить (за Полонським), що майже половина кримського населення — провокатори?
Але цікаво було б довідатися про інше: до якої категорії — до тих, «кого немає», чи до «провокаторів» — відносить пан «міністр» свого батька Анатолія Івановича Полонського (який, до слова, родом з Київщини), заслуженого журналіста України, котрий тривалий час працював кореспондентом Українського національного радіо в автономії? І ким вважає себе — з огляду на народну мудрість про яблучко, яке недалеко падає...

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2014 > Тема "Українці мої..."