"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2014 > Тема "Українці мої..."
#38 за 19.09.2014
Павло ГРАБОВСЬКИЙ: «БО СК╤ЛЬКИ КРИВД, БО СК╤ЛЬКИ ВСЮДИ ЛИХА, ЯК ХИЖИЙ ЗВ╤Р, БРАТ╤В ГРИЗУТЬ БРАТИ...»
Поет ╕ час
11 ВЕРЕСНЯ МИНУЛО 150 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАВЛА ГРАБОВСЬКОГО — ПОЕТА, ЧИ╢ ПРИСТРАСНЕ СЛОВО МАЛО ЗНАЧНИЙ ВПЛИВ НА Х╤Д ╤СТОР╤╥...
Багато представник╕в старшого та середнього покол╕нь з далеких шк╕льних урок╕в укра╖нсько╖ л╕тератури пам’ятають прониклив╕ рядки про нужденну працю швачки, яка вдень ╕ вноч╕ працювала голкою, аби прогодувати себе ╕ свою с╕м’ю. Прост╕ й невимушен╕ рядки вчити було легко ╕ швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитяч╕й уяв╕. ╤ нав╕ть через десятил╕ття ота швачка й дос╕ залиша╓ться в закутку пам’ят╕, щоб за першо╖-л╕пшо╖ нагоди зринути поетичним образом ╕ ф╕л╕гранн╕стю строф. «Швачка» та сотн╕ ╕нших талановитих в╕рш╕в ╕ переклад╕в належать перу Павла Грабовського, який народився у сел╕ Пушкарне — нин╕ Грабовське Красноп╕льського району на Сумщин╕. Зараз цей населений пункт прикордонний — до найближчого рос╕йського села якихось к╕лька десятк╕в метр╕в. У холодн╕й земл╕ далекого Тобольська поет залишився назавжди. Однак ╕ зв╕дти озива╓ться сво╖ми полум’яними рядками до нас нин╕шн╕х, кличе до св╕тла, добра ╕ справедливост╕, хоч тепер╕шн╕й час далеко не такий, про який мр╕яв ╕ який обстоював поет. «Час настане для вза╓мин сп╕льних, зоря згоди заблищить у тьм╕…». Що саме мав на уваз╕ автор, пишучи ц╕ рядки? Навряд чи м╕г передбачити нин╕шню не тьму, а суц╕льний морок, у якому опинилися сус╕ди-народи.
Маленька батьк╕вщина великого земляка
Грабовським село стало р╕вно п╕встол╕ття тому. За цей час тут багато що зм╕нилося, аби сповна в╕дпов╕дати назв╕. Насамперед, установили пам’ятник, який з ранньо╖ весни до п╕зньо╖ осен╕ обрамлюють жив╕ кв╕ти. На м╕сц╕, де була хата Грабовських, в як╕й народився Павлуша, — пам’ятний знак. Тутешн╓ с╕льськогосподарське товариство нин╕ ма╓ ╕м’я поета. Як розпов╕да╓ с╕льський голова Володимир Стадн╕ченко, нема╓ жодного селянина, який не знав би про великого земляка. ╤ згадують його не в╕д юв╕лею до юв╕лею, а завжди: на уроках у школ╕, п╕д час урочистостей з нагоди державних свят, у повсякденн╕. Але сво╓р╕дний в╕нець турботи ╕ вшанування впродовж багатьох рок╕в — це м╕сцевий музей. Ним зав╕ду╓ Над╕я Скоропад, яка так захоплено ╕ натхненно розпов╕да╓ про поета-земляка, що вправ╕ говорити про грунтовне енциклопедичне досл╕дження. Зав╕таймо ╕ ми до цього чепурного будиночка, що розташований у центр╕ села. З численних експонат╕в д╕зна╓мося про тяжкий житт╓вий шлях поета-гуман╕ста, революц╕онера-демократа. Пожовкл╕ в╕д часу фотограф╕╖, документи, поетичн╕ зб╕рки, газетн╕ вир╕зки, листи. З-пом╕ж ╕ншого в╕дв╕дувач╕в неодм╕нно ц╕кавить рушничок — справд╕ безц╕нна рел╕кв╕я. Ж╕ноча рука вишила на б╕лому полотн╕ кв╕ти, казкових птах╕в, орнаменти. То — рушник матер╕ поета, який передавали в╕д покол╕ння до покол╕ння. К╕лька десятил╕ть тому син Грабовського, Борис Павлович, розр╕зав рушник на дв╕ частини: одну передав у музей в Грабовське, а ╕ншу — в музей Тобольська. Ось так ╕ висять ц╕ безц╕нн╕ половинки духовного оберега в укра╖нському сел╕ та в далекому рос╕йському м╕ст╕. До реч╕, Борис Грабовський залишив яскравий сл╕д у науц╕. Окр╕м низки винаход╕в у ав╕абудуванн╕, разом з однодумцями в╕н сконструював телеустановку, яку назвав рад╕отелефотом, що стала прототипом сучасного телебачення. Цей експонат збер╕гають у Ташкентському музе╖ ╕стор╕╖ електронного телебачення. Особистих речей Грабовського в музе╖ дуже мало. Тим вони ╕ ц╕нн╕ш╕. Ось лише к╕лька з тих рел╕кв╕й: грибок-╕грашка, який колись купив люблячий батько сво╓му синов╕ Борису, та дерев’яний футлярчик для збер╕гання голок (гольничок), який ще випром╕ню╓ тепло поетових рук. Експонати розпов╕дають про дитинство, шк╕льн╕ роки, революц╕йну д╕яльн╕сть земляка. На видному м╕сц╕ його скульптурний портрет, який з любов’ю виготовив сумчанин Як╕в Красножон. Майстер профес╕йно вихопив головн╕ риси обличчя Павла Грабовського — р╕шуч╕сть ╕ см╕лив╕сть у по╓днанн╕ ╕з задумлив╕стю та глибиною погляду.
Св╕т зустр╕в Павлушу б╕дн╕стю ╕ злиднями
Уже з ранн╕х л╕т хлопець на соб╕ в╕дчув, наск╕льки немилосердно поставилася до нього доля. Батько помер ще зовс╕м молодим, ╕ вдова с╕льського паламаря Ксен╕я Григор╕вна залишилася з п’ятьма д╕тьми. Але бажання вчитися в майбутнього поета було нестримним. Спочатку грамоти навчав дяк, а пот╕м матер╕ пощастило в╕ддати сина до Охтирсько╖ бурси. Тут хлопець ознайомився з творами видатних рос╕йських та укра╖нських революц╕йних просв╕тител╕в. Саме в Охтирц╕ ╕ з’явилося прагнення воювати проти св╕ту гноблення ╕ нужди. «Мен╕ хот╕лося п╕ти на муки за народ, — згадував Павло Грабовський. — ╤ те бажання ц╕лком опанувало мною. Се була якась нев╕дхильна потреба серця». ╤ коли 1879 року Грабовський вступа╓ до Харк╕всько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖, то в╕дразу налагоджу╓ зв’язки з тамтешн╕м гуртком групи народницько╖ орган╕зац╕╖ «Чорний перед╕л». Пише народовольницьк╕ статт╕ ╕ поширю╓ ╖х серед населення, веде революц╕йну пропаганду серед учн╕всько╖ молод╕, вивча╓ твори Шевченка, Чернишевського, Пушк╕на, Добролюбова, Некрасова. Не припинив ц╕╓╖ роботи, як св╕дчать його сучасники в спогадах, ╕ тод╕, коли нав╕дувався додому в Пушкарне. Селянська молодь збиралася та╓мно послухати сем╕нариста. Наприк╕нц╕ 1882 року «за крамолу» Грабовського виключили з сем╕нар╕╖ ╕ в супровод╕ городового привезли в Пушкарне п╕д нагляд м╕сцево╖ пол╕ц╕╖. У музе╖ збер╕га╓ться донесення ряснянського справника про перебування ╕ повед╕нку вигнанця. Коли згодом пол╕цейський пристав зробив у нього обшук, то знайшов «семь рукописей в стихах и прозе собственного сочинения», як╕ «доказывают озлобление и ненависть Грабовского к существующим порядкам или глумление над местной властью». За час перебування п╕д наглядом пол╕ц╕╖ юнак зум╕в нав╕ть в╕дв╕дати потр╕бних йому людей в Грайворон╕, Рясному, Славгород╕, Красноп╕лл╕, Мезен╕вц╕, Поп╕вц╕. Тут в╕н збирав фольклор ╕ матер╕али для кореспонденц╕╖, та╓мно сп╕лкувався з пол╕тичним п╕днаглядним М. М. Даньком. Молодий поет товаришував також з прочанином Григор╕╓м Любинським, з яким був знайомий ще з час╕в навчання в сем╕нар╕╖, ╕ з учителем Г. О. Слюн╕ним ╕з села Колотил╕вка Рокитянського району, в якого була чудова б╕бл╕отека.
Харк╕в революц╕йний
З поверненням до Харкова революц╕йна д╕яльн╕сть Грабовського посилилася. У 1886 роц╕, на знак 25-р╕ччя так звано╖ кр╕посницько╖ реформи, в╕н з товаришами склада╓ ╕ друку╓ на гектограф╕ лист╕вки-прокламац╕╖, як╕ поширювали в м╕стах ╕ селах, роз’яснюючи справжню суть ц╕╓╖ реформи. Того ж року Грабовського, одного з головних учасник╕в групи революц╕йних народник╕в, арештували. Зв╕дтод╕ в╕н не знав вол╕. Одне з м╕сць страждання поета — В╕люйськ, де перед цим 12 рок╕в мучився великий рос╕йський демократ Микола Чернишевський, до якого укра╖нський поет ставився з п╕╓тетом. Але особливо улюбленим для нього був Тарас Шевченко з його соц╕ально гострою творч╕стю. Тож Павло Грабовський не т╕льки популяризував твори Кобзаря на засланн╕, а й чимало ╖х переклав рос╕йською мовою. Великих зусиль докладав поет ╕ задля ╓дност╕ м╕ж л╕тературами р╕зних народ╕в. На укра╖нську з рос╕йсько╖, польсько╖, чесько╖, угорсько╖ та ╕нших мов в╕н перекладав поет╕в, у творчост╕ яких знаходив сп╕взвучн╕ соб╕ соц╕альн╕ мотиви. Павло Грабовський завжди п╕дкреслював, що для нього важлив╕ насамперед соц╕альн╕ мотиви, ╕ в╕н «не сп╕вець чудовно╖ природи». Тому вважав, що л╕тература повинна концентруватися на житт╕ просто╖ людини, пригноблено╖ щоденними проблемами ╕ б╕дами.
Тако╖ певно╖, свято╖…
Далеким в╕д ╕деального було його особисте життя. Перше кохання до Над╕╖ Сигиди, яка загинула в кат╕внях царського режиму, залишило траг╕чний сл╕д у душ╕ та серц╕. Це ╖й присвячено в╕рш «Н.К.С.»: у якихось двох десятках сл╕в — неймов╕рно високо╖ духовно╖ краси г╕мн св╕тлому коханню, яке осявало долю до останнього подиху. Наприк╕нц╕ життя справжн╕м пом╕чником ╕ однодумцем стала Анастас╕я Лук’янова. Вона також перебувала у засланн╕ в Тобольську ╕ подарувала поетов╕ сина Бориса. Неймов╕рно, але факт: ╕з 38 рок╕в Грабовський пров╕в у невол╕ 20. Однак ╕ в тюрм╕ та на засланн╕ збер╕г силу духу, продовжував л╕тературну справу. Помер поет 12 грудня 1902 року; поховали його у Тобольську, зг╕дно з його останньою волею, поряд з могилами декабрист╕в. ukurier.gov.ua
╤з 38 рок╕в життя Грабовський пров╕в у невол╕ 20... (Малюнок Василя Чебаника)
УПЕРЕД
Уперед за край р╕дний та волю, За окутий, пригноблений люд, Хоч н╕чого не знайдеш, кр╕м болю, Хоч нас жде нев╕ддячений труд! Уперед проти зла однодумно! Розрослася ворожа юрба. Не гадаймо прожити безсумно, Бо життя — неминуча борба. Уперед, хто не хоче конати, Статись трупом гнилим живучи! См╕ле слово — то наш╕ гармати, Св╕тл╕ вчинки — то наш╕ меч╕. Уперед до завзятого бою За громадськ╕ та власн╕ права, Коли бути бажа╓м собою, Коли серце позор в╕дчува! Уперед до звершення зам╕р╕в, Що поклав дев’ятнадцятий в╕к; Скиньмо владу кат╕в-бузув╕р╕в, Щоб людиною став чолов╕к! Уперед! Год╕ скн╕ти рабами, Час кормигу гидливу знести! Наш╕ кубла нам стануть гробами, Швидко зн╕вечать ясн╕сть мети. Уперед! Не жде поступ всесв╕тн╕й: На шляху пристаючих лиша, ╤нший лад, ╕нший мир запов╕тний Виробля╓ ╕з себе душа. Уперед проти хижих порядк╕в! Гине войник чи здобич бере, В╕н стежки протира для нащадк╕в, — Його д╕ло н╕коли не мре!
НАД╤Я
Не з╕тхай так безнад╕йно, Скорбних уст не замикай, Рук не складуй ще подв╕йно, З лану битви не т╕кай, Глянь на луг — не вся травиця Ще потоптана упрах; Глянь на люди — чесн╕ лиця Ще не вс╕ обв╕яв страх. Ще велик╕ перепони Злу поставлено кругом, Не безкарно рвуться стони П╕д ворожим батогом. Встануть мученики-браття, Встануть сестри, як жив╕... За годиною прокляття, Мук, кайдан╕в та кров╕, Зрадно куплено╖ слави,— Панство вол╕ йде усл╕д, ╤ на чол╕ миросправи Власно з’явиться нар╕д!
ДО РУС╤-УКРА╥НИ
Бажав би я, м╕й р╕дний краю, Щоб ти на волю здобувавсь, Давно спод╕ваного раю В╕д себе власне спод╕вавсь. Щоб велич простого народа Запанувала на Рус╕, Щоб чар╕вна селянська врода Росла в коханн╕ та крас╕. Щоб Русь пор╕знена устала З-п╕д в╕ков╕чного ярма ╤ кв╕том повним розцв╕тала У згод╕ з ближн╕ми вс╕ма!
ДО УКРА╥НЦ╤В
Укра╖нц╕, браття мил╕, В╕дгукн╕ться, де ви ╓; Чи жив╕ ще, чи в могил╕ Давня слава зогни╓? Чи покраща доля наша, Мине сором, що вкрива; Чи до краю спита чаша, — Рабства чаша в╕кова? Гей, докупи, певн╕ д╕ти! Вс╕х веде мета одна: Шлях любов╕ та осв╕ти Нас нав╕ки по╓дна!
ДО С╤ЯЧ╤В
Де ви, правди всенародно╖ Та братерства с╕яч╕? Де ви, мисл╕ благородно╖ Тверд╕ духом д╕яч╕? Вийд╕ть купою, порайтеся, Гляньте: трупи та хрести; Всюди — бранц╕... не цурайтеся ╥х велико╖ мети. Розс╕вайте жменя жменею Чисто зв╕яне зерно: Вороги над Руссю-ненею ╤знущаються давно.
ДО МАТЕР╤
Мамо-голубко! Прийди, подивися. Сина в╕д мук захисти! Бол╕ з╕ споду душ╕ п╕днялися, Що вже несила нести. Мамо-голубко! Горю╓ш ти, бачу, Стогнеш сама у журб╕; Хай я в невол╕ конаю та плачу, — Важче незм╕рно тоб╕. Бачити б╕льше тебе я не буду; Не дор╕кай, а прости; Та в╕д людського неправого суду Сина свого захисти!
«ПЛАЧЕ НЕБО, ВКРИТЕ ХМАРАМИ...»
* * * Плаче небо, вкрите хмарами, Що над нами восени Без к╕нця пливуть отарами ╤з сумно╖ сторони. Темний гай додолу хилиться, Буйне листя опада; Р╕зва пташка не осм╕литься В поле вилет╕ть з гн╕зда. Т╕льки галич перелякана Скиглить, зграями шуга; З жал╕бного ╖╖ каркання На душ╕ росте нудьга. Сльози осен╕ журливо╖, Що минули ясн╕ дн╕, Се — плач дол╕ нещасливо╖, Що судилася мен╕. 1900-1902
«НЕ РАЗ МИ ХОДИЛИ В ДОРОГУ...»
* * * Не раз ми ходили в дорогу, Не раз ми вертались до хати ╤ знову брели в╕д порогу — Правдиво╖ ц╕л╕ шукати. З борц╕в насм╕халася доля, Зростала, проте, ╖х громада. Добробут народний та воля — То наша найперша засада. Борц╕в не лякають пригоди: Шлях, мочений кров’ю та потом, Нас виведе в панство свободи Не нин╕, не завтра, так пот╕м! Аби не т╕кали ми труду, Не падали легко з удар╕в, Пригляньмось до нашого люду, Як сум йому оч╕ охмарив! Знедолений ладом ворожим, В╕н працею держить вс╕ стани... Ход╕м же, брати, та поможем Порвати якшвидше кайдани!
ШВАЧКА
Рученьки терпнуть, злипаються в╕ченьки. Боже, чи довго тягти? З раннього ранку до п╕зньо╖ н╕ченьки Голкою денно верти. Кров висиса╓ оте остогиджене, Прокляте нишком шиття, Що паненя вередливе, зман╕жене, Вишвирне геть на см╕ття. Де воно знатиме, що то за доленька — В╕дшук черствого шматка, Як за роботою в╕льна неволенька Груди ураз дотика.
1894
«КВ╤ТКА, ЩО НОГОЮ...»
* * * Кв╕тка, що ногою Стоптана в пилу; Гук, що вмер луною, Пронизавши млу;
Огник серед поля, Що блиснув ╕ згас, — Се — та св╕тла доля, Що втекла в╕д нас. 1900-1902
«Я НЕ СП╤ВЕЦЬ ЧУДОВНО╥ ПРИРОДИ...»
* * * Я не сп╕вець чудовно╖ природи З холодною байдуж╕стю ╖╖; З ума не йдуть знедолен╕ народи, — ╥м я в╕ддав ус╕ чуття мо╖. Серед ясних, золочених простор╕в Я бачу люд без житнього шматка... Блакить... пташки... з-п╕д соловйових хор╕в, Мов н╕ж, вража скр╕зь стог╕н мужика. Нехай кругом розумний лад та вт╕ха, — Не здужа ╖х м╕й мозок осягти, Бо ск╕льки кривд, бо ск╕льки всюди лиха, Як хижий зв╕р, брат╕в гризуть брати. Нехай людц╕, що до в╕тхнення вдатн╕, Сп╕вають нам на всяк╕ голоси Про райськ╕ сни й куточки благодатн╕, — Де плачуть, там нема╓ вже краси! Нехай вони, кохаючись «на лон╕», Мук забуття вишукують дарма, ╥х не заспать: у серця в╕дгомон╕ Озветься св╕т з турботами вс╕ма!
1894
До Н. К. С.
Тако╖ певно╖, свято╖, Тако╖ р╕дно╖, як ти, Тако╖ щиро╖, просто╖, — Вже б╕льше, мабуть, не знайти. Таку не часто скинеш оком, Такою т╕льки що марить... А раз зустр╕неш ненароком — Нав╕ки долю озарить!
ДО ШКОЛИ
Ну, прокидайтеся, д╕ти: Ранок — до книжки пора! Сонечко всп╕ло залити Все посереду двора! Швидше вдягайтесь до школи! Кращ╕ прога╓те дн╕, — П╕зно вертати, — н╕коли ╥х не завернете, н╕! Змалку кохайтесь в осв╕т╕, Змалку розширюйте ум, Бо доведеться у св╕т╕ Всяких назнатися дум. Треба самим розвертати1: Як ╕ до чого все йде, Шлях безпомилишно взяти — Той, що до правди веде. Щоб не зросли ви на сором (Б╕йтесь найпаче того!) Та не зробились позором Р╕дного краю свого! 1Прим╕тка: розвертати — в розум╕нн╕ розм╕рковувати
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13988
|