Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4444)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
Дмитро Курилович, «Дронго», во╖н-доброволець…


«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
Капелан ПЦУ про служ╕ння в окоп╕, РПЦ та м╕с╕ю укра╖нц╕в…


СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
Твоя слава у могил╕/А воля в Сиб╕ру/Ось що тоб╕, матусенько/Москал╕ зробили!..


ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
«В╕н так любив Укра╖ну ╕ укра╖нц╕в. В╕н рвав свою душу ╕ серце за не╖…»


10 УКРА╥НСЬКИХ С╤ЯЧ╤В
Сво╓ю невтомною працею вони творили маси нових св╕домих укра╖нц╕в…




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#38 за 19.09.2014
Павло ГРАБОВСЬКИЙ: «БО СК╤ЛЬКИ КРИВД, БО СК╤ЛЬКИ ВСЮДИ ЛИХА, ЯК ХИЖИЙ ЗВ╤Р, БРАТ╤В ГРИЗУТЬ БРАТИ...»

Поет ╕ час

11 ВЕРЕСНЯ МИНУЛО 150 РОК╤В В╤Д ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ПАВЛА ГРАБОВСЬКОГО — ПОЕТА, ЧИ╢ ПРИСТРАСНЕ СЛОВО МАЛО ЗНАЧНИЙ ВПЛИВ НА Х╤Д ╤СТОР╤╥...

Багато представник╕в старшого та середнього покол╕нь з далеких шк╕льних урок╕в укра╖нсько╖ л╕тератури пам’ятають прониклив╕ рядки про нужденну працю швачки, яка вдень ╕ вноч╕ працювала голкою, аби прогодувати себе ╕ свою с╕м’ю. Прост╕ й невимушен╕ рядки вчити було легко ╕ швидко, бо вони западали в душу, зримо поставали в дитяч╕й уяв╕. ╤ нав╕ть через десятил╕ття ота швачка й дос╕ залиша╓ться в закутку пам’ят╕, щоб за першо╖-л╕пшо╖ нагоди зринути поетичним образом ╕ ф╕л╕гранн╕стю строф.
«Швачка» та сотн╕ ╕нших талановитих в╕рш╕в ╕ переклад╕в належать перу Павла Грабовського, який народився у сел╕ Пушкарне — нин╕ Грабовське Красноп╕льського району на Сумщин╕. Зараз цей населений пункт прикордонний — до найближчого рос╕йського села якихось к╕лька десятк╕в метр╕в. У холодн╕й земл╕ далекого Тобольська поет залишився назавжди. Однак ╕ зв╕дти озива╓ться сво╖ми полум’яними рядками до нас нин╕шн╕х, кличе до св╕тла, добра ╕ справедливост╕, хоч тепер╕шн╕й час далеко не такий, про який мр╕яв ╕ який обстоював поет.
«Час настане для вза╓мин сп╕льних, зоря згоди заблищить у тьм╕…». Що саме мав на уваз╕ автор, пишучи ц╕ рядки? Навряд чи м╕г передбачити нин╕шню не тьму, а суц╕льний морок, у якому опинилися сус╕ди-народи.

Маленька батьк╕вщина великого земляка

Грабовським село стало р╕вно п╕встол╕ття тому. За цей час тут багато що зм╕нилося, аби сповна в╕дпов╕дати назв╕. Насамперед, установили пам’ятник, який з ранньо╖ весни до п╕зньо╖ осен╕ обрамлюють жив╕ кв╕ти. На м╕сц╕, де була хата Грабовських, в як╕й народився Павлуша, — пам’ятний знак. Тутешн╓ с╕льськогосподарське товариство нин╕ ма╓ ╕м’я поета.
Як розпов╕да╓ с╕льський голова Володимир Стадн╕ченко, нема╓ жодного селянина, який не знав би про великого земляка. ╤ згадують його не в╕д юв╕лею до юв╕лею, а завжди: на уроках у школ╕, п╕д час урочистостей з нагоди державних свят, у повсякденн╕. Але сво╓р╕дний в╕нець турботи ╕ вшанування впродовж багатьох рок╕в — це м╕сцевий музей. Ним зав╕ду╓ Над╕я Скоропад, яка так захоплено ╕ натхненно розпов╕да╓ про поета-земляка, що вправ╕ говорити про грунтовне енциклопедичне досл╕дження. Зав╕таймо ╕ ми до цього чепурного будиночка, що розташований у центр╕ села.
З численних експонат╕в д╕зна╓мося про тяжкий житт╓вий шлях поета-гуман╕ста, революц╕онера-демократа. Пожовкл╕ в╕д часу фотограф╕╖, документи, поетичн╕ зб╕рки, газетн╕ вир╕зки, листи. З-пом╕ж ╕ншого в╕дв╕дувач╕в неодм╕нно ц╕кавить рушничок — справд╕ безц╕нна рел╕кв╕я. Ж╕ноча рука вишила на б╕лому полотн╕ кв╕ти, казкових птах╕в, орнаменти. То — рушник матер╕ поета, який передавали в╕д покол╕ння до покол╕ння.
К╕лька десятил╕ть тому син Грабовського, Борис Павлович, розр╕зав рушник на дв╕ частини: одну передав у музей в Грабовське, а ╕ншу — в музей Тобольська. Ось так ╕ висять ц╕ безц╕нн╕ половинки духовного оберега в укра╖нському сел╕ та в далекому рос╕йському м╕ст╕.
До реч╕, Борис Грабовський залишив яскравий сл╕д у науц╕. Окр╕м низки винаход╕в у ав╕абудуванн╕, разом з однодумцями в╕н сконструював телеустановку, яку назвав рад╕отелефотом, що стала прототипом сучасного телебачення. Цей експонат збер╕гають у Ташкентському музе╖ ╕стор╕╖ електронного телебачення.
Особистих речей Грабовського в музе╖ дуже мало. Тим вони ╕ ц╕нн╕ш╕. Ось лише к╕лька з тих рел╕кв╕й: грибок-╕грашка, який колись купив люблячий батько сво╓му синов╕ Борису, та дерев’яний футлярчик для збер╕гання голок (гольничок), який ще випром╕ню╓ тепло поетових рук. Експонати розпов╕дають про дитинство, шк╕льн╕ роки, революц╕йну д╕яльн╕сть земляка. На видному м╕сц╕ його скульптурний портрет, який з любов’ю виготовив сумчанин Як╕в Красножон. Майстер профес╕йно вихопив головн╕ риси обличчя Павла Грабовського — р╕шуч╕сть ╕ см╕лив╕сть у по╓днанн╕ ╕з задумлив╕стю та глибиною погляду.

Св╕т зустр╕в Павлушу б╕дн╕стю ╕ злиднями

Уже з ранн╕х л╕т хлопець на соб╕ в╕дчув, наск╕льки немилосердно поставилася до нього доля. Батько помер ще зовс╕м молодим, ╕ вдова с╕льського паламаря Ксен╕я Григор╕вна залишилася з п’ятьма д╕тьми.
Але бажання вчитися в майбутнього поета було нестримним. Спочатку грамоти навчав дяк, а пот╕м матер╕ пощастило в╕ддати сина до Охтирсько╖ бурси. Тут хлопець ознайомився з творами видатних рос╕йських та укра╖нських революц╕йних просв╕тител╕в. Саме в Охтирц╕ ╕ з’явилося прагнення воювати проти св╕ту гноблення ╕ нужди. «Мен╕ хот╕лося п╕ти на муки за народ, — згадував Павло Грабовський. — ╤ те бажання ц╕лком опанувало мною. Се була якась нев╕дхильна потреба серця».
╤ коли 1879 року Грабовський вступа╓ до Харк╕всько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖, то в╕дразу налагоджу╓ зв’язки з тамтешн╕м гуртком групи народницько╖ орган╕зац╕╖ «Чорний перед╕л». Пише народовольницьк╕ статт╕ ╕ поширю╓ ╖х серед населення, веде революц╕йну пропаганду серед учн╕всько╖ молод╕, вивча╓ твори Шевченка, Чернишевського, Пушк╕на, Добролюбова, Некрасова.
Не припинив ц╕╓╖ роботи, як св╕дчать його сучасники в спогадах, ╕ тод╕, коли нав╕дувався додому в Пушкарне. Селянська молодь збиралася та╓мно послухати сем╕нариста. Наприк╕нц╕ 1882 року «за крамолу» Грабовського виключили з сем╕нар╕╖ ╕ в супровод╕ городового привезли в Пушкарне п╕д нагляд м╕сцево╖ пол╕ц╕╖.
У музе╖ збер╕га╓ться донесення ряснянського справника про перебування ╕ повед╕нку вигнанця. Коли згодом пол╕цейський пристав зробив у нього обшук, то знайшов «семь рукописей в стихах и прозе собственного сочинения», як╕ «доказывают озлобление и ненависть Грабовского к существующим порядкам или глумление над местной властью».
За час перебування п╕д наглядом пол╕ц╕╖ юнак зум╕в нав╕ть в╕дв╕дати потр╕бних йому людей в Грайворон╕, Рясному, Славгород╕, Красноп╕лл╕, Мезен╕вц╕, Поп╕вц╕. Тут в╕н збирав фольклор ╕ матер╕али для кореспонденц╕╖, та╓мно сп╕лкувався з пол╕тичним п╕днаглядним М. М. Даньком.
Молодий поет товаришував також з прочанином Григор╕╓м Любинським, з яким був знайомий ще з час╕в навчання в сем╕нар╕╖, ╕ з учителем Г. О. Слюн╕ним ╕з села Колотил╕вка Рокитянського району, в якого була чудова б╕бл╕отека.

Харк╕в революц╕йний

З поверненням до Харкова революц╕йна д╕яльн╕сть Грабовського посилилася. У 1886 роц╕, на знак 25-р╕ччя так звано╖ кр╕посницько╖ реформи, в╕н з товаришами склада╓ ╕ друку╓ на гектограф╕ лист╕вки-прокламац╕╖, як╕ поширювали в м╕стах ╕ селах, роз’яснюючи справжню суть ц╕╓╖ реформи.
Того ж року Грабовського, одного з головних учасник╕в групи революц╕йних народник╕в, арештували. Зв╕дтод╕ в╕н не знав вол╕.
Одне з м╕сць страждання поета — В╕люйськ, де перед цим 12 рок╕в мучився великий рос╕йський демократ Микола Чернишевський, до якого укра╖нський поет ставився з п╕╓тетом.
Але особливо улюбленим для нього був Тарас Шевченко з його соц╕ально гострою творч╕стю. Тож Павло Грабовський не т╕льки популяризував твори Кобзаря на засланн╕, а й чимало ╖х переклав рос╕йською мовою.
Великих зусиль докладав поет ╕ задля ╓дност╕ м╕ж л╕тературами р╕зних народ╕в. На укра╖нську з рос╕йсько╖, польсько╖, чесько╖, угорсько╖ та ╕нших мов в╕н перекладав поет╕в, у творчост╕ яких знаходив сп╕взвучн╕ соб╕ соц╕альн╕ мотиви.
Павло Грабовський завжди п╕дкреслював, що для нього важлив╕ насамперед соц╕альн╕ мотиви, ╕ в╕н «не сп╕вець чудовно╖ природи». Тому вважав, що л╕тература повинна концентруватися на житт╕ просто╖ людини, пригноблено╖ щоденними проблемами ╕ б╕дами.

Тако╖ певно╖, свято╖…

Далеким в╕д ╕деального було його особисте життя. Перше кохання до Над╕╖ Сигиди, яка загинула в кат╕внях царського режиму, залишило траг╕чний сл╕д у душ╕ та серц╕. Це ╖й присвячено в╕рш «Н.К.С.»: у якихось двох десятках сл╕в — неймов╕рно високо╖ духовно╖ краси г╕мн св╕тлому коханню, яке осявало долю до останнього подиху.
Наприк╕нц╕ життя справжн╕м пом╕чником ╕ однодумцем стала Анастас╕я Лук’янова. Вона також перебувала у засланн╕ в Тобольську ╕ подарувала поетов╕ сина Бориса.
Неймов╕рно, але факт: ╕з 38 рок╕в Грабовський пров╕в у невол╕ 20. Однак ╕ в тюрм╕ та на засланн╕ збер╕г силу духу, продовжував л╕тературну справу.
Помер поет 12 грудня 1902 року; поховали його у Тобольську, зг╕дно з його останньою волею, поряд з могилами декабрист╕в.
ukurier.gov.ua

╤з 38 рок╕в життя Грабовський пров╕в у невол╕ 20...
(Малюнок Василя Чебаника)

УПЕРЕД

Уперед за край р╕дний
 та волю,
За окутий,
 пригноблений люд,
Хоч н╕чого не знайдеш,
 кр╕м болю,
Хоч нас жде
 нев╕ддячений труд!
Уперед проти зла
 однодумно!
Розрослася ворожа юрба.
Не гадаймо прожити
 безсумно,
Бо життя — неминуча борба.
Уперед, хто не хоче конати,
Статись трупом гнилим
 живучи!
См╕ле слово — то наш╕
 гармати,
Св╕тл╕ вчинки — то наш╕ меч╕.
Уперед до завзятого бою
За громадськ╕ та власн╕
 права,
Коли бути бажа╓м собою,
Коли серце позор в╕дчува!
Уперед до звершення
 зам╕р╕в,
Що поклав
дев’ятнадцятий в╕к;
Скиньмо владу
 кат╕в-бузув╕р╕в,
Щоб людиною став чолов╕к!
Уперед! Год╕ скн╕ти рабами,
Час кормигу гидливу знести!
Наш╕ кубла нам стануть
 гробами,
Швидко зн╕вечать
 ясн╕сть мети.
Уперед! Не жде поступ
 всесв╕тн╕й:
На шляху пристаючих лиша,
╤нший лад, ╕нший мир
 запов╕тний
Виробля╓ ╕з себе душа.
Уперед проти хижих
 порядк╕в!
Гине войник чи здобич бере,
В╕н стежки протира
 для нащадк╕в, —
Його д╕ло н╕коли не мре!

НАД╤Я

Не з╕тхай так безнад╕йно,
Скорбних уст не замикай,
Рук не складуй ще подв╕йно,
З лану битви не т╕кай,
Глянь на луг —
 не вся травиця
Ще потоптана упрах;
Глянь на люди — чесн╕ лиця
Ще не вс╕ обв╕яв страх.
Ще велик╕ перепони
Злу поставлено кругом,
Не безкарно рвуться стони
П╕д ворожим батогом.
Встануть мученики-браття,
Встануть сестри, як жив╕...
За годиною прокляття,
Мук, кайдан╕в та кров╕,
Зрадно куплено╖ слави,—
Панство вол╕ йде усл╕д,
╤ на чол╕ миросправи
Власно з’явиться нар╕д!

ДО РУС╤-УКРА╥НИ

Бажав би я, м╕й р╕дний краю,
Щоб ти на волю здобувавсь,
Давно спод╕ваного раю
В╕д себе власне спод╕вавсь.
Щоб велич простого народа
Запанувала на Рус╕,
Щоб чар╕вна селянська врода
Росла в коханн╕ та крас╕.
Щоб Русь пор╕знена устала
З-п╕д в╕ков╕чного ярма
╤ кв╕том повним розцв╕тала
У згод╕ з ближн╕ми вс╕ма!

ДО УКРА╥НЦ╤В

Укра╖нц╕, браття мил╕,
В╕дгукн╕ться, де ви ╓;
Чи жив╕ ще, чи в могил╕
Давня слава зогни╓?
Чи покраща доля наша,
Мине сором, що вкрива;
Чи до краю спита чаша, —
Рабства чаша в╕кова?
Гей, докупи, певн╕ д╕ти!
Вс╕х веде мета одна:
Шлях любов╕ та осв╕ти
Нас нав╕ки по╓дна!

ДО С╤ЯЧ╤В

Де ви, правди всенародно╖
Та братерства с╕яч╕?
Де ви, мисл╕ благородно╖
Тверд╕ духом д╕яч╕?
Вийд╕ть купою, порайтеся,
Гляньте: трупи та хрести;
Всюди — бранц╕...
 не цурайтеся
╥х велико╖ мети.
Розс╕вайте жменя жменею
Чисто зв╕яне зерно:
Вороги над Руссю-ненею
╤знущаються давно.

ДО МАТЕР╤

Мамо-голубко!
 Прийди, подивися.
Сина в╕д мук захисти!
Бол╕ з╕ споду душ╕
 п╕днялися,
Що вже несила нести.
Мамо-голубко!
 Горю╓ш ти, бачу,
Стогнеш сама у журб╕;
Хай я в невол╕
 конаю та плачу, —
Важче незм╕рно тоб╕.
Бачити б╕льше тебе
 я не буду;
Не дор╕кай, а прости;
Та в╕д людського
 неправого суду
Сина свого захисти!

«ПЛАЧЕ НЕБО, ВКРИТЕ ХМАРАМИ...»

* * *
Плаче небо,
 вкрите хмарами,
Що над нами восени
Без к╕нця пливуть отарами
╤з сумно╖ сторони.
Темний гай додолу
 хилиться,
Буйне листя опада;
Р╕зва пташка не осм╕литься
В поле вилет╕ть з гн╕зда.
Т╕льки галич перелякана
Скиглить, зграями шуга;
З жал╕бного ╖╖ каркання
На душ╕ росте нудьга.
Сльози осен╕ журливо╖,
Що минули ясн╕ дн╕,
Се — плач дол╕ нещасливо╖,
Що судилася мен╕.
1900-1902

«НЕ РАЗ МИ ХОДИЛИ В ДОРОГУ...»

* * *
Не раз ми ходили в дорогу,
Не раз ми вертались до хати
╤ знову брели в╕д порогу —
Правдиво╖ ц╕л╕ шукати.
З борц╕в насм╕халася доля,
Зростала, проте, ╖х громада.
Добробут народний
 та воля —
То наша найперша засада.
Борц╕в не лякають пригоди:
Шлях, мочений кров’ю
 та потом,
Нас виведе в панство
 свободи
Не нин╕, не завтра, так пот╕м!
Аби не т╕кали ми труду,
Не падали легко з удар╕в,
Пригляньмось
 до нашого люду,
Як сум йому оч╕ охмарив!
Знедолений ладом ворожим,
В╕н працею держить
 вс╕ стани...
Ход╕м же, брати, та поможем
Порвати якшвидше
кайдани!

ШВАЧКА

Рученьки терпнуть,
 злипаються в╕ченьки.
Боже, чи довго тягти?
З раннього ранку
 до п╕зньо╖ н╕ченьки
Голкою денно верти.
Кров висиса╓
 оте остогиджене,
Прокляте нишком шиття,
Що паненя вередливе,
 зман╕жене,
Вишвирне геть на см╕ття.
Де воно знатиме,
 що то за доленька —
В╕дшук черствого шматка,
Як за роботою
 в╕льна неволенька
Груди ураз дотика.

1894

«КВ╤ТКА, ЩО НОГОЮ...»

* * *
Кв╕тка, що ногою
Стоптана в пилу;
Гук, що вмер луною,
Пронизавши млу;

Огник серед поля,
Що блиснув ╕ згас, —
Се — та св╕тла доля,
Що втекла в╕д нас.
1900-1902

«Я НЕ СП╤ВЕЦЬ ЧУДОВНО╥ ПРИРОДИ...»

* * *
Я не сп╕вець
 чудовно╖ природи
З холодною байдуж╕стю ╖╖;
З ума не йдуть
 знедолен╕ народи, —
╥м я в╕ддав ус╕ чуття мо╖.
Серед ясних, золочених
 простор╕в
Я бачу люд
без житнього шматка...
Блакить... пташки...
 з-п╕д соловйових хор╕в,
Мов н╕ж, вража
 скр╕зь стог╕н мужика.
Нехай кругом
 розумний лад та вт╕ха, —
Не здужа ╖х м╕й мозок
 осягти,
Бо ск╕льки кривд,
 бо ск╕льки всюди лиха,
Як хижий зв╕р,
 брат╕в гризуть брати.
Нехай людц╕,
 що до в╕тхнення вдатн╕,
Сп╕вають нам
 на всяк╕ голоси
Про райськ╕ сни
 й куточки благодатн╕, —
Де плачуть,
 там нема╓ вже краси!
Нехай вони,
 кохаючись «на лон╕»,
Мук забуття
 вишукують дарма,
╥х не заспать:
 у серця в╕дгомон╕
Озветься св╕т
 з турботами вс╕ма!

1894

До Н. К. С.

 Тако╖ певно╖, свято╖,
 Тако╖ р╕дно╖, як ти,
 Тако╖ щиро╖, просто╖, —
 Вже б╕льше, мабуть,
не знайти.
 
 Таку не часто скинеш оком,
 Такою т╕льки що марить...
 А раз зустр╕неш
ненароком —
 Нав╕ки долю озарить!

ДО ШКОЛИ

Ну, прокидайтеся, д╕ти:
Ранок — до книжки пора!
Сонечко всп╕ло залити
Все посереду двора!
Швидше вдягайтесь
 до школи!
Кращ╕ прога╓те дн╕, —
П╕зно вертати, — н╕коли
╥х не завернете, н╕!
Змалку кохайтесь в осв╕т╕,
Змалку розширюйте ум,
Бо доведеться у св╕т╕
Всяких назнатися дум.
Треба самим розвертати1:
Як ╕ до чого все йде,
Шлях безпомилишно
 взяти —
Той, що до правди веде.
Щоб не зросли ви на сором
(Б╕йтесь найпаче того!)
Та не зробились позором
Р╕дного краю свого!
1Прим╕тка: розвертати —
в розум╕нн╕ розм╕рковувати

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #38 за 19.09.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=13988

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков