Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (4445)
З потоку життя (7293)
Душі криниця (4116)
Українці мої... (1658)
Резонанс (2110)
Урок української (1006)
"Білі плями" історії (1844)
Крим - наш дім (1028)
"Будьмо!" (271)
Ми єсть народ? (241)
Бути чи не бути? (308)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (126)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (202)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (830)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ДМИТРО ДОНЦОВ - ТВОРЕЦЬ ПОКОЛ╤ННЯ УПА, НАСТУПАЛЬНИЙ ТА БЕЗКОМПРОМ╤СНИЙ
Тож за яку Укра╖ну? Вкотре перекону╓мося, що питання, як╕ ставив Дмитро Донцов, сьогодн╕ ╓...


ПОВЕРНУТИ ╤СТОРИЧНУ ПАМ’ЯТЬ
╤сторична пам'ять – головний феномен в╕дтворення ╕стор╕╖ сусп╕льства, кра╖ни, нац╕╖…


ОДЕСЬК╤ ДРУЗ╤ Т.Г. ШЕВЧЕНКА
В Одес╕ на той час мешкали друз╕ Тараса Григоровича, з якими в╕н п╕дтримував пост╕йний...


ПЕРША ЛАСТ╤ВКА УКРА╥НСЬКО╥ ПЕР╤ОДИКИ
Наш календар


ЯН НАГУРСЬКИЙ – ТОЙ, ХТО ПОСТАВ З МЕРТВИХ
П╕лот час╕в Першо╖ св╕тово╖ в╕йни був оголошений загиблим, про що в╕н д╕знався в середин╕ 1950-х...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














FaceBook





оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#39 за 26.09.2014
РОЗПЛАТА ЗА ЯНИЧАРСТВО

╤стор╕я ╕ сучасн╕сть

Усяке повстання проти чужоземних загарбник╕в — справа законна ╕ ╓ першим обов’язком кожного народу. Стендаль (Мар╕-Анр╕ Бейль), французький письменник

РОЗПЛАТА ЗА ЯНИЧАРСТВО

В╤ДКРИТИЙ ЛИСТ СЕРГ╤Я ╢ФРЕМОВА ДО ЮР╤Я КОЦЮБИНСЬКОГО — ВРАЖАЮЧИЙ ДОКУМЕНТ ДОБИ
Зрада, ренегатство, колаборац╕он╕зм мають р╕зноман╕тн╕ витоки, причини та першоджерела. ╤нод╕ це брутально-цин╕чне прагнення до грошей, прибутку, матер╕альних благ за будь-яку ц╕ну; часом це хиже, садистське прагнення знущатися, катувати, стр╕ляти задля «самоствердження» убого╖ натури, що не реал╕зувала себе; незр╕дка — банальне, звичайн╕с╕ньке боягузтво (служити ворогу, щоб в╕н не вбив тебе). Багато ╓ «поштовх╕в» до яничарства — так само, як занадто багата, на превеликий жаль, цим ганебним явищем укра╖нська ╕стор╕я. Занадто, бо для перемоги необх╕дно, щоб його не було!
 А ╓ ще один приклад зрадництва, хтозна, може, найнебезпечн╕ший. Це коли людина, ц╕лком можливо, неперес╕чна, талановита, ста╓ перевертнем «з ╕дейних м╕ркувань» — бо ╖й зда╓ться, що ╕ще вчора ворожа для багатьох ╕деолог╕я якраз ╕ ╓ спроможною забезпечити невмирущ╕ ц╕нност╕ свободи, незалежност╕ й прогресу нац╕╖. Небезпека тут поляга╓ в тому, що отакого роду виб╕р зазвичай робиться щиро, безкорисливо, не в розрахунку на посади, владу, фанфари (принаймн╕ сам ренегат суб’╓ктивно так поясню╓ для себе св╕й вчинок). При цьому, бува, зраджу╓ться не лише державн╕сть ще нещодавно «сво╓╖» нац╕╖, а й святин╕, дорог╕ ╕деали власних батьк╕в.
Дуже показовий приклад — доля Ю. Коцюбинського, сина класика укра╖нсько╖ л╕тератури Михайла Михайловича Коцюбинського. Коли для окупац╕йних б╕льшовицьких в╕йськ Антонова-Овс╕╓нка та Муравйова, котр╕ вдерлися в Укра╖ну в с╕чн╕ 1918 року, з пол╕тичних та пропагандистських розрахунк╕в знадобився безперечно «укра╖нський» так званий головнокомандувач ╖хньо╖ арм╕╖ (зрозум╕ло, ном╕нальний, бо р╕шення приймалися урядом Лен╕на), причому необх╕дно було, щоб це був д╕яч, довол╕ в╕домий в Укра╖н╕ (або хоча б з в╕домим пр╕звищем), то виб╕р припав саме на Юр╕я Коцюбинського, сина великого батька й представника славетно╖ родини. Якраз його постать вир╕шено було пред’явити як «доказ» «укра╖нського» характеру «роб╕тничо-селянсько╖ революц╕╖», що вирувала на наших теренах.
l якраз Юр╕й Коцюбинський, що ном╕нально об╕ймав у перш╕ тижн╕ 1918 року посади «в. о. народного секретаря у в╕йськових справах» та «народного секретаря внутр╕шн╕х справ» мар╕онеткового радянського уряду в Харков╕, а також певний короткий час ╕менувався нав╕ть «головнокомандувачем в╕йськ Укра╖нсько╖ Народно╖ Республ╕ки» (читай: в╕йськ ╖╖ проб╕льшовицького, пророс╕йського «клона» — п╕дступний маневр!), якраз ця 22-р╕чна молода людина мала «освятити» (не так власним авторитетом, як авторитетом пок╕йного батька: Михайло Михайлович, як в╕домо, помер у кв╕тн╕ 1913 року) все, що ко╖ли тод╕ окупанти в Ки╓в╕ та в Укра╖н╕ взагал╕. Тобто «освятити» безсудн╕ розстр╕ли прихильник╕в укра╖нства (нер╕дко траплялось — лише за вживання р╕дно╖ мови); розправи над заможними людьми — лише за те, що вони заможн╕; варварськ╕ артилер╕йськ╕ обстр╕ли Ки╓ва; брутальну зневагу до бодай найменшо╖ законност╕. ╤ в╕н — «освятив»!
Але саме в т╕ ж жорсток╕ с╕чнев╕ дн╕ 1918-го, не через роки або десятил╕ття, знайшлася людина, котра, жорстко розставивши вс╕ крапки над «╕», опубл╕кувала в╕дкритий лист до Юр╕я Коцюбинського, де вголос сказала все, що думали сотн╕ й тисяч╕ сов╕сливих укра╖нських ╕нтел╕гент╕в про зраду сином свого батька й сво╓╖ В╕тчизни. Цей лист написав видатний укра╖нський учений-ф╕лолог, пол╕тичний ╕ громадський д╕яч Серг╕й Олександрович ╢фремов; надрукований лист був на початку 1918 року в газет╕ «Нова Рада». Про долю обох д╕йових ос╕б нашого сюжету ми ще розпов╕мо — це теж ц╕каво; а поки що наведемо текст ╓фремовського твору.
* * *
Лист без конверта.
До «командуючого укра╖нським в╕йськом» та «народного секретаря»
Ю. Коцюбинського

Пане Коцюбинський!
Серед ╕мен, власники яких нахвалялись обернути Ки╖в — це серце Укра╖ни й красу земл╕ нашо╖ — в ру╖ну, зробити з нього купу гною й грузу ╕ почасти нахвалки сво╖ справдили — одне ╕м’я спиня╓ на соб╕ увагу, од одного найб╕льшим жахом в╕╓. Це ваше, пане Коцюбинський, ╕м’я. Морально нам байдуже, що робили з Ки╓вом ваш╕ товариш╕. Але не однаково нам, що серце Укра╖ни в зал╕зних лещатах здушила людина, яка носить пр╕звище — Коцюбинський.
Пане Коцюбинський! Я знав ╕ любив вашого батька. Я щиро оплакував його дочасну смерть. Я кинув сво╖ кв╕ти на його могилу. Але я, не вагаючись, кажу: яке щастя, що в╕н помер, як добре, що його оч╕ не бачили й уш╕ не чули, як син Коцюбинського бомбарду╓ красу земл╕ нашо╖ й кладе в домовину молоду укра╖нську волю! Доля зглянулась над ним ╕ зробила цю полегк╕сть, хоча к╕стки його, напевне, перевернулися в могил╕ над Десною — ╕ Десна принесе ще до старого Дн╕пра ╕ п╕д зруйнований Ки╖в т╕ кривав╕ батьк╕вськ╕ сльози ╕ прокльони, яких не може не послати ота забута вами й дорога нам могила.
Та це сентиментальн╕сть, пане Коцюбинський, ╕ за не╖ прошу мене вибачити. Не до лиця нашим лютим часам под╕бн╕ сентименти. Я про ╕нше хочу з вами говорити.
Ви — командуючий укра╖нським (?!) в╕йськом; я — т╕льки рядовий укра╖нський письменник. Ви — людина, що в сво╖х руках держить — чи на довго? — життя ╕ долю м╕льйон╕в людей; я — один з тих м╕льйон╕в, може, один ╕з призначених на страту, якого з вашого наказу можуть щохвилини послати на смерть ваш╕ пос╕паки. Ви т╕льки почина╓те свою житт╓ву путь; я, може, ╖╖ к╕нчаю. Нас д╕лить пр╕рва, безодня несходима, яка т╕льки-но може д╕лити б╕льшовика од старого соц╕ал╕ста, що не раз зв╕дав царсько╖ тюрми та жандармських скорп╕он╕в. Проте я не заздрю ваш╕й сил╕ й не пом╕няю ╖╖ на мою несилу; проте я не хот╕в би починати сво╓ життя вашим способом, як не бажаю вам к╕нчати, може, призначеним мен╕. Не бажаю, бо це було б полегк╕стю за нечуване д╕ло, що тяжить на вас, а полегкост╕ — скажу по щирост╕ — вам я зичити не можу. ╢сть учинки, пане Коцюбинський, яких н╕чим н╕ одкупити, н╕ спокутувати й за як╕ опрощення не може бути. На вас лежить тавро таких учинк╕в.
Не буду вам, пане Коцюбинський, нагадувати, що виховано вас, по смерт╕ батька вашого, громадським коштом, що на укра╖нський гр╕ш, на ту тяжко загорьовану удовину лепту ви, пане Коцюбинський, здобули сво╖ переконання: це теж сентименти, як╕ не лицюють нам тепер, в дн╕ божев╕лля й жаху. Не говоритиму також ╕ про ваш╕ способи пол╕тично╖ боротьби: про них можна б сперечатися, як ╕ про всяк╕ способи. Але ось не сентименти вже ╕ не так╕ справи, про як╕ можна сперечатись. Десять день м╕льйонове м╕сто, м╕сто беззбройних ╕ беззахисних д╕тей, ж╕нок ╕ мирно╖ людност╕, кона╓ в смертельному жаху. Десять день смерть л╕та╓ над головами неповинних людей. Десять день творяться так╕ жахи, — я ╖х бачив, пане Коцюбинський! — од яких божевол╕ють люди. Десять день кона╓ укра╖нська воля... ╤ ви, син великого батька, що любив — ╕ це я знаю — наше м╕сто, — ви його не захистили. Коли ваш╕ «вороги», — од яких ви не стидалися, проте, брати допомогу, — щоб не руйнувати м╕ста, вийшли з його, ви входите тр╕умфатором та завойовником, ╕, с╕ючи м╕зерн╕ брехн╕ про «буржуазн╕сть» та «контрреволюц╕йн╕сть», чесним ╕м’ям свого батька покрива╓те нечуване злочинство, яке вже зроблено ╕ по сей день робиться, — т╕ гори трупу, що навергано во ╕м’я р╕вност╕ й братерства без жодного суду ╕ сл╕дства, т╕ р╕ки кров╕, що течуть вашими, пане Коцюбинський, сл╕дами. Та ви не т╕льки покрива╓те нечуване злочинство — ви робите нов╕. Ви по-блюзн╕рському знуща╓тесь з усього, що дороге укра╖нському народов╕ й що було дороге вашому батьков╕. Ви укра╖нською мовою розпов╕да╓те про св╕й тр╕умф. Ви нею ж слебизу╓те сво╖ накази воякам...
Нав╕що ви це робите?
Коли Юда поц╕лував свого Великого Навчителя — цей одпов╕в йому самим коротким запитанням: «Чи поц╕лунком прода╓ш Сина чолов╕чого?». Що вам сказати про цей ваш поц╕лунок? ╤ яким голосом в╕дпов╕датимете, коли невсипущий сторож людський, сов╕сть, запита╓ вас: «Де брат тв╕й, Авель?». Та найб╕льш╕ зрадники в ╕стор╕╖ людськост╕, Ка╖н з Юдою, спокутували св╕й гр╕х. Один ходив по св╕ту, «стенай ╕ трясийся», другий — «шед удавися». Ви, пане Коцюбинський, цього не зробите. Ви не стогнатимете ╕ не трястиметеся. Ви не пов╕ситесь. Це ж сентиментальн╕сть. На це треба того, чого вам браку╓ орган╕чно. Ви спок╕йно хл╕ба-сол╕ заживатимете, ╕ коли вам, пане Коцюбинський, нагадають, що на ваших руках кров, — ви, як Щедрин╕в Молчалин, усм╕хнетесь безтурботно: «Я вымыл-с»... ╕, с╕даючи за ст╕л, не прийде вам на згадку та с╕м’я, яку шестипудовий наб╕й усю знищив саме за об╕дом.
Н╕чого вам не скаже ╕ той шестил╕ток-хлопчик, що вдарив себе ножем, коли його тата — чу╓те, пане Коцюбинський, тата! — од╕рвали од його, беручи на кат╕вську розправу. Не скажуть ╕ т╕ ранен╕, яких з шпитал╕в брали на розстр╕л, ╕ т╕льки тим з них, що сам╕ ╕ йти вже не здолали, — ласкаво кидали: «Ну, жд╕ть черги»... Ви скажете — то буржуазна кров... Зв╕дки ви зна╓те? — спитаю вас. ╤ чи не б╕льше за цих проклятих десять дн╕в пролито кров╕ пролетарсько╖? А вт╕м, для мене це ваги не ма╓, бо ╕ буржуазна кров так само червон╕╓, як ╕ пролетарська, ╕ так само весел╕ше ╖й текти по жилах, н╕ж по п╕ску Мар╕╖нського парку, ╕ так само п’янить вона людей, що можуть полоскатися у н╕й. ╤ гол╕ трупи, ограбован╕, роздягнен╕, як╕ снопами розвозили по вулицях — вони н╕мо св╕дчать, що п’ян╕ од гор╕лки й кров╕ люди н╕ впину, н╕ меж╕ хижацтва сво╓му не знають. ╤ коли у вас, що носить пр╕звище Коцюбинського, знялася рука на Ки╖в, коли ви можете чесним ╕м’ям великого укра╖нського письменника покривати вс╕ запод╕ян╕ злочинства, коли ви дос╕ жити можете — то вам вже н╕чого боятися: можете спок╕йно спати...
Сп╕ть спок╕йно. Я знаю, що вашу запанцеровану сов╕сть словами не д╕стати. Але ж ╕ ви знайте, що з нас╕ння, яке пос╕яли ви в р╕дну землю, вродить не те, чого ви спод╕ва╓тесь. Не р╕вн╕сть ╕ братерство, а т╕льки нож╕ обоюдн╕, зненависть, кров... До чисто╖ справи ╕ рук чистих треба докладати, а нечист╕ руки ╕ найчист╕шу справу загиджують, бруднять, каляють. ╤ хоч у десятьох водах мийте ╖х — не змити вам ганьби ╕ неслави, якими вкрили ви себе ╕ сво╓ д╕ло. Я знаю — ви тепер цього не годн╕ зрозум╕ти. Але хоч те ви, може, зрозум╕╓те, що заважа╓ мен╕, рядовому письменнику, цього листа до вас, «народного секретаря», хоч задля годиться, заради само╖ вв╕чливост╕, п╕дписати — ╕ з звичайною пошаною».

Серг╕й ╢ФРЕМОВ
28 с╕чня (10 лютого) 1918 року
* * *
╤ дек╕лька сл╕в про подальшу долю наших геро╖в.
Серг╕й ╢фремов. У 1920-т╕ роки — в╕це-президент Всеукра╖нсько╖ академ╕╖ наук. Назавжди залишив для ╕стор╕╖ класичний курс «╤стор╕╖ укра╖нсько╖ л╕тератури», блискуч╕ досл╕дження творчост╕ Тараса Шевченка, Панаса Мирного, ╤вана Франка, Михайла Коцюбинського, ╕нших велетн╕в нашого слова. Особливе м╕сце в наш╕й ╕стор╕╖ та культур╕ пос╕да╓ його знаменитий «Щоденник», без прочитання якого неможливо уявити механ╕зм тотал╕таризму в Укра╖н╕. Б╕льшовицька влада н╕чого йому не забула й не пробачила: заарештований у липн╕ 1929 року, Серг╕й ╢фремов був оголошений на процес╕ Сп╕лки визволення Укра╖ни (СВУ) головним ╕део-логом ц╕╓╖ орган╕зац╕╖. Загинув у стал╕нських таборах.

Юр╕й Коцюбинський. У 1920-1930-т╕ роки — на дипломатичн╕й (працював у пост. представництв╕ СРСР в Австр╕╖ та Польщ╕) та господарськ╕й робот╕ (у 1930-1934 рр. — заступник голови, згодом — голова Держплану УРСР). Восени 1934 р. його було звинувачено у «прикритт╕ дворушництва контрреволюц╕онер╕в-троцьк╕ст╕в». Перебував на засланн╕ в Алма-Ат╕, пот╕м — у Сиб╕ру, 1936 р. — заарештований вдруге й п╕сля важких катувань засуджений до розстр╕лу 8 березня 1937 р. В╕йськовою колег╕╓ю Верховного суду СРСР.
Отже, кожен обира╓ сво╓. Хтось — нести до к╕нця св╕й хрест гуман╕ста ╕ борця за свободу р╕дного народу, а хтось — служити катам (виправдовуючи це високими словами про «св╕тле майбутн╓» ╕ обманюючи народ, зрештою, й себе). Кожен робить виб╕р. Це, власне, ╕ ╓ життя.

╤гор СЮНДЮКОВ
«День»

«Смерть буржуям!» — п╕д такими «простими» ╕ «конкретними» гаслами (додамо ще: «Смерть контрреволюц╕онерам!», тобто укра╖нцям) вдерлися в Ки╖в б╕льшовики

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #39 за 26.09.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14019

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков