Версiя для друку Обговорити в форумi

У «братських» обіймах...

Замість передмови

Понад 80 років тому — у травні 1934-го за цього вірша було вперше заарештовано, а згодом знищено у сталінських таборах відомого російського поета Осипа Мандельштама...

«МЫ ЖИВЕМ, ПОД СОБОЮ НЕ ЧУЯ СТРАНЫ»

Мы живем, под собою не чуя страны,
Наши речи за десять шагов не слышны,
А где хватит на полразговорца,
Там припомнят кремлевского горца.
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
И слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища
И сияют его голенища.
А вокруг него сброд тонкошеих вождей,
Он играет услугами полулюдей.
Кто свистит, кто мяучит, кто хнычет,
Он один лишь бабачит и тычет,
Как подкову, дарит за указом указ:
Кому в пах, кому в лоб,
кому в бровь, кому в глаз.
Что ни казнь у него — то малина,
И широкая грудь осетина.
Осип Мандельштам. Ноябрь, 1933
* * *
Як зазначено в російській Вікіпедії (https://ru.wikipedia.org/wiki): «В 1930 годах в стране был сильно развит культ личности Сталина. Многие советские писатели восхваляли правителя СССР. В такое время было создано смелое стихотворение, которое в итоге стоило жизни автору. Стихотворение было написано после того, как Осип Эмильевич стал очевидцем сильнейшего крымского голода. Авторства своего Осип Мандельштам не скрывал, и после ареста готовился к расстрелу...»
У 1934 р. Мандельштама вперше арештували і відправили з Москви на заслання в Пермський край. У 1937 р. термін заслання закінчився, але поет у 1938 р. був арештований вдруге і відправлений в табір на Далекий Схід, де помер від тифу 27 грудня 1938 р. у пересильному таборі Владперпункт (Владивосток). Тіло Мандельштама до весни разом з іншими померлими лежало непохованим. Потім весь «зимовий штабель» був захоронений у братській могилі...

«ПPAВOCУДДЯ» ПO-КPИМCЬКИ: «ВДAPИМO ТEPOPOМ ПO EКCТPEМICТAX»...

Кримські житлово-експлуатаційні контори, судячи з їхніх інформаційних щитів, на цей час у першу чергу переймаються зовсім не ремонтом дахів, підготовкою до опалювального сезону та іншими насущними проблемами. Головним завданням для кримських комунальників зараз є боротьба з тероризмом, про який на Кримському півострові з полегшенням забули після бандитських «розборок» у 1990-х і згадали навесні 2014 року, коли Росія-матінка «врятувала» два з половиною мільйони кримчан від кількох десятків бузувірів з «Правого сектора».
Незаангажованим людям стає зрозуміло, що певним особам вигідно тримати населення в постійному нервовому напруженні, нагнітати атмосферу страху, недовіри і ворожнечі, примушувати до «стукацтва» і ні на мить не випускати з пам’яті уявний «образ ворога», який щодня малюють кримчанам російські та місцеві проросійські ЗМІ, в результаті чого для місцевого населення буденними речами стають численні факти залякування, нападів, обшуків, арештів, зникнення людей тощо.
Точку відліку терору проти певних етнічних і соціальних груп населення Криму від початку анексії півострова визначити можуть лише історики. По суті, деякі речі, які можна кваліфікувати як терористичні акти, почалися в регіоні задовго до подій на київському Майдані. Так, 1 грудня 2012 року вранці невідомі скоїли напад на охоронця території будмайданчика соборної мечеті в Сімферополі, закидавши пляшками з запальною сумішшю побутовий вагончик. Майже рівно за рік і фактично о тій же порі, вранці 3 грудня 2013 року невідомі зловмисники підпалили недобудований дерев’яний храм УПЦ Київського патріархату в Євпаторії; біля обпаленої церкви було знайдено пляшку з запальною сумішшю. За місяць до підпалу церкви в Євпаторії, з різницею в один день, було підпалено мечеті в місті Саки та у Красногвардійському районі. Напади на культові споруди продовжилися після анексії Криму: 13 червня 2014 року вранці невідомі закидали коктейлями Молотова мечеть Чухурча-джамі в мікрорайоні Лугове на околиці Сімферополя, намалювавши поруч на паркані свастику та дату підпалу.
Окрім релігійних споруд, підпалу зазнавали будівлі громадських і політичних організацій і медіакомпаній. 20 лютого 2014 року в Сімферополі вночі намагалися підпалити офіс громадського об’єднання «Євромайдан-Крим» за допомогою солярки, якою було облито ролети на дверях. За п’ять днів після цієї події невідомі за допомогою коктейлів Молотова намагалися спалити будівлю, де розташовувалася Чорноморська телерадіокомпанія, редакція якої після анексії півострова була змушена переміститися на материк через свою проукраїнську позицію.
В той час, коли ніхто навіть не думав шукати винних у підпалах мечетей, храмів українських церков, приміщень громадських організацій і засобів масової інформації, всі сили було кинуто на те, щоб знайти винних у підпалі офісів організації «Русская община Крыма» та партії «Русское единство» в Сімферополі 14 квітня. Цікаво, що вказані будівлі намагалися пошкодити тим же чином, що й офіс кримських «євромайданівців», — підпалити облиті бензином вхідні двері. Як бачимо, почерк паліїв у всіх випадках ідентичний, лише часом має незначні відмінності.
Винних в останньому підпалі шукати довго не довелося. 30 травня ФСБ Росії оприлюднила пафосну заяву про те, що в Криму затримано чотирьох людей, які планували теракти на території Криму: «Головною метою злочинної діяльності групи було скоєння диверсійно-терористичних актів у містах Сімферополь, Ялта і Севастополь, а в подальшому — знищення низки об’єктів життєдіяльності, залізничних мостів, ліній електропередач». Також затримані «мали намір привести в дію саморобні вибухові пристрої в ніч з 8 на 9 травня 2014 року біля меморіалу Вічного вогню та пам’ятника Леніну в Сімферополі, планували підпали офісів організації «Русская община Крыма» та представництва партії «Единая Россия» в Сімферополі 14 та 18 квітня». Під час обшуків у місцях проживання підозрюваних спецслужби «несподівано виявили» вибухові речовини, вогнепальну зброю, боєприпаси, каністри з запальною сумішшю, будівельні каски (подібні до тих, якими під час сутичок із силовиками захищалися учасники Майдану), респіратори, протигази, балони з фарбою та націоналістичну атрибутику.
На роль «терористів-бандерівців» було призначено мешканців Сімферополя — Олега Сенцова, Геннадія Афанасьєва, Олексія Чирнія та Олександра Кольченка. Їх затримали протягом травня за звинуваченням у терористичній діяльності від імені української громадсько-політичної організації «Правий сектор» — саме з нею, вочевидь, у першу чергу російські силовики пов’язують використання коктейлів Молотова. І саме її назва стала виразником усього «бандерівського» для кримчан, які, згадавши «потяг дружби» УНА-УНСО до Севастополя на початку 1990-х, взимку 2014 року з острахом чекали на жахливий «Правий сектор», який, бувши презентованим на київському Майдані кількома десятками осіб, буцімто мав аж на сорока автобусах приїхати до Криму, щоб «вирізати все російськомовне населення». Принаймні таким сценарієм мешканців півострова лякали російські та місцеві засоби масової інформації. Так, 21 березня, вже після проведення кримського «референдуму», заступник голови російського МЗС Григорій Карасін заявив, що населення Криму досі зазнає тиску та погроз з боку бойовиків «Правого сектора». Щоправда, цей «терор» полягав лиш у тому, що кримчанам про «жахливі злочини» цієї організації мало не цілодобово розповідало російське та місцеве телебачення.
Тим часом секретаріат «Правого сектора» прилюдно спростував факт перебування всіх чотирьох звинувачуваних у лавах організації. Здавалося б, що спільного з українським правим рухом могли мати кінорежисер, фотограф, історик і студентський активіст? Останній — Олександр Кольченко — мав стійку антифашистську позицію, яка передбачала відразу навіть до мирних національно-патріотичних організацій, і неодноразово був травмований у бійках з кримськими праворадикалами. Проте фактично всі четверо політв’язнів об’єднані одним чинником — участю в протестах проти анексії півострова. Власне, за це чоловікам, яким постійно продовжують термін досудового утримання під вартою в Москві, загрожує або двадцять років за ґратами, або довічне ув’язнення.
Подив і обурення у справі кримських політв’язнів викликає й те, що їх ув’язнили й засудили як громадян Російської Федерації — при тому, що вони не виходили з громадянства України. Щодо них було застосовано принцип «автоматичного громадянства», коли всіх кримчан, які постійно проживали на півострові станом на 18 березня 2014 року, російська влада автоматично визнала громадянами РФ, давши їм пару тижнів на відмову від прийняття російського громадянства та відкривши на цілий півострів тільки три пункти для приймання відповідних заяв. Перебуваючи у слідчих ізоляторах, кримські бранці, ясна річ, не могли за всіма правилами ані прийняти те чи інше громадянство, ані вийти з нього. До них було застосовано нечуване досі в світовому праві формулювання на кшталт «громадяни однієї держави з паспортами іншої держави». У відповідь на весь цей абсурд з-за ґрат на весь світ пролунала репліка кінорежисера Олега Сенцова: «Я — не кріпак, щоб передавати мене комусь разом із землею».
Подібним чином на незрозумілих підставах з Криму було вивезено Хайсера Джемілєва — сина відомого діяча кримськотатарського національного руху, лідера кримських татар Мустафи Джемілєва, якого російська влада навесні 2014 року забороною на в’їзд на територію Російської Федерації позбавила на п’ять років можливості відвідати Крим; таку ж заборону отримав голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров. Хайсера Джемілєва, який перебував під досудовою вартою у справі ненавмисного вбиства людини ще з травня 2013 року, вивезли до Краснодарського краю. Досі незрозуміло, яким чином кримінальне російське законодавство поширюється на людину, яка скоїла злочин на території України, мала київську прописку та документально відмовилася від отримання російського громадянства.
Так само незрозумілою лишається доля кількох сотень осіб, які утримуються у кримських виправних установах. З моменту анексії Криму склалася правова колізія щодо людей, які були засуджені українськими судами за українськими законами і тепер опинилися фактично заручниками. 3 липня на адресу Уповноваженого з прав людини в Україні надійшло колективне звернення за підписом понад 400 осіб, які утримуються в слідчому ізоляторі Сімферополя; підписанти поскаржилися на дискримінацію щодо них через наявність громадянства України. Ті ж, хто відмовляється від прийняття громадянства Російської Федерації, зазнають жорстокого поводження. Тим часом кримським в’язням пропонують вибір: або отримати російське громадянство та залишитись у Криму, або відбувати покарання в Україні. За оцінками експертів, російське та українське кримінальне законодавство дуже схожі, а в багатьох випадках у Росії злочинці ризикують отримати навіть більші терміни, ніж в Україні.
Примусове позбавлення волі та катування затриманих стало новою реальністю Криму під час його анексії. Український режисер Олег Сенцов, який зараз перебуває в московському СІЗО, обурений тим, що досі не знайдені і не покарані ті, хто бив і катував його, коли він перебував у Сімферополі під арештом. Своє обурення Сенцов висловив російському судді під час засідання московського суду 29 вересня щодо продовження йому терміну утримання під вартою.
9 березня, на 200-ту річницю від дня народження Шевченка, в Сімферополі на залізничному вокзалі було затримано Андрія Щекуна — голову громадської організації «Кримський центр ділового та культурного співробітництва «Український Дім»», одного з координаторів руху «Євромайдан-Крим», голову Всекримської Української ради. Того дня було заплановано мітинг у сімферопольському парку імені Шевченка на честь дня народження Кобзаря, а також проти приєднання Криму до Росії та проти проведення референдуму 16 березня. Разом з Андрієм Щекуном був викрадений ще один активіст української громади Криму Анатолій Ковальський, синові якого невідомі зловмисники обстріляли авто у грудні 2013 року. До жодного відділку міліції активісти «не доїхали»; у ВР Криму спочатку «знайшли» їх в офісі організації «Русское единство», а потім «загубили». 20 березня стало відомо про звільнення кримськими сепаратистами вісьмох заручників, серед яких були Щекун і Ковальський. «Витягли з руки дві кулі – «самооборонівці» стріляли у мене з «травмата». Били, катували, електрику підключали, лупили по спині. Випитували, чи пов’язаний з «Правим сектором», хто фінансує, хто керує... Стріляли у руки і ноги з пневматичної зброї. Не давали їсти, інколи й пити. Одному з хлопців вухо відрізали, а він взагалі ні до чого не причетний, хоч і прийняли його за «Правий сектор», прострелили йому обидві ноги», — розповідав згодом Андрій Щекун. «Тримали в обласному військкоматі, в підземеллі, де сауна. Води не було абсолютно, умови однозначно скотські. Сидіти було ніде, лежали прямо на підлозі, пилюка, бруд. Всі 10 днів ми сиділи із зав’язаними очима. Щодня був страх втратити життя – погрожували розстріляти, брязкали автоматами», — поділився спогадами Анатолій Ковальський.
Наприкінці травня у Криму протягом тижня зникли четверо активістів — Тимур Шаймарданов, Леонід Корж, Сейран Зінедінов і Василь Черниш. Про їхню долю досі нічого не відомо. Тимур Шаймарданов вів активну громадську діяльність і брав участь в акціях проти окупації Криму; він почав активну діяльність у той час, коли українські військові частини блокували «зелені чоловічки» та проросійські активісти. Тоді Тимур зібрав цілий гурт однодумців, який чергував, у тому числі і вночі, біля КПП військових частин; зокрема, він з однодумцями чергував у Сімферополі, біля штабу берегової оборони ВМС України, що піддавався штурмам. Також гурт Шаймарданова захищав проукраїнських активістів і журналістів, на яких постійно нападали «казачки» та «самооборона Аксьонова», а також учасниць акцій руху «Жінки за мир», брали участь у мітингах біля пам’ятника Шевченкові проти референдуму та анексії Криму.
15 березня в полі біля села Земляничне Білогірського району знайшли тіло зниклого безвісти Рішата Аметова, якого 3 березня біля захопленого кримського парламенту затримали «самооборонівці», вивізши його в невідомому напрямку. Труп Аметова було знайдено зі слідами тортур, з обмотаною скотчем головою та з кайданками на ногах. Експертиза встановила, що причиною смерті Аметова стало ножове поранення в око. Кримська «поліція» та «влада» самоусунулися від розслідування цього злочину.
27 вересня ввечері в мікрорайоні Сари-Су міста Білогірськ невідомі викрали двох молодих місцевих мешканців — 23-річного Джевдета Іслямова та 18-річного Ісляма Джеппарова. Як розповідають очевидці, невідомі вискочили з мікроавтобуса Volkswagen Transporter, скрутили молодих людей, затягли їх до машини, після чого поїхали в невідомому напрямку. Викрадені молодики доводяться сином і племінником кримськотатарському активістові Абдурешитові Джеппарову. Про долю зниклих безвісти чоловіків досі нічого невідомо. Масові обшуки в будинках співвітчизників, мечетях і медресе кримські татари називають ланками одного ланцюга: «Наша провина в тому, що ми – кримські татари, мусульмани. Нас хочуть залякати, загнати в кут».
З кримською «самообороною» неодноразово доводилося мати справу місцевим журналістам. 19 травня під час проведення жалобних заходів до 70-ї річниці депортації кримськотатарського народу в центрі Сімферополя «самооборонівці» затримали відомого в Україні журналіста Османа Пашаєва та його оператора Дженґіза Кізґіна, громадянина Туреччини; також затримали ще п’ятьох журналістів і одного перехожого, що заступилися за них. «Ми чотири години простояли обличчями до стіни. Знущалися здебільшого морально, але й били по ногах», — розповів журналіст, додавши, що «самооборонівці» вкрали в нього техніки і грошей на суму близько 70 тисяч гривень.
2 червня в Сімферополі «самооборонівці» затримали працівників «Центру журналістських розслідувань», редактора і журналіста Сергія Мокрушина та режисера Владлена Мельникова.
У своєму штабі «самооборонівці» били закутих у кайданки журналістів, доки не приїхала поліція. Сергія Мокрушина відвезли до лікарні з підозрою на перелам ребер і забої внутрішніх органів; за словами журналіста, його били в область нирок і печінки, а Владлена Мельникова вдарили головою об скло.
Фізичного насильства в Криму також зазнають українці та кримські татари, які публічно спілкуються між собою мовами своїх народів. Так, ще 22 лютого стало відомо, що в Євпаторії на жалобному заході зі вшанування загиблих на київському Майдані невідомі напали на місцевого священика УПЦ КП о. Ярослава Гонтара. Захід відбувся не на центральній площі, де спочатку планувався мітинг, а на вулиці Дуванова, біля театру. Четверо дітей і дві жінки, що були неподалік в автівці, не постраждали. Увагу трьох «тітушок» відволік на себе о. Ярослав, якого вдарили в голову. Як свідчать очевидці й сам потерпілий, вочевидь, агресію нападників спровокувало звучання української мови.
Наприкінці березня невідомі побили 14-річного кримського татарина, мешканця сімферопольського мікрорайону Ак-Мечеть за те, що він розмовляв рідною мовою по телефону. За словами матері хлопця, двоє невідомих спочатку запитали його, хто він за національністю, після чого стали ображати: «Вони казали, що Крим — це Росія, що Крим не для кримських татар, усіх звідтси треба гнати. Коли ж мій син сказав, щоб вони добирали вислови, вони повалили його і побили».
У квітні, на Великдень, 16-річного українця Марка Іванюка забили насмерть, коли він повертався вночі з товаришем з дискотеки. За словами приятеля вбитого, їх побили «міліціонери», що трапилися їм на шляху. Загиблий хлопець приїхав до Криму з міста Березне, що на Рівненщині, і навчався на зварювальника в Чорноморському районі. Мати Марка припускала, що хлопця, який розмовляв українською завжди і всюди (російської мови він як слід не знав), забили кримські «правоохоронці».
Під час анексії Криму до групи ризику потрапили священики та віряни українських церков у Криму.
15 березня в Севастополі невідомі озброєні люди безпосередньо з храму викрали і вивезли в невідомому напрямку отця Миколу Квича, головного військового капелана УГКЦ у Криму. «Били по голові, лаялися, говорили зі мною не як зі священиком і не як із нормальною людиною. Мене тримали з 13-ї до 21-ї години. Змусили говорити з ними російською, сказавши: «Эта ваша мова здесь звучать больше не будет». Щойно отця Миколу звільнили, він поспішив залишити Крим. Після цього інциденту всі кримські священики УГКЦ, які впродовж березня не раз отримували усні та письмові погрози з вимогами залишити Крим, були змушені виїхати з півострова; згодом один з них повернувся на дотеперішнє місце служіння.
Досі в Криму існує пряма загроза ліквідації єпархії Української православної церкви Київського патріархату. Силоміць відібрано церкви в Севастополі та селі Перевальному Сімферопольського району, після «профілактичних бесід» співробітників ФСБ з парафіянами було закрито парафії УПЦ КП в Красноперекопську та Керчі; йде «війна» за церкву у селі Мраморному під Сімферополем. У Севастополі частину речей з церкви, що розташовувалася на території військової частини, викрали невідомі, але більшу частину вдалося вивезти до Сімферополя: «Все з вікон було викинуте на вулицю, там валялися великі купи «сміття»: українського одягу, символіки. У церкві викрутили дорогі двері, у кухні зняли раковину та крани. Вкрали гарну ікону. Священик потрапив до лікарні після цього», — розповів архієпископ Сімферопольський і Кримський Климент. Священики з Криму виїжджають, є погрози їхнім родинам; у той же час ані поліція, ані органи місцевого самоврядування не реагують на скарги, розповідає владика. За його словами, у школах б’ють і тероризують дітей, що навчаються в українських класах: «Вся школа грає у війну з українським класом, бо до українського класу ходять «бандерівці» та «фашисти», а фашистів треба бити. А враховуючи, що це меншокласники, можете собі уявити: учні старших класів починають бити, тероризувати малюків. У школах культивується переслідування за те, що ти не росіянин».
6 липня близько 30 чоловік кримської «самооборони», «казаків» і «поліції» провели «антитерористичний мітинг» під кафедральним собором УПЦ КП у Сімферополі, принісши плакат з написом «Киевский патриархат = нацизм». Вхід до храму перед початком пікету було зачинено зсередини, щоб уникнути свавілля. За два тижні невідомі дощенту спалили дачний будинок владики Климента в селі Мраморному Сімферопольського району: залишився тільки залізний дах. Поруч із цим будинком розташований храм на честь Преображення Господнього, і те, що сталося, владика сприйняв як попередження про те, що наступним підпалити можуть сам храм.
Вранці 1 червня парафіяни храму Покрови Пресвятої Богородиці Української православної церкви Київського патріархату, розташованого біля військової частини в селі Перевальному під Сімферополем, піддалися нападові з боку представників так званих «козачих» формувань. О 8 годині ранку до храму, виламавши двері, з криками «Розкольники, сатаністи, фашисти!» вдерлася група озброєних осіб кримінальної зовнішності у формі російських «казаків». Вони потрощили внутрішнє облаштування храму; під час погрому були знищені православні реліквії, що перебували в храмі. Нападники, що зайняли сплюндрований храм, висловили намір передати його Московському патріархату. Як розповіли свідки, парафіяни перед тим мали намір зайти до храму на недільну службу, проте чоловіки в козачій формі перегородили їм шлях, заявивши вірянам, що не пустять людей до церкви, і вимагаючи забратися. Парафіяни обурилися через таке ставлення і розташувалися в транспорті, проте їхати відмовилися. Тоді, за свідченнями очевидців, «казакі» з нагаями та битами стали трощити їхні авта. Коли ж настоятель, протоієрей Іван Катькало, прибув до храму, погромники з лайкою напали на нього, заблокували і розбили його автомобіль. На захист свого пастиря виступили парафіяни, які також постраждали від побиття нападниками. Зокрема, побої отримали донька отця Івана, хвора на церебральний параліч, і вагітна парафіянка. Отець Іван почав сваритися з представниками «казаків», обурюючись їхньою поведінкою, попередивши, що зараз сюди приїдуть одновірці. Проте опоненти сприйняли це повідомлення як загрозу і одразу звернулися по допомогу до «самооборони Криму». За деякий час до храму прибули представники вказаного парамілітарного формування, озброєні автоматами. За їхніми словами, вони прибули сюди, щоб «не допустити провокацій з боку активістів «Правого сектора». Також тут перебували кілька літніх людей з плакатами, що протестують проти присутності парафіян УПЦ КП. Пізніше панотець зателефонував до поліції. Також на місце інциденту були запрошені представники ЗМІ, проте знімати події люди в камуфляжі забороняли, погрожуючи журналістам. На всі звернення до російської поліції в Криму спочатку не було жодної відповіді. Лише за три години прибули поліцейські, які, однак, відмовилися об’єктивно розслідувати цей злочин, ставши на бік нападників. Як бандити-«казакі», так і поліцейські пояснювали свої дії тим, що «Київський патріархат веде антиросійську діяльність, і йому не місце у російському Криму». Напередодні (у суботу ввечері) до отця Івана Катькала додому приїздив священик Московського патріархату, протоієрей Димитрій, і вимагав добровільно «звільнити» храм, заявивши: «Це твої останні дні в Криму». Ще в березні з’явилися повідомлення про те, що деякі мешканці Перевального підписали листа, адресованого в тому числі голові РПЦ патріарху Кирилу, в якому настоятеля храму звинуватили в «провокаційних діях». Згідно з текстом листа, він закликав військовослужбовців розташованої поруч бригади морської піхоти «виганяти москалів».
Після цих подій з 15 священиків Української православної церкви Київського патріархату в Криму лишилося дев’ятеро. Решта були змушені покинути півострів через небезпеку для життя у разі їхнього подальшого перебування. До тих священиків, що не поїхали, постійно навідуються співробітники ФСБ Росії та намагаються примусити їх до співпраці. Розвідувальні органи Російської Федерації особливо цікавлять питання діяльності архієрея, коло контактів і можливі маршрути пересування.
Україномовну царину освіти та інформаційний простір у Криму практично знищено. Мовлення українського телебачення і радіо в Криму було припинено ще в березні. Батькам учнів погрожують проблемами, коли вони пишуть заяви на україномовну освіту, та примушують переводити дітей до російськомовних класів. Контролюється діяльність громадян у соціальних мережах та їхній доступ до українських сайтів. Так, напередодні Дня Незалежності України в Криму, починаючи з 22 серпня, ФСБ проводила «профілактичні бесіди» з проукраїнськими активістами, які публікували або поширювали пости з нагоди Дня Незалежності. До людей приходили додому без будь-яких документів, повісток, попереджень, і забирали їх до територіальних відділків, де звинувачували в стандартному наборі дій — участь у «Правому секторі», фашизм, порушення територіальної цілісності Росії, підтримка єдності України і т.д. Після цього вилучалася оргтехніка, видавалася підписка про заборону виїзду на кілька днів.
День Незалежності України в окупованому Криму цього року перетворився на сафарі на українських патріотів. Місто патрулювалося великою кількістю силовиків. Посилений патруль виставляли в парку імені Шевченка. Центральну площу Леніна перекрили металевими парканами; подібним чином її відгороджували від людей у день вшанування пам’яті жертв депортації, 18 травня. Близько 10-ї години за місцевим часом у поліцію надійшло повідомлення про начебто замінування парку. Одразу ж після цього на місце прибули кілька десятків поліціянтів, котрі перекрили шляхи до парку; всіх бажаючих потрапити на його територію правоохоронці не пускали. Експерти, за словами представників поліції, знайшли біля пам’ятника пакет із коробкою, однак усередині вибухівки виявлено не було. Таким чином повідомлення про замінування виявилося хибним. Пам’ятник Шевченкові правоохоронці з самого ранку оточили кільцем. Активісти, котрі брали участь у покладанні квітів, повідомляють, що їм не дозволяли підійти до погруддя, мало не хапали за руки; дали тільки швидко покласти квіти. «Парк Шевченка оточений. Центральну площу Сімферополя обнесено парканом. Їм страшно! Їм дуже страшно! Страшніше, ніж нам. Це ж треба — чи то «замінувати», чи то «допустити витік газу» в парку Шевченка. Хоча, за такої кількості поліціянтів, «витік газу» в них неминучий. Невже вони розраховували нас зупинити таким чином? І МНС, і швидка, і служба газу — і все проти кількох десятків людей, що зберегли гордість, любов до своєї Батьківщини — України». Як стало відомо згодом, у кущах у парку Шевченка був помічений водомет. Вочевидь, поліціянти готувалися до силового розгону демонстрації. Також активісти, котрі покладали квіти до пам’ятника Петрові Григоренкові, повідомили, що букети пролежали рівно доти, доки вони не залишили площу біля Дому кіно, на якій стоїть пам’ятник; щойно люди залишили місце вшанування генерала-дисидента, квіти миттєво прибрали.
Чимало мешканців Криму обурені тим, що для патріотів України півострів перетворився на ґетто, в якому «нормальні» люди повинні ходити тільки на ті свята, на які дала добро партія; з нагоди ж своїх подій українцям, яким кажуть, що вони є «рівними у своїх правах» із «титульною» нацією сьогоднішнього Криму, збиратися не дають.
Агенти російської Федеральної служби безпеки також вистежують, виявляють і залякують нелояльних громадян, які не схвалюють окупації Криму. Тероризувати проукраїнськи налаштованих кримчан допомагає не лише «самооборона», а й наклепники з числа місцевого населення. Люди з автоматами, яких прикриває кримська «влада», можуть безкарно обшукувати перехожих, забирати автомобілі в туристів, здійснювати під назвою «націоналізації» рейдерські захоплення підприємств, контролювати голосування під час «виборів» і навіть впливати на рішення правоохоронців. Найбільш кричущі випадки порушення прав людини у Криму пов’язані саме з діями кримської «самооборони», починаючи зі вбивств, які відбулися в березні. Вони причетні, зокрема, й до викрадень і катувань багатьох активістів. Це стає страшним інструментом розправи та боротьби з усіма незгодними з окупаційним режимом.
Зараз у Криму дійсно може бути страшно висловлювати свою позицію, оскільки оточуючі можуть змушувати або мовчати, або виїжджати. На півострові розгорнуто справжнє полювання на «відьом» — не лише на українських патріотів, а й на тих, хто просто не згоден зі станом речей.
Люди, яких викликали до «відділу боротьби з екстремізмом», розповідають, що їм ставили запитання, чому вони лайкнули ту чи іншу світлину або новину. Окрім стандартних запитань а-ля, «чи маєте ви стосунок до «Правого сектора» / ВО «Свобода» / партії «Удар» і «чи знайомі ви з тим чи іншим політичним / громадським діячем», лунають вже відверто провокаційні речі на кшталт: «А ви православний? Охрещений? А може, таки католик?». Мабуть, вже навіть католики є ворогами лише через те, що вони «не такі».
Апогеєм стало розклеювання у Криму листівок, на яких мешканців міст закликають повідомляти за певним телефоном у місцеве відділення ФСБ місця проживання українців і кримських татар, які брали учать у київському чи місцевому Євромайдані, або просто мають чітку проукраїнську позицію.
Отже, є всі підстави стверджувати, що кримська «влада» за допомогою суто терористичних методів веде боротьбу проти людей «неправильних» національностей, соціально-політичних і релігійних поглядів, приписуючи їм фальшиві звинувачення в екстремізмі. І візити представників кримської прокуратури до бібліотек і установ регіону, що почастішали останнім часом, наводять на думку, що найближчим часом слід чекати на наростання хвилі репресій проти інакодумців.

Василь ПОРОХ

P. S. Доки дописувалися останні рядки цього матеріалу, в медіапросторі з’явилися тривожні звістки про зникнення молодих кримських татар: крім того, що 27 вересня в передмісті Білогірська невідомі викрали автомобілем Ісляма Джеппарова та Джевдета Іслямова, 3 жовтня по дорозі з Красногвардійська до Сімферополя зник 23-річний Ескендер Апселямов, а 6 жовтня в покинутому санаторії під Євпаторією знайшли повішеним Едема Асанова, який зник у місті 29 вересня...

«ВОНИ ЗНАЮТЬ, ЩО ЗАЛИШАТЬСЯ БЕЗКАРНИМИ...»

Кримських татар намагаються залякати і перетворюють на полонених на півострові, заявила дружина національного лідера кримських татар Мустафи Джемілєва Сафінар на похороні Едема Асанова, знайденого мертвим у Євпаторії 6 жовтня.
«Тут немає жодних правил гри. Вони знають, що залишаться безкарними, і творитимуть, що хочуть. Ми — бранці на цьому півострові, з нами чинять, як із полоненими. Ніхто жодної відповідальності не несе, і ніколи не знайдуть винних», – сказала вона, коментуючи загибель Едема Асанова і ситуацію кримських татар. Сафінар Джемілєва заявила, що не вірить у самогубство хлопця, про яке йдеться в передсмертній записці.
Як повідомила сайту «Крим.Реалії» близька знайома матері загиблого Сіяр Ісмаїлова, у передсмертній записці, знайденій 6 жовтня поруч з тілом Едема Асанова в покинутому кримському санаторії, хлопець нібито попросив у його смерті нікого не звинувачувати.
* * *
Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров заявив, що репресії проти кримських татар Криму набирають обертів. При цьому окупаційна «влада» готова стверджувати про ненасильницький характер смерті пропалого, а потім знайденого повішеним в Євпаторії Едема Асанова.
Про це, коментуючи смерть 25-річного Едема Асанова, голова Меджлісу повідомив на своїй сторінці у Фейсбуці. «Такі звички режимів, що роблять ставку на терор і страх у суспільстві», — написав Рефат Чубаров.
 За його словами, «репресії щодо кримських татар, які набирали обертів з перших тижнів окупації Криму, відразу після так званих «виборів», що відбулися 14 вересня 2014 року, різко перейшли у більш жорстоку фазу: почалися відкриті насильницькі викрадення кримських татар та їхні зникнення, напади і захоплення будинку Меджлісу кримськотатарського народу, масові обшуки будинків активістів національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, глав регіональних меджлісів, мечетей і медресе...».
На думку глави Меджлісу, обставини всіх викрадень явно вказують на причетність до їхнього здійснення професійно підготовлених людей. «Ними можуть бути або співробітники федеральних силових структур, або покидьки з так званої «кримської самооборони». Але у будь-якому разі, у тих та інших одні господарі...».

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "Крим - наш дім"