Версiя для друку Обговорити в форумi

Підростає донечка. Наступного року сяде за шкільну парту. А в мене на серці тривожно. Чому навчить мою дитину нинішня «нова» шкільна програма? Чи вистачить мудрості, толерантності, терпимості вчителям, щоб бути осторонь останніх політичних подій у Криму.
Старший син вже виріс і вчиться в коледжі. Ми часто згадуємо, як він прийшов у перший свій клас в сімферопольську Українську гімназію. Нова школа, широкі коридори, просторі класи, басейн. Але тепер, на відстані часу, я розумію, що найбільшим успіхом для нас тоді була зустріч з нашою першою Вчителькою, яка за чотири роки навчання стала дорогою і рідною людиною, справжнім другом і порадником. Добра, порядна, ввічлива, уважна до кожного учня, завжди готова прийти на допомогу, талановитий педагог і сильна особистість — з такою характеристикою погодяться і діти, і батьки, і колеги. Нам справді пощастило з першою Вчителькою. І сьогодні я мрію, щоб мої молодші діти зустріли в своєму житті таких же мудрих і благородних наставників, які знайшли своє покликання на вчительській ниві. Я не хочу зараз називати імені нашої улюбленої Вчительки, щоб не створити зайвих труднощів у її житті. Адже людина, яка не схвалює теперішнього беззаконня, стала великою небезпекою для кримських властей.
З найкращими побажаннями і з теплом у серці я вирушила до Української гімназії, щоб привітати зі святом нашу першу Вчительку. Поки стояла в фойє, чекаючи кінця уроку, поспілкувалася з мамою теперішнього учня. Вона розповіла, що всі розчаровані рівнем нинішньої освіти в гімназії. Минулого року діти вчилися за програмою «Інтелект України», яка справді допомагала виявити і розвивати здібності кожної дитини. А тепер вчать за російською загальною програмою, яка відкидає нашу освіту на десятиліття назад. Я дізналася, що на кожній паралелі є по одному українському класу. Більшість учителів перейшли на російську мову викладання за наказом зверху. Тому, щоб залишитися зі своєю улюбленою Вчителькою, батьки погодилися продовжити навчання дітей в російському класі. Підручники видали російськомовні. Вчителеві в українському класі доводиться перекладати всі завдання і терміни, що додає багато незручностей у проведенні уроку.
Ось пролунав дзвоник, і вийшла наша Вчителька. Ми не бачилися понад п’ять років. Коли впізнала мене, в її очах з’явилися зворушливі сльози. Я зрозуміла, як важливо для вчителя чути теплі слова подяки від учнів, від батьків. Вони важать набагато більше всяких подарунків. Справжній педагог працює не за матеріальну винагороду. Понад усе він мріє дати своїм учням не тільки предметні знання, а й вміння володіти собою, контролювати свої емоції, бути відповідальним за свої слова і вчинки. Подумки Вчитель благословляє всіх своїх вихованців на успішне і гідне життя. За невелику перерву між уроками нам вдалося багато розповісти одна одній про те, як змінилося наше життя після відомих березневих подій. Я почула, що багато талановитих дітей з її класу виїхали в Україну. Те насильство, яке призвело до перевороту, змінило стосунки між людьми. Дуже важко морально зараз працювати вчителем у школі і мовчки погоджуватися із застарілими методами викладання. Українська освіта набагато випереджала російську. Зламати, задушити, заборонити, примусити, залякати – дієслова, які дають уявлення про те, що зараз відбувається в Криму з усім, що вживається разом з при-кметником «український».
Сьогодні заборонили вчителям дарувати навіть квіти. Я ще довго перебувала під враженням від нашої зустрічі. Відчула біль в серці справжнього Вчителя за долю нашого молодого покоління. Що може дати дітям влада, яка прийшла, порушуючи всі можливі закони світової цивілізації, погрожуючи і розправляючись з інакомислячими.
Незважаючи на те, що з таблички зникло слово «Українська», а з’явилося «Кримська гімназія», я відчула, що не все ще втрачено для наших дітей. Адже є на цій землі люди, які думають по-українськи, співпереживають за долю українського народу в тій страшній нав’язаній нам війні, розуміють, що масове затуманення людей розвіється і правда восторжествує. Я переконалася, що серед кримчан є європейці, і це вселяє надію.
Ми з донькою прямували додому, повторюючи рядки віршика про вчительку:

Наче мама, пригорне
 й обійме ніжненько.
Буде птахам-малюкам,
мов в гнізді, тепленько…

Ми не знаємо, що принесе нам день завтрашній. Та наш обов’язок захистити ті цінності, які здобував наш народ протягом століть, – заради того, щоб наші діти могли вільно ЖИТИ, РОЗВИВАТИСЬ, ПРОЦВІТАТИ… Ці слова викарбувані на стінах Української гімназії. Сподіваюся, що нові кримські міністри не накажуть зачистити стіни від усіх букв, що написані «не по-русски»...

Галина ЛЕЛЕКА
м. Сімферополь

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #41 за 10.10.2014 > Тема "Українці мої..."