"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема "Українці мої..."
#44 за 31.10.2014
СЛУГА БОЖИЙ – АНДРЕЙ ШЕПТИЦЬКИЙ
Дорога до Храму
1 листопада 1944 року не стало Митрополита УГКЦ Андрея Шептицького. Отож мина╓ 70-л╕ття з дня його в╕дходу у В╕чн╕сть. Роль Слуги Божого у прагненн╕ творити Укра╖нську державу, у плеканн╕ духовност╕ укра╖нського народу, поширенн╕ осв╕ти, культури важко переоц╕нити. Прийнявши чернечий постриг у васил╕анському монастир╕, а згодом й очоливши Церкву, Митрополит Андрей Шептицький запровадив принципову новац╕ю – у богослуж╕ннях зам╕сть церковнослов’янсько╖ почали вживати виключно укра╖нську мову; впровадив уживання сл╕в «Укра╖на», «укра╖нц╕» зам╕сть «русини», «рутенц╕». Саме Андрею Шептицькому укра╖нц╕ зобов’язан╕ в╕дкриттям першого нац╕онального ун╕верситету у Львов╕ ╕ першого нац╕онального музею. В╕н збер╕г греко-католицьку церкву в умовах радянського терору 1939-1941 рок╕в та в умовах н╕мецько╖ окупац╕╖. За життя митрополита ╖╖ л╕кв╕дувати не посм╕ли. В╕н п╕дготував ╕ виховав те душпастирство ╕ мирян, як╕ зберегли Церкву в умовах вимушеного переходу у п╕дп╕лля, «в катакомби»… Митрополит Андрей Шептицький народився 29 липня 1865 року (отже, наступного року – 150-л╕тн╕й юв╕лей) у с. Прилбич╕ (тепер – Явор╕вського району Льв╕всько╖ област╕) у графськ╕й с╕м’╖ ╤вана Шептицького й Соф╕╖ з роду Фредр╕в. Хрестили його в римо-католицькому обряд╕ ╕ дали ╕м’я – Роман. З дитинства хлопчина вир╕знявся з-пом╕ж ровесник╕в великою вразлив╕стю ╕ особливою побожн╕стю. У 1883 роц╕ в╕н усп╕шно зак╕нчив навчання у г╕мназ╕╖ Свято╖ Анни м. Кракова ╕ неспод╕вано для батьк╕в пов╕домив, що хоче вступати в чернечий орден (згромадження) отц╕в-васил╕ан, а перед тим перейти у греко-католицький обряд. Для батьк╕в таке р╕шення стало неприйнятним. Аби син напоумився ╕ розв╕яв безглузд╕, як на ╖хню думку, ╕де╖, вони наполягли на проходженн╕ ним в╕йськово╖ служби ╕ здобутт╕ вищо╖ осв╕ти. В╕н п╕дкорився вол╕ батьк╕в. Однак у кавалер╕йському полку прослужив недовго. Юнак захвор╕в скарлатиною, яка дала ускладнення на суглоби. Про кар’╓ру в╕йськового сл╕д було забути! Пот╕м навчався на юридичному факультет╕ Крак╕вського ╕ Вроцлавського ун╕верситет╕в. 1888 року отримав науковий ступ╕нь доктора права. Згодом це неабияк йому знадобилося. Та все ж прагнення прийняти постриг у васил╕анському чин╕ стало нев╕дворотним. В╕н таки вступа╓ новиком до монастиря отц╕в-васил╕ан. У Добромил╕ прийма╓ нове ╕м’я – Андрей. 1892 року майбутн╕й Митрополит Андрей Шептицький урочисто склав монаш╕ об╕ти у Кристиноп╕льському васил╕анському монастир╕ Святого Юра (тепер – м. Червоноград). ╤ це вже – дов╕чно! ╤ сьогодн╕ мешканц╕ Червонограда пишаються цим ╕сторичним фактом. Цього ж року п╕сля зак╕нчення навчання одержав науков╕ ступен╕ доктора теолог╕╖ й доктора ф╕лософ╕╖. Отримав призначення на духовну службу священиком у Перемишл╕. Згодом Андрея Шептицького призначають маг╕стром молодих ченц╕в у Добромил╕. З 1896 року в╕н – ╕гумен монастиря Святого Онуфр╕я у Львов╕. Деякий час був професором теолог╕╖ у Кристиноп╕льському монастир╕ отц╕в-васил╕ан. 1898 року разом з о. Платон╕дом Ф╕лясом (уродженець с. Добрячин, тепер – Сокальського району) започаткову╓ журнал «М╕с╕онер». Отець Андрей Шептицький всюди в╕дзначався ревн╕стю у прац╕. У 1899 роц╕ ╕мператор Австро-Угорщини Франц Йосиф ╤ ╕менував Андрея Шептицького Стан╕слав╕вським ╓пископом, а Папа Римський Лев Х╤╤╤ затвердив це р╕шення. 1900-го року п╕сля смерт╕ Митрополита Юл╕ана Ку╖ловського Понтиф╕к Риму призначив Андрея Шептицького Митрополитом Галицьким ╕ Льв╕вським. У цей сан в╕н оф╕ц╕йно вступив наступного року. Протягом 44-р╕чного правл╕ння Церквою Митрополит Андрей Шептицький багато зробив для ╖╖ розвитку. Наприклад, дом╕гся буд╕вництва двох греко-католицьких церков у Босн╕╖ ╕ Герцеговин╕; у 1907 роц╕ завдяки його старанням був висвячений ╓пископ УГКЦ для в╕рних у США, а в 1912-му – у Канад╕. За його безпосередньо╖ участ╕ видавалася укра╖нська преса ╕ книги, в╕дкривалися народн╕ школи, богословськ╕ навчальн╕ заклади, л╕чниця (л╕карня для б╕дних), Церковний музей у Львов╕ (згодом – нац╕ональний) з одн╕╓ю ╕з найб╕льших у ╢вроп╕ колекц╕й ╕кон. З початком Першо╖ св╕тово╖ в╕йни (1914 р.), а участь у н╕й брало й багато галичан на боц╕ Австро-Угорсько╖ ╕мпер╕╖, як т╕льки рос╕йськ╕ в╕йська зайняли Льв╕в, Митрополита Андрея Шептицького за антирадянську пропаганду й п╕дтримку ц╕саря заарештували. Спочатку Слугу Божого вивезли до Ки╓ва, а пот╕м заслали в Курськ, дал╕ – в суздальський Спасо-╢вфим╕╖вський монастир. Лютнева революц╕я 1917 року принесла митрополитов╕ зв╕льнення. Повернувшись на р╕дн╕ терени, Андрей Шептицький активно п╕дтриму╓ молоду ЗУНР ╕ Акт Злуки з УНР. 1919-го року в╕н ви╖жджа╓ до Риму ╕ завдяки його дипломатичн╕й м╕с╕╖ Ватикан на чол╕ з Папою Римським Бенедиктом XV визна╓ УНР. Хоч вона, як ╕ ЗУНР, про╕снувала недовго, все ж це – стор╕нка ╕стор╕╖ нашо╖ державност╕. Згодом Андрею Шептицькому доводиться д╕яти, працювати в умовах польсько╖ пациф╕кац╕╖, що охопила Сх╕дну Галичину. В╕н ╕ дал╕ пост╕йно оп╕ку╓ться сво╖ми мирянами, дба╓ про розв╕й УГКЦ за кордоном. Андрей Шептицький добре знав, що д╕╓ться в Радянськ╕й Укра╖н╕. 1933 року митрополит над╕слав у Москву гн╕вного листа, в якому засудив штучний голод, влаштований б╕льшовиками, орган╕зував зб╕р кошт╕в та зерна на допомогу голодаючим братам-християнам з-за Збруча. Вт╕м, не йшлося саме про християн, а про людей вс╕х в╕роспов╕дань, нав╕ть ате╖ст╕в. Це була акц╕я милосердя! Зв╕сно, такого пасторського дару радянська влада не прийняла. Навпаки, запевнила, що все – гаразд!.. Нов╕ випробування ╕ терп╕ння прин╕с «золотий вересень» 1939 року. Прих╕д б╕льшовик╕в у Сх╕дну Галичину (Зах╕дну Укра╖ну) н╕чого доброго не дав. У Прилбичах брата Андрея Шептицького – Лева, його дружину, вс╕х член╕в с╕м’╖ й селян, як╕ працювали у Шептицьких, розстр╕ляли служаки НКВС. Всього загинуло 13 ос╕б. Над родинною усипальницею Шептицьких було ско╓но наругу, а родинний ма╓ток розорено, знищено ц╕нн╕ документи ╕сторичного значення, б╕бл╕отеку. 22 червня 1941 року Н╕меччина напала на СРСР, а 30 червня н╕мц╕ вже вв╕йшли у Льв╕в. Представники ОУН у той же день проголосили Акт в╕дновлення Укра╖нсько╖ державност╕ й сформували укра╖нський уряд. Цю под╕ю щиро в╕тав Андрей Шептицький. В╕н нав╕ть спод╕вався, що н╕мц╕ принесуть визволення, полегшення для укра╖нц╕в, як╕ зазнавали утиск╕в, терору то з боку поляк╕в, то з боку радянсько╖ влади. Але марно… Не минуло й двох м╕сяц╕в, як вже сутт╓во дався взнаки н╕мецький окупац╕йний режим з його терором… П╕ддаючись смертельн╕й небезпец╕, Митрополит Андрей Шептицький (зрештою, не т╕льки в╕н) переховував у монастирях сотн╕ ╓вре╖в, ╓врейських д╕тей, врятував к╕лька с╕мей равин╕в, а в пропов╕дях в╕дкрито засуджував пол╕тику геноциду. …Минув час. Вже п╕сля смерт╕ Блаженного Слуги Божого у держав╕ ╤зра╖ль за це встановили йому пам’ятник. Андрею Шептицькому закидають провину мало не створення див╕з╕╖ СС «Галичина». Прямого в╕дношення до ╖╖ формування у 1943 роц╕ в╕н не мав, однак делегував капелан╕в для пасторсько╖ роботи, пасторського служ╕ння, аби спов╕дати, хоронити б╕йц╕в за вс╕ма християнськими канонами. 27 серпня 1944 року, коли радянськ╕ в╕йська знову вв╕йшли у Льв╕в, проти греко-католицько╖ церкви почалися нов╕ репрес╕╖. А п╕сля псевдособору 1946 року ╖й довелося перейти у п╕дп╕лля. Предстоятель УГКЦ у 1901-1944 роках, Високопреосвященний Андрей Шептицький, Митрополит Галицький ╕ Льв╕вський (в миру – Роман Шептицький) помер 1 листопада 1944 року у Львов╕. Поховали його у крипт╕ м╕сцевого Собору Святого Юра. Тут в╕н поко╖ться ╕ тепер.
Тарас ЛЕХМАН
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14227
|