"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема ""Джерельце""
#44 за 31.10.2014
НЕВТЯМКИ
Юн╕ друз╕, ви, мабуть, уже ран╕ше читали в наш╕й газет╕ в╕рш╕, казки та опов╕дання Василя ЛАТАНСЬКОГО. Так, це наш земляк з Криму, письменник ╕ вчитель, який живе ╕ працю╓ в сел╕ Пруди Сов╓тського району. Василь Латанський пише в╕рш╕, опов╕дання, казки для д╕тей, в╕н — автор книжок «Ужинок» та «Як╕ оч╕ — такий св╕т». Василь Григорович Латанський — ╓диний в Криму дитячий поет, котрий пише укра╖нською мовою, член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни. Його твори багат╕ на художн╕ образи, щир╕, позначен╕ м’яким л╕ризмом ╕ таким же м’яким усм╕хом. Прочитайте ╖х ╕, ми впевнен╕, вони вам припадуть до душ╕.
НЕВТЯМКИ
Де берези ╕ дуби Й сосни заблукали, Ната з мамою гриби Весело шукали. — Ти м╕сця знаходь, як я, — Вчить матуся Нату, Щоб гриб╕в була с╕м’я, На «д╕тей» багата. Отод╕ не впорожн╕ Вернемось до хати... — Мамо, невтямки мен╕: А гриби-холостяки Треба теж збирати?!
СОН МАР’ЯНКИ
Приснилось: на кра╓чок дня Веселий човник п╕дплива╓, А в нього сонечко с╕да╓ ╤ м╕сяць в неб╕ доганя. Всю н╕ч пливе. Переплива╓ Л╕си, моря — усе, як ╓. Раненько з човника вста╓ ╤ св╕тить знов у наш╕м кра╖.
ПЕРЕСТАРАВСЯ
Як н╕коли, в ранн╕й час (Треба ж «засв╕титись»!) Влад примчався в р╕дний клас, Але клас... закритий! Як у вус╕ — тишина. Сторож кр╕зь др╕моту: — Чи ти, голубе, не знав: Вих╕дний, субота?..
П╤ДРОСЛА!
Край села пшениця яра Викида стеблинки гостр╕, А до не╖ з-понад яру Ходять дощики у гост╕. Закружляють в бистр╕м танц╕: — Як, пшениченко, д╕ла? А вона навшпиньки стане: — Ой, спасиб╕! П╕дросла!
«МАМОНТ»
Юрко приплентався з╕ школи. В синцях увесь. Книжки в руц╕. Бабуся вдарила об поли: — А ранець де? «Чи╖» синц╕? — На мамонта ми полювали. Ти лиш картину уяви: Я — мамонт. ╤ за мною гнались. Догнали... Ось я ледь живий.
ПОМ╤ЧНИК
Ледь-ледь св╕т проснувся п╕вник, Взяв у мами новий в╕ник. Каже: — Я до прац╕ звик, Що не день — мету курник! Квокче квочка: — Ко-ко-ко! М╕й синочок — не хвалько.
НЕ ДОЛИЛИ...
З магазину наш Денис Посп╕шав щосили. — Ось сметану я прин╕с... Т╕льки... не долили... — Як же взнав ти, м╕й см╕шко? — Банку взяла мати. — Дуже просто: язиком Я не зм╕г д╕стати.
ГОВОРИ ПО-ЛЮДСЬКИ!
Перестав Лесь м’яч ганяти. Пилом весь покритий, Заб╕га╓ Лесь у хату, Щоб перекусити. — Ой, бабулю, хочу хамать! ╥дло де, хл╕буха? Зранку в рот╕, бл╕н, н╕ грама! Ти ж бо супер-кухар! ╤ сказала бабця Люда: — Не псуй мову! Досить! ╥сти дам, коли по-людськи, Так, як сл╕д, попросиш!
ГУЛЬЗАЙНАБ
Того дня Ганна Микола╖вна зайшла до четвертого класу з чорнявою, тоненькою, як виноградна лозинка, д╕вчинкою ╕ сказала: — Д╕ти, нашого полку прибуло. Знайомтесь: Гульзайнаб Абдурахманова. — Як, як? — перепитав Митько Очерет. — Гульзайнаб. Красиве татарське ╕м’я. ╥╖ батьки при╖хали з далекого Казахстану. Туди були виселен╕ ще п╕д час в╕йни з р╕дно╖ земл╕ — Криму, — пояснила класний кер╕вник ╕ попрямувала в учительську. Що тут почалося! Хлопц╕ посхоплювались з-за парт, мов якась невидима сила п╕дкинула, ╕ давай «в╕дколювати» номери. Вася Клочков стояв на голов╕. Митько пройшовся на руках м╕ж рядами, а В╕тя Кол╕сник вигравав на греб╕нц╕. ╤ треба ж було, щоб новеньку посадили з Митьком Очеретом! В╕н не злюбив ╖╖ з першого дня: не п╕дказувала, не давала списувати математику ╕ дивилася на нього так, як Ганна Микола╖вна, коли збиралася поставити «дв╕йку». Митько захвор╕в на грип. Сид╕в один у хат╕ й невесело дивився на шибки, розцяцькован╕ чудернацькими в╕зерунками. А там, за в╕кнами, розкошувала зима: св╕тило сонце, ╕ сн╕г виблискував, як кришталь. У двер╕ хтось постукав. Митько в╕дчинив. На пороз╕ — Гульзайнаб. — Прийшла пров╕дати... — Вчителька прислала? — спитав недов╕рливо. — Н╕хто не присилав. Я сама… Дивна вона, ця Гульзайнаб! ╤ чого б ото в такий мороз швендяти? Не близенько ж в╕н живе, на сам╕с╕ньк╕м краю села…
"Кримська Свiтлиця" > #44 за 31.10.2014 > Тема ""Джерельце""
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14231
|