"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Резонанс"
#45 за 07.11.2014
У КРИМ ПРИЙШЛА «╢ДН╤СТЬ ПО-РОС╤ЙСЬКИ» (ТОБТО, БЕЗ УКРА╥НИ...)
╢днайтеся, чорнобров╕, та не з...
«И жизнь уж нас томит, как ровный путь без цели, как пир на празднике чужом», — це в╕дом╕ рядки ╕з творчост╕ Михайла Лермонтова, нин╕шн╕й р╕к для якого ╓ юв╕лейним. А пригадала ╖х тому, що побувала на чужому свят╕, хоча, що приховувати, вже так скучила за сво╖ми, р╕дними, що була б рада ╕ до цього доторкнутися серцем. Та х╕ба ж дозволять? Святу п╕д назвою «День народно╖ ╓дност╕» всього дев’ять рок╕в, ╕ встановлене воно на честь зак╕нчення велико╖ смути та визволення Москви в╕д польських окупант╕в у 1612 роц╕. На заклик Козьми М╕н╕на ╕ Дмитра Пожарського представники р╕зних нац╕ональностей ╕ конфес╕й забули про «распри», об’╓дналися ╕ в╕дстояли Рос╕йську державу. Ймов╕рно, з метою посилення патр╕отичного виховання, що в умовах РФ безпосередньо пов’язане з в╕йськовим, оск╕льки Рос╕я пост╕йно почува╓ться у ворожому оточенн╕, ╕ було обране 4 листопада для того, аби нагадати про давн╕ под╕╖ та роль у здобутт╕ перемоги народного ╓днання. А воно ╕ д╕йсно ╓ дуже актуальним для Рос╕╖, де проживають представники понад двохсот нац╕ональностей, особливо враховуючи, що серед п╕дкорених свого часу ╕ поневолених народ╕в багато таких, котр╕ в душ╕ не скорилися ╕ за слушного моменту готов╕ до визвольно╖ боротьби. Це наочно продемонстрували 90-т╕ роки, як╕ дехто пор╕вню╓ з великою смутою 400-р╕чно╖ давнини. Сьогодн╕ мен╕, як не багато кому ╕ншому, зрозум╕л╕ т╕ почуття, що опанували мал╕, але горд╕ ╕ волелюбн╕ народи в пер╕од кардинальних зм╕н, як зрозум╕л╕ ╕ настро╖ тих, хто поставив на карту все у боротьб╕ за волю ╕ чия карта була битою. Бо що стосу╓ться кримського народу-«переможця», то до нього належу ╕ я. Але я не серед тих, хто з╕ щитом, я — на щит╕, бо ╕дентиф╕кую себе з╕ сво╖м укра╖нським народом, з отими самими «фашистами», як╕ не накидають оком на чуже: н╕ на землю, н╕ на свободу, н╕ на спос╕б життя, але готов╕ захищатися в╕д чи╖хось заз╕хань. Це не Укра╖на оголосила себе «збирачем руських земель», бо земл╕ – не суниц╕, на них живуть люди, як╕ мають власну волю ╕ яким, можливо, не дуже при╓мно, що ╖х хочуть «збирати» практично лише на т╕й п╕дстав╕, що Рос╕я велика, ма╓ багато природних ресурс╕в, войовничий ментал╕тет ╕ атомну зброю. Лейтмотивом свята народно╖ ╓дност╕ стало проведення паралел╕ м╕ж зовн╕шн╕м агресором у ХV╤╤ ст. ╕ Укра╖ною, яку вдалося здолати ╕ припинити смутн╕ часи лише завдяки ╓дност╕ народ╕в Криму вс╕х нац╕ональностей, щоправда, за винятком кримських татар, та ╕ в рол╕ завойовника тут виступила зовс╕м не Укра╖на. Особливо розкручувалася ця ╕дея на телебаченн╕, де як художн╕й зас╕б для досягнення поставлено╖ мети активно використовувалося протиставлення. ╤ тут, про що б не мовилося, антиподом сильно╖, розумно╖, справедливо╖ Рос╕╖ ста╓ Укра╖на, бо б╕ле – не зовс╕м б╕ле без чорного, а св╕тло – не зовс╕м св╕тло без п╕тьми. Це в Рос╕╖ – вс╕ ╓дин╕, а в Укра╖н╕, виявля╓ться, когось проти ╕ншого пост╕йно налаштовували. Це для Рос╕╖ вс╕ сво╖, а Укра╖на пост╕йно шукала ворог╕в. Це в рамках РФ можливий в╕льний розвиток ус╕х нац╕ональних меншин, а укра╖нськ╕ закони цього не дозволяли, та ╕ ф╕нанси на це не вид╕лялися. «Д╕йною коровою» для Укра╖ни виступав ╕ «Чорноморнафтогаз». Нав╕ть молодий прогресивний директор школи ╕з села Штормове, про якого неодноразово писала «Кримська св╕тлиця», пов╕домляючи про нин╕шн╕ перспективи навчального закладу, не утриму╓ться, щоб не ущипнути Укра╖ну. Що вже говорити про одну ╕з перших ос╕б РФ, етн╕чну укра╖нку пан╕ Матв╕╓нко, яка виступала на кримському телебаченн╕! «Ми, на в╕дм╕ну в╕д Укра╖ни, де проводиться цин╕чна ╕нформац╕йна в╕йна, не ╕дентиф╕ку╓мо укра╖нських нац╕онал╕ст╕в з укра╖нським народом», — заявила вона. А дарма! Бо це означа╓, що за укра╖нський народ вона ма╓ лише тих, хто кидав сво╖ виборч╕ бюлетен╕ у скриньки з двоголовою «птицею щастя» 2 листопада на Донеччин╕. Спостер╕гаючи за виборчим процесом по телебаченню, я, зда╓ться, вперше подумала, що цих людей таки треба в╕дпустити з миром, бо Укра╖на не та держава, яка примушуватиме себе любити ╕з-п╕д палиц╕, ╕ проливати за них кров кращих укра╖нських син╕в теж не варто. Нехай ╕дуть соб╕ туди, де на них чекають ╖м под╕бн╕ з ╖хн╕ми прапорами та такими, як на нин╕шньому свят╕, гаслами з╕ словами п╕дтримки. Не зрозум╕ло лише, чому прац╕вники С╕мферопольського хл╕бокомб╕нату готов╕ сьогодн╕ розшматувати свого донецького господаря Олександра Лещинського, який удв╕ч╕ скоротив к╕льк╕сть прац╕вник╕в ╕ не вклав в оновлення обладнання жодно╖ коп╕йки, через що установа працю╓ в пост╕йному авар╕йному режим╕. Адже пан Лещинський – св╕й, так само св╕й, як ╕ вс╕, кого кримчани називають сьогодн╕ узагальненим словом «Укра╖на», хоча насправд╕ в Криму, окр╕м м╕сцевих чиновник╕в, ус╕ ключов╕ пости пос╕дали донецьк╕, команда «незаконно усунутого» президента, у якого для кримського електорату не було конкурент╕в. А люди ц╕ зовс╕м не Укра╖на, це Малорос╕я, ваш╕ найближч╕ брати ╕ сестри, мо╖ люб╕ кримчани. Тож притримайте сво╖ емоц╕╖, звичайно, якщо вони не входять у ваш╕ службов╕ обов’язки. Щодо само╖ ╕де╖ дня народно╖ ╓дност╕, то, якщо в╕дкинути його войовничу та антиукра╖нську риторику, воно мен╕ подоба╓ться. Подобаються люди, одягнен╕ в барвист╕ нац╕ональн╕ костюми, дехто з яких трима╓ прапори сво╖х держав. Та н╕хто не тримав укра╖нського, не пом╕тила його ╕ серед багатьох ╕нших, зшитих в одне велике полотнище. Взагал╕ ж прапор╕в було ц╕ле море: парт╕йних, державних, нац╕ональних, ще не зрозум╕ло яких! Звичайно, хот╕лося б в╕дчути себе часточкою цього багатоликого сусп╕льства. ╤ защем╕ло серце, коли почула слова л╕дера громадсько╖ орган╕зац╕╖ «Крим – волонтер»: «Спробуйте подивитися сьогодн╕ одне на одного не як на опонент╕в, а як на друз╕в ╕ сус╕д╕в!». Бо х╕ба ж не я за ╕нших час╕в ст╕льки раз╕в писала: не можна жити в кра╖н╕, яку не любиш! Я й сьогодн╕ вважаю це аморальним. Але х╕ба ж дадуть тут хоча б через «не можу» примиритися з тим, чого не в силах зм╕нити! Ось промовля╓ «глава» Криму Серг╕й Аксьонов: — Подвиг М╕н╕на ╕ Пожарського стояв перед нами, коли ми приймали р╕шення перейти до складу Рос╕йсько╖ Федерац╕╖. А дал╕ про те, що вороги ╕ сьогодн╕ не др╕мають. Ч╕тко усв╕домлюю, вороги – це я, оск╕льки ╕нших вже викинули ╕з Криму. ╤ я д╕йсно не др╕маю, бо ще з лютого, з час╕в Майдану, не сплю б╕льше трьох годин на добу. Та ╕ нав╕що? Адже сон, сповнений страшними мареннями, приносить лише додаткову втому. А з м╕крофона луна╓: — Вороги нас намагаються роз’╓днати. Але в ╕м’я велико╖ Рос╕╖ ми ма╓мо в╕дкинути все, що може цьому сприяти. Ки╖вська хунта не визнала вибор╕в на Донбас╕. Та разом ми впора╓мося з╕ сво╖ми ворогами. — Спасиб╕ Пут╕ну, спасиб╕ ополченню. — Рос╕я – мати, тому що вигодувала нас сво╖м хл╕бом, випо╖ла сво╓ю водою, вивчила сво╖й мов╕. (А де ж була тод╕ Укра╖на, як╕й останн╕ 60 рок╕в належав Крим?) Дал╕ в програм╕ – закладення але╖ б╕ля пам’ятника «збирачу земель» Серг╕ю Радонезькому його ╕мен╕. Молодь в нац╕ональних костюмах вже викопала ямки, трима╓ деревця, лопати ╕ в╕дра з водою. А «останн╕й штрих» зд╕йснюють кримськ╕ чиновники, таким чином зливаючись у трудовому процес╕ з багатонац╕ональною громадою Криму. Тим часом б╕ля Верховно╖ Ради вже розпочався концерт. Тут виявилася доречною й укра╖нська п╕сня. Недарма ж ╖╖ сп╕вають ╕ в рос╕йськ╕й глибинц╕, де не знають жодного укра╖нського слова. Але п╕сню розум╕ють – серцем. А вдома з екрана телев╕зора луна╓ вже московська «п╕сня», та сама, що ╕ на кримському м╕тингу: — Ми ╓дин╕, ми сильн╕, нас бояться. ╤ нехай бояться. Ведм╕дь сво╓╖ тайги не в╕ддасть! А мен╕ чомусь зовс╕м не хочеться н╕ перемагати, н╕ збирати до свого кошика чуж╕ земл╕, н╕ щоб мене боялися, н╕ в╕двойовувати у клишоногого барлогу. То х╕ба я можу бути причетною до цього свята? Але я причетна до Михайла Лермонтова, який ╓ ровесником Тараса Шевченка. А коли ста╓ зовс╕м нестерпно, думаю про л╕тню ж╕нку ╕з сус╕дньо╖ дев’ятиповерх╕вки, рос╕янку, близьку родичку найлют╕шо╖ антиукра╖нсько╖ журнал╕стки ╕з «Крымской правды». Сус╕дка з╕ сво╓╖ пенс╕╖ утриму╓ близько двох десятк╕в бездомних кицьок, що живуть у двор╕. Дв╕ч╕ на день виносить ╖м сухий корм ╕ рибу, а сама стежить, щоб н╕хто не лишився обд╕леним. Вл╕тку ж╕нка попросилася до мене на подв╕р’я «пощипати» вишень, бо, каже, ще не купляла фрукти, дорого. То вже був липень, вишня фактично обпала, але на ринках – безл╕ч персик╕в, груш, абрикос╕в, слив – розпал сезону. То ось з яких грошей ця пенс╕онерка году╓ хвостату ораву! А ще пильну╓, щоб у спеку тваринкам було що попити, бо ма╓ «добрих» сус╕д╕в, як╕ навмисне виливають з мисочок налиту нею воду. Ось кого треба водночас «на г╕лляку» ╕ «на вила», бо добро ╕ зло насправд╕ не мають нац╕ональност╕. ╤ ц╕ люди, в╕рн╕ше, нелюди так нагадують мен╕ деяких рос╕йських пол╕тик╕в, як╕ ледь не танцюють в╕д щастя перед телекамерою, смакуючи наперед те, як голодуватимуть ╕ замерзатимуть громадяни Укра╖ни взимку. ╤ чому моя старенька згорблена мовчазна сус╕дка ма╓ спокутувати ╖хн╕ гр╕хи?
Тамара ФЕДОРЕНКО
«Древо ╓дност╕» в Криму в╕дтепер — звичайно ж, «русская берёзка»...
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Резонанс"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14240
|