Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2014
ЧОМУ «В╤КНО» СЕРЕДНЬОГО РОДУ?
Галина ГОРДАСЕВИЧ

Спочатку було Слово...
9 ЛИСТОПАДА — ДЕНЬ УКРА╥НСЬКО╥ ПИСЕМНОСТ╤ ТА МОВИ


Коли я була малою...
Зрештою, мо╖ юн╕ читач╕, я не знаю, чи ви любите, коли доросл╕ так починають свою мову. А от я в дитинств╕ дуже любила, коли так говорила мама, бо дал╕ вона розпов╕дала, як╕ казки та ╕сторичн╕ легенди чула в╕д сво╓╖ мами, в як╕ ╕гри вона гралася з╕ сво╖ми подружками.
Так-от, коли я була малою, я дуже рано почала замислюватися над словами, ╖хн╕м звучанням ╕ значенням. Наприклад: чому «ст╕л» назива╓ться «ст╕л», а не якось ╕накше? Я думала, думала, думала, н╕чого не могла придумати ╕ б╕гла до людини, яка мен╕ тод╕ здавалася наймудр╕шою ╕ всезнаючою, — до сво╓╖ мами.
— Мамо, — питала я, — а чому ст╕л назива╓ться «ст╕л»?
— Тому, що в╕н сто╖ть, — в╕дпов╕дала мама.
— А чому л╕жко назива╓ться «л╕жко»?
— Тому, що на ньому лежать.
Я на мить заспокоювалася. Але т╕льки на мить. Бо пот╕м починала м╕ркувати: ст╕л — це ст╕л, бо ма╓ чотири н╕жки ╕ сто╖ть, усе правильно. Але ж л╕жко теж ма╓ чотири н╕жки ╕ сто╖ть. Якщо на л╕жку лежать, то на стол╕ ╖дять. Чому ж тод╕ в╕н не назива╓ться... ну, наприклад, «╖дальнею» чи «╖дальником», чи ще щось под╕бне?
— Бо на стол╕ не лише ╖дять, а й пишуть, шиють, малюють ╕ виконують ╕ншу роботу, — пояснювала мама.
Я заспокоювалась, а пот╕м знову починала розглядатися довкола ╕ розм╕рковувати над ус╕м, що бачила.
— А чому «п╕длога»? — питала я.
— Тому, що вона п╕дложена п╕д ноги.
— А чому стеля?
— Тому, що вона настелена над ст╕нами.
Але чому ст╕на назива╓ться «ст╕на», мама вже н╕як не могла пояснити мен╕. Зрештою, ще коли «ст╕ну» можна було вивести в╕д слова «стояти», то в╕д якого слова вивести «двер╕» або «в╕кно»? ╤ як на те, чому «стояти» назива╓ться саме так, а «сид╕ти» — ╕накше?
Приходить з двору моя двор╕чна сестричка й каже:
— А тато дрова сокиря╓!
Ну, подумайте сам╕, х╕ба вона неправильно говорить? Адже тато з допомогою сокири перетворю╓ шматки дерева на окрем╕ пол╕на. То чому б не говорити «сокиря╓»? Зв╕дки взялося оте незрозум╕ле «руба╓»? Або чого мама наказу╓ мен╕: «Добре жуй ╖жу!» — а не «Добре зубай ╖жу»? Адже я роблю це зубами, а не якоюсь жуйкою чи жвачкою (хоча так╕ слова в мов╕ ╓, але вони означають щось зовс╕м ╕нше, а не от╕ два ряди маленьких к╕сточок, як╕ ╓ в кожного з нас у рот╕).
Дал╕ я почала звертати увагу, що коли ми вжива╓мо слова в мов╕, то вони дещо зм╕нюються. Наприклад, визначаючи розм╕р предмета, ми говоримо «великий». Але чи завжди т╕льки так? Н╕, бо ми говоримо: велик-ий м’яч, велик-а р╕ка, велик-е в╕кно.
— Чому? — знову допитувалася я в мами.
— Тому, що слово «м’яч» чолов╕чого роду, слово «р╕ка» ж╕ночого роду, а слово «в╕кно» середнього роду, — пояснювала мама.
Цього я вже н╕як не могла зрозум╕ти. Ну, курка — ж╕ночого роду, а п╕вень — чолов╕чого. Гуска — ж╕ночого роду, а гусак — чолов╕чого, хоч зовн╕ м╕ж ними й нема╓ тако╖ р╕зниц╕, як м╕ж куркою ╕ п╕внем, але гуска несе яйця, а гусак н╕.
Але чому р╕чка — ж╕ночого роду, а озеро (теж вода) — середнього? А чому штучно зроблене озеро вже назива╓ться ставком ╕ ста╓ чолов╕чого роду?
А от коли йдеться про к╕лька м’яч╕в, р╕чок чи в╕кон, то слово велик╕ не зм╕ню╓ться: велик-╕ м’яч╕, велик-╕ р╕ки, велик-╕ в╕кна, ╕ вже нема╓ значення, якого вони роду й нав╕ть ск╕льки ╖х.
Ц╕каво, правда? ╤ н╕хто не м╕г мен╕ пояснити, чому це так.
А ось ще отака загадка. Сидимо ми вс╕╓ю с╕м’╓ю за столом ╕ об╕да╓мо. Ну, що об╕да╓мо, це зрозум╕ло: ╖мо об╕д. Але чому, коли б мене запитала мама: «Що ти робиш?», я б сказала: «Об╕даю». А тато об╕да-╓. А ми вс╕ разом взагал╕ об╕да-╓мо. Чому одну й ту саму д╕ю ми назива╓мо н╕би й одним словом, але те слово треба тр╕шки м╕няти залежно в╕д того, хто ту д╕ю викону╓.
Або ось таке: сидять мо╖ тато й мама ╕ кожен чита╓ книжку. Виб╕гла я надв╕р, сестричка мене пита╓:
— Що робить мама?
— Чита╓ книжку, — в╕дпов╕даю я.
— А тато?
— Тато також чита╓ книжку.
Кажу зовс╕м однаково ╕ про тата ╕ про маму. Але ось вони поклали сво╖ книжки ╕ взялися до яко╖сь ╕ншо╖ роботи. ╤ тепер на запитання: «Мама ще чита╓ книжку?» — я б уже в╕дпов╕ла: «Н╕, мама покла-ла книжку». А на запитання: «Чи тато ще чита╓ книжку?» — я б в╕дпов╕ла: «Н╕, тато також покла-в книжку». Тепер чомусь почина╓ мати значення, що тато — чолов╕к, а мама — ж╕нка. Чому коли вони роблять щось у ту мить, коли ти про це говориш, то нема╓ значення, хто якого роду, а коли йдеться про д╕╖, що вже минули, то це ста╓ важливим?
Пот╕м я почала думати: а що таке взагал╕ мова? Ну, мова — це вс╕-вс╕ слова, як╕ ╓ на св╕т╕. А що таке слово? Ну, слово — це к╕лька звук╕в, як╕ позначають яку-небудь р╕ч (яблуко, ол╕вець, телев╕зор), ╖╖ особливост╕ (велика, маленька, червона, зелена) або д╕ю (стою, сиджу, читаю, пишу). Слова потр╕бн╕, щоб можна було розпов╕сти про все, що ╓ на св╕т╕.
╤ все-таки, певно, ╖х замало, бо ╕нод╕ доводиться вживати одн╕ й т╕ сам╕ слова для зовс╕м р╕зних понять. Наприклад, я запитаю тебе:
— Ти маму любиш?
— Люблю, — без хвилини вагання скажеш ти.
— А син╕й кол╕р любиш?
— Люблю.
— А мандаринки?
— Ого, ще й як люблю!
— А що ти б╕льше любиш: маму чи мандарини?
— Та х╕ба це можна пор╕вняти? — здиву╓ться сп╕врозмовник.
Так, любов до мами й любов до мандаринок — це зовс╕м р╕зн╕ почуття. Не можна спитати: «Що ти б╕льше любиш: син╕й кол╕р чи мандаринки?». Бо це теж р╕зн╕ почуття, ╕ навряд чи комусь коли-небудь доведеться робити виб╕р м╕ж син╕м кольором ╕ мандаринками, можна одночасно любити ╕ те, й те.
Часто чу╓мо: «╕де дощ», «╕де людина», «╕де годинник», «╕де час». Але х╕ба дощ ╕де так, як час, або годинник так, як людина? Просто в наш╕й мов╕ нема╓ спец╕альних сл╕в для кожного з цих випадк╕в. Чому нема╓? Я не знаю. ╤ н╕хто не зна╓.
Дуже ц╕кавили мене ╕ звуки, бо кожне слово склада╓ться з╕ звук╕в. (Т╕льки не сплутуй звук╕в з л╕терами.)
Але чи вс╕ звуки, як╕ може видати людина, вживаються в мов╕? Н╕, далеко не вс╕. Бо коли хтось см╕╓ться, плаче, кашля╓, чха╓, свище, плямка╓ губами, цока╓ язиком (можна ще довго перераховувати), то чути звуки, але це зовс╕м не звуки мови.
Ще зовс╕м маленькою я знала, що ╓ р╕зн╕ мови, бо поряд з нами жили укра╖нц╕ й поляки, б╕лоруси ╕ ╓вре╖, цигани й рос╕яни. Але я довго вважала, що в ус╕х мовах слова под╕бн╕. Наприклад, укра╖нською мовою говориться «яблуко», рос╕йською — «яблоко», польською — «ябко». Пот╕м збагнула, що ╓ реч╕, як╕ називаються р╕зними словами. Наприклад, по-польськи кажуть «помаранча», по-рос╕йськи — «апельсин», а укра╖нською можна сказати ╕ так, ╕ так, хоч перше слово запозичене з ╕тал╕йсько╖ мови, а друге — з н╕мецько╖.
А чи зна╓те ви, що одне й те саме слово в р╕зних мовах може означати р╕зн╕ реч╕? Наприклад, ми не любимо купувати черствий хл╕б, а в Чех╕╖ «черствим» називають св╕жий хл╕б.
Як же з’явилося так багато мов? Певно, коли люди придумували мови, думала я, то ╖х ще на земн╕й кул╕ було мало, р╕зн╕ народи жили один в╕д одного далеко, от ╕ створив кожен народ свою мову. Смачн╕ червон╕ ягоди укра╖нц╕ назвали «вишнями», а англ╕йц╕ — «чер╕» (схоже на наш╕ черешн╕, правда?). Рос╕яни стали казати: «Я п╕шу», а н╕мц╕: «╥х шрайбе».
А якби люди тод╕ б╕льше сп╕лкувалися, то придумали б одну мову, й було б дуже зручно жити: куди не по╖деш — скр╕зь говорять однаково. ╤ ти все розум╕╓ш, ╕ тебе вс╕ розум╕ють. ╤ не треба зазубрювати: «дас гефте — зошит», «д╕ бух — книжка», «дер фатер — батько». Але коли я почала вчити ╕нш╕ мови, то з’ясувалося, що не лише слова в р╕зних мовах р╕зн╕, а й граматика. Наприклад, ми вже з вами говорили про те, що в укра╖нськ╕й мов╕ слова, як╕ позначають як╕сь предмети, тобто ╕менники, можуть бути р╕зних род╕в, причому н╕як не можна пояснити, чому той чи той ╕менник саме такого роду. В н╕мецьк╕й мов╕ ╕менники теж бувають трьох род╕в, але вони часто не зб╕гаються з укра╖нською. Наприклад, укра╖нською мовою слово «готель» — чолов╕чого роду, н╕мецькою воно звучить так само — «готель», — але вже чомусь середнього роду. Навпаки, «яблуко» в укра╖нськ╕й мов╕ середнього роду, а в н╕мецьк╕й «апфель» — вже чолов╕чого. При тому в укра╖нськ╕й мов╕ часто-густо за самою формою слова неможливо визначити, якого воно роду. Треба просто знати та й год╕. Наприклад, ╕менники ж╕ночого роду найчаст╕ше зак╕нчуються звуком «а», але «сирота» може бути ╕ хлопчик, ╕ д╕вчинка, а «сус╕да» — це вже т╕льки чолов╕к, ж╕нка буде «сус╕дка». А в н╕мецьк╕й мов╕ дуже легко визначити, якого роду ╕менник, бо перед ним обов’язково сто╖ть маленьке слово — артикль. Так-от, ╕менники чолов╕чого роду мають артикль «дер», ж╕ночого — «д╕», середнього — «дас». От т╕льки... т╕льки, де який артикль ставиться, це таки треба зазубрити.
Я вважала, що англ╕йц╕ були значно розумн╕ш╕ за ╕нш╕ народи, коли «видумували» свою мову, бо в них чолов╕чого або ж╕ночого роду можуть бути т╕льки т╕ слова, як╕ позначають живих ╕стот, а решта ╕менник╕в ма╓ один р╕д — середн╕й. Зрештою, р╕д у них взагал╕ жодного значення не ма╓, бо хоч в англ╕йськ╕й мов╕ теж ╓ артикл╕, але вони одн╕ й т╕ сам╕ перед кожним словом. Б╕льше того, в н╕й, на в╕дм╕ну в╕д укра╖нсько╖, прикметники не м╕няють зак╕нчення залежно в╕д роду ╕менника. Наприклад, ми говоримо: «велик-ий чолов╕к», «велик-а ж╕нка», «велик-е дитя», а англ╕йською мовою це буде «б╕г мен», «б╕г вумен», «б╕г чайльд». ╤ нав╕ть у множин╕ ми кажемо «велик-╕ з╕рки», а англ╕йською кажуть «б╕г стааз» (два «а» тут написано не помилково, а тому, що в англ╕йськ╕й мов╕ ╓ довг╕ звуки ╕ значення слова може зм╕нюватися в╕д довжини звуку).
Так, в англ╕йськ╕й мов╕ нема╓ зак╕нчень, з якими доводиться морочити голову в укра╖нськ╕й мов╕. Зате зна╓те, ск╕льки там д╕╓сл╕вних час╕в? Три тепер╕шн╕х часи, три майбутн╕х, а минулих нав╕ть чотири (один з них назива╓ться «минулий у майбутньому»). А ще д╕╓слова мають так зван╕ «╕нгов╕ форми». Так що не така вона й легка — англ╕йська мова.
А найб╕льша морока з тим, що в н╕й слова читаються не завжди так, як пишуться. Нав╕ть сам╕ англ╕йц╕ жартома кажуть, що в них пишеться «Манчестер», а треба читати «Л╕верпуль».
А ви пом╕тили, що коли я згадувала англ╕йськ╕ артикл╕, то не писала ╖х? Не писала тому, що в укра╖нськ╕й мов╕ нема╓ таких звук╕в, а отже, ╕ в╕дпов╕дних л╕тер. Можна, зрештою, написати означений артикль як «зе», але це буде лише приблизно. А неозначений артикль переда╓ться звуком, який трохи схожий на укра╖нське «а», а трохи на «е».
Оце було мо╖м найб╕льшим здивуванням, коли я почала знайомитися з ╕ншими мовами: я думала, що в укра╖нськ╕й мов╕ ╓ вс╕ звуки людсько╖ мови ╕ вс╕ ╕нш╕ мови теж складаються з цих звук╕в. Ви теж так дума╓те? Отож н╕! Практично в кожн╕й мов╕ ╓ сво╖ звуки, притаманн╕ лише ╖й, та й ╕нш╕ звуки вимовляються хоч тр╕шечки ╕накше. Наприклад, звук «ч» ми вимовля╓мо ╕ твердо («тисяча»), ╕ м’яко («ч╕тко»), а рос╕яни т╕льки м’яко. Якось у компан╕╖, де були й укра╖нки, й польки, в мене за спиною одна д╕вчина покликала другу, ╕ я, не озираючись, зрозум╕ла, що це була полька, хоч вона сказала лише одне слово «Валя». Зрозум╕ла одразу, бо поляки вимовляють «ль» трохи ╕накше, н╕ж укра╖нц╕.
А в ф╕н╕в, наприклад, у мов╕ нема звука «ж», ╕ вони не можуть вимовити так╕ наш╕ слова, як «запорожець» або «жужелиця». Н╕, звичайно, якщо вони вчитимуть укра╖нську мову, то навчаться, але в╕дразу ╖м буде важко ╕ незвично. Так само, як нам важко вимовляти деяк╕ звуки мов народ╕в Кавказу, так╕ гортанн╕ ╕ з придиханням. У нас ╕ л╕тер для цих звук╕в нема╓, ми ╖х переда╓мо через «тх», «дх», але це лише приблизно.
А тепер я знову хот╕ла б повернутися до англ╕йсько╖ мови й розказати вам такий жарт.
— Ти зна╓ш, що Петренки взяли на виховання англ╕йське немовля? — каже чолов╕к ж╕нц╕.
— Справд╕? — диву╓ться ж╕нка. — Але чому англ╕йське?
— Ну, як ти не розум╕╓ш? Коли дитина почне розмовляти, то в них буде нагода вивчити англ╕йську мову.
Ви зрозум╕ли, в чому с╕ль цього жарту? Так, звичайно, коли дитина почне розмовляти, то вона заговорить не мовою нац╕╖, до яко╖ належить в╕д народження, а т╕╓ю, яку чу╓ навколо себе.
Звичайно, я помилялася, коли думала, що р╕зн╕ мови виникли тому, що люди з самого початку не домовились, яким словом що називати. Я ж тод╕ була ще зовс╕м малою. Але багато дорослих серйозних людей, учених, як╕ все життя займалися вивченням мов, вважали, що людина однаково засвою╓ будь-яку мову, незалежно в╕д того, яко╖ вона нац╕ональност╕. ╤ лише недавно вчен╕ встановили, що це — помилка. Якщо батьки дитини — англ╕йц╕, то вона вже в╕д народження налаштована на те, щоб говорити англ╕йською мовою. А коли батьки — японц╕, то вона ма╓ кращ╕ дан╕, щоб засво╖ти японську. Ну, а ми з вами — укра╖нц╕, то для нас найб╕льш притаманно говорити укра╖нською мовою.
Б╕льше того, за св╕дченням японських учених, люди, як╕ з дитинства не розмовляли р╕дною мовою, част╕ше хвор╕ють, легше п╕ддаються стресам, ╖хн╕ зд╕бност╕ розвиваються менше, н╕ж у тих, хто пост╕йно розмовля╓ р╕дною мовою. Отже, нац╕ональн╕сть — це не просто запис у документах, мовляв, ким хочу, тим ╕ запишуся. ╤ мова — це не просто зумисне д╕бран╕ звуки, укладен╕ в слова.
Н╕чого под╕бного, н╕хто мову навмисне не складав, вона сама складалася, ╕ в р╕зних нац╕й р╕зн╕ мови тому, що саме ця мова з ╖╖ звуками, словами, граматикою найб╕льше в╕дпов╕да╓ характеров╕ ц╕╓╖ нац╕╖. Наприклад, н╕мц╕ — люди спок╕йн╕, вр╕вноважен╕, люблять некваплив╕сть ╕ порядок, от ╕ мова в них некваплива, слова довг╕. ╤тал╕йц╕ — люди палк╕ й сп╕вуч╕, от ╕ мова в них мелод╕йна, в н╕й майже нема шиплячих звук╕в, зате в багатьох словах ╓ дзв╕нк╕ й плавн╕ звуки «н», «л», «м», ╕ нема╓ великих зб╕г╕в приголосних, а багато голосних: «мамма» (гадаю, це слово перекладати не треба), «╕ль л╓тто» — «л╕жко», «ля наве» — «корабель» (зв╕дси слово «нав╕гац╕я»).
А що ж притаманне наш╕й укра╖нськ╕й мов╕?
О, коли почати перераховувати, то треба написати ще ст╕льки, ск╕льки я вже написала, ╕ ще сто раз╕в по ст╕льки — ╕ то, мабуть, буде мало. Тому я т╕льки скажу вам, що укра╖нська мова вважа╓ться одн╕╓ю з наймилозвучн╕ших мов у св╕т╕. На одн╕й м╕жнародн╕й конференц╕╖ було названо три мови, як╕ найкраще надаються для сп╕ву: ╕тал╕йська, укра╖нська ╕ грузинська. Не випадково саме в цих народ╕в так багато п╕сень ╕ славних сп╕вак╕в. Практично кожен ╕тал╕╓ць, грузин, укра╖нець уже в╕д народження гарно сп╕ва╓.
А я хочу т╕льки звернути увагу на дв╕ особливост╕ укра╖нсько╖ мови.
По-перше, я не знаю ╕ншо╖ мови, в як╕й було б ст╕льки пестливих форм сл╕в, як в укра╖нськ╕й. Наприклад, слово «рука» англ╕йською мовою звучить «генд». А якщо треба сказати, що маленька рука, то говориться «л╕тл генд». А коли дуже маленька рука, то «вер╕ л╕тл генд». А як в укра╖нськ╕й мов╕? Звичайно, теж можна сказати «маленька рука», «дуже маленька рука». Але природн╕ше — «ручка», «ручечка», «рученька», «ручиця», «рученя», «рученятко». А як╕ н╕жн╕ форми ╓ для слова «мама» або «неня»: «мат╕нка», «матусенька», «матуня», «матусечка», «матуся», «мат╕ночка», «ненечка», «ненька», «мамусенька». Яке б ми ще слово взяли? Ну, наприклад, «крило» — можна сказати «крильце», «крилонько», «крилятко».
Про що говорить ця особлив╕сть нашо╖ мови? Мабуть, про те, що укра╖нц╕ — дуже м’який, лаг╕дний ╕ незлобивий народ. Може, ╕нод╕ аж занадто м’який. Бо у французькому державному г╕мн╕ сп╕ва╓ться: «Вперед, вперед, хай ворожа кров обагрить нашу зброю!». А в нас сп╕ва╓ться: «Згинуть наш╕ вор╕женьки, як роса на сонц╕!». Нав╕ть про ворог╕в н╕жно — «вор╕женьки», ╕ н╕би згинуть вони сам╕ по соб╕, просто випаруються, як роса на сонц╕.
А звертали ви увагу на в╕ршовану мову?
В╕ршована мова в╕др╕зня╓ться в╕д звичайно╖, якою ми завжди говоримо, тим, що у н╕й ╓ ритм ╕ рими. Ритм — це коли м╕ж наголошеними складами сто╖ть однакова к╕льк╕сть ненаголошених. Наприклад, «╤шла весна по м╕сту в погожий день ос╕нн╕й». А рима — це коли звучання сл╕в н╕би зб╕га╓ться: дно — все одно, хата — волохата, сонечко — в╕конечко.
У б╕льшост╕ ╓вропейських мов слова або зовс╕м не зм╕нюють свою форму, або зм╕нюють ╖╖ дуже мало. ╤ коли як╕сь слова не римуються, то ╖х уже н╕як не зариму╓ш. Кр╕м того, в багатьох мовах так званий ф╕ксований наголос. Наприклад, у чеськ╕й мов╕ наголос завжди на першому склад╕ слова, в польськ╕й — на передостанньому, у французьк╕й — на останньому. В таких мовах важко д╕брати й поставити слова так, щоб наголошен╕ й ненаголошен╕ склади чергувалися р╕вном╕рно. Через те поети тими мовами часто пишуть верл╕бром.
Звичайно, можна писати в╕рш╕ верл╕бром ╕ в укра╖нськ╕й мов╕, але писати т╕льки верл╕бром нема╓ жодно╖ потреби, бо можливост╕ укра╖нсько╖ мови невичерпн╕. Бо можна взяти слова, як╕ м╕ж собою зовс╕м не римуються, ╕ все-таки ╖х заримувати. Наприклад, слово «король», «село», «журавель», «малий» — зовс╕м не римуються. А ми можемо надати ╖м тако╖ форми: «корол╕», «у сел╕», «журавл╕», «мал╕» — ╕ виходить рима. Або в╕зьмемо так╕ дв╕ пари сл╕в: «малий — гарний», «рука — око» — жодно╖ рими нема╓. А я колись склала сво╓му синов╕ таку колискову:
Спи, м╕й сину
 малесенький...
Спи, м╕й сину
 гарнесенький...
Склади сво╖ рученята.
Заплющ сво╖ оченята,
Спи...
Думаю, нашу розмову вже час зак╕нчувати. Якщо мен╕ вдалося зац╕кавити вас, ви ще багато прочита╓те про мову, може нав╕ть виберете сво╓ю профес╕╓ю науку про мову. ╤ тод╕ знайдете в╕дпов╕д╕ на т╕ запитання, як╕ я так ╕ не змогла з’ясувати. Наприклад, чому «в╕кно» середнього роду?
А може, тому, що як дитя дивиться на цей св╕т широко розплющеними очима, так ╕ д╕м дивиться чистими блискучими в╕кнами.
А ви як гада╓те?

«Дивослово»,
№ 5, 1998 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14260

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков