Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2014
«ОСЕН╤ ТИХА ГОДИНА ДУШУ МОЮ ОГОРТА…»
Данило КОНОНЕНКО

Поез╕я

ВЕРЕСЕНЬ

Веслу╓ день
 по крутохвиллю г╕р.
Л╕ниво хмари
 за Сиваш валкують.
╤, об╕гнувши зеленав╕ ту╖,
Петля╓ шлях,
 де жебонить Салг╕р.
В безмежж╕ степу утопа╓ з╕р,
Гурти тополь об╕ч села
 прошкують.
╤ в╕тер, розгнуздавши
 тиш╕ збрую,
Летить, мов к╕нь,
 у яблуневий вир.
Вже виноградник
 бурштином кипить
╤ розсипа╓ вересень багрянц╕.
О, будь блаженна ти,
 щедротна мить,
Народжена для радост╕ у прац╕.
Благословенна журавл╕в пора
╤ барв гарячих веселкова гра.

КРАСО ПЕРВ╤СНА!

Золотить ос╕нь
 куполи дерев,
Пливе за обр╕й
 журавлина п╕сня.
В трав╕ пожухл╕й
 посеред узл╕сся
Спинився клен жовтавий,
 н╕би лев.
Прозоро так. Шипшина
 догора,
У виярку струмок
 ср╕блом дзв╕нкоче,
На глод╕ майорить
 гн╕здо сороче,
╤ тиша тиш. ╤ серце завмира.
Красо перв╕сна!
 Св╕тоньку ясний!
Земля ╕ небо, луки ╕ озера,
╤ п╕зн╕ кв╕ти, мов павин╕ пера,
╤ понад битим шляхом
 ясени.
Це все мо╓. В╕днин╕ ╕ дов╕ку.
Побережи ж його
 жорстокий в╕ку!

ЗОЛОТА ПЕЧАЛЬ САД╤В

Вже дн╕ стоять прозор╕,
 як вода,
Вже картопл╕ копають
 св╕тло-рус╕,
╤ листя никне,
 ╕ гелгочуть гуси,
╤ сонця миска
 котиться бл╕да.
Ще вруниться отава молода,
Та вже калина
 червон╕╓ в луз╕,
╤ глибша просинь
 на небесн╕м пруз╕,
А в серце сум стооко загляда.
О, золота печаль н╕мих сад╕в,
╤ ватра айстр,
 ╕ дивний запах глею.
Як час летить!
 Вже скоро над землею
Зима розв╕ша полотно сн╕г╕в.
Та ос╕нь буде п╕снею мо╓ю
До благов╕сту
 молодих гром╕в.

ОСЕН╤ ТИХА ГОДИНА


День ос╕нн╕й на павутин╕
Понад р╕ллями прол╕та.
Небеса, н╕би айстри син╕,
А тополенька – золота.
А тополя, неначе б св╕чка,
У пром╕нн╕ сто╖ть тремка.
Лезом точеним б╕ля р╕чки
Передзвоню╓ осока.
Опада╓ гор╕х волоський,
Пахне яблуками з долин.
В╕дл╕та╓ в турне заморське
Журавл╕в традиц╕йний клин.

╤╤
Неужто когда-нибудь можно
Все это забыть навсегда?
А. Жигулин

О, ця ос╕нь золота,
Сн╕гов╕йниц╕ колиска.
В╕дл╕та╓, в╕дл╕та
Журавл╕в тоненька низка.
Понад лугом проплива,
Аж скриплять з натуги
крила.
Як струна, бринить трава,
Де коса недокосила.
Де хлоп’я б╕ля гусей
Ц╕лий день,
 немов припнуте…
Та невже ж мен╕ усе
Це колись нав╕к забути?!
Цю дорогу ╕ р╕ку,
Син╕й л╕с на косогор╕,
╤ осичину тремку,
╤ джерел глиб╕нь прозору.
╤ оселю, де я р╕с,
Де була моя колиска.
╤ п╕д веч╕р м╕ж бер╕з
Довгу т╕нь в╕д обел╕ска?!
О, ця ос╕нь золота,
Сн╕гов╕йниц╕ колиска…
В╕дл╕та╓. В╕дл╕та
Журавл╕в тоненька низка.

╤╤╤
Ср╕берна г╕лка маслини.
Р╕чечка сонна в яру.
В неб╕ схвильоване «кру» —
П╕зня пора журавлина.
Яблук рум’ян╕ плоди.
Глечики груш, повн╕ меду.
Важко пливе попереду
Хмара руда череди.
Тонко бринять комиш╕,
Г╕лка об г╕лочку треться.
Серце шалено так б’╓ться
╤ – наок╕л н╕ душ╕.
Кв╕тку голубить рука,
Колеться в пальц╕
 шипшина.
Б╕ла летить павутина –
Скроню легенько торка.
Земле моя золота!
Р╕дна дов╕ку, ╓дина…
Осен╕ тиха година
Душу мою огорта.

╤V
П╕ду соб╕ один на лови
В╕тр╕в гортанних на зор╕,
Де шелестять сумн╕ д╕брови
Пожовклим листям на гор╕.
Де р╕чки зблиску╓ п╕дкова
Так урочисто ╕ святково,
Немов веселка угор╕.
П╕ду соб╕ в сумн╕ д╕брови,
Розшит╕ пурпуром зор╕.

V
Туман над полем,
Туман над л╕сом.
Бер╕зка гола
╤ клен безлистий.
Гаряч╕ барви,
Холодн╕ роси.
Принишкли парки,
В╕три голосять.
А понад м╕стом
Уранц╕-рано
Так урочисто
Звелися крани.
Стоять, рокочуть
╤ тягнуть ши╖,
Немовби хочуть
Лет╕ть у вир╕й.
* * *
Бенкету╓ ос╕нь по садах.
Бенкету╓ ос╕нь по долинах.
На мо╖й чудесн╕й Укра╖н╕
Бенкету╓ ос╕нь по садах.
Яблуками пахне гожа днина
╤ свайбами пахне по хатах…
Бенкету╓ ос╕нь по садах,
Бенкету╓ ос╕нь по долинах.
* * *
Листя пада╓, листя пада╓
На холодн╕ долон╕ площ.
Дивне золото листопадове
Багрецево╖ осен╕ дощ.
В╕тер гониться, де околиця
Листом кленовим шелестить.
╤ об г╕лочку просинь
 колеться,
Айстра з╕ркою пломенить.
Ах ти радосте листопадова,
Ах ти осен╕ дивна мить!
Листя пада╓, листя пада╓
Через серце мо╓ летить.
* * *

(За Серг╕╓м Смирновим)

╢ просто храм –
╢ храм науки.
А ╓ ╕ще природи храм –
З л╕сами, що простерли руки
Назустр╕ч сонцю ╕ в╕трам.
Святий в╕н
в будь-яку годину.
Але в╕н тв╕й: заходь, гуляй…
Та пам’ятай, що ти –
людина,
Його святинь –
не оскверняй!
* * *
Я тихо входжу
ув ос╕нн╕й л╕с,
На лист опалий
боязко ступаю,
╤ сам листочком
тихо ос╕даю
На взг╕рку в коло
клен╕в ╕ бер╕з.
М╕й добрий л╕се,
рудуватий лис!
Як ти живеш тут,
б╕ля м╕ста, скраю?
Як дишеться тоб╕? –
Х╕ба ж не знаю…
╤ перейду понад
струмком униз.
М╕й друже-л╕се,
серцем зголодн╕в
Я за тво╖м
собором золотавим!
Але чого так
витоптано трави?
Чому не видно
в листячку гриб╕в?
Чому в берези
с╕к сочить ╕з ран,
╤ падалиця-хвоя перерита?
Розкидано пал╕ччя…
Пляшка бита…
Мов щойно тут
прон╕сся ураган.
Чому в л╕щин
заламан╕ г╕лки,
Чом попелище,
як лишай, чорн╕╓
╤ паперове шмаття
скр╕зь ряб╕╓?..
З╕тха╓ л╕с:
— ходили грибники…
* * *
То спок╕й, то тривога,
То рад╕сть, то печаль.
Прошинена дорога
╤ сизувата даль.
А я такий тривожний
Пом╕ж людей ╕ду.
╤ деревинц╕ кожн╕й
Вклоняюсь на ходу.
Як матер╕, вклоняюсь
За ласку ╕ любов.
Пов╕трям причащаюсь
Розкрилених д╕бров.
А з автостради хижо
Повзе до р╕чки дим.
╤ сонце с╕рим крижнем
На дзеркал╕ води.
* * *

(За Максимом Танком)

Скажи, куди це
в╕н под╕вся, л╕с?
До нього ж тут було
подать рукою,
Я м╕г з ним прив╕татись,
 як з сус╕дом,
Й потиснути його
 зелену руку.
Послухать сп╕ви
 й щебети птах╕в.
Тепер доводиться
 стр╕чатися ╕з ним
На дачному далек╕м
 к╕лометр╕,
Дорогою минаючи аптеку,
Пекарню, ринок,
 арку стад╕ону
╤ димову зав╕су автопарку.
Б╕жу я кр╕зь суз╕р’я л╕хтар╕в,
Дорожних знак╕в
 ╕ щит╕в рекламних,
Аби побачитися знов
 ╕з давн╕м другом…
* * *
Багрян╕ють сади,
Зарум’янився сх╕д.
Я до л╕су ходив,
Де шипшина ╕ гл╕д.
Де птах╕в голоси
Пом╕ж лаг╕дних в╕т.
Де у краплях роси
В╕ддзеркалю╓ св╕т.
Там пов╕тря, як мед,
Там бер╕з корогви.
Я ступав без штиблет,
Щоб не м’яти трави.
Щоб не боляче ╖й,
Щоб н╕ зойку, н╕ сл╕з.
Щоб красун╕ мал╕й
Був дом╕вкою л╕с.
Щоб пот╕чок в ярку
Розсипав ср╕бен см╕х.
Щоб л╕щину струнку
Не згубить за гор╕х.
М╕ж дерев я ходив
По стежин╕ ╕ без.
╤, зазначу, сюди
Теж доходить прогрес:
Там – дорога в╕д шин,
Тут – ╕ржа в╕д мастил.
Ну куди в╕д машин
Утекти стачить сил?
Де сховатись в╕д них,
Наодинц╕ побуть,
Чебрец╕в запашних
Натщесерце вдихнуть?
Я не проти машин,
Я – за повний прогрес.
Т╕льки кв╕там в╕д шин
Дуже боляче все ж…
Т╕льки в оч╕ л╕сам
Л╕зе полозом смог.
╤ марн╕╓ краса,
Пропаде, не дай Бог.
Береж╕мо ╖╖,
Цю пречисту красу –
Св╕тл╕ ранки сво╖,
Дня нового ясу.
Береж╕мо завжди,
Береж╕мо, як сл╕д…
…Я до л╕су ходив,
Де шипшина ╕ гл╕д…

ДУБИ

Неначе усм╕шка зор╕ –
У вибалках калина.
Дуби – старезн╕ кобзар╕ –
╤дуть по Укра╖н╕.
╤дуть у в╕чн╕сть з давнини,
Забувши сон ╕ спок╕й.
О, ск╕льки бачили вони,
Спитайсь, жив╕ ще доки.
Послухай мову верхов╕ть,
Спинися в листошум╕.
То – не дуби.
 То – гук стол╕ть,
Жив╕ народн╕ думи.
Вони пов╕дають тоб╕
Про битви ╕ походи.
Про тих, хто в лют╕й
 боротьб╕
Виковував свободу.
Про те, як корчились в огн╕
Заброди-лихоманц╕.
Як у с╕мнадцят╕м пан╕в
Тут в╕шали повстанц╕.
Як в сорок третьому в╕д ран
З╕ смертю наодинц╕
Упав тут юний партизан
З загону ковпак╕вц╕в.
Дуби мо╖! Свят╕ дуби,
Мандр╕вц╕ предков╕чн╕!
Посланц╕ древньо╖ доби
╤ св╕дки дн╕в косм╕чних.
Шум╕ть в епохи на крил╕,
Розкрилюйтесь зелено,
Органи р╕дно╖ земл╕,
╤стор╕╖ знамена!

╤ МИ УДВОХ, РОЗМОВОЮ З╤ГР╤Т╤

Ц╕ вечори, ц╕ тих╕ вечори,
Коли сади плодами
вщерть налит╕,
Тод╕ я найщаслив╕ший у св╕т╕.
Облиш усе. Присядь.
 Заговори.
Тремтять тополь зелен╕
 прапори,
Блищать з╕рки, мов вишн╕
 перемит╕,
╤ ми удвох, розмовою з╕гр╕т╕,
У ся╓в╕, що ц╕диться згори.
Рука в руц╕. ╤ син╕й вир очей.
╤ ця земля,
 що нам пов╕к належить,
Й тво╓ засмагле на в╕трах
 плече
Мене хвилю╓, раду╓,
 бентежить.
А веч╕р в н╕ч нечутно так тече
╤ небеса-супутники мережать.
* * *
Вкра╖но р╕дна!
Св╕те м╕й широкий!
Х╕ба ж без тебе
зм╕г би я прожить?!
Тво╖ простори
в серц╕ не вм╕стить,
Вкра╖но р╕дна,
св╕те м╕й широкий!
Поля безкра╖
╕ моря глибок╕,
╤ р╕дна п╕сня
душу веселить…
Вкра╖но р╕дна,
св╕те м╕й широкий,
Х╕ба ж без тебе
зм╕г би я прожить?!

БАРВИ ОС╤НН╤Х Д╤БРОВ

Опада╓ каштановий лист,
опада п’ятипалий ╕ жовтий.
Наче день опада.
Наче л╕то у ос╕нь впада…
Ми з тобою йдемо,
кр╕зь розсипаний
золотом жовтень,
На об╕чч╕ блищить,
як слюда, прохолодна вода.
Я на тебе дивлюсь.
Я дивлюсь в тво╖ оч╕
 блакитн╕,
Твою руку тремку
з╕гр╕ваю в гаряч╕й руц╕.
Ти уся розцв╕ла,
наче прол╕сок перший
у кв╕тн╕,
Гра╓ сонячний зайчик
на тво╓му смагляв╕м лиц╕.
См╕х тв╕й,
мова твоя,
н╕би п╕сня бринить
над╕ мною,
В спраглу душу мою
спрагло дивляться оч╕ тво╖…
Висне неба вгор╕
б╕ла шаль з голубою
каймою
╤ на плечах тво╖х
в╕дображення дивне ╖╖.
Ах, ця ос╕нь сумна,
ах, ця ос╕нь
 на диво щаслива,
Б╕дне серце мо╓
так шалено стукоче ╕знов.
╤ над╕я у н╕м,
мов трава п╕днялась
п╕сля зливи,
╤ вирують у н╕м
барви тихих ос╕нн╕х д╕бров.

У СЯ╢В╤ КАШТАН╤В ЗОЛОТИХ

Кр╕зь арку з в╕ття
 золотих каштан╕в,
Неначе кр╕зь Ворота Золот╕
(Належить пор╕вняння це
тоб╕!),
Ми парком йшли в ос╕нньому
 туман╕.
Хмарини в неб╕ б╕гли,
 в╕тром гнан╕,
Краплинки зр╕дка
 с╕ючи густ╕,
А я ловив слова тво╖ прост╕
Про Ки╖в славний,
 про його майдани.
Додолу листя тихо опадало,
Так веселково
 кольорами грало,
Горнулося ╕ ластилось до н╕г.
А ми ╕шли алеями пустими,
Де довго ще
 у тишин╕ цв╕стиме,
Мов сон-трава,
 тв╕й неповторний см╕х.

МАТИ


Дзюрчить струмок.
 Стрекочуть цв╕ркуни.
Гудуть джмел╕,
 неначе на басол╕.
Вже л╕то йде
 через село повол╕
В садки, городи
 ╕ на баштани.
Пом╕ж картопл╕ –
 син╕й цв╕т квасол╕,
Вилазить гарбузиння
 на тини.
А соняхи, мов хлопц╕
 ясночол╕,
Тож мати часто кличе ╖х:
 «Сини».
Одна в садку,
 одна ╕ на город╕.
Давно сама, а д╕ти у м╕стах.
╤ часто ╖х запрошу╓ в листах:
«При╖дьте на городину
 та й год╕…»
А тих в╕д справ
 н╕чим не в╕д╕рвати.
Мина╓ л╕то. Осен╕╓ мати.
╤╤
П╕д стр╕хою – в╕ночки
 ╕з цибул╕,
В стручках квасоля
 на погр╕бнику
╤ кропу сн╕п на вишн╕ у садку
Та гарбузи в город╕,
 мов поснул╕.
В╕дл╕тували голосн╕ зозул╕,
╤ ноч╕ довшають,
 ╕ справу клоп╕тку
Знаходить мати
 в пору отаку,
Хоч стан ╖╖ уже роки з╕гнули.
Спочить с╕да, де сонях╕в ряди
Сво╖ кашкети жовт╕
 позн╕мали.
Поп’╓ на призьб╕
 з кухлика води
╤ скаже: вчора журавл╕
 кричали…
А пот╕м тихо попряму╓
 в хату
Листа онукам в м╕сто
 написати…
* * *
За Тясмином син╕╓ далина,
За Тясмином –
 поля до неокраю.
Красо моя! Я ╕ншо╖ не знаю,
В мо╓му серц╕ ти нав╕к одна.
Земля моя!
 Св╕танна сторона,
╤ шум сад╕в
 у буйному розма╖.
Куди б не йшов,
 до тебе завертаю
Тво╖х щедрот
 напитися сповна.
Любов моя!
 Наснаги джерело,
Життя мого початок
 невтолимий,
Запруджене турботами
 село –
Краплинка кров╕
 в серц╕ Укра╖ни.
Там я увесь.
 Там батько м╕й ╕ д╕д.
Живе там чесний
 хл╕боробський р╕д.

Д. Кононенко з онукою Над╕йкою

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14262

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков