Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2014
НАБЛИЖЕННЯ ДО ШЕВЧЕНКА

Джерела

Мых-Степняк Н. Дорогами Великого Кобзаря: Документальная повесть / Николай Мых-Степняк. – Тула: Антара, 2014. – 160 с.

З ц╕кав╕стю прочитав книжку ╕сторика-кра╓знавця з Тули Миколи Олександровича Мих-Степняка «Дорогами великого Кобзаря», яка вийшла в р╕дному м╕ст╕ автора 2014 року п╕д гаслом «К 200-летию со дня рождения Тараса Григорьевича Шевченко» [Мых-Степняк 2014; дал╕ при посиланн╕ на це видання в текст╕ вказу╓ться стор╕нка].
Хочеться насамперед в╕дзначити легкий невимушений л╕тературний стиль, характерний для книжки. Можна нав╕ть сказати, що це якоюсь м╕рою л╕ричний стиль, оск╕льки в ньому вчува╓ться глибока зац╕кавлен╕сть автора долею свого головного персонажа, а в╕дтак прагнення без зайвого пафосу й занудства (таких поширених у р╕зноман╕тних ╕нтерпретац╕ях Шевченково╖ творчост╕) донести до читача сво╖ враження й спостереження стосовно тих чи ╕нших, на думку М. Миха-Степняка, прикметних рис житт╓вого й творчого шляху Т. Шевченка. Автор не прагне в черговий раз перепов╕сти загальнов╕дом╕ факти й акс╕оми, детальн╕ше зупиня╓ться на окремих ключових моментах, як╕ допомагають читачев╕ в аспект╕ б╕льш конкретному й людяному сприйняти хрестомат╕йний образ. При тому наратор часто зводить до м╕н╕муму власн╕ коментар╕ й пода╓ довол╕ простор╕, але в контекст╕ його опов╕д╕ ц╕лком доречн╕ цитати, здеб╕льшого з малов╕домих широкому читачев╕ документ╕в. Характерне з цього погляду посилання на «журнал следователей от 17 апреля 1847 г.» (себто дня, коли арештованого ще 5 кв╕тня на берез╕ Дн╕пра поета було зрештою доставлено в петербурзьку Петропавл╕вську фортецю): «В 3 часа пополудни доставлен в III отделение из Киева художник Шевченко со всеми его бумагами, и к разбору оных тотчас было преступлено. Бумаг у него не оказалось таких, которые бы прямо относились к Славянскому обществу и пояснили бы дело, равно нет и писем особенно важных, но стихотворения заключают в себе самые наглые дерзости, устремленные против государя императора и вообще русских, возгласы о мнимом угнетении малороссиян и возмутительные мысли о прежней свободе их родины. Рассказывая о Славянском обществе и участии в оном, Шевченко показал упорное несознание, отзываясь, что ему не было известно ни о каких замыслах друзей его» [с. 13].
Довол╕ детально М. Мих-Степняк опов╕да╓ про вкрай тяжкий пер╕од перебування Т. Шевченка на засланн╕, наголошуючи ╕ на глибоко драматичних, нав╕ть траг╕чних в╕дчуттях незламного поета, ╕ на окремих просв╕тленнях в його дол╕ й св╕тосприйманн╕.
Не раз ╕ в листах, ╕ в творах Т. Шевченка (згадаймо, зокрема, «Юродивого») поста╓ «Ки╖в наш великий», ув╕нчаний дивовижними храмами, як╕ в╕дкриваються очам того, хто дивиться на древн╓ м╕сто з л╕вого берега Дн╕пра. На сприйняття Шевченком цього запов╕тного кра╓виду перед арештом 5 кв╕тня зверта╓ увагу автор: «…Плыл Шевченко на пароме через широко разлившийся Днепр. «Я из Броварского леса вышел… И утром погожим вижу Киев наш великий… В вышине сияют храмы», – писал поэт, вспоминая. — Когда паром приблизился к берегу, он заметил на причале жандармов» [с. 12]. А при прибутт╕ поета 9 червня 1847 року до Оренбурга зверта╓ться увага на його сприйняття в дещо под╕бному контрастному ключ╕ аналог╕чного пейзажу: «…Солнце только что закатилось, когда я переправился через Самару, и первое, что я увидел вдали, это было еще розового цвета огромное здание с мечетью и прекраснейшим минаретом…» [с. 15].
Про перебування поета на засланн╕ йдеться в центральних розд╕лах книжки – «В физиономии Оренбурга есть что-то антипатическое…» (це, власне, ще п╕дрозд╕л попереднього ширшого розд╕лу «Как все начиналось»), «Орская крепость», «В неисхоженные киргизские степи», «Оренбургская зима», «Считаю в ссылке дни и ночи». Тут знову ж таки насамперед на основ╕ документальних матер╕ал╕в зримо постають перед читачем митарства, душевн╕ потерпання, р╕дк╕сн╕ дорогоц╕нн╕ моменти вт╕хи в часи вимушених дальн╕х мандр╕в поета. Наголошу╓ться, що певною в╕ддушиною в непривабливому солдатському бутт╕ була участь Шевченка в експедиц╕╖ «молодого географа ╕ моряка» Олекс╕я Бутакова на Аральське море, розпочат╕й навесн╕ 1848 року. Ця експедиц╕я принесла Шевченков╕ багато незабутн╕х вражень, на якийсь час фактично скасовувала заборону писати й малювати. За насл╕дками експедиц╕╖ кап╕тан О. Бутаков був на початку 1849 року обраний д╕йсним членом Рос╕йського географ╕чного товариства, а 1853 року за рекомендац╕╓ю Олександра Гумбольдта – почесним членом Берл╕нського географ╕чного товариства, згодом ще й удосто╓ний медал╕ лондонського Корол╕вського географ╕чного товариства. Ясна р╕ч, в цих досягненнях була неабияка заслуга й Т. Шевченка, якому й дал╕ судилося потерпати в невол╕.
П╕д час експедиц╕╖ Т. Шевченко здружився з Карлом ╤вановичем Герном. К. ╤. Герн – «в╕домий ╕нженер ╕ картограф Оренбурзького краю. Автор в╕йськово-статистичних праць, буд╕вничий укр╕плень. У 1860-х роках п╕шов у в╕дставку в чин╕ генерал-майора» [Яковина, 2012, с. 63]. П╕сля прибуття з експедиц╕╖ поет мешкав не в казарм╕, а на квартир╕ свого приятеля, в╕в б╕льш-менш в╕льний спос╕б життя, мав можлив╕сть творити. Та неспод╕вано становище його знову стало вкрай скрутним.
Ось як розпов╕да╓ться про причину ц╕╓╖ ново╖ скрути в книз╕ в╕домого л╕тературознавця Павла Зайцева «Життя Тараса Шевченка»: «До Герново╖ ж╕нки почав залицятися молоденький прапорщик Мик. Гр. ╤са╓в, що з його брата Шевченко змалював портрет. Шевченка обурювали ╕нтимн╕ зустр╕ч╕ закохано╖ пари. Повний вдячност╕ Гернов╕ за його братерське ставлення до себе, Шевченко не м╕г байдуже ставитися до кривди, що д╕╓ться приятелев╕… У Страсну П’ятницю 25 кв╕тня Шевченко п╕дстер╕г закохану пару ╕ прив╕в додому Герна. Ганебно випроваджений з хати Шевченком ╕ Герном, ╤са╓в не викликав Герна на дуель, але на другий день з’явився з рапортом у Обручева й подав йому на письм╕ донос про те, що Шевченко ходить у цив╕льному одяз╕ ╕, незважаючи на царську заборону, пише в╕рш╕ та займа╓ться малярством. Обручев [губернатор, який начебто прихильно ставився до Шевченка] остовп╕в. Не дати ходу справ╕ в╕н не м╕г…» [Зайцев, 1994, с. 256-257].
М. Мих-Степняк ╕ншо╖ думки про те, що ж саме привело поета до гауптвахти. Тепер тут, в Оренбурз╕, як зазнача╓ в╕н, Музей-гауптвахта Шевченка, та п╕дкреслю╓, що прац╕вники цього музею схиляються до ╕ншо╖ верс╕╖. Ось що пише М. Мих-Степняк з цього приводу: «Пребывая в Оренбурге в осенне-зимне-весенние месяцы 1849-1850 годов, Шевченко мог даже выезжать за пределы города. Скажем, он был в укреплении «Илецкая Защита», расположенном в шестидесяти пяти верстах от Оренбурга. (Нынешний г. Соль-Илецк). И еще ближе – в татарской слободе Каргала, где, вероятнее всего, проживала его зазноба Забарджад… «Неизменной подругой Тарасовой была татарка Забарджад, замечательной красоты», – вспоминал дружеские вечера-встречи Федор Матвеевич Лазаревский… Дело в том, что Забарджад нравилась и прапорщику Исаеву, который и написал донос на явного и опасного соперника» [с. 39-40].
Жодна з наведених верс╕й не ма╓ ц╕лковитого п╕дтвердження. Та сл╕д зауважити, що перша не дуже в’яжеться з реальним образом високошляхетного романтичного поета. Звичайно, в житт╕ всяке трапля╓ться, та все ж б╕льше хочеться в╕рити в другу верс╕ю.
Досить ╜рунтовно розроблена науковцями тема «Шевченко й театр». Ведучи мову про те, що якось скрашувало поетов╕ перебування на засланн╕, М. Мих-Степняк наводить в╕домий, але р╕дко згадуваний факт захоплення Тараса Григоровича мистецтвом Мельпомени: «В конце 1851 года в Новопетровском укреплении составился кружок любителей, решивший устроить настоящий спектакль… Выбор пал на «Свои люди – сочтемся» молодого драматурга А. Н. Островского. И главным декоратором, постановщиком и блестящим актером был поэт, позже знакомый и лично с Островским» [с. 46-47].
За вс╕╓╖ в╕дзначено╖ вище невимушеност╕, нав╕ть певно╖ елегантност╕ притаманного книжц╕ л╕тературного стилю, дума╓ться, авторське жанрове визначення – «документальна пов╕сть» – не зовс╕м коректне. Пов╕сть, хай нав╕ть документальна, усе ж таки вимага╓ б╕льш розроблено╖ сюжетно╖ л╕н╕╖, ширших образних аспект╕в. Це, швидше за все, науково-популярний нарис есе╖стичного характеру.
╢ в книжц╕ й певн╕ недогляди. Автор широко користу╓ться рос╕йськими перекладами поез╕й Шевченка й не вказу╓ ╕мен перекладач╕в. Рясн╕ цитування р╕зних документ╕в та матер╕ал╕в далеко не завжди супроводжуються точними посиланнями. Майже нема╓ посилань ╕ на новочасн╕ шевченкознавч╕ досл╕дження. Автор раз у раз циту╓ в╕дому книгу Мар╕ети Шаг╕нян «Шевченко», вперше видану ще 1941 року й, зрозум╕ло, не позбавлену певних ╕деолог╕чних стереотип╕в. Може скластися враження, н╕би ╕нших авторитет╕в для нього не ╕сну╓. Його праця значно б виграла, якби в н╕й з’явилися в╕дпов╕дн╕ посилання на досл╕дження Петра Жура [Жур, 1996], ╢вгена Нахл╕ка [Нахл╕к, 2003], Валер╕╖ См╕лянсько╖ [См╕лянська, 2005], ╤вана Дзюби [Дзюба, 2008], ╕нших шевченкознавц╕в. Скаж╕мо, автор зверта╓ увагу на те, що п╕д час Аральсько╖ експедиц╕╖ Шевченко побачив неподал╕к в╕д р╕чки Карабутак одне-╓дине в безмежн╕м степу дерево, що йому поклонялися м╕сцев╕ мешканц╕. В╕дтак народилися акварельний малюнок «Джанг╕сагач» (з датою 26 травня 1848 року) та поетична легенда «У Бога за дверима лежала сокира». Ц╕лком слушно М. Мих-Степняк наголошу╓ на багатогранн╕й та водночас промовист╕й символ╕ц╕ цього Шевченкового в╕рша [с. 26-27]. Ц╕лком доречно було б доповнити ц╕ спостереження анал╕тичними м╕ркуваннями Григор╕я Клочека, який детально розгляда╓ поез╕ю «У Бога за дверима лежала сокира» в одн╕й ╕з сво╖х останн╕х монограф╕й [Клочек, 2013, с. 150-178]. Г. Клочек у п╕дрозд╕л╕ «Пророч╕сть поета-в╕з╕онера» п╕дкреслю╓: «Про еколог╕чну катастрофу, що сп╕ткала Аральське море, зараз в╕домо багато. В╕д колишн╕х берег╕в, як╕ змальовував Шевченко як учасник експедиц╕╖ Бутакова, це море в╕д╕йшло вже на десятки, а в окремих м╕сцях й на сотн╕ к╕лометр╕в… Под╕бних сюжет╕в чимало можна зустр╕ти ╕ в наших укра╖нських реал╕ях [Клочек, 2013, с. 176-177]. Автор рецензовано╖ книжки не раз доречно пор╕вню╓ л╕тературн╕ й живописн╕ роботи Т. Шевченка, в╕дзнача╓ мальовнич╕сть його поетично╖ мови й поетичн╕сть живопису та граф╕ки. Тут би йому дуже в пригод╕ стала ╜рунтовна монограф╕я Лес╕ Генералюк, присвячена означен╕й проблем╕ [Генералюк, 2008].
╤ все ж не вказан╕ недогляди й недол╕ки визначають загальний характер книжки. Ця праця – вагомий пл╕д справд╕ вдумливого й водночас щиро-задушевного ставлення автора до феномена Великого Кобзаря, прагнення зняти з нього хрестомат╕йний глянець та наблизити його до якомога ширшого кола читач╕в.
Насамк╕нець к╕лька сл╕в про шлях автора до ц╕╓╖ книжки. Як тульський кра╓знавець, в╕н захопився постатями пов’язаних з Тулою видатних письменник╕в – Льва Толстого, Олександра Солжен╕цина, зрештою й Пантелеймона Кул╕ша. Видав про них книжки. Т╕сно пов’язаний з Шевченком П. Кул╕ш мимовол╕ прив╕в автора до написання ново╖ книжки.

В╕ктор ГУМЕНЮК,
доктор ф╕лолог╕чних наук, професор
м. С╕мферополь

ПОСИЛАННЯ:

Генералюк Л. Ун╕версал╕зм Шевченка: Вза╓мод╕я л╕тератури ╕ мистецтва / Леся Генералюк. – К.: Наукова думка, 2008. – 544 с.
Дзюба ╤. Тарас Шевченко: Життя ╕ творч╕сть. – К.: Видавничий д╕м «Ки╓во-Могилянська академ╕я», 2008. – 720 с.
Зайцев П. Життя Тараса Шевченка / Павло Зайцев. – К.: Обереги, 1994. – 456 с.
Жур П. Труды и дни Кобзаря / Петр Жур. – Люберцы: Люберецкая книга, 1996. – 568 с.
Клочек Г. Поетика в╕зуальност╕ Тараса Шевченка: Монограф╕я / Григор╕й Клочек. – К.: Академвидав, 2013. – 256 с.
Нахл╕к ╢. Доля – Los – Судьба: Шевченко ╕ польськ╕ та рос╕йськ╕ романтики / ╢вген Нахл╕к / НАН Укра╖ни, Льв╕вське в╕дд╕лення ╤нституту л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка. – Льв╕в, 2003. – 568 с.
См╕лянська В. Шевченкознавч╕ розмисли: Зб╕рник наукових праць / Валер╕я См╕лянська / НАН Укра╖ни, ╤нститут л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка. – К., 2005. – 491 с.
Яковина О. Герн Карл ╤ванович / Оксана Яковина // Шевченк╕вська енциклопед╕я: в 6 т. / НАН Укра╖ни, ╤нститут л╕тератури ╕м. Т. Г. Шевченка. – Т. 2. – К., 2012. – С. 65-66.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14265

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков