Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
СТОР╤НКАМИ “М╤СЦЕВОГО ЧАСОПИСУ”
Ще наприк╕нц╕ 2013-го, до початку под╕й на Майдан╕, поет та проза╖к ╤гор Дах (м. Червоноград)...


НЕЗР╤ВНЯНИЙ СВ╤Т ПЕТРИК╤ВСЬКОГО РОЗПИСУ
Нещодавно мала при╓мну зустр╕ч – на виставц╕ «╤нноватика в сучасн╕й осв╕т╕»...


СП╤ЛКА В╤ДЗНАЧИЛА ПИСЬМЕННИК╤В-КРИМЧАН
Михайло Вишняк вручив нагороди ╕ побажав Галин╕ Литовченко ╕ В╕ктору Стусу нових щедрих ужинк╕в...


СТЕПОВ╤ ОБРИСИ ПОЕТА
Не буде переб╕льшенням, якщо сказати, що Василь Латанський, якому 18 листопада виповню╓ться 79...


ЗИМА С╤ДА╢ НА ПОКУТЬ...
З Феодора-Студита ста╓ холодно й сердито.




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2014
ДЕ ЧИТАЮТЬ ╤ ЧЕКАЮТЬ...

Час читати!

Якщо говоримо про тезу «час читати», то найчаст╕ше саме у контекст╕ Льв╕вського форуму видавц╕в. Справд╕, завдяки участ╕ у Форум╕ щороку в╕дкрива╓мо нов╕ письменницьк╕ ╕мена, ╕, зв╕сно, зустр╕ча╓мося з в╕домими письменниками. Ут╕м, л╕тературна Льв╕вщина – то особливий св╕т. Св╕т, населений книголюбами, в╕дданими шанувальниками та юними читачами. ╤ особливо при╓мний момент, який т╕шить письменницьку душу: переважна б╕льш╕сть д╕тлах╕в справд╕ чита╓!

З любов’ю до юних читач╕в

П╕д час проведення Форуму видавц╕в можна спостер╕гати таку картину: д╕ти просять залишити письменницький автограф у блокнотику або на звичайному аркушику. Досв╕дчен╕ л╕тератори вже звикли до ц╕╓╖ м╕сцево╖ «родзинки», а от новачки трохи губляться. Що це? Чому саме у блокнотику? Чи не л╕пше, аби автограф письменник залишив на книжц╕? Ут╕м, д╕тлахи мають свою верс╕ю: у блокнотиках вони збер╕гатимуть пам’ять про людину, творч╕сть яко╖ припала ╖м до душ╕. ╤ коли вихованц╕ Льв╕всько╖ середньо╖ спец╕ал╕зовано╖ школи № 5 попросили залишити не лише автограф, а ще й написати слова побажання, я не здивувалася. Адже пригадала власне дитинство ╕ св╕й незм╕нний шк╕льний зошиток, до якого занотовувала сво╖ враження.
«А коли ви почали писати?» — запитують шестикласники. Гадаю, що поштовхом для творчост╕ ста╓ яскрава под╕я, яка неодм╕нно ста╓ у житт╕ будь-яко╖ дитини. Адже, як ми перекону╓мося, у наш╕й пам’ят╕ лиша╓ться те, що вража╓. Вразили мене екскурс╕╖-мандр╕вки Укра╖ною. Вразили величн╕ споруди П╕тера, царськ╕ палаци, собори. Тод╕ дитяча душа всотувала побачене, а уява малювала дивовижн╕ картини. Лише нин╕ розум╕╓мо, наск╕льки обкраденими були ми у сво╓му розум╕нн╕ власно╖ ╕стор╕╖. ╤ надто мало знали про Петербург, побудований на козацьких к╕стках. Тод╕шн╕м школярикам про це н╕чого не говорили. Ми бачили лише красу, незбагненний витв╕р людських рук. ╤ не мали ан╕ зеленого поняття про те, хто творив ╕ примножував ╕мперську славу. Свою ╕стор╕ю потр╕бно вивчати якомога ран╕ше, щоб не бути ошуканими у дорослому житт╕. ╤ ус╕ляко в╕тати бажання дитини п╕знавати себе у навколишньому св╕т╕.
«Зошит журнал╕стки 2-Б класу», — так називався м╕й шк╕льний зошиток, якому дов╕ряла сво╖ безц╕нн╕ нотатки. Льв╕вськ╕ школярики просять його продемонструвати. «Наступного разу», — об╕цяю д╕тлахам. ╤, напевно, об╕цяю сама соб╕, бо туди, де на тебе чекають (╕ читають), варто повертатися. До того ж зустр╕ч з юними читачами – то завжди оч╕кування дива.
Наша зустр╕ч з╕ старшокласниками ╕ шестикласниками в╕дбулася у Льв╕вськ╕й середн╕й спец╕ал╕зован╕й школ╕ № 5 ╕мен╕ ╤ванни та ╤лл╕ Кокорудз╕в. В╕дчува╓ться, що педагоги працюють з вихованцями не формально. Власне, сама ╕стор╕я навчального закладу спонука╓ до того, аби д╕ти зростали гармон╕йними особистостями, залюбленими у р╕дне слово. Вихованц╕ Тетяни Мартиник, класного кер╕вника 6-Б класу, — то суц╕льн╕ знаменитост╕. Уроку не вистача╓, аби поговорити про книжки, послухати юних артист╕в та декламатор╕в. Кожна дитина – то маленька з╕рочка. Стати телеведучою та письменницею мр╕╓ ╤ринка Козловська, активна та допитлива д╕вчинка. Разом з╕ сво╖ми однокласниками прочитала мою фантастичну пов╕сть «Ваш вих╕д, Дарино Роман╕вно!» ╕ розм╕ркову╓ над вчинками геро╖в. Чому звичайна школярка назвала себе дорослим ╕менем – Дариною Роман╕вною? Чому вона не хот╕ла ходити до школи та мр╕яла якомога швидше стати дорослою? ╤ як так сталося, що казков╕ чари под╕яли наст╕льки швидко, що юна пан╕ перетворилася на стареньку бабусю? До реч╕, чому к╕шечка-приблуда Горпинка навчилася говорити? Коли перемагають сили добра, а темрява в╕дступа╓, саме у цьому вбача╓мо призначення ╕ силу л╕тератури. Адже писати для д╕тей набагато складн╕ше, бо не ма╓ш права на фальш та лукавство. Напевно, для письменника найвищою нагородою ╓ отриманий зворотний зв’язок з читачем. Якщо в особ╕ дорослого читача знаходимо ц╕кавого сп╕врозмовника, однодумця, то д╕тлахи здатн╕ подарувати дивовижну рад╕сть сп╕лкування.

Традиц╕╖ «Р╕дно╖ школи»

Аби глибше п╕знати ╕ зрозум╕ти, чим живе спец╕ал╕зована школа № 5 з поглибленим вивченням англ╕йсько╖ мови нин╕, варто зд╕йснити ╕сторичний екскурс. ╤стор╕я ╖╖ створення нев╕д’╓мно пов’язана з боротьбою укра╖нсько╖ громади Галичини за найб╕льш основн╕ права укра╖нського народу – права на укра╖нську школу на укра╖нських засадах. На чол╕ ц╕╓╖ боротьби стояло Укра╖нське педагог╕чне товариство, засноване у 1884 роц╕, а у 1926 роц╕ перейменоване на «Р╕дну школу». Саме з ╕н╕ц╕ативи Укра╖нського педагог╕чного товариства у 1923 роц╕ було орган╕зовано Д╕воч╕ приватн╕ г╕мназ╕йн╕ курси «Р╕дно╖ школи», як╕ згодом було перетворено на Приватну д╕вочу г╕мназ╕ю «Р╕дно╖ школи». ╤ хоча протягом перших десяти рок╕в г╕мназ╕я розташовувалася у не пристосованих до навчання прим╕щеннях, навчальний процес не переривався. ╤ саме завдяки активним та енерг╕йним орган╕заторам – першим директорам Володимиру Андр╕яновичу, Омеляну Терлецькому та ╤лл╕ Кокорудзу. У 1934 роц╕ на кошти ╤ванни та ╤лл╕ Кокорудз╕в на вулиц╕ Медже╓вськ╕й, 12 було збудоване нове прим╕щення, яке вони передали у дар «Р╕дн╕й школ╕». 1 вересня 1934 року молодий директор ╤ван Винар перев╕в г╕мназ╕ю до нового прим╕щення, а вже 8 вересня 1934 року р╕шенням льв╕вського во╓води г╕мназ╕╖ було надане ╕м’я ╤лл╕ та ╤ванни Кокорудз╕в. Протягом 1939-1940 рр. г╕мназ╕я стала укра╖нською середньою школою № 5 Червоноарм╕йського району Львова.
Шк╕льну орган╕зац╕ю ОУН очолювала Натал╕я Винник╕в (учасниця орган╕зованого НКВС пол╕тичного «Процесу 59-ти» ╕ була засуджена до розстр╕лу). Багато вчител╕в та учн╕в перейшли до ╕нших навчальних заклад╕в, а у школ╕ з’явилися вчител╕ та учн╕ з╕ сх╕дних областей Укра╖ни. П╕д час н╕мецько╖ окупац╕╖ в будинку г╕мназ╕╖ був в╕йськовий шпиталь. Учениц╕ продовжували навчання в ╕нших г╕мназ╕ях Львова. Протягом 1944-1946 рок╕в у будинку г╕мназ╕╖ було в╕дновлене навчання учн╕в укра╖нсько╖ середньо╖ школи № 5. А вже у 1966 роц╕ школа стала рос╕йськомовною десятир╕чкою. ╤ лише починаючи з 1992 року, перш╕ класи перейшли на укра╖нську мову навчання, а згодом школа одержала статус укра╖нсько╖.
Завдяки ╕н╕ц╕ативн╕й груп╕ «В╕дродження р╕дно╖ школи» школ╕ було надано ╕м’я фундатор╕в г╕мназ╕╖ ╤лл╕ та ╤ванни Кокорудз╕в. Адже ╕мена цих укра╖нських галицьких педагог╕в ╓ справжн╕м золотим скарбом нашо╖ осв╕ти. ╤лля Кокорудз (1 серпня 1857, Явор╕в — 1933, Льв╕в) був основоположником розвитку укра╖нсько╖ школи, одним ╕з засновник╕в товариства «Учительська громада». Як учасник товариства «Русько╖ бес╕ди» брав активну участь у театральному житт╕ краю, морально ╕ матер╕ально п╕дтримуючи театральн╕ колективи. Благод╕йники Кокорудзи не мали сво╖х д╕тей, тож справою ╖хнього життя стало товариство «Р╕дна школа». У сво╓му запов╕т╕ ╤лля Кокорудз, зокрема, в╕дписав св╕й двоповерховий будинок на вул. 29 Листопада (Коновальця), 40 з м╕сячним прибутком у 966 злотих на користь стипенд╕ального фонду ╕мен╕ ╤лл╕ та ╤ванни Кокорудз╕в для студент╕в вищих шк╕л п╕д наглядом НТШ. Виконавцем запов╕ту була призначена ╤ванна Кокорудз – в╕рна пом╕чниця свого чолов╕ка. Виключно стараннями пан╕ ╤ванни були зведен╕ буд╕вл╕ школи у Львов╕ ╕ с. Дора у передг╕р’ях Карпат. На честь пок╕йного фундатора було побудовано церкву Св. ╤лл╕ в гуцульському стил╕. Завдяки заощадливост╕ ╤лля Кокорудз разом з дружиною заклав «Фундац╕ю ╤лл╕ й ╤ванни Кокорудз╕в», на кошти яко╖ було куплено земельну д╕лянку (на як╕й згодом збудовано прим╕щення для Д╕вочих приватних г╕мназ╕йних курс╕в «Р╕дно╖ школи»). Просв╕тянський д╕яч Степан Шах назвав ╤ллю Кокорудза «останн╕м традиц╕йним галицьким патр╕отом XIX стол╕ття, який заощаджував, щоб в╕ддати гр╕ш св╕й вбог╕й сусп╕льност╕».

Прагнути високого

На щастя, меценатськ╕ традиц╕╖ на Галичин╕ збереглися ╕ нин╕. Як добре, що живуть серед нас люди, як╕ дарують св╕тло сво╓╖ душ╕ знайомим та незнайомим людям. Серед когорти подвижник╕в – Люба Хомчак, залюблена в р╕дне слово. Минуло не так багато часу, як книгарня «Книжковий дворик» стала улюбленим м╕сцем зустр╕ч╕ письменник╕в, видавц╕в, митц╕в. Запитую у пан╕ Люби, як вдалося так швидко привабити книголюб╕в (адже книгарня в╕дчинилася лише у с╕чн╕). «За останн╕ роки втрачено культуру читання художньо╖ л╕тератури», — погоджу╓ться пан╕ Люба Хомчак. Ут╕м, над╕лена д╕╓вою натурою, не збира╓ться опускати руки. Бо переконана: ╓ талановит╕ автори, як╕ пишуть талановит╕ книжки. ╤ ╓ вдячн╕ читач╕, як╕ скучили за р╕дним словом. А коли ╓ попит, ма╓ бути пропозиц╕я. Тож зав╕таймо до «Книжкового дворику» ╕ ми. Тим б╕льше, що завдяки пан╕ Люб╕ ма╓мо ун╕кальну нагоду посп╕лкуватися з допитливими читачами. Ведучою ц╕╓╖ зустр╕ч╕ стала Галина Фесюк. ╤м’я пан╕ Галини широко в╕доме та знане не лише на р╕дн╕й Льв╕вщин╕. Укра╖нська поетеса, кра╓знавець, президент Благод╕йно╖ орган╕зац╕╖ «Розточани». Працю╓ головним спец╕ал╕стом в╕дд╕лу культури ╕ туризму Жовк╕всько╖ райдержадм╕н╕страц╕╖. Надзвичайно ╕нформативним та п╕знавальним ╓ ╖╖ ╤нтернет-видання «Моя Жовк╕вщина». А ще Галина Фесюк виявила сво╖ орган╕заторськ╕ зд╕бност╕, заснувавши л╕тературний конкурс ╕мен╕ Леся Мартовича. Пан╕ Галина ╓ авторкою популярних кра╓знавчих видань, зокрема, «Богдан Хмельницький ╕ Жовк╕вщина», «╤стор╕я. Культура. Туризм», «Св╕чадо Жовк╕вського краю» (╕нформац╕йно-нарисове видання про визначних особистостей Жовк╕вщини). А ще Галина пише прекрасн╕ поез╕╖, ╕ ╕нод╕ нав╕ть не зна╓ш, чого б╕льше хочеться почути в╕д не╖: чи то полум’яного слова (коли йдеться про пол╕тичну ситуац╕ю в Укра╖н╕); а чи просто зануритися у чар╕вний св╕т слова. Бо вона ╕ справд╕ над╕лена багатьма талантами, адже завжди прагне високого. Наша розмова у «Книжковому дворику» справд╕ виявилася в╕двертою, адже ми не оминали багатьох питань, що хвилюють автор╕в та видавц╕в. На щастя, ма╓мо таких в╕дданих ентуз╕аст╕в, як пан╕ Люба Хомчак, котра оп╕ку╓ться письменниками та залуча╓ нових читач╕в. Ут╕м, под╕бний приклад ╓, швидше за все, винятком з правил. Адже ╕з читачем потр╕бно працювати системно, на державницькому р╕вн╕. Пан╕ Галина переконана, що написати та видати книгу – то лише часточка т╕╓╖ велико╖ прац╕, яка ма╓ ц╕кавити не лише автора-ентуз╕аста. «Не можна кидати автора напризволяще, — висловила свою думку пан╕ Галина. – Потр╕бно ус╕ляко допомагати йому у розповсюдженн╕ його видання, як це роблять наш╕ сус╕ди, прац╕вники культури у Польщ╕. Вони таким чином не лише виховують читацький смак, а й прищеплюють любов до книги, повагу до самого автора», — переконана пан╕ Галина. Нам справд╕ необх╕дно говорити про повернення втрачених духовних ц╕нностей, ╕ недаремно на державному р╕вн╕ йдеться нин╕ про нац╕онально-патр╕отичне виховання молод╕, а цього словосполучення останн╕м часом можновладц╕ боялися, як вогню. ╤ недаремно боялися, бо духовно м╕цна особист╕сть – то скарб нац╕╖. Тому ма╓мо на державному р╕вн╕ говорити про наших укра╖нських геро╖в, повертати з небуття ╖хн╕ ╕мена.
Разом з читачами мандру╓мо стор╕нками мого роману «Ос╕нь. До запитання…». На долю головного героя, поета Назара Ласт╕вки, випали складн╕ випробування: вигнання з медичного ╕нституту «за антирадянську д╕яльн╕сть», «хрещення» Афган╕станом. Та недаремно кор╕ння його родоводу були м╕цними (д╕д був у лавах УПА), тож боротьба була справою чест╕ нащадк╕в цього славного роду. Саме д╕д Степан прищепив онуков╕ любов до слова ╕ водночас застер╕гав не легковажити ним: «Слово – не забава. Будь обережним з ним, адже н╕хто ще до к╕нця не розгадав його та╖ни. Якщо зневажатимеш, насм╕хатимешся з нього, сам не пом╕тиш, як цей дар полишить тебе. Ти правильно п╕дм╕тив: птахи прил╕тають, приносять на крилах добру зв╕стку. Але ж вони можуть полет╕ти геть, якщо ╖х наполохати… Так що думай, Ласт╕вко. ╤ впевнено ставай на крило».
Справд╕, слово – чи не ╓дина субстанц╕я, у поводженн╕ з якою треба бути особливо обережним. Тут, як н╕де, доречним буде л╕карське правило: «Не нашкодь». Бо воно, слово, може як п╕днести людину, так ╕ п╕др╕зати ╖╖ творч╕ крила. Про це ми розм╕ркову╓мо разом з пан╕ Галею Фесюк та Любою Хомчак. У духовному простор╕ Укра╖ни Любов Микола╖вна пос╕да╓ особливе м╕сце. Адже ╖й вдалося створити навколо себе товариство книжник╕в, отих невиправних романтик╕в, як╕ зм╕нюють наш св╕т на краще. Завдяки пан╕ Люб╕ у Микола╓в╕ та Стрию в╕дбуваються «Книжков╕ толоки». Як же виникла ╕дея орган╕зувати «Книжков╕ толоки» у маленьких м╕стечках? В╕дпов╕да╓ просто: «Хот╕ла запросити до сп╕лкування автор╕в, познайомити з м╕сцевими читачами. Адже у наших м╕стечках живуть люди, спрагл╕ як до читання, так ╕ до сп╕лкування». ╤ от, завдяки Любов╕ Микола╖вн╕, маю щаслив╕ хвилини сп╕лкування з незм╕нними учасниками «Л╕тературно╖ в╕тальн╕» у Стрию. Мала рац╕ю Любов Хомчак, коли говорила, що тут збира╓ться доб╕рне товариство. Ц╕кавляться ╕стор╕╓ю створення л╕тературних твор╕в, звертають увагу на присутн╕сть ╕сторичних персонаж╕в (рад╕оп’╓си «Доктор Липа», «Соломея», сюжетна л╕н╕я пов’язана з композитором Володимиром ╤васюком у роман╕ «Ос╕нь. До запитання…»). Люба Хомчак розпов╕да╓, що до Микола╓ва охоче при╖здять як знан╕ письменники, так ╕ новачки. Тут не роблять винятку н╕ для кого, не розпод╕ляють л╕тератор╕в за «табелем про ранги». Головне – ц╕кава проза, талановита поез╕я, що здатна торкнутися найпота╓мн╕ших струн людсько╖ душ╕. А ще ц╕нують ум╕ння сп╕лкуватися з людьми.
«Завжди хочеться, щоб читач був задоволений. Ц╕кавлюся у читач╕в, чи сподобалася ╖м куплена книга, що саме ╖х вразило. Головне – не продати книгу. Хочу, щоб п╕сля прочитаного залишалося найл╕пше враження. Книга повинна приносити рад╕сть», — розм╕ркову╓ Любов Микола╖вна. Вона переконана, що робота теж ма╓ приносити людям т╕льки рад╕сть ╕ задоволення (теор╕я Сковороди про «сродню працю»). У книжкових крамницях, якими вона керу╓, мають працювати залюблен╕ у свою справу продавц╕. Сво╓р╕дна ╕нструкц╕я в╕д Любов╕ Хомчак (або товариська порада): «Щоб порекомендувати книгу, ╖╖ треба прочитати. ╤ знати смаки та уподобання сво╖х пост╕йних читач╕в. Тод╕ сп╕лкування принесе рад╕сть. ╤ так само приноситиме рад╕сть робота».
╢дине, що засмучу╓ пан╕ Любу, так це нав’язлива реклама, здатна «розкрутити» посередню книжку. Справд╕, сучасний л╕тературний процес демонстру╓ од╕озн╕ постат╕, як╕ стали в╕домими лише завдяки п╕ар-акц╕ям. ╤ водночас у зат╕нку ╖хньо╖ слави залиша╓ться талановита молодь, яку вже нин╕ можна назвати еталоном укра╖нського письменства. Не маючи ан╕ дзв╕нко╖ монети, ан╕ потр╕бних зв’язк╕в, вони змушен╕ обмежуватися м╕зерними тиражами книг, не мають кошт╕в для реклами. ╤ лише п╕д час л╕тературних зустр╕чей читач╕ мають змогу в╕дкрити для себе отой глибинний материк, без ╕снування якого сучасна укра╖нська л╕тература втратила б сво╖ яскрав╕ барви.
Тож Любов Микола╖вна Хомчак ╓ тим першов╕дкривачем дос╕ не знаних ╕мен, як╕ над╕лен╕ даром зц╕лювати словом. ╤ даром творити справжню талановиту л╕тературу. Любов Микола╖вна плека╓ юн╕ таланти, наче н╕жн╕ кв╕ти, що милують око у ╖╖ садку. Книги, кв╕ти, життя, насичене барвами, — х╕ба це не щастя? Ут╕м, ╕ книги, ╕ кв╕ти потребують нашого повсякчасного захисту. ╤ про це ми говоримо з Галиною Фесюк п╕д час зустр╕ч╕ з микола╖вцями. Аби книга, укра╖нська преса почувалися в укра╖нськ╕й господ╕ господарями, ма╓мо на законодавчому р╕вн╕ захистити в╕д чужоземного впливу наш ╕нформац╕йний прост╕р, ╕ над цим ма╓мо працювати ус╕ разом. А ще, сп╕лкуючись з геро╖нями мого нарису, розум╕ю, що неодм╕нно хочу повернутися сюди знову. Адже сп╕лкування з особистостями, як╕ не лише творять л╕тературне тло Льв╕вщини, а й духовну ауру Укра╖ни, — то справд╕ безц╕нний дар.

Натал╕я ОСИПЧУК,
письменниця, член НСПУ

Натал╕я Осипчук з юними читачами

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема "Душі криниця"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14267

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков