Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
ТРЕТ╤Й УН╤ВЕРСАЛ ЦЕНТРАЛЬНО╥ РАДИ: ПОМИЛКА Г╤РША ЗА ЗЛОЧИН
Р╕вно сто рок╕в тому Укра╖нська революц╕я мала можлив╕сть п╕ти ╕ншим шляхом, але...


ЯК ╤ ЧОМУ В 2017 РОЦ╤ РОС╤Я НЕ В╤ДЗНАЧИЛА СТОР╤ЧЧЯ РЕВОЛЮЦ╤╥
В хат╕ пов╕шеного не говорять про мотузку, а в нин╕шн╕й РФ мовчать про революц╕ю…


ОП╤Р УКРА╥НЦ╤В ЛАМАЛИ ГОЛОДОМ
Повний текст проекту резолюц╕╖ Палати Представник╕в Конгресу США до 85-х роковин Голодомору в...


КОМУН╤СТИЧН╤ ТОТАЛ╤ТАРН╤ РЕЖИМИ ВБИЛИ ПОНАД 100 М╤ЛЬЙОН╤В ЛЮДЕЙ ПО ВСЬОМУ СВ╤ТУ
A ще незл╕ченно б╕льше людей було змушене зазнати експлуатац╕╖, насильства ╕ невимовного...


РЕАЛЬНА ╤СТОР╤Я. СПОВ╤ДЬ ДИТИНИ БОРЦ╤В ЗА УКРА╥НУ
Мен╕ було три тижн╕. Мама вир╕шила мене пров╕дати ╕ пустилася в дорогу. Там ╖╖ п╕дстрелили...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#45 за 07.11.2014
ПРАВДА ПРО ОУН-УПА (не вся...)

Степан ХМАРНИЙ

(Продовження. Поч. у № 42-44)

Наприк╕нц╕ кв╕тня 1946 року, темно╖ ноч╕, неподал╕к в╕д с╕льради, де мешкав невеликий в╕йськовий гарн╕зон, п╕сля того, як погасла осв╕тлювальна ракета, почулися окрем╕ постр╕ли. Пот╕м спалахнула хата.
Лейтенант (начальник в╕йськового гарн╕зону) взяв ╕з собою чотирьох солдат╕в ╕ посп╕шив на м╕сце постр╕л╕в ╕ пожеж╕. Через дв╕ години вони разом з лейтенантом Ребровим повернулися в с╕льраду. В╕н розпов╕в, що загор╕лася хата, а хазя╖н з ж╕нкою встиг вискочити через в╕кно. Згор╕ли також корова, свиня ╕ птиця.
Пройшло дек╕лька дн╕в. Вибравши слушну годину, Ребров розпов╕в мен╕ подробиц╕ ц╕╓╖ пожеж╕. Неподал╕к в╕д с╕льради, на узл╕сс╕, окремо в╕д ус╕х будинк╕в, була розташована хата селянина, який нещодавно повернувся з Радянсько╖ Арм╕╖. Фронтовик жив з молодою ж╕нкою, мав невелике господарство. Його будинок був розташований у дуже виг╕дному для бандит╕в м╕сц╕. З л╕су можна було непом╕тно зайти в село ╕ вийти з нього за будь-яко╖ потреби, а тим б╕льше в час небезпеки для них. Ребров неодноразово пропонував фронтовику погодитись на те, щоб в╕н у раз╕ появи бандит╕в б╕ля його хати пов╕домив йому з допомогою спец╕ального сигналу (маяка), який буде встановлений у зручному для хазя╖на м╕сц╕. Фронтовик категорично в╕дмовив йому, ╕ тод╕ лейтенант вир╕шив його «провчити».
Темно╖ ноч╕ Ребров узяв ╕з собою трьох солдат╕в з гарн╕зону ╕ попрямував до фронтовика. Одного з солдат╕в в╕н послав до хати, щоб той зайшов з боку л╕су ╕ зробив два-три постр╕ли з автомата, ╕м╕туючи втечу в╕д хати бандит╕в лише п╕сля випущено╖ лейтенантом осв╕тлювально╖ ракети. Це буде сигналом для початку операц╕╖. Все було добре продумано. П╕сля осв╕тлювально╖ ракети солдат зробив дек╕лька автоматних постр╕л╕в. Ребров з╕ сво╖ми двома солдатами почав обстр╕лювати будинок запальними кулями, як╕ потрапляли п╕д стр╕ху. Хата швидко запалала разом з прибудовою, де розм╕щувалась худоба. Фронтовик з╕ сво╓ю дружиною встиг вискочити через в╕кно. Худоба згор╕ла.
Ребров висловив мен╕ сво╓ задоволення тим, що йому вдалося «отомстить бандеровцу за его несговорчивость и отказ помочь нашим органам в борьбе с ОУН-УПА».
А на зак╕нчення лейтенант в╕йськ МВС Ребров сказав: «Я скоро возвращусь в Москву и расскажу отцу о своих действиях против украинских националистов. Уверен, он будет гордиться мной!».
П╕зньо╖ осен╕, в холодн╕ дощов╕ дн╕ 1946 року, коли добрий хазя╖н собаку з двору не вижене, на с╕льських дорогах району (як ╕ в ус╕х зах╕дних областях Укра╖ни) з’явились незнайом╕ люди. Вони були вкрай виснажен╕. Мокрий одяг звисав з ╖хн╕х похилих постатей.
Серед м╕сцевого населення ширились р╕зн╕ страшн╕ чутки, вони п╕дтвердились п╕сля того, як стало в╕домо, що в сх╕дних областях Укра╖ни почався голод.
Це був другий голодомор, орган╕зований московським ╕ укра╖нським компарт╕йним кер╕вництвом, який в╕дбувся в 1946-1947 роках.
Населення сх╕дних областей Укра╖ни змушене було шукати порятунку у сво╖х брат╕в-укра╖нц╕в на заход╕, де ще не було колгосп╕в. У селян залишались п╕сля здач╕ держав╕ податк╕в р╕зноман╕тн╕ с╕льськогосподарськ╕ продукти ╕ худоба.
Селяни уважно слухали пришельц╕в з╕ сх╕дних областей ╕ допомагали ╖м, чим могли. ╢дине, що турбувало селян, це ╖хн╓ майбутн╓, про яке ╖м пост╕йно нагадували кер╕вники району. Вони пост╕йно говорили ╖м про те, що в новому роц╕ в район╕ буде проведена суц╕льна колектив╕зац╕я.
Селяни запитували мене: «То що це означа╓? Це й нас чека╓ таке майбутн╓, як на сход╕ Укра╖ни? То вони при сво╖й б╕д╕ ╖дуть до нас! А ми куди по╖демо? Хто нам допоможе?!».
Перед новим 1947 роком я ╖здив у в╕дпустку до батька в м╕сто Р╕вне ╕ став св╕дком того, як на платформах ╕ дахах товарних, а також пасажирських вагон╕в ╖хали люди з м╕шками, повними продукт╕в, як╕ ╖м подарували брати-укра╖нц╕ зах╕дних областей Укра╖ни. Багато з них не до╖хали додому, тому що дорожн╕ бандити безперешкодно забирали ╖хн╕ м╕шки, а ╖хн╕х власник╕в скидали з вагон╕в.
...Весняним вечором 1947 року лейтенант Заградський пов╕домив мен╕ про те, що ц╕╓╖ ноч╕ бандити УПА повинн╕ зд╕йснити розгром с╕льради. В╕н запропонував мен╕ взяти участь у зас╕дц╕. Я погодився.
Коли зовс╕м стемн╕ло, Заградський з двома солдатами зас╕в б╕ля польово╖ дороги навпроти с╕льради, а мен╕ порадив з двома солдатами зас╕сти по ╕нший б╕к с╕льради б╕ля р╕чечки.
Десь оп╕вноч╕ ми побачили спалахи ракет ╕ почули довг╕ черги автоматних постр╕л╕в. Скоро все стихло. Я з двома солдатами приб╕г до м╕сця, де повинна була бути зас╕дка лейтенанта. Ми ╖х знайшли б╕ля ст╕жка с╕на. Заградський розпов╕в: п╕сля п╕вноч╕ вони почули чи╖сь обережн╕ кроки на польов╕й дороз╕. Заградський скомандував: «Ст╕й! Руки догори!» — ╕ випустив осв╕тлювальну ракету. Незнайом╕ (╖х було дво╓) кинулися з дороги в поле. При св╕тл╕ ракети солдати ╕ лейтенант в╕дкрили автоматний вогонь. Вони побачили, як один з вояк╕в неначе сп╕ткнувся, а другий швидко в╕ддалявся в╕д зас╕дки. Коли спалахнула друга ракета, лейтенант ╕ солдати п╕шли до того м╕сця, де сп╕ткнувся вт╕кач, але н╕кого там не знайшли. Заградський з солдатами повернулись до ст╕жка ╕ вир╕шили в╕дпочити.
П╕сля швидкого б╕гу я також прис╕в з╕ сво╖ми солдатами б╕ля ст╕жка с╕на. Все стихло, настала повна тиша. Кожен в╕ддався сво╖м роздумам. Раптом ми почули брязк╕т рушничного затвора. Знову настала злов╕сна тиша. А тод╕ хтось вигукнув «Слава Укра╖н╕!» — ╕ пролунав одинокий постр╕л.
Ми посп╕шили до того м╕сця, зв╕дки пролунав постр╕л. Мертвого вояка ми знайшли в глибок╕й польов╕й виямц╕, в╕н був поранений у ноги ╕, щоб не потрапити в полон, життя пок╕нчив постр╕лом у скроню. Т╕ло вояка солдати перетягли до ст╕жка, а вранц╕ прив’язали до брами б╕ля с╕льради. М╕сцев╕ жител╕, проходячи повз вояка, пов╕домили чек╕сту пр╕звище загиблого.
Вл╕тку 1948 року я в╕дв╕дував селян з метою орган╕зац╕╖ червоно╖ валки на районний пункт заготзерна. Б╕ля дороги стояв окремий будинок, на який н╕хто не звертав уваги. Купа хмизу на подв╕р’╖ говорила про те, що в будинку давно н╕хто не живе.
Цього разу, проходячи повз невелику хатину, я звернув увагу на те, що в двор╕ сид╕ли чотири солдати, а на пеньку б╕ля хмизу — Заградський. Б╕ля його н╕г стояла друкарська машинка, а на земл╕ лежали розкидан╕ лист╕вки. Поряд з купою хмизу лежав спец╕ально виготовлений ящик, який хитро закривав вх╕д ╕ п╕дземний бункер.
Спершись на хатню ст╕нку, стояла д╕вчина. Вигляд ╖╖ говорив про те, що вона в╕д╕йшла в╕д цього св╕ту, який для не╖ вже не мав жодного значення. Безмежн╕ страждання були на ╖╖ обличч╕. Видно, чек╕ст, який сид╕в на пеньку б╕ля хмизу, в╕дпочивав п╕сля важко╖ роботи. Трохи в╕дпочивши, не звертаючи увагу на мою присутн╕сть, Заградський пов╕льним кроком наблизився до сво╓╖ жертви ╕ без попередження ╕ зайвих сл╕в, засукавши рукава г╕мнастерки, почав бити д╕вчину. Удари сипались нижче грудей, щоб не залишались сл╕ди в╕д побо╖в, якщо д╕вчина залишиться живою ╕ звернеться до л╕каря за дов╕дкою про побо╖.
З кожним ударом лице д╕вчини бл╕дло, а пот╕м стало темн╕шим. Жодного слова д╕вчина не промовила, лише непом╕тно для чек╕ста важко дихала.
Я не м╕г дал╕ спостер╕гати цю н╕чим не виправдану жорсток╕сть й знущання, ╕, стиснувши зуби, п╕шов з двору. Я дав соб╕ слово, що настане час, який дасть мен╕ можлив╕сть правдиво розпов╕сти людям про умови, в яких доводилось проводити свою д╕яльн╕сть ОУН-УПА щодо створення самост╕йно╖, незалежно╖, соборно╖ Укра╖ни, ╖хню в╕ру ╕ готовн╕сть витримати найстрашн╕ш╕ випробування заради поставлено╖ мети.
На початку 1947 року перший секретар Богородчанського райкому парт╕╖ вибув у республ╕канську парт╕йну школу до Ки╓ва. На його м╕сце заступив Левченко.
На роботу Левченко з’явився у в╕йськов╕й форм╕ в званн╕ майора. На чоботах видзенькували шпори. Левченко почав з того, що вв╕в у район╕ в╕йськовий порядок. Район перетворився на в╕йськовий гарн╕зон. Був уведений розпорядок на ц╕лий день: п╕дйом, ф╕ззарядка, туалет, сн╕данок, робочий час, об╕д, в╕дпочинок 1 година, робочий час, вечеря, в╕дб╕й. Вид╕лявся окремий час ╕ день на пол╕т╕нформац╕ю ╕ пол╕тнавчання. Коли про нововведення Левченка стало в╕домо обкому парт╕╖, в╕н в╕дм╕нив його.
За день до проведення грошово╖ реформи Левченко викликав зав╕дувачку ощадкаси ╕ змусив ╖╖ прийняти велику суму грошей, щоб п╕сля оголошення грошово╖ реформи в╕н пом╕няв св╕й вклад 1 до 1, а не 1 до 10, коли ощадбанк м╕ня╓ грош╕ гот╕вкою.
У жовтн╕ 1947 року була зд╕йснена депортац╕я с╕мей за активну участь у формуваннях ОУН-УПА. ╥хн╓ майно було конф╕сковане. Левченко привласнив великого кабана ╕ домашн╕ реч╕, як╕ йому сподобались.
Вс╕ ц╕ факти стали в╕дом╕ обкому парт╕╖. На районних зборах парт╕йного активу другий секретар обкому парт╕╖ ознайомив присутн╕х з постановою обкому:
«За систематичне зловживання службовим становищем першому секретарю райкому парт╕╖ оголошено догану з занесенням в особову справу, а також про зняття ╕з займано╖ посади».
Як пот╕м нам стало в╕домо, п╕сля цього Левченко був призначений ЦК КПУ на посаду першого секретаря Харк╕вського м╕ськкому парт╕╖.
У к╕нц╕ л╕тнього спекотного дня 1948 року я зайшов у м╕ську чайну втамувати спрагу. Взяв кухоль пива ╕ с╕в за окремий столик. На пороз╕ з’явилась знайома постать начальника райв╕дд╕лу МДБ майора Сиромятникова. Побачивши мене, в╕н с╕в поруч. На стол╕ раптово з’явилась пляшка «Московсько╖», кухоль пива, закуска ╕ дв╕ склянки. Майор налив гор╕лку ╕ задоволено сказав:
— Мне сегодня повезло. Ты проводишь меня домой. — ╤ додав — Ну, давай укрепим наше знакомство… твою мать! А то мы встречаемся с тобой часто в деловой обстановке, а вот… твою мать, посидеть за кружкой пива — возможности такой не было.
Сиромятников залпом опорожнив свою склянку. Я лише пригубив ╕ поставив гранчак на ст╕л. Оф╕ц╕ант поставив нову пляшку гор╕лки. Майор зразу налив повну склянку. Довго не роздумуючи, в╕н опорожнив ╖╖, запив пивом ╕ лише тод╕ приступив до закуски.
Я вже знав, чим зак╕нчуються для начальника його в╕дв╕дування кафе. Коли майор напивався до безтями, а для цього потр╕бно було залити в нього 2-3 пляшки гор╕лки, тод╕ оф╕ц╕ант телефонував у його установу, приходили його сп╕впрац╕вники ╕ забирали додому.
Сиромятников усе «прибрав» на стол╕ ╕ сказав:
— Прошу тебя… твою мать, помочь мне добраться до моего дома. Сама судьба… твою мать, послала тебя...
Вибравшись ╕з прим╕щення, ми п╕шли по тротуару. Спершись на мене, в╕н ледве переставляв ноги. До будинку, де працював ╕ проживав майор, було близько к╕лометра. Коли ми пор╕внялися з будинком, в╕н сказав:
— Хочешь увидеть бандитского пособника? Пойдешь сейчас со мной! Здесь недалеко.
Не зн╕маючи з мене сво╓╖ руки, в╕н потягнув мене за собою. Через дек╕лька хвилин ми п╕д╕йшли до гарного будиночка, який стояв осторонь в╕д дороги. Майор з мо╓ю допомогою п╕днявся на ганок ╕ без попередження зайшов до к╕мнати. Хазя╖н одразу вп╕знав непрошеного гостя. В╕н дав знак сво╖й ж╕нц╕ ╕ дочц╕, вони заметушились на кухн╕.
Г╕сть безцеремонно прис╕в б╕ля столу в к╕мнат╕ ╕ дав знак, щоб ╕ я сл╕дував його прикладу.
На стол╕ швидко з’явилися велика пляшка гор╕лки, домашня ковбаса, сало, часник, яйця. Без сл╕в Сиромятников налив самогону соб╕, мен╕ ╕ хазя╖ну. В╕н подивився ╕з задоволенням на добру закуску ╕ сказав, звертаючись до хазя╖на:
— За твое здоровье, хозяин. За то… твою мать, чтобы ты долго жил в этом доме со своей семьей!
Хазя╖н поставив недопитий стакан ╕ чекав, що скаже дал╕ його страшний г╕сть.
Майор вир╕шив, що настав час сказати про мету його в╕дв╕дування. Запивши самогоном останн╕й шматок ковбаси, в╕н звернувся до хазя╖на:
— Ты хочешь остаться со своей семьей до конца своей жизни в своем доме… твою мать?
Хазя╖н сторожко слухав гр╕зного чек╕ста, не знаючи, що йому в╕дпов╕сти. Дал╕ в╕н почув:
— Ты подлежишь выселению за активное участие и сотрудничество с бандитами ОУН-УПА. Если ты не хочешь, засранец, чтобы тебя выселили вместе с семьей… твою мать, — чек╕ст зробив невелику паузу ╕ додав, — ты должен отдать свою дочь на одну ночь для беседы со мной. Утром она вернется домой. Это я тебе обещаю!

(Продовження буде)

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #45 за 07.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14269

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков