Версiя для друку Обговорити в форумi

З Україною у серці...

У КИЄВІ ВІДБУВСЯ УСТАНОВЧИЙ З’ЇЗД РУНу — РОСІЙСЬКОМОВНИХ УКРАЇНСЬКИХ НАЦІОНАЛІСТІВ

Думаю, день 31 жовтня 2014 року ввійде новою яскравою сторінкою в історію українського патріотичного руху. Адже чи не вперше за 23 роки нашої Незалежності російськомовні громадяни, які мають український сентимент, об’єдналися в партію. Абревіатура РУН означає «Російськомовні українські націоналісти». Неодноразово писав про це відносно нове явище українського життя. Нагадаю лише дві останні публікації: «В спецбатальйоні «Донецьк» буде відділення рунівців» («КС» від 13.06.2014) та «Україномовний одесит з РУНу» («КС» від 15.08.2014). Розумів, що писати про таке необхідно, бо патріоти з південного сходу та Києва вже давно наочно довели, що не може бути монополії на любов до України.

СУТТЄВЕ ПІДСИЛЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ТАБОРУ

Статистика свідчить, що 45% населення України розмовляє російською. Але хто й коли підраховував серед них відсоток українських патріотів? Виявляється, він не такий вже й малий. В усякому випадку, це настільки суттєве підсилення українського табору, що й говорити нічого. Особливо тепер, коли Росія знову хоче силою затягнути нас в «русский мир». Саме час визначатися – хто є хто, і, незалежно від мови спілкування, ставати на захист України. Досі координатором і безперечним лідером рунівців був киянин Сергій Замілюхін. Навряд чи без його кипучої енергії вдалося б провести Установчий з’їзд. До речі, він організував невеличкий подарунок для делегатів. Коли всі зайняли місця в залі, їх по скайпу привітав громадянин Російської Федерації Олександр Шведов. Нагадаю, що Шведов ще до Майдану проголосив утворення так званої «Бандерівської республіки» під Москвою. А ось тепер, дізнавшись про важливу подію в житті російськомовних українців, корінний москвич (який свого часу кілька років прожив у Запоріжжі) висловив бажання привітати представників нової політичної сили. Так, саме в Запоріжжі Олександр Шведов полюбив Україну. І навіть та обставина, що велике промислове місто було дощенту зросійщене у мовному плані, не стала на перешкоді. Адже є на землі люди з добрим серцем та загостреним почуттям справедливості, яким досить і маленького поштовху, маленької іскри... А іскрі було де взятися, бо незмінною лишалася Хортиця, а дими з високих заводських труб так і не закрили сонця, не притлумили волелюбний дух Запорозької Січі.

ОДНОДУМЦІ ОТРИМАЛИ ШАНС ПОЗНАЙОМИТИСЯ

Серед делегатів з’їзду було чимало людей з такими ж, як у Шведова, причинами українофільства. Російська мова була і залишається рідною для них, але це зовсім не заважає трепетно любити Україну. З’їзд дав можливість багатьом перезнайомитись. Скажімо, волонтерка Майдану Іоланта Бочкарьова (про неї я писав у статті «Як народжується українська політична нація. Патріотичне прозріння російськомовної киянки» («КС» від 10.10.2014) вперше змогла сфотографуватися на фоні відомого авто (з українським орнаментом!) кримчанки Лізи Богуцької. А остання вперше віч-на-віч поспілкувалася з Сергієм Замілюхіним. Нарешті знайшла багато друзів і широке коло спілкування росіянка з Архангельської області Лариса Кузнєцова. Ще не так давно, листуючись з однодумцями в соцмережах, вона писала:
«Сначала я вообще не понимала украинский язык. Украинцы удивлялись, как можно не понимать? Увы, можно... Когда по радио передавали «На добранiч, дiти», мне слышалось: «Но добра не ждите». А сейчас, как говорят мои друзья, я пишу по-украински гораздо грамотнее, чем они. Просто у меня зрительная память хорошая. А вот говорить все равно проще на родном. Да и не люблю я, когда получается безграмотно…». А стосовно зародження свого «українофільства» Лариса писала таке:
«Во Львове я была лишь один раз, проездом, еще в 1986 году... Моя свекровь тогда пугала, что я — русская – и меня бандеровцы просто съедят… Я приехала во Львов утром, поезд опоздал на полчаса, а мне надо было на электричку, на Воловец. Тогда она была лишь раз в день, утром, и уже убежала пять минут назад. Как мне тогда помогали все добраться до автобусной станции, чтобы оттуда ехать через Межгорье! Тогда, в 1986-м, ко мне так прекрасно относились все — и молодые, и пожилые, и сразу все переходили на русский язык... И такая красота там — до сих пор вспоминаю! Особенно запомнилось, когда мы пошли в горы, — мне показалось, что я в сказке... Такая красота — сверху изумительный пейзаж, где-то рядом стадо коров, перезвон колокольчиков, и тут вдруг колокольный звон со всех сторон... Дух перехватывало!».

«ГЛАВНОЕ – В ЛЮБЫХ СИТУАЦИЯХ ОСТАВАТЬСЯ ЧЕЛОВЕКОМ…»

Ось така передісторія народження українського патріотизму і приходу Лариси Кузнєцової до РУНу.
Прикро, що таких проукраїнських людей на її малій батьківщині здебільшого вважають… зрадниками. Про це Лариса не раз із гіркотою писала мені. Проте духом вона не падає, у неї міцний духовний стрижень:
«Главное — в любых ситуациях оставаться человеком, независимо от национальности. А вообще, наверное, сегодня в мире, в реальности есть только две национальности — ЧЕЛОВЕК, неважно на каком языке он общается, потому что когда уважаешь других, найдешь всегда язык общения, ведь главное — желание услышать, понять... И вторая национальность – нелюдь; к сожалению, представителей этой нации пока хватает…».
Звичайно, Лариса не настільки відома в Україні, як мешканець Підмосков’я Юрій Шведов. Але це все та ж досить велика (цілих 45% громадян України) категорія наших друзів. Бо ж по духу вони — однодумці. До речі, у своєму привітанні з’їзду Юрій Шведов наголошував: «Те, що ви робите, є надзвичайно доброю справою…». І ще сказав, що в Росії є багато людей, які співчувають Україні і засуджують російську агресію. Після виступу Шведова по скайпу надійшла черга делегатів. Спочатку надали слово кримчанці Лізі Богуцькій, і це було символічно, бо Крим став нашим першим випробуванням. Я навіть внутрішньо напружився, бо дуже боявся, що про Крим Ліза говоритиме із песимізмом… Але, на превелику радість, вона виступила коротко, по суті, а головне — дуже оптимістично. Їй аплодували довго, з піднесенням, як і Шведову.

НАЦІОНАЛІЗМ ІНДУСТРІАЛЬНИХ ЦЕНТРІВ?

Виступаючі з Донбасу, Дніпропетровщини та українського півдня говорили речі загалом відомі. Була, щоправда, і нова думка: РУН представляє інтелектуальний націоналізм, тоді як інші відомі партії націоналістичного спрямування представляють націоналізм дещо застарілий... Чи так це? Сподіваюся, час покаже. Звичайно, соціальною базою рунівців є переважно великі міста, тоді як класичних україномовних націоналістів традиційно підтримують і мешканці сіл, і маленьких містечок. Але РУН як партія за хорошого політичного розкладу могла б швидко укорінитися і в селах Донбасу, і в Приазов’ї, і навіть у Криму, — якби не його окупація Росією. Тому теза про високу інтелектуальність рунівців, скоріш за все, буде перевірятися часом. Якщо теза виявиться вірною, то Україна від цієї обставини лише виграє. Зазначу, що тема виступу викладача з Макіївки, кандидата економічних наук Ігоря Точонова звучала так: «Трансформація світогляду особистості в першій чверті ХХІ століття на сході України». Ми щось знаємо про ці процеси? Якщо й знаємо, то мало, а РУН уже концентрує досвід отих 45% населення України.
Зрештою, не лише російськомовні тягнуться до РУНу. На з’їзді я зустрів молоду львів’янку, яка розмовляла лише українською, причому дуже добре. Мало того, вона пишалася тим, що її наречений воює зараз у зоні АТО, відстоюючи територіальну цілісність України. Тобто з патріотизмом ніби все в порядку. То в чому ж справа? Галя Завадська так пояснила свою симпатію до рунівців:
«З Сергієм Замілюхіним я познайомилася через Дмитра, мого нареченого. Чим мені подобається РУН? Справа в тому, що в організаціях типу ВО «Свобода» я б почувалася дещо чужою. А причина ось у чому. У мене бабуся (мамина мама) — переселенка з Росії. Вдома я і з мамою розмовляю російською… Раніше постійно боялась осуду і тому приховувала це. Більшість у нас як думає: тато — українець, мама — українка, тому і я — українець. А у мене трохи складніше: тато — наполовину українець, наполовину поляк; мама — наполовину росіянка, наполовину татарка. А я?.. А я — українка. Чому? Бо народилась в Україні, тут живу і дуже люблю Україну. В РУНі я знайшла схожих людей. Я не одна така, і це класно! Тут я можу бути сама собою, нічого не приховуючи…».
Треба сказати, що цікавими були і виступи російських націоналістів. Не наших російськомовних, а саме російських, тобто тих, які приїхали з Росії. Ми звикли думати, що з Росії нічого доброго для України прийти не може. Яке вже там співчуття, яка допомога? Добре, якби хоч агресії не було… А тут молоді, симпатичні хлопці говорили про те, що вважають нинішню Росію антиросією, а ще згадували «незлим тихим словом» і ЧК, і КДБ, і ФСБ… Говорили про те, що організація, подібна до РУН, потрібна не лише в Україні, але й у Російській Федерації.
Одним словом, у мене склалося непогане враження про РУН. Але для того, щоб надати статті більшої об’єктивності, я попросив висловити свою точку зору заступника лідера партії Олександра Набокіна. Киянин з луганським корінням відповів мені вже після з’їзду, я приводжу його слова нижче.

«ЕЩЕ С ЗИМНИХ СОБЫТИЙ НАШИ АКТИВИСТЫ ДЕЙСТВОВАЛИ В РЕЖИМЕ ЧРЕЗВЫЧАЙНОЙ СИТУАЦИИ…»

«Все прошло замечательным образом и, можно сказать, что в почти семейной обстановке. Искренне был рад видеть, столько братьев по убеждениям. Несмотря на тяжелую ситуацию в стране, они смогли собраться на встречу в столице.
На фоне только что проведенных выборов участие в создании новой политической силы свидетельствует о вере в идею РУН и в команду РУН, в то, что именно с этим коллективом можно с уверенностью идти в сторону высокой ответственности — в политику.
Относительно того, как повлиял на работу наших региональных команд общеукраинский съезд, то можно уверенно сказать: безусловно, позитивно. Еще с зимних событий наши активисты действовали в режиме чрезвычайной ситуации, что не удивительно, если брать в учет ситуацию в нашей стране с регулярным обновлением очагов дестабилизации. Съезд предоставил возможность морально перегруппироваться и укрепить нашу команду перед новыми задачами и испытаниями.

«ДАЖЕ В БОГОМ ЗАБЫТЫХ МЕСТАХ МОЖНО НАЙТИ НОРМАЛЬНЫХ ЛЮДЕЙ…»

Был ли смысл приглашать друзей из России? Безусловно, был. В Украине нет русофобии, у нас есть совковофобия… Нам не враг русский человек — об этом свидетельствуют многочисленные этнические русские. Знают об этом и те русскоговорящие люди, которые сейчас доблестно сражаются и погибают за Украину. Наш враг — красный ордынец. Эта красная смрадная орда — СССР — кипит и бушует по сей день… Она держит в плену подавляющее большинство населения Российской Федерации. Но отнюдь не в каждом отдельном русском живет красное ордынство – и это очень важно донести до других людей. Украинцы должны знать, что своих единомышленников и побратимов можно найти даже в Империи зла. Даже в таких Богом забытых местах можно найти нормальных людей, которые будут стоять на страже правды и справедливости.
Конечно, в России русские националисты не в фаворе. Многие из них сейчас находятся в заключении... А касательно их легитимности, то она зависит от уровня репрессивности законодательства страны проживания. То, что в РФ националисты не имеют легитимного статуса, вовсе не удивительно. Да и не имеет это особого значения – всему свое время…
Стоит напомнить, что и у нас многие движения общественно-политического направления были оформлены уже после событий Майдана 2013-2014 годов. Придет и для наших русских друзей время юридических мелочей. И придет оно никак не раньше своего Майдана где-то в Москве или в Питере. Пусть даже где-то на задворках Сибири, но мы в этих ребят верим, верим, что все у них получится.
Могут ли идейные русские националисты помочь Украине? Конечно, могут, они уже делают это! Настоящие русские националисты никогда не поддерживали ДНР и ЛНР, как и войну на востоке Украины. На нашем Майдане неспроста стояла палатка русских националистов. И они еще не раз сыграют свою роль по уничтожению преступного путинского режима. Он родился в России, там и найдет свой бесславный конец. И это будет помощью не только Украине, но и всему миру…».
На цій оптимістичній ноті я й завершу свою розповідь про перший з’їзд РУНу. Сподіваюся, про цю організацію ми ще почуємо. Може, навіть найближчим часом...

Сергій ЛАЩЕНКО

Мой дед в сорок пятом
 дошел до Берлина,
Отец мой с Донбасса,
 и русская – мать.
Рожден я в Союзе...
 И вдруг – Украина!
И нужно учиться ее понимать...
Всё было другим –
потому интересным,
Мне слог и порядок
 здесь был незнаком.
Слова изучал я по сказкам и песням,
И мова мне стала вторым языком!
Поля колосились –
и житом, и рожью,
Над ними, как прапор, цвела синева.
Мне пели Полтава,
 Донецк, Запорожье,
И Львов, и Хмельницкий
 дарили слова.
Хохлы с москалями тут жили едино –
Такой нам порядок
 был Господом дан.
И стало однажды, что в смуты годину
Мы против бандита
 пошли на Майдан.
Мы жгли и ломали,
 а после – чинили,
Мы стали с колен подниматься,
 как раз…
Но вдруг нас и предали, и очернили –
Назвали рашисты фашистами нас!
И взяв эту ложь
 оправданием странным,
Россия – мой корень, опора и дух,
Не дав зарастить нам кровавые раны,
Предательски в спину ударила вдруг,
Куски отрывая – без анестезии!
И вот, презирая изменников рать,
Я, русский по крови...
 Я... против России,
Что хочет Країну мою разорвать!
Меня называют фашистом с экрана,
И я – за Россию быть должен,
 скажи?!
Я против – не русских,
 но против тирана,
Речей его сладких и мерзостной лжи!
За то, что хотели свободы и правды,
Мы стали врагами России? Ну вот,
Надеюсь, теперь вы
 действительно рады:
Я – русобандера, мутант-патриот!
Зашлите нам клоунов новую стаю –
Оправдывать нужно кровавый навет!
Я двадцать три года
 по-русски читаю,
И только «спасибі!» я слышал в ответ,
Но вам-то виднее,
 что русский в опале,
Что Пушкина сборники
 жгут на костре.
Вот только не мы на Россию напали:
Россия свинью подложила сестре!
Но каждый из тех,
 кто заваривал кашу, –
Скорей закатайте обратно губу,
И вон с Украины!
 А «вежливость» вашу
Засуньте себе вместе с газом в трубу!!
Ах, Путлер, ты думал —
 получишь на блюдце
Козачий наш край
 в этой подлой борьбе?
Но русские! русские!! —
 знай! — не сдаются!!!
И мы не сдадим Украину тебе!!!

Алексей МЕРВИНСКИЙ

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "З потоку життя"