Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 14.11.2014
ПЕРЕМИШЛЬ — БАСТ╤ОН УКРА╥НСЬКО╥ ДУХОВНОСТ╤ Й КУЛЬТУРИ З КНЯЖИХ ЧАС╤В

Укра╖на ╕ св╕т

(ДО 70-Р╤ЧЧЯ ДЕПОРТАЦ╤╥ УКРА╥НЦ╤В З ╥ХН╤Х ПРАДАВН╤Х ЗЕМЕЛЬ)
М╕сто Перемишль був столицею уд╕льного княз╕вства, пров╕дним центром культури на зах╕дних землях Руси-Укра╖ни ще з раннього середньов╕ччя. Розташоване воно на берез╕ р. Сян (нин╕ Польща).
Територ╕я уздовж р. Сян (Надсяння) з давн╕х-давен належала до Ки╖всько╖ Рус╕, пот╕м до 1340 р. входила до складу Галицько-Волинського княз╕вства, а в╕дтак п╕дпадала п╕д владу Польщ╕, Австро-Угорщини, у 1939 р. була у склад╕ СРСР.
Про древн╕сть Перемишля та його ╕сторичне минуле св╕дчать численн╕ л╕тописн╕ записи (перш╕ згадки в╕д 981 року). Л╕тописець в╕дтворю╓ под╕╖ тисячол╕тньо╖ давнини так виразно й яскраво, що ╖хн╕ учасники постають перед нами немов жив╕, ми неначе чу╓мо ╖хн╕ голоси, брязк╕т збро╖, туп╕т коней.
П╕д 1097 р. записано, що, з╕бравшись у город╕ Любеч╕, руськ╕ княз╕ говорили одне одному: «Пощо ми губимо Руськую землю, сам╕ проти себе зваду маючи? З’╓днаймося в одне серце ╕ обереж╕мо Руськую землю. Кожен хай держить отчину свою» [2, 146].
Перемишль д╕стався як «отчина» князю Володарев╕. Але не було згоди м╕ж князями. Вже в 1099 р. Ярослав, син Святополк╕в, прив╕в до Перемишля угр╕в, ╕ разом ╕з королем угорським Коломаном «стали вони довкола Перемишля по [р╕ц╕] Вягру, а Володар заперся в город╕…» [2, 153].
╤ вийшла Ланка, княгиня перемишльська, мати Володарева, до Коломана, молячи його, щоб в╕н не мучив облогою неповинне м╕сто ╕ людей. Кульгавий Коломан в╕д╕пхнув свою р╕дну т╕тку ногою.
Князь Давид ╤горевич, прив╕вши половц╕в, перем╕г угр╕в: «Збили вони угр╕в у товпу, як ото сок╕л галок збива╓, ╕ поб╕гли угри, ╕ много втопились у Вягр╕, а друг╕ в Сян╕» [2, 153].
У 1150 р. до Перемишля приходив з╕ сво╖м в╕йськом король угорський Гейза. ╤ взяли вони багато с╕л коло Перемишля «╕ багато лиха наробили Володимиру (Володаревичу) ╕ земл╕ його» [2, 234].
Приходив Гейза до Перемишля й у 1152 р. ╕з великою в╕йськовою силою, але м╕ста Перемишля вони тод╕ не взяли через те, «що за городом, на луз╕, над р╕кою над Сяном був княжий дв╕р, ╕ там у ньому добра було багато, ╕ туди наринули вс╕ во╖» [2, 252].
Як уже зазначалося, Перемишль – старовинний центр укра╖нсько╖ культури. Тут у ╤Х ст. п╕сля прийняття християнства нашими предками, земл╕ яких входили тод╕ до складу Великого Моравського княз╕вства, учнями Кирила та Мефод╕я було засновано Перемишльську ╓парх╕ю, куди, як засв╕дчу╓ л╕топис, Володимир Василькович, син князя Василька Романовича, брата Данила Галицького, «дав ╢вангел╕╓ апракос, оковане ср╕блом ╕з жемчугом, яке сам був списав» [2, 447]. Перемишльська ╓парх╕я невдовз╕ вв╕йшла до складу Ки╖всько╖ Рус╕, а пот╕м – до Галицько-Волинського княз╕вства. П╕сля завоювання його польським королем Казимиром Великим у 1349 р. доля православних раптово зм╕нилася – церква з народом опинилися в невол╕. В 1375 р. у Перемишл╕ було засноване латинське ╓пископство — ╕ почалася тривала та вперта боротьба з православною церквою, ╕ лише в 1692 р. було прийнято ун╕ю, хоча ще довг╕ роки тут утримувалося православ’я.
У Х╤╤╤-ХV╤ ст. високого р╕вня досягла у Перемишл╕ ╕конописна школа, майстри яко╖ розписували храми ╢вропи. У ХV╤-ХV╤╤ ст. при церквах Перемишля активно д╕яли братства, як╕ пост╕йно дбали про збереження укра╖нських нац╕ональних традиц╕й. В╕домо, наприклад, що нац╕онально-культурне в╕дродження у Галичин╕ на початку Х╤Х ст. розпочалося саме з Перемишля. Цьому сприяла д╕яльн╕сть велико╖ групи греко-католицького духовенства, зокрема О. ╤. Могильницького, засновника першо╖ дяко-вчительсько╖ школи (1815), автора перших п╕дручник╕в для народних шк╕л.
На розвиток культури в Перемишл╕ великий вплив справив ╓пископ ╤ван Сн╕гурський (1815-1847). Його стараннями було створено перший у Галичин╕ кафедральний хор, що виконував твори Бортнянського, Березовського, Веделя.
В╕домо, що Перемишль мав давн╕ музичн╕ традиц╕╖: у б╕бл╕отец╕ греко-католицько╖ кап╕тули (при кафедральному храм╕) ╕ в музе╖ греко-католицько╖ духовно╖ сем╕нар╕╖ збер╕галися ╕рмолог╕они, пергаментн╕ листки з нотами, мабуть, ще з ХV ст.
Ярослав Пащак, уродженець с. Бонар╕вки на Зясянн╕, у сво╖х спогадах пише, що в б╕бл╕отец╕ греко-католицько╖ кап╕тули збер╕гались укра╖нськ╕ ╕сторичн╕ ц╕нност╕: окований золотом трираменний хрест – подарунок молдавського во╓води ╤она Александра (1475), дв╕ омофори й ╢п╕трах╕ль, подарован╕ Богданом Хмельницьким, та корона, над╕слана папою ╤нокент╕╓м ╤V князю Данилов╕ Романовичу, якою в╕н коронувався в м╕ст╕ Дорогочин╕ у 1253 р. Цю корону, перероблену на ╓пископську митру, можна було побачити на голов╕ перемишльського ╓пископа Йосафата Коциловського на богослуж╕ннях у Р╕здвян╕, Йорданськ╕ та Великодн╕ свята [3, 89]. Де тепер ц╕ рел╕кв╕╖, – н╕хто не призна╓ться.
╤з пам’яток час╕в Галицько╖ та Галицько-Волинсько╖ держав у Перемишл╕ залишилися т╕льки мури, якими огородив м╕сто перемишльський князь Володар Ростиславич (помер у 1124 р.). Побудований ним кафедральний храм не збер╕гся: польський король Ягайло в 1412 роц╕ передав його полякам, як╕ собор роз╕брали та з цегли побудували св╕й кафедральний храм, що сто╖ть ╕ дос╕.
Зауважимо, що на початку панування короля Ягайла в Перемишл╕ було ш╕сть церков, а костел╕в – три, що переконливо в╕дображало нац╕ональну структуру його державного утворення.
Дорогоц╕нною ╕сторичною пам’яткою, яка збереглася до наших дн╕в, ╓ й назва м╕ста, що походить в╕д давньоруського ╕мен╕ Перемисль (Переими-мысль). При по╓днанн╕ суф. -jь ╕з ╕менем Перемисль ф╕нальне сполучення приголосних -сль внасл╕док регресивно╖ асим╕ляц╕╖ за м’як╕стю зм╕нилося на -шль (пор. м. Перемишляни на ╤вано-Франк╕вщин╕, село Добромишль – на Терноп╕льщин╕ та на Холмщин╕, Радомишль – на Житомирщин╕). Зауважимо, що композитн╕ ╕мена з компонентом – мисль — ╓ частими у слов’янськ╕й антрополог╕╖ (Мыслиборъ, Добромысль та ╕н.).
Повноголосний компонент пере- у топон╕м╕ Перемишль – сх╕днослов’янський ╕, за твердженням досл╕дник╕в, через 400 рок╕в у латинських документах ф╕ксу╓ться без повноголосся. До реч╕, компонент пере- наявний ╕ у назв╕ м╕ста Переворськ (Переворескь), колись поруб╕жному руському м╕ст╕ (розташованому на р. Сян), яке свого часу належало князев╕ Леву, синов╕ Данила Галицького, а також у топон╕мах Пересопниця, Перемиль, Переслав, Переспа та ╕н.
Над древн╕м Перемишлем прошум╕ли в╕ки, але в╕н вистояв як споконв╕чний баст╕он укра╖нсько╖ духовност╕ та культури аж до ганебно╖ депортац╕╖ етн╕чних мешканц╕в ╕з ╖хн╕х прад╕д╕вських земель у 1944-1946 рр.
Як згаду╓ уродженка м. Перемишля Л. Олексюк [1, 39], до 1939 р. в Перемишл╕ проживало 80% укра╖нц╕в. Було дв╕ г╕мназ╕╖ з укра╖нською мовою навчання (ж╕ноча – приватна ╕ чолов╕ча – державна), ж╕ночий ╕нститут.
Укра╖нц╕ побудували гарну церкву отц╕в Васил╕ян. Тут же була публ╕чна вселюдна школа братства св. Миколая, яка виховувала патр╕от╕в Укра╖ни.
У 1930 р. професорами м╕сцево╖ г╕мназ╕╖ у Перемишл╕ було засновано рег╕ональний етнограф╕чний музей «Стрив╕гор», назва якого походить в╕д злиття назв р╕чок – Стрий ╕ В╕гор.
Як засв╕дчу╓ С. Шпитковська, дочка ╤. Шпитковського, одного ╕з засновник╕в музею ╕ його директора, музей мав багато ц╕нних експонат╕в — предмет╕в побуту та прац╕ селян (сорочки, рушники, вишивки, п╕дсв╕чники, писанки, вироби з керам╕ки та ╕н.), велику колекц╕ю старовинних монет, з╕брання ╕кон, у тому числ╕ ХV-ХV╤ ст., хрести, ╕нструкц╕╖ царських вор╕т та ╕коностас╕в ╕ т. ╕н. [1, 41].
Навесн╕ 1945 р. ╕з музею було викрадено вс╕ експонати, арх╕в ╕ документац╕ю, й дос╕ укра╖нцям н╕чого не повернуто.
У 1848 р. укра╖нська ╕нтел╕генц╕я орган╕зову╓ у Перемишл╕ перший аматорський театр, у розвитку якого визначальну роль в╕д╕грало Драматичне товариство ╕м. Лес╕ Укра╖нки, що перебувало при Народному дом╕. Тут, на сцен╕ театрально╖ зали, ставилися п’╓си, проводились концерти, р╕зн╕ ╕мпрези до пам’ятних ╕сторичних або ж рел╕г╕йних дат.
У репертуар╕ театру до вересня 1939 р. були класичн╕ твори укра╖нсько╖ та св╕тово╖ драматург╕╖.
У 1865 р. вперше на сцен╕ перемишльського Народного дому на концерт╕ на честь Тараса Шевченка було виконано майбутн╕й г╕мн «Ще не вмерла Укра╖на». До реч╕, до 140-р╕ччя з часу, коли вперше прозвучала ця п╕сня на слова Павла Чубинського ╕ музику священика-патр╕ота Михайла Вербицького, в╕дкрито каплицю-пантеон у с. Млини на Ярославщин╕ (Польща) на могил╕ автора мелод╕╖ нац╕онального г╕мну Укра╖ни.
Укра╖нський Народний д╕м, як ╕ кафедральний собор св. ╤вана Хрестителя, були осередками, довкола яких гуртувалась укра╖нська громадськ╕сть не лише м╕ста, але й довколишн╕х с╕л.
З приходом у 1939 р. б╕льшовик╕в Драматичне товариство ╕м. Лес╕ Укра╖нки припинило свою д╕яльн╕сть, але на початку 1940 р. у Перемишл╕ в╕дкрився профес╕йний укра╖нський м╕ський драматичний театр, який був центром укра╖нства аж до ганебно╖ депортац╕╖ 1944-1946 рр.
У вересн╕ 1945 р. припинили свою д╕яльн╕сть обидв╕ перемишльськ╕ г╕мназ╕╖, а також вселюдна школа ╕м. М. Шашкевича. Було заарештовано найв╕дом╕ших сво╓ю культурно-просв╕тницькою д╕яльн╕стю укра╖нських громадян, з-пом╕ж яких сл╕д назвати ╓пископа Йосафата Коциловського, котрий упродовж 29 рок╕в керував ╓парх╕╓ю. Його д╕яльн╕сть – ц╕ла епоха в рел╕г╕йно-культурному житт╕ Перемишля ╕ вс╕╓╖ ╓парх╕╖.
У 1946 роц╕ польський уряд незаконно та безп╕дставно заарештував 70-р╕чного ╓пископа та передав його репресивним органам СРСР. Коциловський помер у ки╖вськ╕й в’язниц╕ у 1947 р. ╕ був похований у с. Чапа╖вка, б╕ля Ки╓ва.
Так планово було зд╕йснено сатанинську програму знищення споконв╕чного баст╕ону укра╖нства, яким був Перемишль протягом тисячол╕ття. Тих, хто не ви╖хав до УРСР ╕ надал╕ жив на сво╖х прад╕д╕вських землях, у ход╕ горезв╕сно╖ операц╕╖ «В╕сла» було насильно розпорошено серед польського населення на пон╕мецьких землях на заход╕ ПНР.
Лише у 1956 р. було дозволено часткове повернення до р╕дно╖ сторони, а в 1983 р. у Перемишл╕ була в╕дновлена ╓парх╕я.
Перемишль – одна з княжих столиць, ╕ надал╕ залиша╓ться ос╕дком сх╕днохристиянського владицтва, що не зникло з духовно╖ ╕стор╕╖ нашого народу. Зараз Перемишль намага╓ться заго╖ти рани, в╕дродити духовн╕ твердин╕, але св╕домого укра╖нського населення тут нин╕ дуже мало...

Галина ВИШНЕВСЬКА

Л╤ТЕРАТУРА

1. Депортац╕╖/Зах╕дн╕ земл╕ Укра╖ни к╕нця 30-х – початку 50-х рр. Документи, матер╕али, спогади у трьох томах. – Льв╕в, 2002. – Т. 3. Спогади.
2. Л╕топис руський/За ╤пат╕╖вським списком переклав Л. Махновець. — К., 1990.
3. Пащак Ярослав. Родимий край, село родиме. – К., 2001.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14292

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков