Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
З ЮВ╤ЛЕ╢М, КОБЗАРЮ!
Цього тижня в╕дсвяткував 80-л╕тн╕й юв╕лей ялтинський кобзар Остап К╕ндрачук.


ЗГАДАЙТЕ У ВАШИХ МОЛИТВАХ ЯРОСЛАВА ГАЙВАНЮКА…
Його чиста душа заслугову╓ на те.


ПАМ’ЯТЬ, ЯКА ПРОДОВЖУ╢ ЖИТТЯ
Про творч╕ здобутки В╕ри Серг╕╖вни Ро╖к пам’ятають не лише напередодн╕ юв╕лейних дат.


ПОМ’ЯНУЛИ ГУБАР╤В…
наш обов’язок – вшановувати й передавати дал╕ в майбутн╓ пам’ять про цих...


ВЕЧ╤Р ПАМ’ЯТ╤ В╤РИ РО╥К
У Вадима Михайловича Ро╖ка сьогодн╕ - день народження!




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "Українці мої..."
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 14.11.2014
ОСТАП ВИШНЯ СМ╤╢ТЬСЯ
Олександр ГУБАР

Л╕тературознавство

13 листопада минуло 125 рок╕в з дня народження Остапа Вишн╕

У 2000 роц╕ в С╕мферопол╕ у видавництв╕ «Доля» побачила св╕т невеличка книжечка професора Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського, члена Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни Олександра ╤вановича ГУБАРЯ п╕д назвою «Остап Вишня см╕╓ться», присвячена анал╕зу ран╕ше старанно замовчувано╖, та, нарешт╕, рекомендовано╖ для вивчення в загальноосв╕тн╕й укра╖нськ╕й школ╕ усм╕шки Остапа Вишн╕ «Чухра╖нц╕». «Останн╕ траг╕чн╕ под╕╖ в держав╕ ще раз упевнили нас у тому, — написав у передмов╕ професор О. Губар, — що не лише на вчител╕в та ╖хн╕х сьогодн╕шн╕х вихованц╕в розрахована сатира незабутнього Павла Михайловича Губенка. Бо не лише в╕д великого до см╕шного, в╕д укра╖нця до «чухра╖нця» – один крок, але й в╕д «чухра╖нства» – до велико╖ б╕ди. ╤ шахтарськ╕ трагед╕╖, ╕ вже трохи давн╕й Чорнобиль, ╕ злодюги з депутатськими мандатами, яким ми дозволя╓мо збиткуватися над В╕тчизною, здоровим глуздом, економ╕кою, – все це ланки одного ланцюга, яким, зда╓ться, в╕д в╕ку стриножений наш народ.
Ще понад 70 л╕т тому (на сьогодн╕ — вже 87! — Ред.) Остап Вишня назвав от╕ невидим╕ «кайдани дол╕» «чухра╖нством». Що ми сьогодн╕ можемо сказати йому у в╕дпов╕дь?».
Якби живий був сьогодн╕ незабутн╕й О. ╤. Губар, додав би в╕н до списку «чухра╖нських» б╕д ╕ окупац╕ю Криму, ╕ в╕йну на укра╖нському сход╕... Перечитаймо ще раз класик╕в, ╕ почуймо та зрозум╕ймо вже ╖х, нарешт╕!

Талант см╕хотворця – метал дорогоц╕нний. Природа щедро обдарувала ним Павла Михайловича Губенка, що ув╕йшов у нов╕тню укра╖нську л╕тературу п╕д псевдон╕мом Остап Вишня, умноживши лег╕он ╖╖ класик╕в. У сво╓му щоденников╕ в╕н записав: «Я – народний слуга! Лакей? Н╕!
Не присмикався! Вождь? – Та Боже борони! Слуга я народний, що все мо╓ життя хот╕в, щоб зробити народов╕ щось!».
Принцип народност╕ став визначальним принципом його естетичного кредо. Народов╕, дорог╕й його гарячому серцю Укра╖н╕ в╕н в╕ддав св╕й дужий, св╕й «шестикрилий талант», кажучи словами Олександра Довженка. З ╕менем нашого «володаря см╕ху» п╕днялася укра╖нська сатирична та гумористична л╕тература на високу м╕жнародну орб╕ту. Його твори перекладалися багатьма мовами далекого ╕ близького заруб╕жжя. Вони стали нашою нац╕ональною горд╕стю.
«В особ╕ Остапа Вишн╕ ма╓мо могутнього реготуна, такого соб╕ не то Тараса Бульбу, не то Гаргантюа укра╖нського народного гумору, всевладного повелителя стих╕╖ трубного, розкотистого запорозького см╕ху, того самого, що його було чутно, як в╕домо, аж на другому боц╕ Чорного моря», – так сказав про Остапа Вишню д╕йсний член Нац╕онально╖ академ╕╖ наук Укра╖ни, професор Леон╕д Новиченко.
См╕х Остапа Вишн╕... Це см╕х широкого д╕апазону. В╕н вража╓ широтою проблематики, невичерпн╕стю винах╕дливост╕ у сфер╕ ком╕чного. В╕н гн╕вний, коли заходить мова про ворож╕ народов╕ сили, спалаху╓ вогнистим сарказмом, вбивчими дотепними характеристиками. Новими барвами, в╕дт╕нками, багатством естетично╖ гами в╕н зачарову╓, коли митець виходить на розмову з народом. Бере гору в ньому щире людинолюбне начало. Про сво╖ «секрети» см╕хотворець пише: «Що треба, щоб посм╕ятися не з ворога, а з друга? Треба любити людину. Б╕льш н╕ж самого себе. Тод╕ т╕льки ти ма╓ш право посм╕ятись».
Масштабн╕сть д╕апазону см╕ху Остапа Вишн╕ закр╕пилася в жанровому багатств╕. Письменник-новатор збагатив сатирико-гумористичну укра╖нську л╕тературу винайденим самим ним жанром, названим «усм╕шка». Дав вз╕рц╕ гумористичного нарису, усм╕шки-жарту, усм╕шки-опов╕дання, гумористичних статей, по-«вишн╕вськи» оновив фейлетон, памфлет.
Про образне мислення, природу художньо╖ концепц╕╖ см╕ху Остапа Вишн╕ багато сказано досл╕дниками. Учен╕ сходяться на тому, що вона загрунтована на традиц╕ях уснопоетично╖ народно╖ укра╖нсько╖ гумористики, класично╖ укра╖нсько╖, рос╕йсько╖ та заруб╕жно╖ сатирико-гумористично╖ л╕тератури. Досл╕дники посилаються на ╤. Котляревського, Т. Шевченка, М. Гоголя, М. Салтикова-Щедр╕на, А. Чехова, а також на Марка Твена. Але, на ╖хню думку, при всьому цьому наш «генерал см╕ху» залиша╓ться неординарно-самобутньою творчою ╕ндив╕дуальн╕стю.
Ц╕лком ориг╕нальну, нову оц╕нку см╕ху Остапа Вишн╕ дав Максим Рильський: «...Це см╕х не «з панського ганку – саме поняття такого «ганку» не в’яжеться з образом Вишн╕, не см╕х згори ╕ збоку, не см╕х презирства. Це см╕х жалю, це см╕х любов╕, це см╕х людини, яка пристрасно жада╓, щоб ╕ «малого сл╕ду на земл╕» не залишилося од тих пережитк╕в «доброго старого часу».
Виходи Остапа Вишн╕ на верховини гумору, сатири завдячують глибоким знанням, любов╕ до укра╖нсько╖ мови. Пройшовши «обковку» в його кузн╕, народне слово здобуло нове життя, густо за╕скрилося см╕хом, дотепами, лукавцями, схиляючи читача см╕ятися аж до сл╕з, п╕дноситись на «сьоме небо» радощ╕в. Письменник здобув надзвичайну популярн╕сть, одна ╕з причин яко╖ поляга╓ в тому, що в╕н «суто народний, народний у найкращому ╕ найглибшому розум╕нн╕ слова» (М. Рильський).
Творча д╕яльн╕сть Остапа Вишн╕ в 20-х роках вражала активн╕стю, г╕дною подиву. Не десятками, а сотнями в р╕к з’являлися на стор╕нках укра╖нсько╖ преси його усм╕шки. Гуморист став чи не найб╕льш читаним письменником в Укра╖н╕. До нього прийшла заслужена слава як визначного учасника нац╕онально-культурного в╕дродження, котре було жорстоко придушеним ╕ ув╕йшло в ╕стор╕ю як «розстр╕ляне в╕дродження».
Репресивно-деспотичний тотал╕таризм почав розкручувати св╕й смертоносний маховик в Укра╖н╕ з 1928 року. Розпочалися арешти видатних учених, д╕яч╕в культури, творчо╖ ╕нтел╕генц╕╖ у вигадан╕й справ╕ СВУ (Сп╕лка визволення Укра╖ни). Уже на початку 30-х рок╕в в Укра╖н╕ було репресовано близько 500 письменник╕в. «Головос╕к» – так назвав Павло Тичина цю жахливу добу. За колючим дротом опинився на ц╕лих десять рок╕в (1933-1943) ╕ Остап Вишня. З б╕бл╕отек було вилучено його твори, багато потрапили до спецфонду. Особливо «над╕йно» охоронялися т╕, в котрих письменник порушував животрепетн╕ питання «укра╖нознавства», вивищення нац╕онально╖ мови, ╖╖ розвитку, впровадження ╖╖ в державне користування. Письменника хвилювала проблема в╕дродження нац╕онально╖ св╕домост╕ ╕ г╕дност╕ нашого народу. Це знайшло в╕дбиток насамперед у зб╕рц╕ «Укра╖н╕зу╓мось» (1926-1929 рр.), котра витримала ш╕сть видань. В усм╕шц╕ «Дещо з укра╖нознавства» в╕дкидаються прим╕тивн╕ стереотипи про Укра╖ну. Багато уваги прид╕ляв Остап Вишня процесов╕ укра╖н╕зац╕╖, наголошував на ╖╖ значущ╕й рол╕ в п╕днесенн╕ укра╖нсько╖ культури. Понад п’ять десятил╕ть ц╕ твори не перевидавалися. ╤ це тому, що вони сво╖м ╕дейним зм╕стом, пафосом були опозиц╕йн╕ до атмосфери, створено╖ тотал╕тарною системою. См╕х Остапа Вишн╕ був ╖й колючкою в оц╕, бо надавав народов╕ енерг╕╖, надихав на спротив жорстоким обставинам, зривав ╕з них машкару.
Щоб уявити умови, в яких опинилися творча ╕нтел╕генц╕я, д╕яч╕ культури, письменники, нагада╓мо деяк╕ факти наближення найстрашн╕шо╖ трагед╕╖ в ╕стор╕╖ Укра╖ни ХХ ст.
З друго╖ половини 20-х рок╕в актив╕зувався процес, спрямований на утвердження абсолютного ╕деолог╕чного монопол╕зму б╕льшовицько╖ парт╕╖ в галуз╕ духовно╖ культури – науки, мистецтва, л╕тератури. В парт╕йних ухвалах панували настанови про необх╕дн╕сть боротьби проти вияв╕в буржуазно╖ ╕деолог╕╖ в л╕тератур╕, бо «в нас класова боротьба взагал╕, так само вона не припиня╓ться ╕ на л╕тературному фронт╕». Найменш╕ прояви в╕дступу в╕д ╕деолог╕чних догм квал╕ф╕кувалися як прояви буржуазно╖ ╕деолог╕╖, як в╕двертий захист класових ╕нтерес╕в непманства та куркульства. Особливо гостру реакц╕ю викликали ╕де╖ суверенност╕ Укра╖ни, що знайшли вираження у статтях М. Хвильового, опубл╕кованих 1925-1927 рр. п╕д час л╕тературно╖ дискус╕╖.
Припинила сво╓ ╕снування, потрапивши п╕д пол╕тичний тиск, ╕ л╕тературна орган╕зац╕я «ВАПЛ╤ТЕ» («В╕льна академ╕я пролетарсько╖ л╕тератури»), л╕дером яко╖ був М. Хвильовий. Разом з╕ сво╖ми однодумцями в╕н вир╕шив дати одкоша ╕деолог╕чному цькуванню, розпочавши видавати л╕тературно-мистецький альманах «Л╕тературний ярмарок» (про╕снував до лютого 1930 р.). ╤сторики л╕тератури ц╕лком правильно в╕днесли альманах до найяскрав╕ших явищ в укра╖нськ╕й пер╕одиц╕. В ньому виступали обдарован╕ письменники та митц╕. Серед них був ╕ Остап Вишня.
В низц╕ гострих проблем була ╕ проблема ╕з «заборонено╖ зони» – засудження ╕ протид╕я русиф╕кац╕╖. На стор╕нках альманаху розгорнулася дискус╕я п╕д назвою «Вас ╕ст дас зелена кобила?», в як╕й взяли участь дотепники-гумористи. ╤ Остап Вишня.
Прямий, ледь зовн╕ затушкований заклик не миритися з русиф╕кац╕╓ю в галуз╕ укра╖нсько╖ культури знаходимо на полях одн╕╓╖ з╕ стор╕нок альманаху: «А все ж част╕вка не вит╕снить коломийку». Тут слово «коломийка» використано на позначення укра╖нсько╖ культури, а «част╕вка» – рос╕йсько╖.
На М. Хвильового було накле╓но ярлик «нац╕онал-ухильника», буржуазного нац╕онал╕ста. Водночас було охрещено «нац╕онал-ухильником» ╕ наркома осв╕ти Укра╖ни О. Шумського, який в╕ддав багато сил укра╖н╕зац╕╖. Московськ╕ великодержавники зобов’язували КП(б)У вести непримиренну боротьбу проти «шумськ╕зму-хвильов╕зму». 1932 року над╕йшла телеграма за п╕дписом Й. Стал╕на, В. Молотова з вимогою «припинити укра╖н╕зац╕ю». Було проведено скорочення укра╖нських шк╕л. За стал╕нською антинауковою концепц╕╓ю «злиття нац╕й» актив╕зувалася русиф╕кац╕я в Укра╖н╕.
1933 року, не витримавши пересл╕дування, пол╕тичних звинувачень, пок╕нчив життя самогубством друг Остапа Вишн╕ М. Хвильовий. А цього ж року був репресований ╕ загинув на засланн╕ О. Шумський. Тод╕ ж, 1933 року, за колючим дротом ╕ розпочалася «траг╕чна десятир╕чка» Остапа Вишн╕, якою зак╕нчився перший пер╕од творчост╕ видатного майстра см╕ху. Йому довелося винести на власних плечах тягар невол╕, знущань, приниження людсько╖ г╕дност╕. На ц╕ле десятил╕ття замовкла його муза, потрапивши в лещата кривавого тотал╕тарного деспотизму.
Усм╕шка «Чухра╖нц╕» датована 1927-м роком. При першому ознайомленн╕ з нею розум╕╓ш, що вона проблематично зв’язана з усм╕шками Остапа Вишн╕ друго╖ половини 20-х рок╕в, котр╕ ув╕йшли до зб╕рки «Укра╖н╕зу╓мось». Серед «укра╖нознавчих» усм╕шок «Чухра╖нц╕» вир╕зняються не т╕льки гостротою постановки пекучих громадсько-пол╕тичних проблем, а й глибиною думки, багатством зображувальних засоб╕в, прийом╕в ком╕чного, вражаючою винах╕длив╕стю у створенн╕ гумористичних, витриманих в ключ╕ народно╖ укра╖нсько╖ см╕хово╖ культури образ╕в, незр╕внянною майстерн╕стю.
У згадан╕й нами програм╕ з укра╖нсько╖ л╕тератури для 5-11-х клас╕в середньо╖ загальноосв╕тньо╖ школи стверджу╓ться, що зм╕стом усм╕шки «Чухра╖нц╕» ╓ «гостре висм╕ювання негативних рис укра╖нського характеру». На нашу думку, таке твердження вимага╓ певних уточнень. При анал╕з╕ твору необх╕дно обов’язково виходити з розум╕ння природи см╕ху Остапа Вишн╕. ╥╖, як н╕хто з досл╕дник╕в, глибоко осягнув Максим Рильський, який у творчост╕ гумориста вбачав «по╓днання видимого св╕тов╕ см╕ху з незримим св╕тов╕ смутком», що «притаманне народн╕й укра╖нськ╕й поез╕╖ ╕ св╕дчить, що Остап Вишня справд╕ таки земляк ╕ духовний родич великого Гоголя, дотепного Котляревського, на╖вного ╕ милого в т╕й на╖вност╕ Кв╕тки, нарешт╕, Тараса Шевченка...».
За жанровими ознаками «Чухра╖нц╕» – усм╕шка. В╕домо, що цей жанр впровадив у нашу л╕тературу Остап Вишня. Сво╖ми «усм╕шками» в╕н збагатив ╕ п╕дняв на вищий р╕вень укра╖нську гумористичну л╕тературу. В кожному окремому його твор╕ проявляються новаторськ╕ в╕дкриття. Усм╕шка «Чухра╖нц╕» вража╓ розма╖ттям барв ╕ в╕дт╕нк╕в ком╕чного та см╕шного, неповторн╕стю ком╕чних ситуац╕й. Гуморист досяга╓ неабияких ефект╕в у по╓днанн╕ р╕зних «шар╕в» лексики. Ком╕чне в Остапа Вишн╕ грунту╓ться на контраст╕ зм╕щених площин, що характеризу╓ народно-словесну гумористику, природу ком╕чного Миколи Гоголя. ╤рон╕чна усм╕хнен╕сть не раз заявля╓ про себе в натяках, п╕дтекстах, у використанн╕ елемент╕в фантастики, вимислу.
Завданням ур╕зноман╕тнення, збагачення ком╕чного п╕дпорядкована форма твору. Автор звернувся до парод╕ювання форми науково╖ прац╕. В╕дразу ж вибуха╓ см╕х в╕д контрасту зм╕щених площин – «наукова праця»... про «народ, який завжди чухався». П╕дладжуючись п╕д стиль науково╖ прац╕, автор збер╕га╓ елементи ╖╖ структури: «передмову», три розд╕ли ╕ «п╕слямову».
Усм╕шка побудована в чергуванн╕ розпов╕д╕ в╕д першо╖ особи ╕ стислих гумористичних еп╕зод╕в, як╕ в╕дтворюють образи персонаж╕в «чухра╖нц╕в» через ╖хн╕ вчинки та самооц╕нку. Опов╕дач в╕дразу ж в╕дрекомендувався: в╕н — науковець, що вир╕шив у сво╖й «науков╕й прац╕» зазнайомити «з дивною кра╖ною» «Чукрен» ╕ ╖╖ «дивацьким народом» – «чухра╖нцями».
«Передмова», якою започаткований тв╕р, витримана в жарт╕вливо-╕рон╕чному тон╕:
«Чухра╖нц╕, як ми зна╓мо, це дивацький нар╕д, що жив у чудернацьк╕й кра╖н╕ «Чукрен».
Кра╖на «Чукрен» була по той б╕к Атлантиди.
Назва – «чухра╖нц╕» (╕ про це ми зна╓мо) – постала в╕д того, що нар╕д той завжди чухався...».
Читач потрапля╓ в химерний св╕т, де реальне з╕йшлося з вигаданим, фантастичним ╕ несе у соб╕ прозор╕ ╕рон╕чн╕ натяки на реальн╕сть. Так в от╕й вигадан╕й кра╖н╕ «Чукрен» легко п╕зна╓ш Укра╖ну, а в «чухра╖нцях» – ╖╖ жител╕в... ╤ вже не приховати прозорост╕ цих натяк╕в вигаданим автором географ╕чним положенням «Чукрен», – що н╕бито знаходилась «по той б╕к Атлантиди».
Впада╓ в око по-вишн╕вськи дотепно-жарт╕влива етимолог╕зац╕я ╕сторично закр╕плених в укра╖нськ╕й мов╕ етнон╕м╕в – «Укра╖на», «укра╖нц╕» шляхом зам╕ни ╖х неолог╕змами – «Чукрен» та «чухра╖нц╕». Близьк╕ за початками звукосполучень «чук», «чух» слова п╕д рукою вишикувались в отой ╕рон╕чно-жарт╕вливий ряд – «Чукрен», «чухра╖нц╕», «чухатись».
Розпочата в «передмов╕» експозиц╕я набува╓ розвитку в «Розд╕л╕ I». ╤ тут збер╕га╓ться ╕рон╕чно-жарт╕влива ╕нтонац╕я. Починаючи в╕д пов╕домлення опов╕дача про специф╕ку його «досл╕дницько╖ прац╕», стислого окреслення географ╕чних особливостей кра╖ни «Чукрен», кра╖ни «хл╕боробсько╖», ╖╖ пейзаж╕в ╕ до нагадування про сво╓р╕дн╕сть звичок «чухра╖нц╕в» – усе в╕дда╓ подихом доброго см╕ху. Ком╕чне буду╓ться, зокрема, на використанн╕ сл╕в, утворених за принципами народно╖ етимолог╕╖, яка поляга╓ в зближенн╕ та переосмисленн╕ сл╕в за ознаками зовн╕шньо╖ под╕бност╕. Так утворена автором ц╕ла низка г╕дрон╕м╕в (сл╕в на позначення назви р╕чок, мор╕в, озер):
«В син╓ море текла найулюблен╕ша чухра╖нцями р╕чка Дмитро (Дн╕про, – О. Г.). А на п╕вденному заход╕ була велика р╕чка Дс╕тро (Дн╕стер, – О. Г.)». Та в завершальн╕й частин╕ експозиц╕╖ кр╕зь призму ком╕чного пробилися глибоко драматичн╕ ноти, зд╕йснено перех╕д до постановки кардинальних проблем, як╕ визначили як ╕дейно-тематичний зм╕ст, так ╕ художньо-естетичну структуру усм╕шки. Остап Вишня проявив громадянську мужн╕сть, звернувшись до гостро пол╕тично╖ теми, на яку вже було накладено табу тотал╕таризмом. Письменник заговорив по-сво╓му про ╕сторичну, сповнену драматизму долю Укра╖ни, укра╖нського народу, схиляючи читач╕в до роздум╕в не т╕льки про сучасне, а й майбутн╓ нац╕онального руху. Та зверн╕мося до завершально╖ частини експозиц╕╖: «Чухра╖нц╕в було чимало ╕ щось понад тридцять м╕льйон╕в, – хоч здеб╕льша вони й сам╕ не знали, хто вони так╕ суть... Як запитають було ╖х:
– Яко╖ ви, лорди, нац╕╖?
Вони, послухавшись, одпов╕дають:
– Та хто й зна?! Живемо в Шенгер╕╓вц╕. Православн╕...».
У по╓днанн╕ заземлено побутового, по-народному солоного сл╕вця «чухра╖нц╕» з поняттям «лорди», вживаним здавна в Англ╕╖ на позначення титул╕в, за╕скрилися блиск╕тки см╕ху. Остап Вишня залиша╓ться в╕рним сво╓му принципу творення ком╕чного. Воно буду╓ться ╕ в даному випадку, на контраст╕ зм╕щених площин.
Одначе см╕х цей, з г╕ркотою на дн╕, кажучи словами Рильського, «з незримим тривоги св╕тов╕ смутком». Як говорять у таких випадках: «См╕шно, та не вт╕шно». Адже в╕дкритим текстом на повний голос виражено письменником думку про безц╕нну втрату народом ╕сторично╖ пам’ят╕, про запанування безпам’ятства. Як сталося так, що понад тридцятим╕льйонний народ укра╖нський не зна╓, яко╖ в╕н нац╕╖, якого в╕н роду-племен╕... Остап Вишня знав ╕ розум╕в усе. В╕н жив у той час, коли зоолог╕чна ненависть до всього нац╕онального запанувала в пол╕тичн╕й стратег╕╖ бюрократично-репресивно╖ тотал╕тарно╖ системи. На практиц╕ вона оберталася в руйнування генетично╖ пам’ят╕ народ╕в, позбавлення ╖хнього нац╕онального кор╕ння, перетворення людей в манкурт╕в, щоб були вони «н╕якими, апатичними» (Олесь Гончар). З метою духовного геноциду запроваджувалася заборона вивчення ╕стор╕╖ Укра╖ни в загальноосв╕тн╕х школах, техн╕кумах, а також у вищих навчальних закладах. З болем у душ╕ писав про це у сво╓му щоденников╕ Олександр Довженко: «╢дина кра╖на в св╕т╕, де не виклада╓ться в ун╕верситетах ╕стор╕я ц╕╓╖ кра╖ни, де ╕стор╕я вважалась забороненим, ворожим ╕ контрреволюц╕йним, – це Укра╖на. Друго╖ тако╖ кра╖ни на земн╕й кул╕ нема».
Поза увагою ц╕лих покол╕нь залишалися невичерпн╕ духовн╕ фонди уснопоетично╖ народно╖ творчост╕, п╕сн╕, думи, в яких сл╕п╕ укра╖нськ╕ Гомери-кобзар╕ осп╕вали безсмертя геро╖чних подвиг╕в, патр╕отично╖ слави наших предк╕в, як╕ ус╕ма ф╕брами душ╕ були зв’язан╕ з р╕дною землею.
В добу тотал╕таризму нав╕ть творч╕сть Тараса Шевченка, який ув╕в у художн╕й космос свою Укра╖ну, за яку був готовий погубити душу ╕ яку любив до самозабуття, було п╕ддано дискрим╕нац╕╖. 1920 року день народження Т. Шевченка було проголошено державним святом. Та п╕сля стаб╕л╕зац╕╖ становища в Укра╖н╕ про це «забули».
Гумористичному осягненню нац╕ональних рис «чухра╖нц╕в» приурочено другий розд╕л усм╕шки. Остап Вишня ╕ на цей раз не в╕дходить в╕д парод╕ювання стилю науково╖ прац╕, збагачу╓ р╕зновиди ком╕чного. В центр╕ розд╕лу узагальнюючий образ-персонаж – «чухра╖нц╕».
«Мали чухра╖нц╕ ц╕лих аж п’ять глибоко нац╕ональних рис. Ц╕ риси наст╕льки були для них характерн╕, що коли б котрийсь ╕з них загубився в м╕льйонов╕й юрб╕ соб╕ под╕бних ╕стот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухра╖нц╕в, вгада╓:
– Це — чухра╖нець».
╤ це тому, що з нього «так ╕ випирають от╕ п’ять головних рис його симпатично╖ вдач╕. Риси ц╕, як на ту старовинну терм╕нолог╕ю, звалися так: 1. Якби ж знаття!? 2. Забув. 3. Сп╕знивсь. 4. Якось-то воно буде! 5. Я так ╕ знав».
Опов╕дач розум╕╓, що риси укра╖нського нац╕онального характеру виражен╕ в нац╕ональн╕й культур╕, ╕стор╕╖. Отже, звернутись би до цих джерел. Та зам╕сть них у його руках опинилися лиш розкопан╕ матер╕али, «що сильно потерп╕ли в╕д тисячол╕тньо╖ давнини» ╕ повнот╕ характеристик «кожно╖ нац╕онально╖ чухра╖нсько╖ риси» посприяти не можуть. Зверта╓ на себе промовисте вибачення опов╕дача: «Ми заран╕ просимо те дарувати. Не ми в тому винн╕, а тисячол╕ття» (вид╕лення мо╓, – О. Г.). Але читач чи то час╕в Остапа Вишн╕, чи сучасник наш, будучи ╕нформованим про заборони ╕стор╕╖ Укра╖ни, укра╖нсько╖ культури в часи репресивно-тотал╕тарно╖ системи, сприйма╓ це вибачення опов╕дача як прозорий натяк на справжн╕й стан речей: винн╕ т╕, хто заборонив ╕стор╕ю Укра╖ни.
Але наберемося терп╕ння ╕ ознайомимося з тими «розкопаними матер╕алами», над якими, як говорить досл╕дник-опов╕дач, «дуже тяжко працювати»: «...декотр╕ з них (матер╕али, – О. Г.) й понадриван╕ так, н╕би на цигарки, хоч н╕ на книжки з с╕льського господарства, н╕ на газети не под╕бн╕. Одну з книжок, писану в╕ршами, викопано разом з глечиком.
Академ╕ки кажуть, що, очевидно, чухра╖нц╕ накривали глечики з молоком поез╕╓ю: наск╕льки в них була розвинена вже тод╕ культура.
Книжка дуже попсована, вся в сметан╕. Сметана та взялася струпом. Х╕м╕чний досв╕д того струпа виявив, що то – крейда. Як догадуються вчен╕, сметану ту було накрито книжкою б╕ля якогось великого м╕ста».
Те, що наведен╕ тут пов╕домлення опов╕дача-досл╕дника про культуру чухра╖нц╕в тисячол╕тньо╖ давнини витриман╕ в ╕рон╕чно-гумористичному стил╕, жодних сумн╕в╕в не виклика╓. Запанову╓ оксиморонна стих╕я, що виявля╓ться у в╕дтворенн╕ ╕сторико-культуролог╕чного питання через сферу побуту. При цьому потрапляють в сполуку вза╓мовиключаюч╕ поняття, назви предмет╕в, явищ. Це особливо очевидно на по╓днанн╕ терм╕н╕в, понять наукових, культуролог╕чних – академ╕ки, вчен╕, книжка, газета, поез╕я, з лексикою на позначення предмет╕в домашньо-господарського чи побутового вжитку – глечик, цигарка, молоко, сметана.
Один читач, прочитавши цей уривок, звичайно ж, усм╕хнеться. Але може сприйняти його як веселу ╕ дотепну небилицю. ╤нший, також пореготавши, може ╕ замислитись. Та й скаже: «╥й-Богу, в╕рно схарактеризував чухра╖нц╕в опов╕дач – вони «народ симпатичний». Треба ж було ╖м мати таку щедру на поез╕ю душу, що вистачало т╕╓╖ створено╖ нею поез╕╖, аби й глечики з молоком накривати! А ось чита╓ш про те, як виявлено б╕ля великого м╕ста сметану, накриту книжкою. Зв╕дки ж вона там опинилася? Не впала ж разом з манною небесною. То ж ╖╖ доставили туди т╕ ж чухра╖нц╕-трудяги. Жодного сумн╕ву у цьому нема╓. Треба ж було ╖м на якусь коп╕йчину розжитись, через от╕, по-сучасному кажучи, «ринков╕ в╕дносини».
А трет╕й читач, також усм╕хнувшись, може, й з╕тхне: «Шкода, – скаже, – що у цього симпатичного народу нема╓ ╕стор╕╖, нема╓ культури. Боляче...».
Ось так за зовн╕шньою жарт╕вливо-╕рон╕чною усм╕шкою, влучн╕стю ╕ дотепн╕стю вислову анал╕зованого уривку просочу╓ ╕ тривожна думка про долю народу, вимальову╓ться картина, кажучи словами Олеся Гончара, ╕з «сумновесело╖ ╕стор╕╖ Укра╖ни».
Ч╕льне м╕сце в розкритт╕ ╕дейно-художнього задуму твору належить двом п╕дрозд╕лам розд╕лу другого, де на наочних прикладах, в майстерно вивершених лакон╕чних еп╕зодах да╓ться образно-гумористичне осягнення п’яти уже вище названих нац╕ональних рис чухра╖нц╕в. Предметом ком╕чного в╕дтворення ╓, насамперед, «найхарактерн╕ша для чухра╖нц╕в риса – «якби ж знаття». Це «риса-мати». Виникла вона в чухра╖нц╕в з чисто господарсько-домашнього приводу. Один з чухра╖нц╕в вшивав хату. Зл╕з аж до бовдура. Посунувся. Сунеться ╕ кричить ж╕нц╕: «Соломи!». Упав, гепнувся. – Не треба.
Ж╕нка не встигла п╕д╕слати соломи на те м╕сце, де в╕н гепне. П╕сля цього «й укоренилася глибоко ця риса в чухра╖нцеву вдачу. Як т╕льки яка притичина:
– Якби ж знаття, де впадеш, – соломки б п╕д╕слав.
Або:
– Якби знаття, що в кума пиття...».
П╕сля цього в уяв╕ читача вимальову╓ться справд╕ «симпатичний чухра╖нець». Гепнув, але не поскаржився, що вдарився, що забол╕ло м╕сце, яким «гепнувся». Просто почухався, сидячи, ╕, не втративши гумору, по╓днав дв╕ контрастуюч╕ приказки:
«Якби знаття, де впадеш, соломки б п╕д╕слав» ╕ «Якби знаття, що в кума пиття...», насл╕док цього по╓днання – см╕х.
Склалося у чухра╖нц╕в так, що «риса-мати» «якби ж знаття» ув╕йшла в кожен випадок «життя чухра╖нського цив╕л╕зованого». Проникла ╕ в життя громадське. «От будують чухра╖нц╕ яку-небудь буд╕влю громадську. Збудували. А вона взяла ╕ упала, ╕ зразу:
– Якби ж знаття, що вона впаде. То ми б ╖╖ не сюди, а туди будували».
В цьому гранично стислому еп╕зод╕ в╕дчутне критичне ставлення автора до от╕╓╖ «риси-матер╕», яка завда╓ шкоди вир╕шенню громадських справ. А ╖х в Укра╖н╕ вистачало.
Виявилася ця «риса-мати» по-сво╓му ╕ в культурному житт╕ чухра╖нц╕в. В усм╕шц╕ натрапля╓мо на еп╕зоди, як╕, без сумн╕ву, п╕дказан╕ Остапов╕ Вишн╕ конкретними фактами, що мали м╕сце в культуролог╕чному процес╕ в Укра╖н╕ у друг╕й половин╕ 20-х рок╕в.
...У лютому 1931 року, виступаючи на зборах Харк╕всько╖ орган╕зац╕╖ Всеукра╖нсько╖ сп╕лки пролетарських письменник╕в Укра╖ни, Остап Вишня говорив: «Мен╕ завжди бол╕ло те, що в наш╕й практичн╕й ╕ громадськ╕й робот╕ ми значну частину сво╓╖ енерг╕╖ витрачали на сварки, суперечки, як╕ н╕чого сп╕льного з л╕тературою не мали...».
Ц╕ г╕рк╕ роздуми, без сумн╕ву, були нав╕ян╕ письменников╕ конкретними под╕ями, св╕дком ╕ учасником яких в╕н був. Серед цих важливих под╕й була згадувана вже л╕тературна дискус╕я 1925-1927 рр., яка внасл╕док грубого втручання Й. Стал╕на, тиску великодержавник╕в Москви та Укра╖ни з л╕тературно╖ перетворилася в пол╕тичну. Чимало письменник╕в були спантеличен╕ стал╕нською псевдотеоретичною настановою про класову боротьбу в процес╕ буд╕вництва соц╕ал╕зму. Ставши на «позиц╕╖ класовост╕», вони кинулися шукати «класових ворог╕в» ╕ в сво╓му середовищ╕. Спалахнула м╕жгрупова ╕ м╕жусобна боротьба, що вилилася у вза╓монав╕шування ╕деолог╕чно-пол╕тичних ярлик╕в. На стор╕нках газет, журнал╕в густо поселилися ц╕ ярлики – «класовий ворог», «нац╕онал-ухильник», «п╕дкуркульник», «╕деолог куркульства», «речник др╕бно╖ буржуаз╕╖», «буржуазний нац╕онал╕ст». Ц╕ пол╕тичн╕ компромати були використан╕ каральними органами як пол╕тичн╕ доноси, що прислужилися грунтом жорстоких репрес╕й 20-30-х рр.
По-сво╓му в╕дгукнувся Остап Вишня у «характерному запис╕» з «життя чухра╖нського цив╕л╕зованого» в усм╕шц╕ «Чухра╖нц╕» на те, «як попервах чухра╖нц╕ свою культуру будували». Якраз у ньому й виявилося в╕длуння жорстоких насл╕дк╕в дискус╕╖ 1925-1927 рр. Виписаний рукою великого майстра-см╕хотворця запис становить собою ╕рон╕ю, що ув╕брала в себе ком╕чне в ╓дност╕, кажучи словами Максима Рильського, «з незримим св╕тов╕ смутком». А буд╕вництво культури починали завзято: «Узялися дуже ретельно... А пот╕м за щось завелись, зразу за голобл╕ (була в них така зброя, на ман╕р лицарських середньов╕чних спис╕в) та як зчепились полем╕зувати... Полем╕зували-полем╕зували, як дивляться – у вс╕х кров тече... Тод╕ повставали й стогнуть: – Якби ж знаття, що один одному голови попровалю╓мо, не бились би.
Сильно тод╕ в них культура затьмарилася... Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш...». Це пряма оц╕нка Остапа Вишн╕ ситуац╕╖, в як╕й опинилася укра╖нська культура. Ситуац╕╖ не т╕льки ком╕чно╖, а й глибоко драматично╖.
З першою головною «рисою-мат╕р’ю» чухра╖нц╕в «якби ж знаття» т╕сно переплелися дв╕ наступн╕: «якось-то воно буде» та «я так ╕ знав». Ус╕ вони в сво╖й сукупност╕ ╓ вираженням духовно╖ деформац╕╖ чухра╖нц╕в. ╤ життя ╖хн╓ перетворилося в якийсь дивний «в╕чний двигун» – в оте «перпетуум моб╕ле», в ход╕ння по замкненому колу. Тут варто нагадати промовистий, по-мистецьки витончено вивершений еп╕зод.
«Коли чухра╖нц╕ було починають якусь роботу, хоч би в як╕й галуз╕ ╖хнього життя та робота виникла, ╕ коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорлив╕ший зауважив:
– А чи так ви робите?
Чухра╖нець обов’язково подума╓ тр╕шки, почуха╓ться ╕ не швидко прокаже:
– Та! Якось-то вже буде!
╤ почина╓ робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальц╕ знати, тод╕:
– Я так ╕ знав!
– Що ви знали?
– Що отак буде!
– Так нав╕що ж ви робили?
– Якби ж знаття...
– Так ви ж кажете, що знали?
– Так я думав, що якось-то воно буде!»
Нагадавши ╕ще про так само характерн╕ риси чухра╖нц╕в – «забув», «сп╕знивсь», опов╕дач да╓ ╖м не без почуття сп╕вчутливо╖ ╕рон╕╖ похвально-компл╕ментарну оц╕нку – «╕стинно дивний народ».
╤дейна спрямован╕сть усм╕шки прозора. Остап Вишня см╕ливо поставив питання про ╕сторичну гостро драматичну долю Укра╖ни, укра╖нського народу в часи тотал╕таризму. Письменник засудив тотал╕таризм, що п╕др╕зав нац╕ональн╕ корен╕ в народ╕, позбавляючи його ╕сторично╖ пам’ят╕, нац╕онально╖ св╕домост╕, нац╕онально╖ г╕дност╕. В усм╕шц╕ посл╕довно проходить думка про те, що в╕дрив людини в╕д нац╕онального грунту перетворю╓ ╖╖ в збайдуж╕лу, без╕н╕ц╕ативну, зманкуртизовану ╕стоту.
Порушен╕ письменником проблеми набувають особливо╖ актуальност╕ в наш час, коли необх╕дно зосередити вс╕ зусилля народу для вир╕шення такого важливого ╕сторичного завдання – розбудови могутньо╖, багато╖, щасливо╖ суверенно╖ Укра╖ни.

Олександр ГУБАР,
професор Тавр╕йського нац╕онального ун╕верситету ╕м. В. ╤. Вернадського,
член Нац╕онально╖ сп╕лки письменник╕в Укра╖ни
м. С╕мферополь
2000 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "Українці мої..."


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14293

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков