Версiя для друку Обговорити в форумi

Історія і сучасність
 
ДЛЯ УКРАЇНИ ВАЖЛИВО НЕ ЗВЕСТИ МУР У ГОЛОВАХ ЛЮДЕЙ

Світ відзначає 25-ту річницю падіння Берлінського муру. У ніч проти 10 листопада 1989 року були відкриті пропускні пункти зі Східного Берліна до Західного. Ця подія набула символічного значення: демонтаж муру означав усунення кордонів між Заходом та Центрально-Східною Європою, яка стала на шлях демократизації. Як розповідають українські свідки тих подій, у ще Радянській Україні падіння муру сприйняли по-різному: продемократична меншість це вітала як перемогу свободи, але багато хто боявся, що це може призвести до нової великої війни. Сьогодні в Україні постала загроза зведення нових мурів, що відокремлять окуповані Росією та незаконними збройними угрупованнями території від вільної України та всієї Європи. Проте історики вважають, що з Берлінським муром ці нові лінії поділу не матимуть нічого спільного.
Улітку 1989 року депутат Європейського парламенту від Християнсько-соціального союзу, президент Пан’європейського руху ерцгерцог Отто фон Ґабсбурґ звернувся до урядів Австрії та Угорщини з проханням відкрити на певний час кордон між цими країнами, тобто згорнути колючий дріт, що відокремлював Захід від країн соціалістичного табору. Австрійський та угорський уряди погодилися, кордон відкрили – і тисячі німців через територію Чехословаччини та Угорщини попрямували у відпустку до Австрії. Ці події отримали назву «Європейський пікнік».
Тоді виник жарт: повертається, мовляв, Еріх Хонеккер, багатолітній керівник НДР, з-за кордону й здивовано бачить, що на вулицях Берліна порожньо, а на Брандербузькій брамі для нього залишена записка: «Еріх, не забудь вимкнути світло, ти останній».
Доктор історичних наук, професор Києво-Могилянської академії Михайло Кірсенко констатує, що на той момент Берлінський мур уже втратив свій сенс.
«Він мав закрити народ від зовнішнього світу. Цей Європейський пікнік прорвав блокаду. Коли НДР відзначала 40-річчя свого існування, Хонеккер сказав, що Берлінський мур стоятиме ще сто років чи довше, а через місяць після цього мур падає», – відтворює послідовність історичних подій Михайло Кірсенко.
Але в той час, як у Берліні мур падав і країни Центрально-Східної Європи отримували свободу вибору свого майбуття, Україна залишалася частиною Радянського Союзу.
Доктор філософських наук, голова Фонду якісної політики та викладач Києво-Могилянської академії Михайло Мінаков у 1989 році був студентом медичного училища. Зазначає, що до падіння Берлінського муру українці тоді поставилися по-різному. Були й ті, хто боявся, що це призведе до відкритої війни між Заходом та СРСР.
«Суспільство поділилося на дві частини. Ті, хто бачив у падінні муру справедливість, перемогу свободи й відновлення європейської солідарності, можливість побудови Європи, заснованої на єдиних цінностях свободи, Європи від Дубліна до Владивостока. І, звичайно, були ті, хто проти. Україна була менш ліберальна, перебудова там була слабша. У нас було більше негативного ставлення, принаймні в Запоріжжі та Києві, з якими я був тоді пов’язаний. Падіння Берлінського муру багато хто розцінював як початок перемоги Заходу над Сходом, як початок зубожіння, як початок кризи й імовірність нової війни», – пригадує Михайло Мінаков.
За кілька років він поїхав вчитися до Німеччини. Після падіння муру мав нагоду поспілкуватися з генералом Збройних Сил США, державним секретарем США під час першого терміну президента Джорджа Буша-молодшого Коліном Павеллом.
«Він починав свою кар’єру військового як командир взводу. Його підрозділ відповідав за сто метрів цього кордону, за сто метрів муру. Він казав, що метою його життя у цей період було в разі війни загинути самому, загинути разом зі своїм взводом, але не дозволити, аби ця стіна впала. Потім він був одним із тих, хто підтримував Горбачова і лідерів Заходу в справі руйнування цього муру. Він говорив, що стіна, можливо, фізично в 1989 році й впала, але ще тривалий час після розпаду Радянського Союзу й розколу Заходу на Об’єднану Європу та Америку її рештки залишалися в головах людей, тому 25 років – це лише початок руйнування стіни між Заходом і Сходом», – розповідає Михайло Мінаков.
87-річний український політик і дисидент часів СРСР Левко Лук’яненко повернувся до України на початку 1989 року після майже трьох десятиліть постійних арештів, ув’язнень, що закінчилися засланням у Томській області. Він одразу ж взявся до активної роботи в Українській гельсінській спілці. Дисидент пригадує, як тоді люди до дірок перечитували й передавали одне одному резонансні статті про українське політичне майбутнє, як ще в травні 1989 року, тобто до падіння муру, у Києві він разом з однодумцями проводив міжнародну конференцію, на якій обговорювали перспективу розпаду СРСР, і як люди просто раділи можливості вільніше висловлюватися.
«Руйнація Берлінського муру була однією з подій у низці інших. Люди були налаштовані дуже бадьоро, раділи тому, що Горбачов почав ту політику перебудови. Цей процес демократизації радував кожного, тому що колись за слово хапали, судили, заганяли. Тоді з’явилась можливість трошки більше говорити. Почали друкуватися критичні статті», – пригадує Левко Лук’яненко.
Через 25 років після відкриття пунктів пропуску між західною та східною частинами Берліна в Європі знову говорять про загрозу зведення нового муру. Цього разу саме Україна претендує на те, щоб стати територією його пролягання: з одного боку, окуповані території Криму, «ДНР», «ЛНР» і Росія, де панує відповідна пропаганда «русского мира», з іншого, – європейська цивілізація.
Михайло Кірсенко пояснює, що якщо Україна й вимушена буде зводити спеціальні фортифікаційні споруди не лише на своїх офіційних кордонах, а й там, де пролягатиме кордон між вільними та окупованими територіями, то цей новий «мур» відрізнятиметься сутнісно від Берлінського. Останній, крім фортифікаційного значення, мав символічне: він покликаний був ізолювати громадян НДР від Заходу. Українська «стіна» матиме значення суто оборонне.
«Берлінський мур розколював Європу. А український мур, коли він буде побудований, буде об’єднувати й захищати Європу, тобто він гуртуватиме народи. Європа буде зацікавлена в його зміцненні, а не ліквідації. Це — мур проти агресії», – вважає історик.
А ось Михайло Мінаков переконаний, що розмови про можливість постання нової «стіни» між цивілізаціями – це «ознака слабкості, переляку». На його думку, якщо така лінія розмежування й проляже, то це відбудеться набагато західніше за схід України, й остання від цього програє. Філософ наголошує, що для українців сьогодні дуже важливо не дозволити побудувати стіну всередині країни – у свідомості людей: на кожній вулиці, у кожній квартирі. Саме це, на його думку, особливо було помітно під час Майдану.
Левко Лук’яненко вважає, що нині насувається «друга фаза розпаду Російської імперії», у той час, як падіння Берлінського муру й крах СРСР були першою фазою: «Для того, щоб не допустити цього, Росія скористалася тими подіями, які в нас відбулися під час Майдану, і почала проти нас збройний наступ».
Він також переконаний, що нинішній час є «особливою віхою в історії України». «Безперечно, що ми живемо в той час, коли боротьба між Україною і Росією є реально віхою, яка ділить історію України на попередні сім століть колоніальної залежності й майбутнє тисячоліття свободи Української держави й української нації. Москва хотіла, придушивши Україну або підкоривши її, відновити імперію. Реально війна прискорює розвал Російської імперії і наближає ту другу фазу, яка зруйнує цю імперію», – каже Левко Лук’яненко...
Радіо «Свобода»

Версiя для друку Обговорити в форумi

"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"