Пошук по сайту
Пошук:

Теми
З перших уст (2530)
З потоку життя (5626)
Душі криниця (3175)
Українці мої... (1408)
Резонанс (1405)
Урок української (980)
"Білі плями" історії (1606)
Крим - наш дім (528)
"Будьмо!" (258)
Ми єсть народ? (234)
Бути чи не бути? (69)
Писав писака (23)
На допомогу вчителеві (125)
Мовно-комп'ютерний конкурс (108)
Порадниця (108)
Смішного! (97)
Додатки
"Джерельце" (829)
"КримСПОРТ" (132)

Архiв
Архiв газети в pdf
Редакцiя
Форуми
Книга вiдгукiв

Iншi статтi цiеї теми
УКРА╥НА НЕ Б╤ДНА, А ОБКРАДЕНА ДЕРЖАВА
Коловорот конвертац╕╖ влади у ф╕нансов╕ ресурси ма╓ бути зупинений


П╤СЛЯ СКАЗАНОГО, або «БАРИН ВСЁ НЕ ЕДЕТ…»
Коментар до звернення до Президента Укра╖ни та Генерального прокурора, в╕дправленого ще 5 м╕сяц╕в...


ГАРМИДЕР ╤ СОРОМ НА КОРДОН╤.
ЯК СААКАШВ╤Л╤ ПОВЕРНУВСЯ В УКРА╥НУ


«СПОД╤ВАЮСЯ З ДОПОМОГОЮ СВОГО ЛИСТА ТЕЖ ПРИСЛУЖИТИСЯ УКРА╥Н╤, ╥╥ ОЧИЩЕННЮ В╤Д НЕПРАВДИ ╤ НЕСПРАВЕДЛИВОСТ╤…»
Р╕вно м╕сяць тому А. Щекуну, директору Нац╕онального газетно-журнального видавництва у Ки╓в╕, яке...


ПАНЕ ДИРЕКТОРЕ, ВЖЕ НЕ ШАНОВНИЙ…
Шановн╕ читач╕, а насамперед - колеги-журнал╕сти! Я н╕коли б не звертався ось так публ╕чно до...




Розсилки
Тут Ви можете підписатися на розсилку анонсів статей нових випусків нашої газети. Для цього вкажіть свій e-mail.

E-mail адрес:














Гостям Севастополя



FaceBook

Twitter









оНЦНДЮ Б сЙПЮ©МЁ
Головна сторiнка > Текст статти
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "Ми єсть народ?"
Версiя для друку
Обговорити в форумi

#46 за 14.11.2014
ЧУХРА╥НЦ╤
Остап ВИШНЯ

Cпроба характеристики

ПЕРЕДМОВА
«Чухра╖нц╕», як ми зна╓мо, — це дивацький нар╕д, що жив у чудернацьк╕й кра╖н╕ «Чукрен».
Кра╖на «Чукрен» була по той б╕к Атлантиди.
Назва – «чухра╖нц╕» (╕ про це ми зна╓мо) – постала в╕д того, що нар╕д той завжди чухався...
В ц╕й мо╖й науков╕й прац╕ ми спробу╓мо, за виконаними матер╕алами, зазнайомити з характеристикою вищеназваного дивного народу.

РОЗД╤Л I
Кра╖на «Чукрен», як про те св╕дчать матер╕али, знайден╕ при розкопках гробниц╕ чухра╖нського царя Передери-матню-р╕охора, розлягалася на чимал╕м простор╕н╕ в╕д б╕бл╕йсько╖ р╕чки Сону до б╕бл╕йсько╖ р╕чки Дяну. Б╕ля р╕чки Дяну простяглося пасмо так званих Кирпатих г╕р. Це – на заход╕...
П╕вдень кра╖ни «Чукрен» обмивало море з водою синього кольору. Син╕м те море зробилося дуже давно, ще тод╕, коли найб╕льша в св╕т╕ катакл╕зма – бог одд╕лив океани в╕д земл╕. Тод╕ те море хот╕ло зробитися океаном – надулося, посин╕ло, та так син╕м на весь св╕й в╕к ╕ залишилося.
В син╓ море текла найулюблен╕ша чухра╖нцями р╕чка Дмитро. А на п╕вденному заход╕ була велика р╕чка Дс╕тро. Од цих р╕чок ╕ чухра╖нц╕ прибрали назв: Наддмитрянц╕в ╕ Наддс╕трянц╕в. Наддмитрянц╕ – це т╕, що жили над р╕чкою Дмитром, а Наддс╕трянц╕ – над Дс╕тром.
Чухра╖нц╕в було чимало ╕ щось понад тридцять м╕льйон╕в, – хоч здеб╕льша вони й сам╕ не знали, хто вони так╕ суть... Як запитають було ╖х:
– Яко╖ ви, лорди, нац╕╖?
Вони, послухавшись, одпов╕дають:
– Та хто й зна╓?! Живемо в Шенгер╕╓вц╕. Православн╕.
«Чукрен» була кра╖на хл╕боробська. На ланах ╖╖ на широких росли незнан╕ тепер хл╕ба: книш╕, паляниц╕, переп╕чки... А найб╕льше чухра╖нц╕ любили на вгородах соняшники.
– Хороша, – казали вони, – рослина. Як зацв╕те-зацв╕те-зацв╕те. А пот╕м як ╕ схилить ╕ сто╖ть перед тобою, як навколюшках... Так н╕би в╕н – ти, а ти – н╕би пан. Уперто пок╕рлива рослина. Хороша рослина.

РОЗД╤Л II
Мали чухра╖нц╕ ц╕лих аж п’ять глибоко нац╕ональних рис. Ц╕ риси наст╕льки були для них характерн╕, що коли б котрийсь ╕з них загубився в м╕льйонов╕й юрб╕ соб╕ под╕бних ╕стот, кожний, хто хоч недовго жив серед чухра╖нц╕в, вгада╓:
– Це – чухра╖нець.
╤ н╕коли не помилиться... Його (чухра╖нця) постать, його рухи, вираз, сказать би, всього його корпуса – все це так ╕ випира╓ от╕ п’ять головних рис його симпатично╖ вдач╕. Риси ц╕, як на ту старовинну терм╕нолог╕ю, звалися так: 1. Якби ж знаття? 2. Забув. 3. Сп╕знивсь. 4. Якось-то воно буде! 5. Я так ╕ знав. Розглянемо поодинц╕ вс╕ ц╕ п’ять характерних для чухра╖нця рис. Нагада╓мо т╕льки, що розкопан╕ матер╕али сильно потерп╕ли од тисячол╕тньо╖ давнини, а декотр╕ з них й понадриван╕ так, н╕би на цигарки, хоч матер╕али т╕ н╕ на книжки з с╕льського господарства, н╕ на газети не под╕бн╕. Одну з книжок, писану в╕ршами, викопано разом з глечиком.
Академ╕ки кажуть, що, очевидно, чухра╖нц╕ накривали глечики з молоком поез╕╓ю: наск╕льки в них була розвинена вже тод╕ культура.
Книжка дуже попсована, вся в сметан╕. Сметана та взялася струпом. Х╕м╕чний досв╕д того струпа виявив, що то – крейда. Як догадуються вчен╕, сметану ту було накрито книжкою б╕ля якогось великого м╕ста. Отже, дуже тяжко працювати над тими матер╕алами. Через те характеристика кожно╖ нац╕онально╖ чухра╖нсько╖ риси може бути не зовс╕м повна. Ми заран╕ просимо нам те дарувати. Не ми в тому винн╕, а тисячол╕ття.
Вивчати науково кожну окрему рису ми, за браком часу й м╕сця, навряд чи зможемо. Доведеться обмежитись наведенням для кожно╖ з них наочних приклад╕в: так, ми гада╓мо, буде й швидше, й для широкого загалу зрозум╕л╕ше.
ЯКБИ Ж ЗНАТТЯ
Найхарактерн╕ша для чухра╖нц╕в риса. Риса-мати. Без не╖ чухра╖нець, а риса ця без чухра╖нця – не риса...
Повстала ця риса в чухра╖нц╕в з от якого приводу. Вшивав один ╕з них хату. Зл╕з аж до бовдура ╕ посунувся. Сунеться й кричить:
– Ж╕нко! Ж╕нко! Соломи! Соломи! Соломи!..
Геп!
– Не треба...
Це, значить, кричав чухра╖нець ж╕нц╕, щоб вона, доки в╕н гепне, соломи на те м╕сце, де в╕н гепне, п╕д╕слала. Не встигла ж╕нка цього зробити. Тод╕ виходить: «Не треба».
╤ от п╕сля цього й укоренилася глибоко ця риса в чухра╖нцеву вдачу. Як т╕льки яка притичина, зразу:
– Якби ж знаття, де впадеш, – соломки б п╕д╕слав.
Або:
– Якби знаття, що в кума пиття...
╤ так в кожн╕м випадку життя чухра╖нського цив╕л╕зованого.
От будують чухра╖нц╕ яку-небудь буд╕влю громадську. Збудували. А вона взяла ╕ упала, ╕ зразу:
– Якби ж знаття, що вона впаде, ми б ╖╖ не сюди, а туди будували.
╢ серед матер╕ал╕в характерний запис, як попервах чухра╖нц╕ свою культуру будували. Узялися дуже ретельно...
А пот╕м за щось завелись, зразу за голобл╕ (була в них така зброя, на ман╕р лицарських середньов╕чних спис╕в) та як зчепились полем╕зувати... Полем╕зували-полем╕зували, аж дивляться – у вс╕х кров тече... Тод╕ повставали й стогнуть:
– Якби ж знаття, що один одному голови попровалю╓мо, не бились би.
Сильно тод╕ в них культура затрималася... Та й не дивно: з попроваленими головами не дуже культурне життя налагодиш... Вир╕шили якось вони театр орган╕зувати. Запросили спец╕альну людину. Б╕гали, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. П╕двела ╖х та людина: не орган╕зувала театра, а зовс╕м навпаки. Тод╕ почухались.
– Якби ж знаття...
╤ почали знову. ╤ не було жодн╕с╕нького чухра╖нця без отого знаменитого:
– Якби ж знаття...

ЯКОСЬ-ТО ВОНО БУДЕ. Я ТАК ╤ ЗНАВ.
З ц╕╓ю головною рисою т╕сно з’╓днан╕ четверта й п’ята риси в чухра╖нц╕в, а саме: «якось-то воно буде» та «я так ╕ знав».
Коли чухра╖нц╕ було починають якусь роботу, хоч би в як╕й галуз╕ ╖хнього життя та робота виникла, ╕ коли хто-небудь чи збоку, чи, може, трохи прозорлив╕ший зауважив:
– А чи так ви робите?
Чухра╖нець обов’язково подума╓ тр╕шки, почуха╓ться ╕ не швидко прокаже:
– Та! Якось-то вже буде!
╤ почина╓ робити...
Коли ж побачить, що наробив, аж пальц╕ знати, тод╕:
– Я так ╕ знав!
– Що ви знали?
– Та що отак буде!
– Так нав╕що ж ви робили?
– Якби ж знаття...
– Так ви ж кажете, що знали?
– Так я думав, що якось-то воно буде!
Один ╕нд╕йський мудрець, коли йому про це тод╕ розпов╕дали, сказав:
– Дивне якесь реrpetuum mobile.
ЗАБУВ. СП╤ЗНИВСЬ
Друга риса – «забув» ╕ третя – «сп╕знивсь» характерн╕ так само риси для чухра╖нц╕в, але вони особливих пояснень, гада╓мо, не потребують...
– Чому ви цього не зробили?
– ╤-╕-╕-ти! Забув! Дивись?!
Або:
– Чого ж ви не прийшли?
– Та засид╕всь, глянув, дивлюсь – сп╕знивсь! Так я й той... облишив. Якось-то, сам соб╕ подумав, воно буде.
.........................................................
╤стинно дивний народ.

РОЗД╤Л III
Кра╖ну «Чукрен» залила стих╕я разом ╕з Атлантидою.
Один чухра╖нський поет, гр╕зно╖ стих╕╖ перелякавшися, зал╕з на височенну вербу й чекав смерт╕. Коли вода вже заливала його притулок, в╕н продекламував журно:
Ой поля, ви, поля,
Мати р╕дна земля,
Ск╕льки кров╕ ╕ сл╕з
По вас в╕тер розн╕с.
А в цей момент пропливав повз ту вербу атлантидянин ╕, захлинаючись уже, промовив:
– ╤ все по-дурному!

П╤СЛЯМОВА
Читав я оц╕ вс╕ матер╕али, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився ╕ з╕тхнув важко, а з з╕тханням тим само по соб╕ вилет╕ло:
– Н╕чого. Якось-то воно буде. Тьху!
1927 р.

Версiя для друку
Обговорити в форумi
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2014 > Тема "Ми єсть народ?"


Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14311

 

Редакцiя :
95006, м. Сiмферополь, вул. Гагарiна, 5, 2-й поверх, кiмн. 13-14
тел: (0652)51-13-24; E-mail: kr_svit@meta.ua
Адмiнiстратор сайту : Микола Владзiмiрський
Веб-майстер : Олексiй Рибаков