"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
#47 за 21.11.2014
ЯК ГОЛОДОМОР ЗМ╤НИВ ЖИТТ╢ВИЙ УКЛАД СЕЛА
╤ геноцид, ╕ етноцид...
Олеся СТАСЮК, кандидат ╕сторичних наук (Тема дисертац╕╖: «Деформац╕я традиц╕йно╖ культури укра╖нц╕в в к╕нц╕ 20-х – на початку 30-х рок╕в ХХ стол╕ття»)
Колишн╓ сп╕льне майно громади раптом стало заборонене для користування. Не можна було н╕ ловити рибу, н╕ збирати гриб╕в, н╕ зерна, бо це все було державне майно. У людей забирали сп╕льний громадський ресурс, створюючи колективний (а насправд╕ державний). До колектив╕зац╕╖ абсолютну б╕льш╕сть села складали так зван╕ «господар╕» — вони жили з ╕ндив╕дуального господарства, мали землю, худобу, ╕нод╕ якесь виробництво на кшталт млина. Хтось мав б╕льше, хтось менше, але НЕП давав можлив╕сть заробляти, продаючи надлишки продукц╕╖, ╕ люди купували коней, худобу, механ╕зми. Земельн╕ над╕ли люди отримали п╕д час так звано╖ «пор╕зки», коли землю розпод╕ляли м╕ж селянами. Це була епохальна под╕я для села. Ця земля передавалася дал╕ по родин╕, з не╖ жили ╕ жили непогано. Земля була в ус╕х. Не мало значення, займався селянин ремеслом чи н╕, але в╕н обов’язково обробляв землю, щоб забезпечити себе ╖жею. В серпн╕ 1929 року Раднарком (Каб╕нет м╕н╕стр╕в) УРСР ухвалю╓ постанову про ознаки куркульських господарств. Тих господар╕в, про яких ми говорили, почали називати куркулями — до 1929-го це слово на сел╕ не вживалося. Як╕ ознаки цих куркульських господарств? Якщо в господарств╕ ╓ млин, ол╕йниця, круподерня, просорушка, вовночухральня, сушарня, шк╕ряний завод, шаповальня, цегельня або ╕нше промислове п╕дпри╓мство, а також в╕тряк або водяний млин. Це те, що мала кожна родина. ╤нша ознака «куркуля», — коли господарство зда╓ в найм пост╕йно або на сезон окрем╕ устаткован╕ помешкання п╕д п╕дпри╓мства. Сарай п╕д ол╕йницю, скаж╕мо. ╤ трет╓ — коли члени господарства займаються торг╕влею, лихварством, комерц╕йним посередництвом або мають ╕нш╕ нетрудов╕ прибутки, або коли хтось ╕з член╕в господарства бере ре╓страц╕йне посв╕дчення на ведення промислового п╕дпри╓мства. Тобто якщо людина виробляла, вона вже п╕длягала п╕д цю ознаку куркул╕в. Ще ознака «куркуля», — якщо в кустарних промислах систематично використову╓ться наймана праця. А ми зна╓мо, що до рем╕сник╕в завжди приходили учн╕, ╕ ╖х уже називали найманою працею, тому що учень ╕ вчився, ╕ дрова носив тощо. Наступним ударом влади по кустарях був ╓диний податок: 300 карбованц╕в на ╖дця накладалося, зг╕дно з кодексом, тобто на члена родини, але не менше 1500 карбованц╕в. Тобто якщо ╖х було тро╓, вони все одно повинн╕ були сплатити 1500 карбованц╕в. Це були дуже велик╕ грош╕. Або плати, або в колгосп. Господар╕в змушували в╕ддавати в колгосп усе — в╕д земл╕ до ╕нвентарю. Це шокувало селян, адже була повага до майна, що ╓ межа («межа — святе д╕ло»), що кожна людина ма╓ сво╓. Чому вона повинна в╕ддавати ту корову чи свиню? Якщо люди не хот╕ли в╕ддавати худобу ╕ р╕зали ╖╖, щоб ╖╖ з’╖сти, ╖х за це також заарештовували, бо худоба вже вважалася державним майном, хоча ╖╖ власники до колгоспу ще не вступили. Господар╕, як╕ стали називатися куркулями, не хот╕ли вступати до цих колгосп╕в. Для чого ╖м сво╓ майно в╕ддавати ╕ працювати на когось, не маючи н╕чого в результат╕, т╕льки одн╕ пуст╕ трудодн╕. Трудодень — це аналог повного робочого дня, коли людина виконала норму. Цей день м╕г насправд╕ тривати й к╕лька робочих дн╕в. За пуст╕ палички працювали, як казала моя бабуся. Староста в╕в табель, ставив ц╕ палички... ╕ от людина пропрацювала м╕сяць, а ╖й нарахували 2-3 трудодн╕. Зам╕сть грошей зазвичай платили зерном. Це не стимулювало розвиток високо╖ трудово╖ культури та етики. Отак село втратило ╕ндив╕дуальних майстр╕в. Зазвичай кожна родина мала свого кустаря або рем╕сника. Тому що до 1930-х рок╕в у багатьох селах не було крамниць. Хтось був гончарем, хтось мав ол╕йницю, т╕ займалися мисливством, т╕ — рибальством, т╕ шили взуття, одяг. Продуктами сво╓╖ прац╕ можна було м╕нятися — ложки в обм╕н на глечики тощо. Або на ярмарок одвезти. У 1929-му оголосили загальну колектив╕зац╕ю, почали створювати колгоспи, арт╕л╕, комуни тощо. В арт╕л╕ й зганяли цих рем╕сник╕в. Це — рем╕сницький аналог колгоспу. Коли створювалися арт╕л╕, то почалася спец╕ал╕зац╕я. Гончар, який працював удома, сам заготовлював дрова, шукав глину, сам робив глечик, випалював ╕ сам же продавав. Все сам — в╕д початку до к╕нця. А тепер хтось т╕льки л╕пив, а хтось т╕льки рубав дрова. Або т╕льки сировину шукав — арт╕л╕ це сам╕ мали робити. Це принижувало майстра. Як╕сть товару значно пог╕ршилася. Влада змушувала майстр╕в працювати в колектив╕, але платила дуже мало, до того ж не забезпечувала сировиною. Це змушувало майстр╕в зв╕льнятися ╕ йти в колгосп працювати на пол╕. Бо в колгосп╕ давали якусь баланду — борошно з водою, гичку тощо. А п╕сля 30-х рок╕в за штамп «кустар» людей пересл╕дували. Уявля╓те, др╕бному б╕знесу забороняли виготовляли продукц╕ю. За ними був встановлений нагляд. Т╕ рем╕сники, хто ще м╕г пошити шапку, кожух чи якесь взуття, ходили обм╕нювати товар уноч╕ або тишком, щоб влада про це не знала. Оце була справд╕ ризикована «робота в т╕н╕», не те, що зараз. Це називалося «спекуляц╕╓ю» — сл╕вце, яке теж поширилося у 1930-х роках. На Полтавщин╕ була с╕м’я В╕хтеренк╕в — в╕домих майстр╕в р╕зьби по дереву. Вони вимерли абсолютно вс╕ й не передали н╕кому сво╓ ремесло. З кравц╕в ╕ ткач╕в арт╕л╕ не робили, бо влада продавала державний одяг ╕ не хот╕ла конкуренц╕╖ з села. Тому ц╕ майстри мали шанс на порятунок. Коли людей розкуркулювали, в них забирали хороший одяг, а залишали рваний, старий, який треба було перешити тощо. Хтось прийде до кравця, дасть йому за роботу квасолю чи картоплину, ╕ вже можна вижити. Колишн╓ сп╕льне майно громади раптом стало заборонене для користування. Те, що було в сел╕, охоронялося — поля, л╕си, ставки, р╕чки. Не можна було н╕ ловити рибу, н╕ збирати гриб╕в, н╕ зерна, бо це все було державне майно. У людей забирали сп╕льний громадський ресурс, створюючи колективний (а насправд╕ державний). Те, що королями життя раптом стали не працьовит╕ люди, а ледар╕ ╕ п’яниц╕, перевернуло селянську св╕дом╕сть. Бо хто розкуркулював, заганяв у колгоспи й забирав хл╕б? Були м╕сцев╕ актив╕сти, а на чол╕ актив╕ст╕в завжди був хтось уповноважений з району з НКВС. Часто так╕ актив╕сти говорили рос╕йською мовою, тобто були не з Укра╖ни (а може, з м╕ста). ╤ ц╕ актив╕сти ходили по 10-15 раз╕в, залякуючи, щоб людина вступила до колгоспу. Уповноважен╕ вибирали в сел╕ найб╕льш агресивних, деморал╕зованих, ледачих. Це — одиничн╕ персонаж╕, 3-5 чолов╕к на середн╓ село — до колектив╕зац╕╖ вони нав╕ть не мали господарства свого, бо були або ледарями, або алкогол╕ками. От уявля╓те, все життя вони п╕ддавалися обструкц╕╖ з боку громади, а тут такий шанс. Учора тебе н╕хто не поважав, а сьогодн╕ ти — представник влади. Приходять комун╕сти ╕ кажуть: «Ви будете керувати в сел╕, розкуркулювати людей, забирати в них, тому що це треба для влади». Вони йшли на це ╕з задоволенням, ╕ ходили з цим уповноваженим по хатах. А пот╕м уже вони приходили без уповноваженого ╕ робили, що хот╕ли. ╤ поводилися жорстоко — це була н╕би така помста за те, що ╖х ран╕ше висм╕ювали, а тепер вони можуть прийти до господаря, зняти з нього останн╕й кожух, вигнати босим на сн╕г ╕ казати: «Я тебе в╕дправлю в Сиб╕р». ╥х називали ╕ комнезами, ╕ комуняками, ╕ червоношк╕рими, й чорношк╕рими, бригадами, буксирами. Часто залучалися до таких бригад д╕ти. ╥х брали з╕ шк╕л. Були заарештован╕, вислан╕ вчител╕, тому що вони неправильно д╕тей вчили, за старими традиц╕ями — в╕рити в Бога ╕ т.д. За два м╕сяц╕ були п╕дготовлен╕ нов╕ кадри, як╕ в╕дправлялися в школу. Ц╕ вчител╕ працювали на владу. Вони могли шляхом контрольних роб╕т у д╕тей випитувати, чи ╓ зерно, яким чином батьки добувають ╖жу для вас тощо. Д╕тей залучали до конф╕скац╕╖ майна, що вже зм╕нювало дитячу св╕дом╕сть. От, скаж╕мо, вил╕зти на горище, куди не могли д╕статися «актив╕сти». До голоду в сел╕ майже не було крад╕жок. Хати п╕дпиралися або в╕ником, або к╕лочком чи кам╕нчиком. Ще ран╕ше, на початку XX стол╕ття, якщо когось ловили на крад╕жц╕, — зазвичай це були конокради, — то суд зд╕йснювала громада. Зловленого вели через усе село, могли роздягнути, могли в нього кидати кам╕нцями чи грудками, висм╕ювати. За 3-5 рок╕в ставлення до крад╕жки у св╕домост╕ людей зм╕нилося радикально. П╕сля колектив╕зац╕╖ й Голодомору нав╕ть приказка виникла: «Н╕ч — мати, не вкрадеш — не будеш мати». У 1930-х з’явився терм╕н, в╕домий нам ╕з час╕в перебудови, — «несуни». Люди вважали, що якщо вони н╕чого не отримали за трудодень в колгосп╕, то вони повинн╕ щось взяти, що це — не крад╕жка, а компенсац╕я за недоплачене. Вони могли брати якийсь буряк. ╤ то, його треба було вкрасти — сховати в халяви чи п╕д сп╕дницю, чи якусь гичку, чи зерно, борошно. Спершу вони вважали, що це ╖хня плата, а пот╕м стали робити це вже за звичкою. Пам’ятаю, як у 1980-х люди привозили з колгосп╕в як не фуру гички, так жому якогось для корови. Нав╕ть не заготовляли вдома. Люди, як╕ вважали старанну працю вищою чеснотою, бачили, що т╕, хто не працю╓, живуть краще. Тож нав╕що працювати, якщо можна взяти? 88-90% всього працездатного с╕льського населення були загнан╕ в колективн╕ господарства, ╕ з’явля╓ться новий соц╕альний тип — колгоспник. Це вони зам╕сть «Хто межу лама╓, той в╕ку не дожива╓» запровадили приказку «Щоб меж╕ не знать, треба в колгосп вступать». За 3-4 роки форму╓ться нова соц╕альна ╕╓рарх╕я на сел╕ — голова колективного господарства, його заступники, кер╕вники середньо╖ ланки... Зам╕сть об’╓днаного авторитету громади постав посадовий авторитет окремих ос╕б. Завдяки колектив╕зац╕╖ до сусп╕льно╖ активност╕ були залучен╕ ж╕нки. Ран╕ше ж╕нка займалася виключно домашн╕м господарством ╕ вихованням д╕тей. На новостворене свято 8 березня ж╕нкам дарували як╕сь подарунки. Чолов╕ки виступали дуже проти, на зборах казали: «Ж╕нки, не йд╕ть у колгосп, бо вас змусять здавати по 2-3 пуди хл╕ба. Це — неправильно, коли ж╕нка працю╓ на робот╕. Ж╕нка повинна доглядати д╕тей, там ╖╖ робота». А п╕сля 1933 року ж╕нки вже беруть активну участь у житт╕ колгоспу ╕ держави. Руйнувалися с╕мейн╕ зв’язки м╕ж покол╕ннями. У 30-х роках були створен╕ ясла, щоб д╕тей вже не доглядали вдома. В 1932 роц╕, коли не було чим п╕дгодовувати тих д╕тей, ясла позакривали. А оск╕льки ж╕нки й дал╕ працювали в колгоспах, то стар╕ люди й д╕ти, як╕ залишалися, найперше страждали в╕д голоду. Звичай доглядати за ними зник, бо активн╕ люди або вт╕кали в пошуках зароб╕тку, або працювали в колгосп╕. Руйнувалося нав╕ть подружн╓ життя — за невиконання хл╕бозагот╕вель людей ╕нод╕ змушували розлучатися. Це було таке покарання. Народження, вес╕лля ╕ похорон — три найважлив╕ших складових селянського життя. Те, що назива╓ться обрядов╕сть, зм╕нилося радикально. Хрещення заборонялися. Люди йшли багато к╕лометр╕в, шукали якогось священика, в╕н перевдягався в просту людину, вноч╕ приходив, зачинялися в╕кна, ╕ таким чином дитину хрестили. При цьому ж╕нки часто знищували метрики — св╕доцтво про народження, в якому був запис про хрещення. Бо ╖х виженуть з колгоспу, ╕ вони наразять себе на голодну смерть. Це теж формувало той п╕дп╕льний, настрашений стан, який ╕ дос╕ можна в╕дчути в сел╕. До Голодомору вес╕лля в сел╕ гуляли с╕м дн╕в. З купою ритуал╕в ╕ складових. П╕сля Голодомору багато обряд╕в зникло. Зник також посаг — майно, яке д╕вчина готувала соб╕ до вес╕лля. Бо його або не було, або матер╕ в╕дмовлялися давати майно д╕вчин╕, яка одружувалася за новими радянськими традиц╕ями. «Выходила замуж я без иконы, без попа. Говорила мама мне, ничего не дам тебе». Якщо дитину ще намагалися якось похрестити, то в╕нчання вже не так дотримувалися. З’явився такий новий тип одруження як «сходитися» — вже не казали «одружився» чи «взяв ╖╖», а «з╕йшлися». Щось на кшталт цив╕льного шлюбу. Нову традиц╕ю вес╕льних гулянь запроваджувало новонароджене с╕льське кер╕вництво, яке просто «гуляло», без обряд╕в — музика, танц╕, гор╕лка ╕ все. Це дуже ч╕тко в сел╕ можна було в той час побачити. ╤ гуляли не тиждень, а день-два. Бо ж державне не сво╓, чекати не буде. До смерт╕ в сел╕ ставилися з розум╕нням — ╓ приказка: «Якби не вмирали, то небо б п╕дпирали». Але завжди була повага до пок╕йника. Його омивали, одсп╕вували, читали молитви над ним. ╤ коли прийшов голод, коли не було трун, то ховали у скринях, у якихось ящиках. Священик ╕ тут заборонявся. Був такий випадок, що вчительку поховали за православними традиц╕ями (вона просила), то зв╕льнили й директора школи, ╕ вс╕х учител╕в. ╤ саме п╕сля 1933 року на похорон╕ з’явля╓ться духова музика — оркестр як зам╕нник священика. З╕ смертю було пов’язано й виживання — за зб╕р труп╕в (довол╕ масова тод╕ робота) платили якусь норму — 300-500 грам╕в хл╕ба за, скаж╕мо, 12 мерц╕в. Тому ж ╕ забирали часто ще живих, щоб до норми дотягти. Це робили т╕ ж селяни, ╕ важко ╖х осуджувати. Бо йому за цей хл╕б треба вижити чи прогодувати свою с╕м’ю. Я зараз на все це дивлюся по-╕ншому, н╕ж с╕м рок╕в тому, коли т╕льки почала досл╕джувати. Були, звичайно, жорсток╕ люди. В мо╓му сел╕ був такий ╤ван на одн╕й ноз╕, люди нав╕ть пр╕звища не говорять, вит╕снили з пам’ят╕. То в╕н цим гаком, яким мерц╕в тягали, ч╕пляв ╖х за п╕дбор╕ддя, знущався над т╕лами — ╕ д╕ти мал╕ не могли зрозум╕ти, що ж в╕дбува╓ться. Чому ран╕ше до пок╕йник╕в ставилися з повагою, сп╕вали ╖м п╕сн╕ ╕ встеляли з╕ллям дорогу, а тепер тягають гаком ╕ кидають байдуже в купу ╕нших т╕л. Цим д╕тям було по 8-9 рок╕в, уявля╓те, яким це було шоком для них ╕ як вони дал╕ ставилися до мертвих? Вс╕ традиц╕йн╕ свята влада вважала забобонами, пережитками минулого, ╕ зам╕нювала ╖х сво╖ми, радянськими. У червн╕ 1928 року ЦК КПУ ухвалю╓ постанову про рел╕г╕йний рух та антирел╕г╕йну пропаганду. А в травн╕ того ж року було прийняте р╕шення про з’╖зд безбожник╕в ╕ створення сп╕лки войовничих безв╕рник╕в. Зам╕сть свободи в╕роспов╕дання Конституц╕я СРСР проголосила «свободу рел╕г╕йного поклон╕ння та антирел╕г╕йно╖ пропаганди». Такою була поправка до статт╕ 19, внесена 22 травня 1929 року. Постановою в╕д 8 кв╕тня 1929 року заборонялося орган╕зовувати зустр╕ч╕ для д╕тей, молод╕, ж╕нок з метою вивчення Б╕бл╕╖, ╕ церковна д╕яльн╕сть зводилася виключно до богослуж╕ння. На церкву як на державну споруду накладався податок. Люди спочатку вс╕м селом збиралися, один податок виплатили, другий, трет╕й. Коли не могли виплатити податки, церкви дерев’ян╕ розбиралися, а кам’ян╕ використовувалися п╕д зерносховища. Збирали також п╕дписи людей, н╕би це люди сам╕ звертаються до влади: «Хочемо закрити колишн╕ очаги дурману». Я знаходила документи в арх╕вах, коли в сел╕ 117 чолов╕к — ╕ 147 п╕дпис╕в про закриття церкви. ╤ пот╕м вже до т╕╓╖ ж влади приходить знову документ ╕з п╕дписом людей, як╕ просять в╕дкрити церкву. Зам╕сть церковного робили альтернативне дозв╕лля — клуби чи хати-читальн╕, причому в тих же церквах. Парт╕йц╕ зганяли д╕вчат у церкву-клуб ╕ змушували там танцювати. Це був такий переворот у св╕домост╕ — танцювати в церкв╕! — що люди ставали пригн╕чен╕, байдуж╕. В них зароджувався страх, який передавався вже наступним покол╕нням. Я думаю, що й нам цей страх перед владою передався. Витяг з протоколу № 48-411 зас╕дання секретар╕ату Всеукра╖нського центрального виконавчого ком╕тету в╕д 11 березня 1930 року: 1) Забезпечити негайне використання вс╕х закритих молитовних будинк╕в для культурно-осв╕тн╕х потреб, щоб найшвидше колишн╕ очаги дурману перетворити в будинки пролетар╕ату, культури ╕ розваги. 2) Недобудован╕ молитовн╕ будинки та закрит╕ пристосувати для р╕зних громадських потреб. Якщо вони не п╕длягали н╕яким потребам, негайно роз╕брати. 3) Запропонувати в план╕ розгортання мереж╕ культурно-осв╕тн╕х установ, шк╕л, с╕льбуд╕в, клуб╕в повне використання молитовних будинк╕в, що закрит╕ й мають бути закритими. 4) Закриття молитовних будинк╕в провадити виключно за постановами трудящих. У школах п╕д час християнських свят проводилися антирел╕г╕йн╕ масов╕ заходи — були, наприклад, «антивеликодня кампан╕я» ╕ «антир╕здвяна кампан╕я». 1 ╕ 2 травня святкувалися за рахунок дня Вознес╕ння (його зробили робочим днем), щоб сплутати свята. Вих╕дним зам╕сть нед╕л╕ оголосили четвер, але це так ╕ не прижилося. Популярне дос╕ свято урожаю — обжинки — з’явилося за радянсько╖ влади як «справд╕ народне». Плани проведення цього свята розроблялися за спец╕альними ╕нструкц╕ями, головною ╕де╓ю яких була орган╕зац╕я ентуз╕азму та енерг╕╖ мас на зд╕йснення чергових завдань соц╕ал╕стично╖ реконструкц╕╖ с╕льського господарства. 8 березня ╕ майовки, запроваджен╕ тод╕, ╕ тепер святкуються в деяких селах. Уже без м╕тинг╕в перед с╕льрадою ╕ розпов╕дей про те, що ми досягли ст╕льки-то, доярка надо╖ла ст╕льки-то... Просто йдуть на природу ╕ вживають алкоголь. Масове вживання й виробництво самогону — теж дарунок Голодомору. До 1930-х алкоголь вживали на свята. На вес╕ллях була чарка ╕ бутель з гор╕лкою. ╤ якщо ця чарка по колу об╕йде дв╕ч╕-трич╕, то це й називалося «випити». А актив╕сти, як╕ розкуркулять людину, заберуть ╖жу, майно, увечер╕ цей подвиг святкували ╕з п’янкою. Новий стандарт святкового заст╕лля формували, так би мовити. Д╕тей також змушували в школ╕ у нед╕лю працювати, а на свято Великодня залучали до с╕льськогосподарських роб╕т. Були земельн╕ над╕ли у школах, ╕ на ц╕ свята обов’язково виходили «на роботу». Проводилися р╕зн╕ вистави, декламац╕╖, в яких антирел╕г╕йна пропаганда загалом зводилася до брутального лайливого висм╕ювання Бога. Також виступали м╕л╕ц╕онери: «Каж╕ть батькам, щоб вони не святкували Р╕здво, тому що зб╕льшу╓ться к╕льк╕сть пияк╕в у цей час, в╕дбуваються погроми, це погано». П╕сля 1930-х у селах припинили ткати полотно. Багато майстр╕в померло, натом╕сть з’явилися магазини. Однак тканина видавалася лише тим, хто працював у колгосп╕. Якщо не вистачало трудодн╕в, то давали менше — не вистачало, скаж╕мо, на сп╕дницю. ╤ тод╕ ж почалася корупц╕я в торг╕вл╕, бо продавц╕ часто видавали полотно, передус╕м, сво╖м родичам ╕ кер╕вникам села. Тканина та була не дуже як╕сна, на в╕дм╕ну в╕д «свого». Шк╕ряна сировина теж — так що 1930-т╕ роки нам подарували ще й кирзов╕ чоботи. Одяг узагал╕ зм╕нився — популярне на сел╕ гал╕фе з’явилося п╕зн╕ше, а тод╕ одяг просто став значно г╕рший. Тому що т╕, хто розкуркулював, забирали одяг. Забирали кожухи, вишит╕ рушники, наволочки, ковдри — все, що як╕сне ╕ нове. В колгосп╕ або с╕льрад╕ робили аукц╕они або торги з того, що там було. ╤ часто матер╕ сво╖м д╕тям наказували: «Ти не здумай купувати то, бо на тому людське горе». ╤нод╕ люди збиралися, хто мав грош╕, щоб викупити й повернути. А часто це було просто розтягнуто с╕льським кер╕вництвом соб╕ додому — одяг, майно. Той реманент, який не забирали, часто ламали, щоб люди не могли соб╕ якусь грядку зробити. Люди забирали залишки майна та ╖хали його десь м╕няти. Але якщо вони могли пробратися через заслони, могли д╕статися до зал╕знично╖ станц╕╖, потрапити до м╕ста, ╕ нав╕ть обм╕няти щось, то ще не факт, що вони повернуться жив╕-здоров╕. ╤ нав╕ть тод╕ до них знову прийдуть, розкуркулять ╕ заберуть. Ставлення до майна р╕зко зм╕нилося, стало байдужим — я ще пам’ятаю по селах 1980-х так╕ хати, де л╕жко зал╕зне, ст╕л, ф╕ранки, ╕ б╕льше н╕чого. Люди зранку в колгосп╕, ввечер╕ прийшли й переночували. Не треба накопичувати, збирати, краще жити. Все життя проходило в колгосп╕. Зм╕нилася культура споживання ╖ж╕. Ран╕ше родина завжди збиралася разом, бо це був ритуал — батько на чол╕, вс╕ по черз╕. П╕д час Голодомору хто коли встиг, тод╕ й по╖в. До того ж зм╕нився к╕льк╕сний ╕ як╕сний склад ╖ж╕, ╕ сам╕ страви зм╕нилися. В╕дпов╕дно зм╕нилося ставлення до батька, який уже не м╕г забезпечити родину харчами. В╕н уже не в╕дпов╕дав за д╕тей ан╕ юридично, ан╕ матер╕ально, не м╕г ╖х над╕лити ан╕ спадком, ан╕ посагом, ан╕ землею. Натом╕сть з’явилася юридична в╕дпов╕дальн╕сть д╕тей за батьк╕в. «Куркульськ╕ д╕ти» п╕длягали виселенню, а якщо ╖м ╕ вдавалося залишитися в сел╕, то вони не могли об╕ймати кер╕вн╕ посади. Кан╕бал╕зм, про який так часто говорять, насправд╕ не був масово поширений. В арх╕вах я виявила, що за фактом кан╕бал╕зму тод╕ по вс╕й УРСР було заре╓стровано 2 тисяч╕ крим╕нальних справ. Це не було поширеним явищем, ╕ в╕дбувалося т╕льки на ╜рунт╕ повного руйнування псих╕ки. Про людо╖дство багато говорили, бо це нав╕ть у т╕ роки сприймалося з шоком. ╤ якщо такий факт справд╕ траплявся в якомусь сел╕, про це знали на десятки к╕лометр╕в, трет╓-п’яте село. Вс╕ про це говорили, додавалися детал╕, зм╕нювалися пр╕звища, вже говорили про якихось сус╕д╕в, знайомих. Натом╕сть поширеним явищем стали самогубства. Були так╕ випадки, що ж╕нки часто запалювали в печ╕ вогонь, утворювали чадний дим, зачиняли в╕кна й двер╕, ╕ вся с╕м’я з д╕тьми так зводили рахунки з життям. Масово поширилися вбивства. Переважно з боку актив╕ст╕в, як╕ в╕рили у свою всевладн╕сть ╕ чинили самосуди. От об’╖ждчик на пол╕ побачив ж╕нку, що п╕дняла колоски, то в╕н ╖╖ б’╓ нагайкою з металевими к╕нчиками. ╤ так, що або в╕н ╖╖ вб’╓ на пол╕, або вона прийде додому, ╕ в╕д тих ран може померти. Нечасто, але були й випадки помсти актив╕стам. Але за так╕ самосуди одразу ж карали — це ж руку на Представника Влади хтось насм╕лився п╕дняти! Взагал╕ ж оп╕р був до 1933 року. У 1930-х роках було б╕льше 400 селянських повстань на П╕вденн╕й Укра╖н╕. Збиралися чолов╕ки, ж╕нки, з вилами, лопатами, опиралися, розбирали назад з колгосп╕в свою худобу. А пот╕м ходили актив╕сти ╕ знову ╖╖ забирали, коли вже не було сили, не було що ╖сти, коли посадили найактивн╕ших... З часом оп╕р ставав пасивним — люди, наприклад, закопували зерно, зм╕шували з землею, ховали десь в солом╕. Просто мовчали, не розпов╕дали н╕чого. Але через пасивний оп╕р породжувався дуже сильний страх. ╤ якщо люди й мали десь зерно, то, боячись того, що хтось побачить ╕ на них донесе, вони його так ╕ не в╕дкопували, ╕ вмирали з голоду. Страх — це найб╕льше, що ми зараз ма╓мо насл╕дком в╕д того. Люди стали замкнен╕ ╕ неприв╕тн╕. По╖дьте на Сумщину, на Черн╕г╕вщину, пройд╕ться там глухими селами ╕ спробуйте заговорити з м╕сцевими… Звичайно, тод╕ ж була й сол╕дарн╕сть, ╕ вза╓модопомога. У кого був зайвий шматок хл╕ба або склянка молока, то рятували сус╕д╕в або знайомих, п╕дгодовували ╖хн╕х д╕тей. Я особисто опитувала св╕дк╕в, вони кажуть, що дос╕ пам’ятають, як ту бабку звали, дай Боже ╖й здоров’я, що вона нас врятувала тим хл╕бом. Масовим явищем стали доноси. До того м╕сцев╕ проблеми намагалися вир╕шити в сел╕, а не вплутувати в це владу. Роберт Конквест в╕дносив цей феномен до псих╕чних симптом╕в, як╕ виникли внасл╕док голоду. Люди боялися одне одного ╕ не дов╕ряли нав╕ть сус╕дам. Вноч╕, коли мололи як╕сь рештки, ставили на варту дитину, щоб н╕хто не побачив. Про яку сол╕дарн╕сть громади тут може йтися? Через страх ╕ непевн╕сть часто доносили першими на сус╕да, бо думали, що в╕н скаже. ╤ доноси заохочувалися. Була прем╕я — 10-15% в╕д знайденого. Для окремих людей донос був способом вижити — от у них н╕чого нема╓, ╕ вони знають, що в тебе ╓, то як не донести. Часто так зводили особист╕ рахунки. П╕сля Голодомору донос став не ганебним явищем, а проявом громадсько╖ св╕домост╕. До реч╕, м╕л╕ц╕онер за кожну доведену до суду справу отримував 75 рубл╕в доплати до зарплати. 17 лютого 1933 року цей досв╕д був поширений на всю республ╕ку у форм╕ спец╕ально╖ урядово╖ установи. Внасл╕док Голодомору люди почали створювати запаси. Моя бабуся пост╕йно збер╕гала с╕рники, сухар╕ ╕ с╕ль — «а раптом щось?»...
(Записав Павло Солодько) http://www.istpravda.com.ua
Фото з сайту села Плесецьке на Ки╖вщин╕. До реч╕, це село на колишн╕х президентських виборах масово проголосувало проти вс╕х ╕ активно боролося з фальсиф╕кац╕╓ю вибор╕в с╕льського голови
"Кримська Свiтлиця" > #47 за 21.11.2014 > Тема ""Білі плями" історії"
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=14325
|