|
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2003 > Тема "Українці мої..."
#46 за 14.11.2003
ЗОЛОТА ОСІНЬ КОТЛЯРЕВСЬКОГО
Олександр ЗОБЕНКО, член Національної спілки журналістів України
Він між нами тепер!
Він зібрав нас усіх!
Хто ж на поклик
його не озветься?!
Ці слова, проголошені вперше восени 1903 року в Полтаві при відкритті пам'ятника Івану Котляревському, і через століття б'ють на сполох в ще живі серця українців.
Лиш манкуртам до цього байдуже. Пригадується, як в роки "розвинутого застою" нас, учасників республіканського семінару журналістів, що того разу зібралися в Полтаві, місцеві "ідеологи" передусім повезли на "петровські редути" та в музей "історичної перемоги", декламуючи при цьому аж ніби лукаво й Тарасові рядки з поеми "Іржавець":
Наробили колись шведи
Великої слави,
Утікали з Мазепою
В Бендери з Полтави...
Нас привели до пам'ятника Слави - орел на вершині стовпа.
- Це емблема нашого міста, - мовив обкомівський пропагандист. - Ви, напевне, бачили її на численних листівках, а це ось в натурі! - гордим жестом показав на орла. - А тепер, Алло Олександрівно, - звернувся до молодої вродливої жінки, яка стояла трохи осторонь нашого гурту, - ведіть гостей до своєї "садиби", а я мушу з вами попрощатися, бо в першого через п'ятнадцять хвилин важлива нарада...
- То ви Алла, а ми тут з колегами думали, що ви - Наталка і зараз привітаєте гостей піснею "Віють вітри, віють буйні...".
- Не вперше чую подібні жарти, а це вам скажу, що й чоловіка звати Петром... Жарти-жартами, та зупинімось отут на декілька хвилин. Ми перед пам'ятником Котляревському. І добре, що той товариш, який з таким пієтетом говорив вам про емблему Полтави, пішов на засідання, а то мені довелося б посперечатися з ним у цьому питанні. Бо за ці десятиліття, відколи появився пам'ятник Котляревському, саме він набрав значення емблеми Полтави - символу її літературної слави...
...І ось "Іванова гора"! Ми підійшли до подвір'я, і на меморіальній таблиці прочитали слова: "Садиба І. П. Котляревського. Земля натхнення великого поета. Тут засвітив він зорю нової української поезії. Звідси вийшли в безсмертя "Енеїда", "Наталка Полтавка", "Москаль-чарівник". Івановій горі доземно вклонялися Тарас Шевченко, М. Гоголь, М. Щепкін, Леся Українка, Панас Мирний,
М. Кропивницький, М. Заньковецька, багато інших діячів культури. Слава осяює це місце. Схились до святині!"
З хвилюванням увійшли в хату Котляревського. Багато цікавого почули від працівниці музею. Але за десятки років дещо й призабулося. І тільки тепер, коли до рук потрапила книга письменника Петра Ротача "Поклик через століття", видана до 100-річчя від часу побудови в Полтаві пам'ятника І. П. Котляревському, все те спливло в пам'яті, як на екрані.
Тим більше, що і в газетах, і по телебаченню висвітлювалася акція Всеукраїнського товариства "Просвіта" імені Т. Г. Шевченка з відзначення цієї дати. В Полтаві побувала велика група київських письменників і діячів культури: Павло Мовчан, Володимир Яворівський, Іван Драч, Дмитро Павличко, Любов Голота, Світлана Йовенко, Олесь Лупій та інші.
...Як започаткувалася садиба, коли збудована ця хата?
Цю хату, - говориться в книзі відомого дослідника літератури Петра Ротача, - описували чи не всі славні мандрівники, історики, літератори, котрі навідували одинокого поета. В журналі "Отечественные записки" за 1830 рік написано: "Котляревський живе в дідівському домі, досі ще досить міцному, хоч і дерев'яному. Про давність його свідчить сволок, на якому начертано слов'янськими літерами, що "хата сія во славу Божу збудована в 1705 році".
Збудував хату диякон Роменко на ділянці, виділеній йому за огорожею соборної церкви. В 1709 р. під час Полтавської баталії хата перебувала на захисному валу і, очевидно, обстрілювалася шведами.
Пізніше протягом кількох десятиліть відомостей про хату не зустрічається. Лиш 26 серпня 1751 р. її купує диякон соборної Успенської церкви Іоанн Котляревський, дід поета. Відтоді хатою володіла 87 років сім'я Котляревських.
В цій хаті і народився Іван Котляревський в 1769 р., в ній провів більшу частину життя (за винятком 12-річної військової служби та нетривалого перебування в Петербурзі в 1808 - 1810 рр.). Двадцять п'ять років служив у різних установах Полтави, але особливо вдячні полтавці за театральну творчу й педагогічну діяльність видатного земляка.
Тут він і помер у 1838 році. "У своїй старій і милій хаті він "тихо згас", як писав біограф, 29 жовтня (10 листопада) о другій годині після полудня".
Молодий Тарас Шевченко написав поезію "На вічну пам'ять Котляревському", високо оцінивши його заслуги перед Україною, сказав пророчі слова:
Будеш, батьку, панувати,
Поки живуть люди,
Поки сонце з неба сяє,
Тебе не забудуть.
До осиротілої оселі Тарас прийшов у 1845 році, як син приходить до батька, якого вже не застав у живих. Услід за Шевченком до хати славетного полтавця приходили тисячі й тисячі людей, залишали тут крапля по краплі свою гарячу любов, від якої Іванова гора вкрилася квітами...
Шевченко не тільки в поезії утвердив безсмертя творчості Котляревського, але й замалював для історії хату поета біля чудового собору. Цей малюнок ще й як пригодився, коли в 1969 році до 200-ліття поета задумали реставрувати його хату, і виявилося, що за 130 років від первісного вигляду будинку і садиби після численних "перебудов" нових господарів нічого не залишилося (крім історичного сволока), вирішили все те знести і побудувати заново так, як було за життя Котляревського за документами і малюнком Шевченка. Собору рядом, на жаль, уже не було, залишилася тільки дзвіниця...
Ювілей Котляревського, за рішенням ЮНЕСКО, відзначали в усьому світі. В книзі Петра Ротача "Поклик через століття" хвилююче відтворено всі події з життя і творчості Котляревського, боротьбу навколо його імені після смерті, особливо при відкритті пам'ятника в 1903 році. Були спроби обмежити збір коштів на будівництво пам'ятника. Була заборона виступати на святі українською мовою, але за прикладом Михайла Коцюбинського, який виголосив промову літературною рідною мовою, всі заговорили українською. І все це, як описує Олена Пчілка, незважаючи на те, що "нас оточувала - постать біля постаті, кінь біля коня - ланка якихось кавказьких вояків, черкесів чи інгушів... Люті, блискучі очі вороже зиркали перед собою..."
Але свято Котляревського в 1903 році відбулося. В ньому взяли участь письменники, артисти і діячі культури з усієї України. Це було пробудження національної свідомості народу.
Як писав М. Грушевський, від Котляревського починається нове відродження України, його громадсько-культурна сутність проявлялася в діяльності
Т. Г. Шевченка, кирило-мефодіївців, "громад" і політичних рухів кінця ХІХ - початку XX ст. 1917 рік підняв Україну на нову вершину, яка, одначе, була зруйнована хвилею російського більшовизму за допомогою власних антинаціональних і антидержавних сил. Лише після розвалу СРСР в 1991 році Україна, здобувши державну незалежність, вийшла на шлях сучасного національного відродження, яке всупереч сподіванням, як пише в своїй книзі публіцист-дослідник сьогодення Петро Ротач, "заборсалося в болоті протиріч і суперечностей".
"Поклик через століття" читається з великим інтересом і хвилюванням. Відчувається, що і науковий редактор Алла Олександрівна Ротач щиро допомагала автору П. П. Ротачу створити таку книгу - унікальну за змістом, емоційно наснажену, яка читатиметься й через століття. Хай їм, активним просвітянам з Полтави, й надалі щастить у творчій праці.
"Кримська Свiтлиця" > #46 за 14.11.2003 > Тема "Українці мої..."
Постiйна адреса статтi: http://svitlytsia.crimea.ua/?section=article&artID=1433
|
ДМИТРО КАПРАНОВ: БРАТ, ЯКОГО НЕ СТАЛО
УКРА╥НУ МА╢ ЗАХИЩАТИ КОЖЕН, А Н╤ – ТО МОЖНА В╤ДМОВИТИСЯ В╤Д ГРОМАДЯНСТВА
«Я ПРЕДСТАВНИК БОГООБРАНОГО НАРОДУ, ЯКИЙ МА╢ ПОК╤НЧИТИ З НАЙБ╤ЛЬШИМ ЗЛОМ»
СТЕПАН РУДАНСЬКИЙ: ПРОЧИТАНИЙ, АЛЕ ДО К╤НЦЯ НЕ ОСМИСЛЕНИЙ
ПОМЕР ДИСИДЕНТ СТЕПАН ХМАРА
